Перша світова і футбол

ЕНЦИКЛОПЕДИЧНА ДОВІДКА

Здригаючись, читаємо Вікіпедію: «Перша світова війна — глобальний збройний конфлікт, який відбувався, перш за все, в Європі від 28 липня 1914 по 11 листопада 1918 року. Упродовж неї загинуло понад дев’ять мільйонів солдат і 12 мільйонів цивільних. Конфлікт мав вирішальний уплив на історію XX століття.

Сили Антанти на чолі із Францією, Росією, Великою Британією та з 1917 року США перемогли держави Четверного союзу (також відомі як Центральні держави) на чолі з Австро-Угорщиною, Німеччиною, Болгарією й Османською імперією. Італія приєдналася до Антанти 1915 року.

Війна спричинила розпад чотирьох імперій: Австро-Угорської, Німецької, Османської та Російської. Німеччина втратила свої колоніальні території, а такі країни, як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та Югославія, отримали державну Незалежність. Ціна ведення війни також сформувала ґрунт для розпаду Британської імперії.

Зазначені події визначили кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських воєн початку ХIХ сторіччя. Результат конфлікту був важливим чинником для виникнення Другої світової війни».

Щодо початкової дати Прем’єрної Великої Масакри існують розбіжності. У історичному обігу наявні три основні дати: 28 червня (вбивство сербським терористом Гаврилом Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини в боснійському Сараєві), 1 серпня (Німеччина оголосила війну Росії) та 4 серпня (власне, початок бойових дій: німці вдерлись у Бельгію, без особливих труднощів подолавши опір слабкої місцевої армії).

Правда, недавно президент РФ Владімір Путін (він же — ПТН ХЙЛ) запропонував «альтернативну» версію на кшталт — «вам, дядьку, туди, до божевільні»: суть її в тому, що Першу світову розпочали американські масони, аби розвалити великі монархії. Що тут скажеш? Очевидно, маразм у гебістської «Крихітки Цахес» прогресує зі швидкістю падіння акцій тамтешніх компаній.

ПЕРША СВІТОВА І ФУТБОЛ: ЛІГИ

Велика Бійня суттєво перекроїла існування гри «11х11» не тільки в Європі. Зокрема, не пройшла попередньо запланована VI Літня Олімпіада в Берліні 1916 року. Ну, а що переживали тоді континентальні чемпіонати, судіть самі…

Країни, де першості переривалися:

Англія: не відбулися чотири сезони (1915/1916–1918/1919);

Бельгія: п’ять турнірів (1914/1915–1918/1919) пропущено;

Греція: чемпіонат «зник» рівно на десятиріччя (1911/1912–1920/1921);

Німеччина: змагання, розігрувані в кілька етапів (спочатку регіональні, відтак — національні за олімпійською схемою), тимчасово припинили існування на половину декади (1914/1915–1918/1919);

Норвегія: влітку 1914-го там стартувала т.зв. «тестова ліга», сиріч — пробний турнір, одначе за два роки ідею визнали невдалою через брак грошей;

Італія: на чотири сезони (1915/1916–1918/1919) місцева Федерація футболу офіційно «скасувала» розіграші, хоча регіональні змагання проходили; своє існування ліга поновила восени 1919-го;

Росія: третій імперський чемпіонат 1914-го не дограли;

Румунія: справжні бойові дії дійшли до наших сусідів наприкінці весни 1916-го, відтак два наступні розіграші (1916/1917–1917/1918) довелося скасувати;

Фінляндія: із турнірів, що проходили за моделлю плей-оф, пропущено один за 1914 рік;

Франція: півдесятиліття (1914/1915–1918/1919) національний чемпіонат не проводився, натомість функціонували численні регіональні ліги; загальнодержавна відновилася влітку 1932 року;

Чехія: пропущено змагання 1914 та 1916 років; турніри 1915-го, 1917-го і 1918-го були організовані в одне коло;

Югославія: не відбулися три сезони (1915–1917) ліги Загреба, що фактично була чемпіонатом Хорватії; поміж 1912-м та 1919-м не проходили матчі першості Далмації.

