Юрій БАКАЛОВ: «Рішення піти з команди — зважене та обдумане»

Не склалося в Юрія Бакалова успішно попрацювати в друголіговому «Черкаському Дніпрі». Його відставка стала такою ж раптовою, як і прихід. Після провального минулого сезону, очільники тамтешнього колективу продовжували довіряти коучу, й пролонгували його угоду на рік. Однак навіть така, здавалося б, беззаперечна довіра зі сторони керівництва не допомогла головному тренеру здобути головне — результат. Старт нинішньої першості вчергове продемонстрував, що Бакалов і команда перебувають на різних полюсах порозуміння, відтак тренер вирішив скласти свої повноваження. За коментарями із цього приводу «УФ» звернувся безпосередньо до Юрія Михайловича.

Роман КИРІЄНКО.

«За обопільною згодою вирішили припинити співпрацю»

— Минулого тижня вітчизняний Інтернет-простір сколихнула новина про вашу відставку. Юрію Михайловичу, чому вирішили залишити посаду головного тренера «Черкаського Дніпра» вже після першого туру?

— Після програшу «Скалі» — 0:1 — я переговорив із керівництвом, і ми за обопільною згодою вирішили припинити співпрацю. Не було ніяких конфліктів, образ чи ще чогось. Це було зважене та обдумане рішення. А судячи з того, як команда стартувала у чемпіонаті, гадаю, такий вчинок не тільки правильний, а й вчасний.

— Може, хвороба та тимчасова ваша відсутність могли поз­начитися на підготовці команди до сезону? Адже ви не бачили хлопців тривалий час, і, можливо, хтось із них недопрацював?

— Не думаю, що хтось із гравців міг дозволити собі щось подібне. У своїх помічниках я впевнений і довіряв їм на сто відсотків. Отож про ніяке недопрацювання на літніх зборах із боку футболістів говорити не варто. Окрім того, я перебував разом із командою на зборах, зай­мався її комплектацією, відтак про можливості кожного з виконавців знав усе від «А» до «Я». Цього року ситуація скоріше діаметрально протилежна. Справа в тому, що ми мали час на повноцінну комплектацію складу, та, не в образу буде сказано тим хлопцям, котрі виступали в нашій команді минулоріч, нинішній «Черкаський Дніпро» набагато сильніший і має чудові перспективи як у чемпіонаті, так і в Кубку країни. Єдиним мінусом було те, що нам кожні півроку доводилося створювати фактично новий колектив. Ротація гравців була просто шалена, тож певної зіграності десь і не вистачало. А з приводу хвороби, то все вже минулося, дякувати Богу, недуга залишилася позаду. Можливо, з урахуванням мого досвіду роботи в прем’єр-лізі, вимоги до футболістів були дещо завищеними. Дуже хотілося поставити таку гру команді, котра б якісно вирізнялася від решти колективів дивізіону. У цьому плані виникли труднощі, певне, в деяких нюансах хлопці так до кінця й не зрозуміли всього того, що від них вимагалося.

— Можливо, під ваше бачення гри у виконавців банально заб­ракло класу?

— Знаєте, мої слова можуть сприйняти як певне виправдання, проте рівень УПЛ і другої ліги просто непорівнянний. Гадаю, на мене хлопці не образяться, та якщо вони би хотіли рости, тоді би прислухалися, й робили певні висновки. Але сталося, як сталося, нічого не поробиш. Хоча та філософія футболу, котру наразі намагаються демонструвати черкащани, перебуває на правильному шляху, однак цілісного малюнку гри все ж таки не вистачає. Як на мене, наразі команда за рахунок офіційних матчів, новачків, котрі мають солідний досвід, індивідуально добре підковані, зможе виконати поставлені перед нею завдання. Якраз нинішнього сезону у питанні з виходом до першої ліги має бути вирішене.

— Щодо ваших слів про бурхливу міграцію футболістів, яка заважала стабілізувати склад і награвати певні зв’язки між гравцями. А що заважало створити стрижень і навколо нього будувати команду?

— На це є абсолютно різні причини. Тому, повторюся, часу нам десь і забракло.

— Пам’ятаю, ще минулого сезону Володимир Лашкул дуже вірив у вас і хотів, попри невтішні результати, щоби ви й надалі працювали з командою. Мірилом його довіри стала пролонгація вашого контракту. За нинішньої ситуації генеральний директор клубу на вас ніякої образи не тримає?

— Я ще раз повторюся, це рішення було обопільним. Ми з Володимиром Григоровичем поговорили, тож я не думаю, що в когось можуть бути якісь образи чи непорозуміння. Я не знаю, як він на все це відреагував і з якими емоціями поставився, але щодо мене, то, крім слів подяки та почуття поваги, ніяких інших емоцій немає. Ми нормально з ним спілкувалися, був чудово налагоджений робочий процес. Але це — життя, й лише на роботі у цьому клубі воно не завершується. Щось, можливо, й не вийшло, однак потрібно продов­жувати рухатися вперед.

