Максим ФЕЩУК: «Це була остання обіцянка керівництва, якій ми повірили»
211 
— Максиме, недавно в ЗМІ з’явилася інформація, що деякі футболісти «Говерли» звернулися до Палати вирішення спорів ФФУ з приводу значної затримки заробітної платні. Ви також брали участь у цій ініціативі?
— Одверто кажучи, перший раз про це чую. Можу сказати, що з нинішніх гравців ужгородського клубу навряд чи хтось удавався до подібного кроку, адже у футболістів із керівництвом є певна домовленість, відтак поки що порушувати її немає жодного сенсу. Скоріше за все, такі листи до Палати вирішення спорів могли адресувати ті люди, котрі вже залишили клуб і таким чином намагаються через певні судові інстанції повернути собі зароблені гроші. Повторюся, але на сьогодні між футболістами та керівництвом існує конкретна домовленість, згідно з якою до матчу із запорізьким «Металургом» перед нами мають погасити заборгованість по заробітній платні та преміальних. Щоправда, це вже не перші подібні обіцянки, проте, сподіваюся, наступного разу більше не буде.
— Подейкують, що футболісти в Ужгороді не отримують зарплатню понад сім місяців. Особисто ви коли востаннє отримували гроші?
— Десь стільки ж часу. Знаєте, наразі всі сподіваються на вищезгадану домовленість і на те, що очільники ФК таки дотримають слова. Якщо знову ж таки все закінчиться тільки обіцянками, то й ми, себто футболісти, діятимемо зовсім по-іншому. Можливо, команда просто не вийде на матчі чемпіонату країни, можливо, ще щось. Проте й надалі чекати також немає жодного сенсу.
— Що із цього приводу говорить коуч команди В’ячеслав Грозний? Як йому взагалі вдається працювати з людьми, котрі доволі довгий проміжок часу грають фактично за «спасибі»?
— Він у такому ж становищі, як і ми. В’ячеслав Вікторович сказав, що всі ми перебуваємо в одному підводному човні, тож потрібно спільними зусиллями шукати вихід. Не варто також забувати, що у футболі, крім грошей, є ще й спортивна складова. Відтак хочеться грати, досягати певних результатів, перемагати. Не хочеться, щоби команда взагалі зникла. Тому й тренерський штаб, і футболісти продовжують сумлінно працювати, тож сподіваємося, що ситуація вирішиться на краще.
— Така напружена фінансова ситуація якимось чином позначається на психологічному стані футболістів? Зрештою, крім роботи, в кожного гравця є сім’ї, дружини, діти, яких також потрібно за щось утримувати!
— Коли сім місяців не отримуєш зарплатню, про який тут психологічний стан можна взагалі говорити? Гадаю, тут і так відповідь очевидна. Ми віримо керівництву й віримо в те, що до Запоріжжя певна частина заборгованості буде погашена.
— Максиме, якщо відверто, чи немає побоювань щодо того, що «Говерла» може повторити долю столичного «Арсеналу» та криворізького «Кривбасу»? У цих клубів також усе розпочиналося із значних затримок по заробітній платні, а чим усе закінчилося, гадаю,
й згадувати зайвий раз не пот-
рібно.
— Ні, немає. Нас запевняють, що президент клубу хоче бачити команду у цьому регіоні. Тому поки що таких хвилювань немає. Але потрібно розуміти, що це питання часу, тож подивимося, як за тиждень керівництво перейде від своїх слів до справи. Якщо все буде гаразд, ми зіграємо проти запоріжців.
— Поки ще не пізно й трансферні вікна відкриті, можливо, ви задумувалися про перехід до іншого колективу?
— На сьогодні я гравець «Говерли», тож хочу, щоби саме у цьому клубі все було нормально. Я пройшов в Ужгороді міжсезонну підготовку, стартував разом із цією командою у чемпіонаті, значить я вірив, що все налагодиться. Тому я не займався пошуками працевлаштування.
— У поєдинку з «Карпатами» захисник львів’ян Муртаз Даушвілі фолом останньої надії завадив вам реалізувати вихід сам на сам із голкіпером гостей, отримавши при цьому червону картку. Певне, жалкуєте, що той епізод склався для вас саме таким чином?
— Звісно, жалкую. У тому епізоді я справді міг принести своїй команді перемогу, але, на жаль, гравець «зелено-білих» ціною червоної картки не дозволив цьому статися. Інакше би наш колектив міг цілком розраховувати не на один бал, а на всі три.
— Тобто з кінцевим результатом — 2:2 — ви не згодні?
— Про що вже після гри можна говорити? Склалося, як склалося, нічого не поробиш. «Карпати», як і ми, розраховували на перемогу, а який вийшов результат — справа вже інша. Тому говорити про те, що могло бути, не варто. Результат вийшов таким, на який заслужили обидві команди. Хоча, наприклад, у першому таймі ми володіли перевагою, в другому дещо здали, чим сповна скористалися львів’яни. Якщо відверто, в зв’язку з тією ситуацією, котра склалася в нашому клубі, наразі результат цього поєдинку навіть не стояв на першому місці. Існують серйозніші питання на кшталт майбутнього команди! Чи зможе вона вижити, чи ні. Це звучить прикро, але на даний момент ситуація саме така.
— Виходячи з ваших слів, футболісти «Говерли» наразі грають більше для вболівальників, аніж переслідують певні цілі?
— Ми завжди граємо для вболівальників, але на сьогодні нас тільки вони й мотивують. А загалом намагаємося грати так, щоби отримувати від своєї гри задоволення. І трибуни нам у цьому допомагають, стимулюють. Сама суть футболу полягає в тому, щоби отримувати задоволення, однак задоволення не може бути кінцевою метою. Метою повинен бути результат, попри ситуацію, в якій ми перебуваємо. Просто, якщо ти не готовий грати на результат, краще взагалі на поле не виходити.
— Максим Шацьких забив
122-й м’яч у рамках елітного дивізіону України, і за цим показником лише на один гол поступається найкращому голеадору — Сергію Реброву. Партнери по команді йому, часом, не збираються посприяти в досягненні історичного результату?
— Ми всі сподіваємося, що Макс уже в наступному турі стане найкращим бомбардиром чемпіонату України за всю його історію. А в допомозі партнерів він може навіть не сумніватися. Хлопці зроблять усе можливе, щоби йому підкорився цей рекорд.
— Наскільки зрозуміло з ваших слів, доля поєдинку між запорізьким «Металургом» і «Говерлою» невідома, адже в разі невиконання обіцянок керівництвом матч узагалі може не відбутися. Скажіть, підготовка до гри хоч якась відбувається, чи гравці саботують підготовчий процес до виконання домовленостей?
— Ні, поки що працюємо у штатному режимі, але час не стоїть на місці. І якщо в найближчому майбутньому ніяких зрушень із цього питання не буде, я не знаю, чим усе закінчиться. Зрештою, ми свої зобов’язання перед клубом виконуємо! Приходимо на тренування, граємо… А що отримуємо взамін? Гадаю, так довго тривати більше не може. Потрібно розставляти всі крапки над «і», відтак це була остання обіцянка керівництва, якій ми повірили.
Роман КИРІЄНКО.