Василь ІВЕГЕШ: «Грозний чекає, поки завершаться контракти наших гравців»

«Розібрані» муніципали зазналися

— Василю Петровичу, що коїться з «Тернополем»?

— Та самі не знаємо, що сталося. Нуртують двоякі відчуття. Маю думку: підопічні торік доб­ре стартанули, тому зараз подумали, що все так само піде. Втім, виявляться, вони трохи зазналися, гадаючи, що футбол дається прос­то. Проте це не так. Щоматчу потрібно битися до останнього, а мої почали недооцінювати суперників. Зокрема, це підтвердила зустріч із «Динамо-2», де ми пропустили м’яч під завісу додаткового часу. З «Полтавою» грали до гола, затим нам було складно. У Харків теж легковажно приїхали… Зараз над цим працюємо щодня. Обговорюємо, придивляє­мося й міркуємо, як далі впоратися з цією ситуацією.

— Отож проблеми виникли в психологічній площині?

— Так. Од нас пішов найкращий голеадор Семенець, і хлопці подумали, що все пропало. Хоча торік ми й без Богдана безпроблемно виступали. Однак і це не все. Таким футболістам, як Курило, Богданов, Чернобай, почали телефонувати з «Говерли» та інших клубів прем’єр-ліги. Після цього вони знижують до себе вимоги, розпитують, чи я їх не відпущу. Такі розмови, як правило, виникають після вдалих матчів за збірну. Зразу телефонують: «Дайте нам їх, переглянемо у справі». Завжди відповідаю, щоби дивилися на гравців у матчах чемпіо­нату, навіщо їх смикати? Гаразд, переглянуть їх, а що далі?

У ситуації з Семенцем агенти на все пішли, щоби влаштувати його в «Полтаву». Тепер там не може забити, а в нас був лідером. Зате в агента руки в милі. Думає: «То його проблеми, я своє зробив».

— Це мені нагадує «Олімпік»: після успішного першого кола гравці, як сказав Санжар, більше переймалися своїм піаром, аніж результатами команди.

— Аналогічна картина. Крім того, нас у кінці сезону похитнула ситуація з позалаштунковими розмовами щодо продажів матчу. Хоча цього й близько не було. Маячня, коротше. Зате з’явився страх. Кожен намагався не помилитися. Називається: «Не торкайтеся мене. Я не винуватий». Тоді це поставило нас на коліна, як наслідок — провальний фініш.

Зараз потрібно розуміти, що команда розібрана. Шестеро гравців були в Кореї, виступаючи за студентську збірну. Паралельно працювали інші хлопці. Зараз це все докупи скласти за стислий термін складно. Думаю, матчі повинні допомогти. Хоча працюємо активно, вихідних не роблю. Днями має ще кілька нових футболістів прийти, подивимося. Не хотілося би шило на мило змінювати. Хоча хороших гравців потрібно купувати, бо їх усіх уже розібрали.

Зелені вулиці, квартири, жінки…

— «Полтава» не компенсувала втрату Семенця?

— Та вони всі хочуть наших футболістів задарма! Приміром, кажу Грозному, щоби взяв Курила. Проте він не хоче зараз, бо забере після чемпіонату безоплатно. «Полтава» чекала до 24 липня, щоби в Семенця завершився контракт. Отож після кубкового матчу зразу відправили Богдана в Полтаву. На дорогу казав йому: «Подивишся, як тебе там чекають…». Знаєте, я після сезону виставив на трансфер шість гравців. І, як думаєте, кого купили? Дубчака чи Полянчука? Нікого! Всі на місці.

Зрештою, лише одна людина пішла. Не думаю, що буде катастрофа. Будемо щось думати, перелаштовуватися. Вважаю, пот-
рібно шукати своїх молодих, адже ці старички вже зазналися, думають, що вони великі. Втім, футбол потребує свіжої крові та безкомпромісної боротьби. Повірте, помітно, як гравці змінюються після зустрічі з агентами, — зразу починають забирати ноги. Ви би знали, що ті агенти їм пропонують: зелені вулиці, квартири, жінки… Наобіцяли Семенцю, і як тепер його забрати звідси?

