Василь ІВЕГЕШ: «Дали собі слово — ніхто нікуди не йде, хоча півкоманди хочуть «розібрати»
163 
«Спочатку заглядав на останні команди»
— Василю Петровичу, як оціните виступи підопічних у першій частині сезону?
— Найперше, скажу, що команду не розпустили, адже більшість хлопців іще на навчанні. Відтак плануємо поки відновлюватися за допомоги походів у сауну, а розпрощаємося п’ятого грудня. Зберемося 21 січня.
Щодо підсумків: згладила нам неприємність зустріч із «Нивою». Перебуваємо на четвертій сходинці — начебто герої, а який смуток залишився за той другий тайм! Досі
не зрозуміла причина, чому так зіграли заключний проміжок поєдинку. Навіть уже почали нам закидати, що ми «здали» матч. Утім, ніхто не думає, що в нас було двоє гравців дискваліфіковано, а Семенець і Атласюк грали з температурою. Правда, в перерві вони мені зізналися, що більше не можуть, бо тяжко. Хоча не хочу цей момент (така собі «пляма») відносити до підсумків. Позаяк такий результат, як четверте місце, для дебютанта ліги з обмеженим бюджетом, який виступає завдяки своїм вихованцям, безсумнівно, — успіх.
— Загалом, 2014 рік у всіх «планах» для вас був успішним: підвищення в класі з командою, народження внучки, а недавно й внука.
— Так, у мої 53 роки мені пощастило: віднині маю внучку та внука, команду в першій лізі, котра посідає четверте місце, та у студентській першості, де завершили перше коло на чолопку турнірної таблиці. Так, ми не хочемо залишати студентський футбол. Це — чудово. Додам, що мої гравці (Дубчак, Клекот і Атласюк) також мають дітей, тож на їхні іменини зробили хороший подарунок у вигляді хороших показників. Дай, Бог, аби такі роки в нас іще були.
— Якщо відверто, чи не здивував високий проміжний результат?
— Чесно, спочатку заглядав на останні команди, думав, як би подалі від них відірватися. Ближче до середини турнірного шляху зрозумів, що можна сміливо чіплятися за восьме місце. Згодом побачив, що ми перебуваємо за крок од омріяних позицій, які керівництво поставило за мету, — бути в п’ятірці. Почесний президент пан Надал іще в другому дивізіоні нас надихав, аби завжди перебували в лідерах першості. Як розумієте, з підвищенням класу його амбіцій не поменшало. Упродовж чемпіонату ми жили цим, але, водночас, не робили гучних заяв, не розповідали, які ми класні, а грали потихеньку, так, що із часом із нами почали рахуватися.
«Борги є, втім їх ліквідують до завершення року»
— Найвлучнішого гравця колективу Семенця (дев’ять результативних ударів) уже «засипали» пропозиціями?
— Не хотів би виокремлювати Богдана на тлі інших. Наш найкращий бомбардир — лінія нападу, а провідний оборонець — лінія захисту. Відтак усі разом обороняються та атакують. Пам’ятаємо, як Семенець торік зробив помилку, коли залишив нас узимку, а потім повернувся. На сьогодні ми всі дали собі слово — ніхто нікуди не йде, дограємо сезон до кінця, а далі — буде видно. Богдану складно без нас, а нам — без нього. Отож намагаємося зберегти нинішній склад. Також сподіваюся, що скоро відновляться Чорний, Богданов, Волошинович, додасться «молодняк». Думаю, ще поборемося в першій лізі. А з літа вже думатимемо, як воно далі буде, зважаючи на ситуацію в країні й з нашим футболом.
— Чи підуть тернопільці на відпочинок без заборгованостей?