Країни, де першості не переривалися:

Австрія: сезон-1914/1915 було розіграно в одне коло навесні 1915-го; всі наступні турніри мали стандартну структуру з двох частин;

Болівія: так, я не помилився — у Прем’єрній Великій Масакрі брали участь держави з Нового Світу (також Еквадор, Куба, Гондурас, Панама, Гватемала, Гаїті, США), одначе лише в одній із них уже існували аматорські футбольні розіграші, котрі не відчули на собі впливу заокеанських подій;

Данія: впродовж усієї війни змагання проводились у штатному режимі;

Ісландія: вочевидь, до такої півночі кулі не долітали;

Іспанія: загальнодержавної ліги не існувало, зате регулярно розігрувався Кубок короля, як і кілька регіональних першостей — Астурії, Канар, Каталонії, Кастилії, Галісії та Півдня;

Люксембург: Велике Герцогство, завойоване вже 2 серпня, на диво, не зважало на війну;

Нідерланди: грали, ніби нічого не сталося;

Північна Ірландія: впродовж чотирьох сезонів (1915/1916–1918/1919) чемпіонати, котрі згодом отримали документальний статус неофіційних, проходили за участі шести команд замість звичних восьми;

Португалія: загальнонаціональної ліги ще не було, регіональні першості не переривалися;

Таїланд: тодішній Сіам, із якогось дива приєднавшись до всесвітньої різанини, веде відлік своєї ліги од 1916 року, сяк-так продовжуючи її розігрувати;

Угорщина: через воєнні дії довелося перевести три розіграші (1914–1916) в одноколовий режим; од сезону-1916/1917 мадяри повернулися до традиційної структури;

Швейцарія: «найнейтральніша» (якщо бути чесним — найлицемірніша) держава світу стояла осторонь бойових дій, активно збагачувалася (особливо її банківська сфера), відтак довга вервечка місцевих першостей не переривалася;

Швеція: мудрі вікінги не брали участь у бійні, тож і їхній футбол не постраждав;

Шотландія: на півночі острова, на відміну від півдня, грали повним ходом за 20-ти учасників.

ПЕРША СВІТОВА І ФУТБОЛ: ГРАВЦІ

«УФ» підготував реєстр більш-менш відомих представників міжнародного соккера, які брали участь у військових баталіях:

Андрій Акимов (Росія): правий інсайд і фланговий півоборонець; виступав за КСО, Орєхово-Зуєво (1909–1014), збірну Російської імперії (1912–1913); загинув під час війни, точна дата не відома;

Габріель Ано (Франція): нападник і крайній оборонець; виступав за «Туркуен» (1906–1910, 1912–1915), «Пройссен», Берлін, Німеччина (1910–1912), «Франс», Париж (1916–1919) і різні збірні Франції (1908–1919); упродовж 1914–1918 років, «без одриву від футбольного виробництва», служив у збройних силах рідної держави як льотчик; у подальшому став відомим журналістом і організатором футболу — саме з його легкої руки на світ з’явилися Кубок європейських чемпіонів, чемпіонат Європи для збірних, а також приз «Золотий м’яч»;

Артур Беррі (Англія): крайній форвард; виступав за низку британських клубів, із яких найвідомішими є мерсисайдські «Ліверпуль» (1908–1909, 1912) та «Евертон» (1909–1910), а також за олімпійську збірну Великої Британії (1908, 1912); на час бойових дій записався до Ліверпудліанського полку, згодом — до Ланкаширського артилерійського корпусу;

Шандор Броді (Угорщина): півоборонець і оборонець; виступав за «Ференцварош», Будапешт (1902–1914, 1920–1921), збірну Угорщини (1906–1913); воюючи на Східному фронті, потрапив у російський полон, де провів майже шість років (1914–1920);

Василь Бутусов (Росія): центрфорвард; виступав за низку пітерських колективів, із-поміж яких найдовше в «Унітасі» (1911–1922), та збірну Російської імперії (1912–1913); упродовж 1914–1915 років служив рядовим-мотоциклістом, був у німецькому полоні;

Клод Б’юкенем (Англія): правий оборонець; виступав за «Аптон Парк», Лондон (1897–1914) та олімпійську збірну Великої Британії (1900); у 1914–1918 роках служив у Королівській артилерії;

Ян Ванік (Чехословаччина): універсальний півзахисник і нападник; виступав за празькі клуби, в т. ч. «Спарту» (1910–1916) та «Славію» (1916–1926), а також за збірні Австрії (1917) і Чехословаччини (1920–1926); із війни повернувся з простреленою рукою;

Луї Ванхеге (Бельгія): форвард; виступав за «Уніон», Сен-Жиллуаз (1900–1910, 1919–1924), і «Мілан», Італія (1910–1915), а також за збірну Бельгії (1919–1924); 1915 року був призваний до лав армії;

