Міланські сутінки, або Чи є світло в кінці тунелю?

11 января 2014 г., 17:11
Распечатать
«УФ» виокремив чотири основні причини перманентної кризи «россо-нері»

Перша половина сезону-2013/14 надовго запам’ятається фанатам італійського «Мілана». Але, на жаль, не з приємних причин. Радше нав­паки, бо «россо-нері» не йдуть упевнено на першому місці у чемпіонаті, не демонструють гідної гри та не входять до головних фаворитів Ліги чемпіонів. Усе якраз навпаки. За підсумками півріччя нового сезону «міланісти» посідаю­ть 13 місце у серії «А», відстаючи від її очільника «Ювентуса» аж на… 30 очок, маючи при цьому вперше за кілька десятків сезонів негативну статистику забитих і пропущених м’ячів — 25 проти 26 (показники після 17 турів). Що ще казати, якщо дітище Берлусконі не може впродовж останніх трьох років переграти найпринциповішого суперника — «Інтер», котрий також наразі переживає далеко не найкращі часи. Прихильникам екс-команди Андрія Шевченка не варто розраховувати на якісь суттєві звитяги й у кубку Італії, де «Мілан» востаннє перемагав саме з українцем у складі — у сезоні-2002/03. І, судячи з останніх результатів, чомусь здається, що для колективу Массіміліано Аллегрі національний трофей досі залишається десь на загумілках. Попри провал у внутрішній першості, в Лізі чемпіонів справи йдуть не так погано, однак і не так добре, як того вимагає ім’я та слава міланського клубу. Без проблем пройшовши в кваліфікації голландський ПСВ (4:1 — за сумою двох матчів), «россо-нері» потрапили до квартету «Н», куди також увійшли «Селтик», «Аякс» і «Барселона». Представник Апеннін хоча жодного разу за увесь груповий раунд нижче другої сходинки не опускався, проте зміг вибороти путівку в 1/8 лише в останньому турі, героїчно відстоявши на «Сан-Сіро» нульову нічию в поєдинку з амстердамцями. Голландці, до слова, виглядали краще за «Мілан», однак тотальне безталання в реалізації голевих моментів і суддівські помилки не дозволили їм продовжити боротьбу в найпрестижнішому європейському турнірі. У раунді плей-оф «міланістам» доведеться зіграти з потужним мадридським «Атлетико», який нині демонструє чи не найкращий свій рівень у 21 сторіччі. Якщо зіставляти силу нинішнього «Мілана» та «матрацників», більше шансів пройти далі мають саме підопічні Дієго Сімеоне. Узагалі стадію 1/8 за останні 6 сезонів «червоно-чорні» долали лише одного разу, що, безумовно, не може не розчаровувати керівництво та фанатів 18-разового чемпіона Італії.

Зважаючи на вищезгадане, «УФ» вирішив виокремити низку проблем, через які колись найкращий клуб світу опинився в настільки затяжній кризі.

Причина № 1. Історична циклічність

Як показує історія, кожна команда у світі переживає як злети, так і падіння. Приміром, той же «Мілан» кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття вигравав усе поспіль, а його футболістів справно визнавали найкращими у світі — Рууд Гулліт, Марко ван Бастен, Джордж Веа. Після чого «золото» потьмяніло, відтак змінилося на заіржавіле залізо. Команду залишили визнані лідери та наставник, відтак про чемпіонське звання та єврокубкові титули довелося забути. Повернути на європейський олімп «Мілан» удалося Карло Анчелотті. Спочатку наставник виборов національний кубок, яким востаннє «червоно-чорні» володіли у сезоні 1976/77 рр., а невдовзі стали чемпіонами Італії та вибороли титул Ліги чемпіонів. «Золотий» склад проіснував трохи менше 10 років, устигнувши застовбити за собою звання найсильнішої команди світу. Однак наприкінці першого десятиріччя 2000-х «россо-нері» почали здавати позиції. До «Челсі» перейшов найкращий бомбардир і лідер анчелоттівського «Мілана» Андрій Шевченко, позначилися пенсійний вік і часті травми Зеєдорфа, Гаттузо, Індзагі, Мальдіні та Нести, а зусиль лише Кака та Пірло просто не вистачало. Останнім акордом Карлетто стала перемога 2007 року у чемпіонській Лізі, яка фактично підвела риску під черговою переможною ерою міланського гранда. Єдиним винятком можна вважати чемпіонство 2010/11 років, але це — надто локальний успіх, який на міжнародній арені ніяк не позначився. Таким чином, наразі «Мілан» переживає чорну смугу у своїй історичній циклічності, глибина якої досі лише посилюється.