— Не знаю таких клубів, у яких питання щодо фінансування не стоїть гостро. Ніколи не говорив, що в нас біди в цьому плані, адже знаю, хто ми такі й що в нас є. Зізнаюся, певні борги існують, утім наш бюджет передбачає їхню ліквідацію до завершення року. У першу чергу, це стосується футболістів, які мають сім’ї та більше грали в «основі». Якраз недавно зустрічався з керівниками, вони запевнили, що проблем не повинно бути. Якщо з боргами розберуться, то все в нас буде. Не думаю, що через заборговані кошти хтось може посваритися чи піти з команди. Відтак жалітися чи нарікати не буду.
— Перейду до горезвісного дербі. Принаймні не відкидаєте можливість, що хтось із ваших підлеглих міг «займатися своїми справами»?
— Моя позиція така: я знаю своїх гравців, отож згаданий варіант відпадає. Я впевнений у них, довіряю їм. Отож або всі, або ніхто! Не може такого бути, щоби їх підштуркали до цього чи щоби було двоє хитрих таких, аби підводити всіх. Однак, яка ціль у них була та чи це було взагалі, я не можу сказати. Я бачив своїми очима, як вони заходили в роздягальню зі сльозами на очах. Хоча перший тайм зіграли так, що самі були шоковані. Розслідування зараз тяжко зробити. Я їх питаю, а вони сидять тихенько, на очах сльози, й ледве витискують: «Ми нічого, ми нічого». Ледь почну займатися слідством, то так і все розвалиться. Зараз ЗМІ обговорюють цей поєдинок, але пройде кілька місяців, а правди так ніхто й не знатиме. Нині це все ворушити, ставити пальці в двері, вважаю, що це — не вихід. Можливо, лише із часом проясниться, що ж то було насправді. До того ж, потрібно розуміти, що «Нива» грала до кінця, адже вони були номінальними господарями та прагнули покращити своє становище в табелі команд.
Жодних домовленостей не було ні на рівні тренерів, ні керівництва — точно знаю. Перед й після гри потиснули з ними руки, а вся «спека» почалася наступного дня. Час нас розсудить, треба йти далі. Це вже історія. Хоча погоджуся, що потрібно покласти край подібному, щоби не було таких матчів, як отой у другій лізі. Маю надію, більше не стикатимемося з таким.
«Якщо нас обіграють, то величають, якщо поступляться, зразу — примітивний футбол»
— У першій лізі вам не докучали арбітри, на яких багато нарікають?
— Усі ми розуміємо, що проблеми у цій площині є, проте нині ситуація краща, ніж була раніше. Є в нас «друг» Андрій Кутаков, який напередодні тернопільського дербі в двобої з «Гірником» вилучив двох наших ключових виконавців. Ми боялися тоді навіть жовтку картку отримати, щоби вийти повним складом на наступний матч, а він… Ми тут безсилі, якщо навіть наші «мужі» нічого не можуть вдіяти. Хочеться, щоби помилок було менше.
Коли працював у Чехії, то згадував, яка в Україні морока із суддями: хвилюватися, чи вони приїхали, поїли, розмістилися. А там запитую керівників ФК, чи вони зустріли та нагодували арбітрів, а вони мені: «Та ти що? У нас так не роблять. Навіть не знаємо, де вони ходять». Бачу, що ми рухаємося до Європи, тому сподіваюся, що й у нас так скоро буде. Головне — не поспішати.
— Із підвищенням у класі вас часто звинувачують, що, мовляв, граєте в примітивний футбол. Як гадаєте, це від заздрощів до ваших результатів?
— Якщо нас обіграють, то так величають! Згадаю, Шаран так хвалив, як ніколи. А тільки ми виграємо, зразу — примітивний футбол. Якось перемогли «Сталь» (Дніпродзержинськ), яка зараз «валить» у чемпіонаті, видно, прем’єр-ліга — не за горами. Після матчу те й чув: команда в нас неперспективна, нікого, мовляв, не запрошують «на підвищення»… Та це неправда — вже півкоманди хочуть «розібрати»! У «Волинь», наприклад. Зараз у мене спокою немає від отих агентів.
