Артем МІЛЕВСЬКИЙ: «Мене дуже люблять у Хорватії»

— Артеме, чи задоволені своїм поверненням на «Олімпійський»?

— Так, величезне спасибі вболівальникам, які мене так тепло зустріли цього вечора. Величезна їм за це подяка, мені було дуже приємно.

— Чи взагалі переживали через те, як саме вас зустрінуть уболівальники в Києві?

— Знаєте, переживань не було. Я думаю, нічого поганого тут не зробив. Я виходив на поле і знав, чого саме хотів.

— Що сказав вам тренер після матчу?

— Він сказав, щоби ніхто із нас не засмучувався, адже цей результат — не катастрофа. Відверто кажучи, «Дніпро» сьогодні був, можливо, трішки сильнішим — у них було більше голевих моментів. Відповідно, вони і виграли в один м’яч. Тим не менш, у нас є великий шанс у матчі-відповіді, до того ж, дуже багато вболівальників прийде на цю гру в Хорватії. Це буде шалена підтримка.

— Який результат мав сьогодні влаштувати «Хайдук»?

— Звичайно, для нас краще було би, якби гра закінчилася із рахунком 1:1, але «Дніпро» постійно насідав на наші ворота, створював небезпечні моменти. Вважаю, що результат закономірний, проте там був момент у другому таймі з пенальті, який не призначили. Могла бути і нічия, можливо, і щось інше…

— А що дійсно було в тому епізоді?

— Розумієте, я був далеко від того моменту, але хлопці всі говорять, що там тримали нашого форварда за футболку, і що там дійсно був пенальті.

— Артеме, чи вдалося зустрітися в Києві з кимось із друзів?

— Скажу відверто, було дуже мало часу на це. Друзі приїздили до готелю, ми там посиділи трішки, попили кави, і не більше.

— Скажіть, як думаєте, ви вже адаптувалися у «Хайдуку»?

— Якщо чесно, то мене дуже люблять там, до мене дуже добре ставляться. Мені залишається лише тренуватися. Там і Горан Саблич (колишній гравець київського «Динамо». — В. Б.), і його дружина — мені всі допомагають. Мені лише залишилося набрати колишню форму.

— Ви найдосвідченіший гравець «Хайдука», не відчуваєте себе ветераном?

— Ні, мені ще рано.

— Коли в «Хайдука» залишалась одна заміна, ви поглядали на тренера. Було хвилювання?

— Звичайно, хотілося вийти на поле перед вболівальниками, на цей стадіон. Не знаю, коли наступного разу буде така нагода, можливо, більше ніколи. Саме тому і хотілося зіграти.

— Такий матч — проти української команди — це шанс нагадати про себе наставнику збірної Михайлу Фоменку?

— Поживемо — побачимо. Давайте, для початку я наберу хорошу форму, а далі буде видно.

Володимир БОБИР.