Іван ГЕЦКО: «Дебют Сидорчука — єдиний світлий слід у грі»

— Іване Михайловичу, як вам гра з македонцями?

— Щиро кажучи, жодного задоволення я не отримав — грали жахливо. Тішить лише те, що гра забувається, а рахунок залишається. На полі я не побачив ні швидкостей, ні здорового глузду, ні мислення, лише бажання було. Складно одразу розібратися, чи це суперник нам не дав цього зробити. Попри все, виступили ми погано. Вочевидь, наша манера гри настільки передбачувана, що будь-який суперник може завдати чимало мороки, що, власне, зробили й македонці. Це, насправді, сумно. Потрібно щось змінювати: грати не так просто, буденно, щоби візаві не зміг легко підлаштуватися під нашу команду. Таким чином, матчі видаються нервовими, а перемоги даються натужно. Два створених моменти впродовж зустрічі з македонцями — дуже мало, зважаючи на рівень опонента.

— Чи не здалося, що македонці досить малими силами йшли вперед, перекриваючи повітря на своїй частині поля? Скидалося, що приїхали вони за нічиєю.

— Я би не був таким категоричним. Вважаю, що Македонія — не той суперник, який може завадити нам грати в свій футбол. Інша справа, що функціональна підготовка українських гравців була не на найвищому рівні. Очевидно, що дався взнаки поєдинок у Білорусі кількаденної давнини. Відтак у їхніх діях не було легкості, свіжості та імпровізації, котрої чекаємо від наших лідерів Ярмоленка та Коноплянки. Звичайно, за їхньої участі напівмоменти виникали, проте це явно не наш максимум. Якщо взяти статистику: українці виконали три корнера, а суперник — 11. Це говорить про те, що македонці боролися, намагаючись ухопитись за очки, дати достойний бій. Утім поталанило сильнішим. Радує, що станом на сьогодні зуміли взяти потрібні шість залікових пунктів. Як кажуть, головне — результат, а гра прийде. Сподіваюся, що так воно і буде.

— Які враження залишив дебют Сидорчука?

— Чесно, гра Сергія — єдиний світлий слід. Мені подобається його стиль і манера поведінки на полі. Видно, що він виходить на перші ролі в збірній та «Динамо». Приємно, що в нас є такі футболісти, про яких учора ніхто не чув, а сьогодні вони допомагають здобувати результат на відборі до Євро. Щось схоже у 23 роки — дорогого варте. Радий, що Ребров розкриває таких виконавців, яким раніше не давали шансу проявити себе. Піднявши планку так високо, Сидорчук повинен втримувати її надалі.

— Коли Ярмоленко не реалізував пенальті, не подумалось, що це може «аукнутися» під завісу поєдинку?

— Погоджуся, що все могло відбутись зовсім по-іншому. Думаю, якби Андрій забив, подвоївши рахунок, македонці опустили би руки. Або, навпаки, побігли би вперед, відкриваючи вільні зони — така ситуація була би на руку Україні, котра вміє та любить грати на контратаках. Знаємо, що 1:0 — слизький рахунок, який змусив похвилюватися до фінального свистка. На щастя, супернику не вдалося використати наші помилки в обороні.

— Один «зароблений» пенальті — хороший результат для нападника в двох матчах?

— Ні, звичайно. Наболіла тема — забивний гравець атакувального плану. Відтак більше говоримо про Коноплянку та Ярмоленка, ніж про Зозулю. Я розумію, що старається хлопець, шукає шляхи до воріт, тільки одного бажання мало. Потрібно мати талант і талан, аби реалізовувати свої моменти. Натомість він більше бореться, чіпляється за м’ячі. Вочевидь, самотужки йому складно. Хоча в «Дніпрі» ситуація аналогічна: важко йому дається завершальна фаза атаки, тож не відзначається голами. Зізнаюсь, не розумію, чому немає Гладкого, котрого вважаю одним із найкращих нападників. Також не второпаю, що відбувається із Селезньовим, чому забули про Девича? Маю надію, згодом вони ще допоможуть збірній.

Щодо самого моменту з «заробленим» пенальті, на мою думку, його не було — Рома гарно «намалював». На повторі видно, що він ішов на це свідомо, очікуючи виставлену ногу. Отож тому й не забили, напевне, це було би несправедливо. Указати на позначку, гадаю, судді потрібно було в іншому епізоді, коли Зозулю відверто руками кидали на газон.

— Наостанок, прокоментуйте ще четверговий поєдинок із «сябрами».

— Найперше, зазначу, що білоруси — вищий за рангом суперник, ніж, приміром, Македонія. Адже більшість виконавців представляє чемпіонат Росії, який не поступається нашому. Вважаю, що у них на провідних позиціях виступають гравці хорошого рівня. Те, що відбувалось у Борисові, називається просто: матч до першого гола. Що, зрештою, й підтвердило завершення зустрічі. Хоча не приховуватиму, що везіння однозначно було на боці українців. У моменті з відкриттям рахунку, вважаю, Будківський зобов’язаний був забивати сам, але пощастило, що відбулось футбольне диво-щастя — білоруський захисник, зневірившись, підставив коліно, від якого м’яч залетів у власні ворота. Зрозуміло, що далі на куражі наші побігли вперед. Відтак у своєму стилі розгорнули швидку контратаку: Ярмоленко відпасував Сидорчуку, котрий перебував у вигіднішому положенні, і той забив м’яч у порожні ворота. Хоча, як на мене, гравець такого калібру, як Ярмоленко, у таких ситуаціях повинен брати на себе відповідальність. Слава Богу, що Сергій не «заліз» у положення поза грою чи не вдарив «по горобцях».

Євген ДЕМЯН.