Джон Вудворд (Англія): універсальний нападник; виступав за низку британських команд, зокрема — лондонські «Тоттенхем Хотспур» (1901–1909) і «Челсі» (1909–1914), а також за збірну Англії (1903–1911) та олімпійську Великої Британії (1908, 1912); 1916 року, служачи в лавах т.зв. «футбольного батальйону» Мідлсекського полку, зазнав поранення, повернувся з фронту, не зумівши відновити футбольну кар’єру;

Джозеф Дайнс (Англія): півоборонець; виступав за низку англійських клубів, серед яких був «Ліверпуль» (1912), та олімпійську збірну Великої Британії (1912); на початку Першої світової, разом із двома братами, був направлений на Західний фронт, до Франції, де вже за 11 днів загинув у бою;

Ойген Кіпп (Німеччина): лівий оборонець і нападник; виступав за «Карлсфорштадт», Штутгарт (1901–1912), «Кіккерс», Штутгарт (1912–1914), а також за збірну Німеччини (1908–1913); призваний улітку 1915-го, та вже у жовтні того року комісований через надскладні поранення — втратив праву ногу (ампутували вище коліна), отримав удар багнетом у щелепу та в плечі;

Рудольф Клапка (Чехословаччина): нападник; виступав за «Вікторію Жижков», Прага (1912–1923), збірну Чехословаччини (1920); після війни, попри дуже складне поранення, продовжив спортивний шлях;

Альберт Лінтон (Канада): голкіпер; виступав за клуби Канади та США, а також за олімпійську збірну Канади (1904); служив у експедиційних військах;

Фернан Нізо (Бельгія): лівий крайній і півсередній нападник; виступав за «Леопольд», Брюссель і збірну Бельгії (1911–1920); під час війни тричі отримував поранення;

Еміль Першка (Югославія): форвард; виступав за «Градянський», Загреб (1919–1920, 1923–1930), КАСЖ, Париж, Франція (1920–1922), а також за збірну Югославії (1920–1927); упродовж подій 1914–1918 років став дезертиром, од страти його порятувало клопотання загребського клубу;

Карел Пешек-Кадя (Чехословаччина): оборонець; виступав за «Спарту», Прага (1913–1933), збірну Чехословаччини (1920–1931); навіть війна не перервала його видатної кар’єри;

Дьюла Румбольд (Угорщина): захисник; виступав за «Ференцварош», Будапешт (1905–1914), збірну Угорщини (1907–1914); воював на Східному фронті, кілька разів був поранений;

Людвиг Хуссак (Австрія): крайній форвард; виступав за віденські команди «Віенна» (1901–1910) і ВАФ (1910–1914), а також за збірну Австрії (1905–1912); потрапив у російський полон, був етапований на Сибір, утік до Владивостока, звідки на японському кораблі поїхав додому, подолавши три океани.

Український слід:

У тій же Вікіпедії можна прочитати, що «28 червня 1914 року у Львові почався Шевченковий здвиг, що зібрав сотні змагунів зі всієї Галичини та Буковини. До програми здвигу входили й футбольні змагання. [Місцева] «Україна» перемогла «Поділля» (Тернопіль) — 4:1 і «Сянову Чайку» (Перемишль) — 4:0, але фінал із львівським УСК не відбувся, оскільки в другій половині дня, після звістки про вбивство Франца Фердинанда, намісника престолу Австро-Угорської імперії, всі змагання було припинено. Чимало гравців спортового товариства опинилося на фронті. Упродовж Першої світової війни загинули, серед інших, К. Гусаківський, З. Дума, Роман Носківський (правий півсередній форвард; очевидно, найліпший західноукраїнський футболіст 1910-х. — В. Б.), воротар Роман Перфецький і півзахисник Ананій Степаній».

НЕ ЗОВСІМ ДОРЕЧНИЙ P.S.

Нинішні події у світі, насамперед, Україно-російська війна на Донбасі, активна фаза котрої почалась якраз улітку, змушують багатьох фахівців і нефахівців тривожитися: спостерігаємо надто багато чорних співпадінь поміж тим, що було тоді, й котрі відбуваються нині. І якщо нова Холодна війна між Заходом та збожеволілою Росією вже є доконаним фактом, то залишається сподіватися на Господа, що «холодне» не переросте в «гаряче».

Бо страшно подумати, що за 100 років якийсь футбольний журналіст готуватиме матеріал, схожий на той, який ви зараз дочитуєте до трьох крапок…

Володимир БАНЯС.