Причина № 2. Тренерська

Однією з головних причин невдалих виступів «россо-нері» можна вважати тренерську позицію. Массіміліано Аллегрі за 3 роки так і не спромігся створити чи бодай наблизити команду до тих вершин, на котрих вона перебувала в епоху Анчелотті, Капелло чи Сакі. Узагалі дуже дивно, чому нинішнього алленаторе запросили до керма такого іменитого клубу, адже й на попередньому місці роботи в «Кальярі» Аллегрі нічого особливого не продемонстрував. Сардінійці боролися за виживання, тож ні про які високі місця розмови й бути не могло. Однак 2010-го боси «Мілана» довірили молодому фахівцеві клуб, який уже в перший рік роботи почав виправдовувати надані йому аванси, надто впевнено вигравши скудетто. Чемпіонські нагороди міланські хлопці здобули завдяки фантастичній грі Златана Ібрагімовича. Швед практично самотужки витягував для команди перемоги як у чемпіонаті, так і в Лізі чемпіонів. Наставнику залишалося лише не заважати «вікінгу» тягнути «червоно-чорних» до перемоги. Проте після того, як швед разом із одним із найкращих захисників сучасності бразильцем Тіаго Сілвою перейшли до ПСЖ, командна гра «Мілана» не витримує жодної критики. Міланісти можуть перегравати тільки середняків, а подужати ж серйозніші колективи Массіміліано, судячи з усього, просто не вміє. Наразі зовсім не зрозуміло, у що грає «Мілан»? Який футбол він сповідує? Яких тактичних схем дотримується?.. Гра команди хаотична, багато в чому залежна від дій Кака та Балотеллі. Фактично екс-наставник «Кальярі» повторює шлях Альберто Дзаккероні, котрому також удалося в перший рік роботи в Мілані здобути скудетто, але потім показники команди залишали бажати кращого, відтак Дзака було відправлено у відставку. Тепер відставка маячить і над Аллегрі. Подейкують, що для нього це буде останній сезон на чолі «червоно-чорних». У таких випадках, зазвичай, кажуть: корона завелика для короля. І, чесно кажучи, із цим тяжко не погодитися.

Причина № 3. Менеджмент

Цьогоріч, як ніколи, в «Мілані» загострилося питання менеджменту. Президент і один із найбагатших людей Апеннінського півострова після довгих кримінальних розбірок був засуджений до кількох років ув’язнення, позбавлений сенаторських повноважень і парламентського імунітету. Подейкують, що після того, як Сільвіо залишив посаду прем’єр-міністра, його бізнес-імперія зазнала значних утрат. Певна річ, це так чи інакше позначилося й на фінансовій складовій клубу, де стали більше економити, ніж витрачати. Показовий приклад тому — трансфери лідерів команди Ібрагімовича та Сільви до заможного французького ПСЖ. У минулому до побідного одіозний президент «Мілана» ніколи не вдавався. До того ж, літній вік і проблеми із законом змусили Берлусконі більше думати не про футбол, а про власну безпеку. Відтак до управління командою долучилися донька та молодший брат екс-прем’єр-міністра Італії. У зв’язку з невдалими результатами обов’язки Адріано Галліані були дещо обмежені, тому наразі він вимушений ділити посаду віце-президента разом із донькою та молодшим братом Берлусконі. Наскільки Барбара разом із Паоло талановиті управлінці, зможемо побачити вже найближчим часом. Однак чомусь за подальшу долю «Мілана» стає сумно, адже прихід жінки до керма футбольного клубу практично ніколи до добра не доводив. У цьому контексті варто згадати Розеллу Сенсі, котра після смерті батька так «накерувала» «Ромою», що команда розвалювалася на очах, і врятувати її змогли лише заможні бізнесмени з-за океану. Тому дуже не хотілося, щоби подібна історія трапилася з одним із флагманів європейського футболу.

Причина № 4. Трансфери

Останньою причиною в провалах «Мілана» вбачається його слабка трансферна політика. Окрім плеяди «золотих» пенсіонерів (Зеєдорфа, Гаттузо, Індзагі, Нести, Мальдіні, Діди, Кафу), команду залишили ще й такі зірки, як Пірло, Ібрагімович, Сілва, Пато, Роналдіньо, Кассано, Боатенг. Натомість на їхні місця прийшли Робіньо, Балотеллі, Монтоліво, Ель-Шаараві, Паццині, Матрі, Ночеріно, Сапата, Еммануельсон… Недавно також до столиці мод переїхали японець Хонда з московського ЦСКА та французький захисник Рамі з «Валенсії». Певна річ, тут представлений не повний список усіх тих, хто пішов із команди, й тих, хто її попов­нив, однак певну картину з даного переліку уявити можна. Як видно, втрати не йдуть в жодне порівняння з придбаннями, адже практично на кожній позиції новий виконавець значно поступається своєму попереднику. І стосується це не лише зірковості прізвища, а й ігрових якостей. Наприклад, той же Монтоліво, за всієї поваги до нього, грає гірше за Пірло, а Ель-Шаараві нічим не сильніший за Пато, не говорячи вже про Матрі та Кассано. Про лінію захисту взагалі варто промовчати: там виконавців високого класу в принципі не залишилося. А це саме той компонент, у якому «россо-нері» завжди тримали марку. Практично те ж саме можна сказати й про півзахист, де першу скрипку грає реанімований Кака, найкращі роки якого пройшли ще до переїзду в Мадрид. Таким чином, склад «Мілана» більше нагадує середняка АПЛ, аніж гранда європейського футболу.

Та нинішнє становище «Мілана» цілком заслужене. І причини тут варто шукати не лише в історичних циклах, а насамперед у ставленні власників команди до справи. Не може легендарний клуб тренувати людина, для якої 9-а сходинка зі скромним «Кальярі» була вершиною успіху, а капітанську пов’язку довірено носити доволі посередньому гравцеві. «Червоно-чорним» необхідні кардинальні, структурні зміни, які дозволили б не тільки вибратися з кризи, а й утворити міцний фундамент для подальших перемог.

Роман КИРІЄНКО.

Подібні новини:

Patrick-Україна

 

Подписка электронной версии газеты

ИТОГОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КОМАНД

Букмекерская контора Леон ру – ставки на спорт с бонусом 100$

Последние новости футбола сегодня на https://realfootball.org/