— Уже раз повертався зі «Сталі», тепер повернеться з «Полтави»…

— Щоби повернути його з Дніп­ро­дзержинська, ми заплатили 50 тисяч! Богдан начудив, попідписував контракти, питає мене, що робити? Зателефонував у ПФЛ, кажуть, що дискваліфікація буде, якщо в гравця два контракти… Довелося викуповувати його.

— Після матчу з «Геліосом» ви нарікали на суддівство…

— Боюся навіть щось сказати, бо судді — один із Донецька, а інший з Луганська. Я з ними намагався поговорити, а вони сміються з нас. Повірте, в мене просто слів не було. Як почалося упереджено, так і пішло… Не хочу ображати рефері. Вважаю, що зараз судді — головні в футболі. Хочуть — покарають, хочуть — ні. Відтак команда нер­вує. До прик­ладу, коли другий м’яч забивали, гравець підігрував собі рукою, — арбітр показує, що все в межах правил. Не подумайте, що шукаю причини після поразки. Проте суддівські рішення відіграють велику роль.

— Згадували, що в клубу борги…

— Коли повернулися додому, мене викликали на килим, питають, чому програв? Пояснюю, що позначається наявність боргів: перед ПФЛ, перед командою. Питають, що потрібно, щоби ти вигравав? Відповідаю: «Заплатіть їм гроші. Цього достатньо». Як я можу покарати футболістів, якщо їм не платять зароблене? Пообіцяли, що незабаром з усім розберуться.

Продовження шляху по рейкам або каламбур

— За внески теж?

— Із ПФЛ немає проблем. Ми повинні сплатити 140 тисяч гривень. Уже перерахували половину та президент дав гарантійний лист, що до кінця місця розрахуємося повністю.

На клуб виділили 160 тисяч. Кажу: «20 потрібно на виїзд, 70, аби провести перший транш за внесок, а 70 роздайте хлопцям». Поки до команди дій­шли кошти, вже, виявляється, пот­рібно сплачувати штрафи перед ФФУ. За один пункт стягнення — 22 тисячі. Там беруть, як пилососи! Залишилося 30 тисяч, поділив між гравцями. І що далі? Важко нам із цими платежами. Гроші важливу роль відіграють, хоча й не найголовнішу. Позаяк на полі футболісти повинні
боротися до крові й не думати про це.

— Якщо можете вже заявляти, то сподіваєтеся на кадрове поповнення?

— Мають приїхати воротар, центрхав і нападник. Дивитимусь на них у двосторонній грі. Щоби заявляти гравців, потрібно знай­ти «граючих».

— А у вас немає таких?

— Та хто прийде до нас із «граю­чих»? Вони зразу вимагають зарплатню в діапазоні 10-15 тисяч гривень. Ми відштовху­ємося від власних ресурсів і можливостей. Якщо зійдемо в цих рейок, поч­неться такий каламбур, що ви собі навіть уявити не зможете. Треба молодим давати шанс і думати про майбутнє.

— Як «Тернопіль» виступатиме надалі, якщо в дебюті сезону такі негаразди?

— Це проблеми не такого масштабу, що вже край. Перша ліга така, що тільки візьми три бали, і ти в середині таблиці. Бачу, що з кожним туром ми вилізаємо з ями. Шість гравців місяць їздили по кореях… Не опускатимемо руки. Немає іншого виходу. Якщо все-таки опустимо руки, то нас просто з’їдять і стратять. Як би то не було, чіплятимемося за десятку. Хоча знаю, що мої хлопці спроможні на більше. Якщо закрити всі питання, які є, то з нашим досвідом можна боротися.

— До Зарваниці будете їздити?

— Не можу сказати. До духов­ного центру, зазвичай, їздимо напередодні чемпіонату. Повірте, ніхто туди не їде з проханнями. У нас практично всі вірують, тому головне для нас — помолитися, попити свяченої води, вмитися. Можемо хіба попрохати менше травм і освятити автобус, яким їздимо на виїзди. Не варто просити у Бога перемоги. Потрібно це заслужити.

Євген ДЕМЯН.