Не кривитиму душею, ми вчимося грати. Перший тайм дербі зіграли так, що всі шоковані були! Тепер граємо в один-два дотики, а раніше й три, і чотири, й п’ять було. З’явилися швидкості. Мене це тішить.
Другий момент: який може бути примітивний футбол, коли ми вдома перемагаємо 3:0, 3:2; коли за рахунку 1:0 біжимо, 2:0 — біжимо, 3:0 — і тоді ніхто не думає зупинятися; коли щоматчу приходить на кілька сотень глядачів більше; коли ми ледве дітей стримуємо, щоби вони в роздягальню не прорвалися, бо хочуть розділити радість із гравцями? Може для когось це й примітивний ногом’яч, але нашим уболівальникам, для яких ми, власне, й живемо, він подобається. Наголошу, що на наших матчах найбільше відвідування. На примітивний футбол так ходять, ні?
«Побудували майданчик із штучним покриттям, доводимо до ладу базу»
— Як зберетеся, то працюватимете винятково в Тернополі?
— Для початку скажу, що хлопці на час відпустки отримають відповідні програми. У нашій першості випадкові футболісти не грають, пот-
рібно добре готуватися. Дуже вдячний, що нам побудували майданчик із штучним покриттям (а то все на асфальті топталися), доводимо до ладу нашу базу. За можливості, поїдемо на Закарпаття. Це мій рідній край, тому мені можуть допомогти з полями, стадіонами. Головне, щоби вони були в належному стані. Також важливо, щоби були спаринг-партнери. На першому зборі будемо займатися відновленням фізичних кондицій, а на наступному, ігровому, доведеться шукати суперників. У принципі, можемо поїхати до Львова, у Чернівці. А «зачинятися» на 15 діб на Закарпатті без контрольних поєдинків, то нам буде тяжко потім. Утім, усе це — думки. Що в нашій ситуації можна запланувати? Може, ще на тиждень-другий вперед, але не більше. Думаю, відтепер і «Карпати» не будуть соромитися з нами грати, й «Волинь». Про «Буковину» не забуваємо. Гадаю, проблем не буде із цим. Думаю, і з «Нивою» зіграємо, а не будемо дурницями займатися — звинувачувати одне одного в залаштункових справах.
— Знаючи рівень усіх ваших опонентів у лізі, чи бачите «Тернопіль» на четвертому місці за підсумками сезону?
— Ваші слова, та й до Бога! Я так би хотів, але знаю, що весною буде лише тяжче. Голосно не буду про це заявляти, адже сміятися будуть. І в другій лізі саме тому не говорив про наші амбіційні наміри. А зараз як скажу, що прагнемо залишитися в п’ятірці, то всі говоритимуть, що Івегеш вирує в небесах, пора на землю опуститися. Будемо думати, старатися, готуватися, вкомплектовуватися. Інколи бажання стоїть вище класу та майстерності.
— А дочекаємося такого часу, коли з Василя Петровича сміятимуться через його бажання вийти в елітний дивізіон?
— Хо-хо… До слова, вже побутують у Тернополі чутки, що якась місцева команда незабаром опиниться у вищій лізі. «Сталевари» кубковим матчем із «Чорноморцем» довели, що можна виступати з такими командами на рівних. Не скажу, «Тернопіль» або «Нива», проте хотів, щоби тернопільський футбол мав представника в прем’єр-лізі. Тутешнім клубам це піде на користь, коли приїжджатимуть сюди імениті ФК. До того ж, уже зараз на нашому стадіоні збирається значно більше людей, ніж на деяких матчах головної першості країни. Складно уявити, що станеться, якби ми підвищилися в класі. Думаю, Тернопіль би «гудів»: з’їхалися би з усієї області, адже за великим футболом тут скучили. Тим паче, в нас є класний стадіон, на якому навіть виступає жіноча збірна. Думаю, він би підійшов під усі потрібні критерії. Головне — вірити у це.
Євген ДЕМЯН.