— Хотів би вас також запитати з приводу нової назви команди, яка перед стартом нинішньої першості змінилася зі «Славутича» на «Черкаський Дніпро». Чому зупинилися саме на такій неординарній назві?

— Складно сказати. Ви ж, певне, знаєте, що «Дніпро» — це історична назва тамтешнього клубу, якого, правда, вже немає. Отож багато місцевих людей, особливо фанів, просили, щоби команда в Черкасах виступала саме під брендом «Дніпро». Тому це рішення ухвалювалося не тільки керівництвом ФК, а й іншими людьми. Наскільки мені відомо, з цього приводу радилися з губернатором, ультрас, звичайними вболівальниками, проводилося голосування в інтернеті. Пропонувалися різноманітні варіанти назв, але перевагу віддали саме цій. Як на мене, в Україні «Дніпро» є тільки один — дніпропетровський, назва якого запатентована. Інший момент: у Черкасах є також баскетбольна команда, котра називається «Черкаські мавпи». Можливо, саме із цих міркувань клуб і вирішили перейменувати на «Черкаський Дніпро».

«Радий за Ігоря Столовицького»

— Після своєї відставки, стежити за командою, часом, не перестали? Скажімо, матч другого туру проти «Кременя», в якому «Черкаський Славутич» добився мінімальної перемоги, бачили?

— Чому ж не слідкую, слідкую. На жаль, у моєї колишньої команди, що в минулому чемпіонаті, що в цьому негативна тенденція також простежується. Маю на увазі відсутність стабільності та настрою. Наприклад, проти сильних суперників ми грали набагато краще, ніж проти аутсайдерів або середняків. На фаворитів у гравців був присутній і відповідний настрій, і бажання, і самовіддача. Із «Шахтарем» у кубку зіграли непогано, «Сталь» дніпродзержинську обіграли. А ось у інших матчах цього шаленого настрою у футболістів не було, певне, думали, що зможуть здобувати результат однією лівою. Як показало життя, недооцінка у футболі може дорого коштувати. Та ж історія вийшла й з «Кременем». Дали нам «по вухах» у Стрию, мали там достатньо моментів, могли забивати, проте, чесно кажучи, гра нікуди не годилася. Грали без настрою… А вже вдома перед рідними вболівальниками, з новим автобусом, новою назвою, з новим усім, відтак був і настрій, і очі в гравців горіли, що в підсумку, й вилилося в перемогу. Не скажу, що гра була ідеальною у виконанні черкащан, але саме за рахунок ось цих компонентів їм і вдалося взяти три пункти. Загалом, молодці хлопці, я дуже за них радий.

— За свого колишнього помічника Ігоря Столовицького також раді, що він розпочав з перемоги?

— Звісно, радий. У мене абсолютно немає якогось почуття заздрості, тільки позитив. За призначення Ігоря Михайловича я тільки «за», ми з ним разом грали, потім працювали. Він мені допомагав у Черкасах, отож усе знає, вміє, і я за нього радий. Окрім того, він місцевий фахівець, знає команду краще за всіх. Якщо потрібно буде, я завжди для нього відкритий, можу допомогти й порадою, й чимось іншим.

— Якщо об’єктивно оцінювати нинішній стан черкащан і розклад сил у дивізіоні, як гадаєте, «Черкаському Дніпру» до снаги потрапити до двійки кращих клубів першості, й підвищитися у класі?

— За своїм потенціалом нинішня команда може вирішити таке зав­дання. А як воно буде в кінці сезону, зараз тяжко щось прогнозувати. Проміжок часу доволі великий, відтак на кінцевий результат можуть уплинути деякі фактори. Усе в житті може бути. А якщо брати сьогодення, то за складом, за інфраструктурою, іншими складовими футбольний клуб «Черкаський Дніпро» має бути в першій лізі.

— Юрію Михайловичу, чим займаєтеся у такій собі вимушеній відпустці? Можливо, зов­сім скоро ми побачимо вас на чолі іншої команди?

— Давайте не будемо поспішати. Для мене не принципово, в якій лізі виступає команда, головне, щоби там ставлення до справи було відповідне, й мені подобалося працювати. А друга ліга чи перша, чи закордон — для мене немає якогось суттєвого значення. Це не тому, що я якийсь альтруїст, просто хочеться знайти роботу, де справді міг реалізувати свої тренерські плани. На жаль, у Черкасах упровадити в життя те, що хотів, не вдалося.