Олександр БУРИЙ: «Про кожного з наших гравців можна сказати, що вони справжні патріоти команди»

29 мая 2015 г., 17:35
Распечатать
Капітан макошинської «Десни» розповів про історію клубу, якісні зміни у чемпіонаті Менського району, зазначивши, за рахунок чого його колектив збирається стати чемпіоном

Перезавантаження в Макошиному

— Олександре, як відомо, ви є капітаном макошинської «Десни». Розкажіть про клуб, наскільки багата його історія?

— Історія створення нашого колективу починається ще з радянських часів. Щоправда, тоді, як правило, команди називали за географічною ознакою, тож визначально ми йменувалися, як команда «Макошине». На жаль, точної дати заснування команди я сказати не можу, але футбол у нашому селі дуже люблять, отож історія місцевого колективу достатньо багата. Щодо сучасної назви — «Десна», то вона з’явилася на початку 80-х років минулого століття. Справа в тім, що Макошине розташовується на березі річки Десна, й, за численними проханнями місцевих уболівальників, команду було перейменовано з «Макошине» на «Десну».

— Зважаючи на тривалий час функціонування макошинського клубу, чи були якісь визначні перемоги у вашої команди?

— Наші найбільші звитяги приходяться ще на кінець 80-х — початок 90-х років минулого століття, коли макошинці неодноразово перемагали у чемпіонаті району, ставали володарями кубкових змагань, були дворазовими фіналістами першості «Колоса». У 1986-87 роках, коли лише започатковувалися змагання з міні-футболу, «брали» Кубок області з міні-футболу та представляли Чернігівську область у Всеукраїнських змаганнях, де серед восьми команд посіли друге місце, програвши у фіналі команді Київської області. У новітній історії кілька разів вибороли Кубок Перемоги, особливо знаменним у згуртуванні колективу був минулий рік, коли стали володарем Кубка Перемоги та віце-чемпіоном району. Нинішній сезон для нас також розпочався з медалей — ми вийшли до фіналу Кубка Перемоги, але, на жаль, поступилися СК «Мені». Можна сказати, що нинішній склад ФК «Десна» є одним із найсильніших за останнє десятиліття, бо, наприк­лад, попередній Кубок Перемоги ми вигравали далекого 2003 року. Себто, з 2003 року взагалі нічого не вигравали, й нам знадобилося одинадцять років, аби знову створити боєздатний колектив.

— У чому причина, так би мовити, трофейного застою?

— Основна проблема — у віковому розриві поколінь. Частина ветеранів, котрі забезпечували команді результат, поступово завершували виступи за команду, а гідна заміна їм іще не підросла. Команда в той час складалася з школярів, яким складно було боротися проти дорослих футболістів суперника, та ще зі студентів, яким не завжди вдавалося приїхати чи залишитися на гру. Наразі склад удалося більш-менш збалансувати, підібрати хлопців на кожну позицію. Головне, що в кожного є неймовірне бажання виступати за рідну команду. Отож немає нічого дивного, що ми знову почали боротися за найвищі місця.

Олександре, ваша команда вже давно бере участь у першості Менського району. Що собою представляють ці змагання й наскільки серйозним узагалі є їхній рівень?

— Звісно, що за рівнем змагань і кадровим потенціалом першість Менського району значно поступається, приміром, обласним змаганням чи аматорській лізі. Скажу більше: якби не група ініціативних людей на чолі з Віктором Захарченком, то рівень нашого чемпіонату взагалі був би низьким. А так ці люди змогли правильно організувати роботу, внесли певні корективи у формат проведення змагань, що пішло на користь футболу в регіоні. У нас з’явилася цілком інформативна група у соціальній мережі «Вконтакте», утворився самобутній комітет, який, власне, й займається проведенням чемпіонату. Завдяки цим змінам, уперше в історії Менського футболу утворилося дві ліги, де участь підтвердили 18 команд — 10 у вищій лізі та 8 у першій.

— Популяризація та розвиток футболу в Менському районі справді вражають. А де команди набирають гравців, адже, наскільки мені відомо, спеціалізована футбольна школа є лише в Мені?

— У нашій команді, як правило, виступають місцеві хлопці. Ті, хто розпочинав у «Десні» й разом з нею ріс. Практично про кожного з наших гравців можна сказати, що вони справжні патріоти команди, адже де би вони не перебували — в Києві, Чернігові чи Сумах — завжди знаходять час, аби приїхати до рідного селища й допомогти «Десні». Інколи залучаємо футболістів із сусідніх сіл, але це трапляється в крайньому випадку. Наприклад, у нас є проблема з воротарською позицією, й ми були змушені скористатися послугами «легіонера» із сусіднього села. Та, переважно, граємо своїми силами. У нас в заявці 29 чоловік, і всі вони є корінними макошинцями. Наймолодшому з них 17 років, а найдосвідченішому — 50! Окрім того, «Десну» можна назвати родинним клубом, адже за «біло-синьо-зелених» виступають і батько із синами, й брати; в когось раніше грав батько чи дядько. Інколи навіть шуткуємо із цього приводу, мовляв, вийдуть на поле три Бусла, три Магличі, три Забуги та ще двоє Іса­єнків — ось і матимемо повноцінний склад суцільних родичів.

Коли честь команди важливіша за гроші

— Якщо правильно зрозумів, матеріального заохочення в «Десні» не передбачено, а хлопці грають винятково на особистому ентузіазмі?

