Мирон МАРКЕВИЧ: «Нам три місяці не сплачують зарплатню! так клуб існування може припинити…»

Міні-прев’ю: зателефонувавши Мирону Богдановичу, сподівався почути пригнічено-засмучений голос людини, яка, скажімо так, стоїть перед ризиком утратити роботу вже найближчим часом. Натомість наразився на весело-бадьорий тон і… задишку: Маркевич дотримується звичок, не зраджує їм навіть у критичні моменти, тож свій вільний час проводить активно, ганяючи м’яча з друзями. Причому дуже далеко від Слобожанщини…

— Я нині у Львові (інтерв’ю записано в неділю, приблизно о 13.00. — В. Б.), — бере слово Мирон Богданович, — тому майже нічого не знаю. Завтра буду у Харкові, тому, можливо, володітиму достеменнішими даними.

— Чому — «можливо»?

— А тому, що на завтра в клубі в мене призначено тренування — тільки тренування. А про зустріч із керівництвом наразі не йдеться.

— Іще один момент: правда те, що нині вас відправляють на новий, четвертий цьогоріч, тренувальний збір — до Туреччини?

— Так, є якісь розмови. Утім, повторюю, про все детальніше дізнаюся завтра.

— Та все ж повинні ж бути у вас якісь прогнози, сподівання… Припустімо, чи ймовірне, на вашу думку, повернення на посаду клубного керманича Олександра Ярославського?

— Звідки мені знати? Я з ним давно не спілкувався… Дивіться: нині в нашому клубі ситуація просто неконтрольована, повірте, не перебільшую. Президента немає, його заступники розгублені. Більше того: нам уже три місяці не сплачують зарплатню, тому далі, вочевидь, буде ще гірше.

— Наскільки? Реальний варіант, що гравці розбіжаться? Може клуб припинити існування?

— Може.

—???

— Я не кидаюся словами — так є насправді.

— Даруйте, що лізу в душу, проте дозвольте знову запитати вас про те, про що вже якось цікавився: чому ви так спокійно все сприймаєте? Тут уже на носі — справжній крах, припинення існування справи, якою ви займалися ціле останнє десятиріччя…

— Усе просто. По-перше, я вже пояснював вам, що давно навчив себе спокійно ставитися до всього, що відбувається: як хорошого, так і поганого. По-друге, дещо вам розповім: мій тато у 16 років потрапив у німецький концтабір — як остарбайтер, а коли повернувся в Україну, його відправили до Сибіру — як «прєдателя Родіни»; рідний брат батька взагалі відсидів у тюрмі за те, що воював у лавах УПА. До чого веду? Я щасливий із того, що відбулося минулої суботи, — ось, що важливо! А не всякі там футболи…

Володимир БАНЯС.