ГлавнаяУкраинаЭксклюзивАдальберт КОРПОНАЙ: «ОДРАЗУ ПРИГАДАЮ НЕЙМОВІРНУ ПІДТРИМКУ ВБОЛІВАЛЬНИКІВ, ЯКІ ТИСЯЧАМИ ПРИХОДИЛИ НА НАШІ ДОМАШНІ МАТЧІ»

Адальберт КОРПОНАЙ: «ОДРАЗУ ПРИГАДАЮ НЕЙМОВІРНУ ПІДТРИМКУ ВБОЛІВАЛЬНИКІВ, ЯКІ ТИСЯЧАМИ ПРИХОДИЛИ НА НАШІ ДОМАШНІ МАТЧІ»

Новоспечений форвард «Тернополя» розповів про свій перехід, підготовку команди до кубкового матчу із «чорноморцем» і досвід виступів у прем’єр-лізі за пфк «Севастополь»

— Адальберте Тіберійовичу, згадуючи сезон-1993/1994, чим він запам’ятався найбільше?

— Знаєте, зразу пригадаю неймовірну підтримку вболівальників, які тисячами приходили на наші домашні матчі. Це було щось неймовірне. Чи то була гра проти гранда, чи скромнішого клубу, та люди масово ходили на футбол. Навіть попри різні результати, які демонструвала наша команда, вболівальники завжди залишались із клубом і чудово підтримували його. Тому той період моєї кар’єри, скажу відверто, запам’ятався саме шаленою вболівальницькою атмосферою на стадіоні. Саме завдяки неймовірній підтримці ми могли грати на рівних навіть із визнаними грандами України — столичним «Динамо», «Шахтарем», іншими грізними суперниками. До речі, як ви, мабуть, знаєте, саме в поєдинках із іменитими опонентами нам удавалося досягти позитивного для себе результату. І величезна заслуга у цьому, на моє переконання, саме наших уболівальників. Одне слово — наше місто просто жило футболом!

— Як відомо, тоді «Кремінь» почергово очолювали зразу три наставники — Борис Стрельцов, ваш брат Тіберій та Євген Рудаков…

— Так, я досить добре пам’ятаю ті часи, тому розумію, про що ви кажете. Якщо говорити конкретно, то Борис Стрельцов, наприклад, є хорошим тренером. Власне, це можна сказати й про всіх наших наставників, які є кваліфікованими фахівцями, котрі з повною самовіддачею ставилися до своєї справи. Окремо хотів би підкреслити, що вони вимагали тоді максимуму від усіх гравців у кожному матчі проти будь-якого суперника. А футболісти, у свою чергу, щосили намагалися втілити їхні задуми в життя на футбольному полі.

— Напевне, під час каденції в команді вашого брата він вимагав найбільше саме від вас?

— Так, було таке. Ви ж розумієте, що брат — то є брат, тому я особисто працював із подвійною самовіддачею, щоби досягти якнайкращих результатів. Звісно, ніякої мови про якісь суто родинні зв’язки на футбольному полі не було, всі гравці доводили лише своєю копіткою працею, що варті грати у стартовому складі команди.

— Із-поміж матчів того сезону чи можете виокремити протистояння, яке вам запам’яталося найбільше?

— Таких поєдинків було кілька, особливо, якщо говорити про матчі проти грандів українського футболу. Але окремо хотів би сказати про обидва наші матчі того сезону проти «Шахтаря» — домашній і виїзний. Ці поєдинки були дуже напруженими та результативними. Їх неможливо забути.

— До речі, в одному з матчів чемпіонату проти «гірників» вам удалося відзначитися забитим м’ячем…

— Так, було таке. Тут справа ще в тому, що тоді мали дуже добру статистику особистих зустрічей із донеччанами, тому ці матчі були особливо інтригуючими для обох команд. Пам’ятаю, що тоді ми зустрічалися не тільки в рамках нашого чемпіонату, а й в національному Кубку, де саме наша команда того сезону пройшла «гірників» за сумою двох матчів (перемога вдома — 2:1 та нічия на виїзді — 1:1. — В. Б.). Це були неповторні протистояння, за якими зараз неймовірна ностальгія.

— Певне, команда по-особ­ливому налаштовувалася на зустрічі з грандами українського футболу?

— Звісно, а як ще може бути? Кожен із нас дуже прагнув себе показати з найкращого боку саме в протистоянні з такими грізними суперниками, як «Динамо» чи «Шахтар». До того ж, повторюся, неймовірної наснаги нам додавали наші вболівальники, які буквально спонукали команду йти вперед. Байдуже, проти кого був поєдинок — гранда чи ні, вболівальники вимагали лише перемоги, за яку ми буквально билися в кожному протистоянні. Так, це були часи, коли всі жили футболом і отримували величезну насолоду від гри: ми як гравці, вболівальники як глядачі.

— Напевне, не останню роль грав і той факт, що гранди, проти яких ви виступали, були сильнішими й у фінансовому плані…

— Знаєте, зрозуміло, які то були часи… Але щодо нашого фінансування, скажу так: у нас були гойдалки. Проте, попри якісь тимчасові труднощі чи негаразди, всі футболісти були повністю віддані грі. Хлопці жили футболом, як і решта нашого міста.

— Ви згадали про вболівальників. До речі, за статистикою, на домашні матчі «Кременя» тоді ходило навіть більше людей, ніж на двобої за участю визнаних авторитетів — «Динамо» чи «Дніпра»…

— Так-так, про це я й кажу. Неймовірно, але тоді матчі в нашому невеличкому містечку збирали народу більше, ніж у кількох інших, крупніших містах. Ось у чому, на мою думку, проявлялася справжня любов нашого краю до футболу. Тому не дивно, що футболісти віддавалися повністю на полі, попри ім’я та статус суперника. Шкода, що зараз такого немає, й команда нині перебуває не в прем’єр-лізі, а виступає в другому дивізіоні. Хочеться бачити, як на домашні матчі в майбутньому знову ходитимуть тисячами, палко підтримуючи рідну команду.

Володимир БОБИР.

Подібні новини:

25 января 2019 г., 13:48
20 сентября 2018 г., 14:09

Patrick-Україна

 

Подписка электронной версии газеты

ИТОГОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КОМАНД

Лента новостей

Все

Букмекерская контора Фавбет – ставки на спорт