— Так, ніяких грошей у нас за гру не платять. Єдине що, коли збираємося на ігри, то кооперуємося, намагаємося допомагати один одному дістатися Макошиного чи іншого населеного пункту, де відбувається зустріч. Власне, в кого є авто, спільними зусиллями заправляємо й разом їдемо, хтось пересувається автобусом, хтось добирається попуткою. Також наразі активно почали реконструю­вати футбольне поле: засіяли його якісною травою, провели водогін, зробили полив. Найближчим часом збирає-
мося оновити дерев’яні лавки, зробити спортивний майданчик. Із часом приходить розуміння: якщо разом цього не зробимо, то його ніхто не зробить.

— Цікаво дізнатися, а чому саме зараз макошинці почали самоорганізовуватися й узялися за оновлення футбольної інфраструктури та створення команди, а не зробили це раніше?

— Можливо, зараз просто прийшов наш час. Визначально цим займалися наші ветерани, які не тільки успішно грали, а й активно облаштовували футбольне господарство. Місцеві мешканці добре пам’ятають, як раніше макошинці сім’ями святкували перемоги «Десни», гуртом підтримували команду у виїзних матчах, разом виходили на прибирання футбольного поля. І ось ця тепла сімейна атмосфера мені дуже добре запам’яталася, тож стала прикладом для наслідування. Отож я й кілька моїх товаришів вирішили, що саме нам потрібно продовжувати цю шляхетну справу й, зрештою, нас підтримали й інші мешканці Макошиного. Маю сказати, що торік у нас узагалі була фантастична підтримка, практично на кожен домашній поєдинок був аншлаг. Єдиним нашим мінусом залишається те, що не маємо змоги разом тренуватися. Хлопці зустрічаються лише на іграх. У нас у Києві мешкає вісім чоловік, п’ятеро у Чернігові, ще кілька безпосередньо в Макошиному, є гравці й з інших населених пунктів. Отож ми зустрілися на грі, відіграли й роз’їхалися.

— Олександре, ви говорите, що над розвитком футболу в Менському районі працює група ентузіастів на чолі з Віктором Захарченком. А хто ці інші люди?

— Наприклад, цього року Захарченко звернувся до мене з пропозицією допомогти розвивати футбол у регіоні, на що я відповів згодою. Я знав, що нас очікує багато роботи, бо, щоби змінити щось на краще, потрібно добре попрацювати. Так, насамперед, за ініціативи Віктора та за підтримки представників команд СК Мена та Кудрівка вирішили проблему суддівства, бо на дії місцевих рефері завжди були нарікання. Тепер матчі чемпіонату району обслуговують арбітри із Чернігова. Потім змінили формат і регламент проведення змагань, утворили дві ліги. Замість складної бюрократичної системи управління й вирішення спірних проблем, заснували незалежну раду капітанів, на якій тепер колективно розбираємо всі суперечливі питання, пов’язані із чемпіонатом. Тобто капітани всіх 18 команд збираються разом і методом голосування ухвалюють відповідне рішення. Окрім того, між капітанами команд нарешті налагоджується комунікація. Тепер вони постійно між собою спілкуються, домовляються про час проведення матчів, погоджують переноси, узгоджують інші питання. Адже коли вирішуєш проблеми за одним столом, з’являється певне відношення до цих людей. Раніше такого й близько не було.

На який результат у новому сезоні розраховуватиме макошинська «Десна»?

— Наша головна мета — стати чемпіонами. Якщо раніше в змаганнях брало участь 14 команд, і з них лише кілька могли реально конкурувати за «золото», то тепер, із урахуванням нової системи, вже шість-сім команд мають майже однакові шанси на успіх. Торік нам зовсім трохи забракло до першої сходинки, тож уже нинішнього сезону збираємося виправити помилки й здобути трофей.

— Наостанок хочу спитати: чи хтось із футболістів макошинської «Десни» грав на професійному, чи принаймні напівпрофесійному рівні?

— Троє з нашої команди займалися у чернігівському ДЮСШ (саме тут виховувався нинішній капітан київського «Динамо» Андрій Ярмоленко. — Р.К.). Щоправда, один із них уже став практично аматором, і у футбол грає заради задоволення. Другий виступає за одну з команд на область. А третій — наймолодший — недавно перейшов до СК «Мена», за яку виступає в районних і обласних змаганнях із наміром подальшого зростання. Якщо продовжувати відповідь на запитання, то з приводу професійності я би сказав так: для мене кожен гравець нашої команди у своєму баченні професіонал. Можливо, в нас поки що нема зірок всеукраїнського масштабу, але є люди, які живуть футболом, у яких є чому вчитись і наслідувати — наші ветерани. Іще хлопчаками ми спостерігали за їхніми кращими іграми й мріяли бути схожими, згодом грали разом, а нині вони для нас — досвід і муд­рість. Своє­рідне поєднання бажання та спритності молодих футболістів із мудрими настановами ветеранів, відданість своїй команді у сумі і формує той дружній колектив із назвою «Десна» Макошине.

Роман КИРІЄНКО.

Подібні новини:

20 сентября 2018 г., 14:09
11 августа 2018 г., 00:24

Patrick-Україна

 

Подписка электронной версии газеты

ИТОГОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ КОМАНД

Букмекерская контора Фавбет – ставки на спорт