Рекорди ФК «Говерла» Ужгород,

Чи знаєте ви, що за кількістю матчів у всіх дивізіонах одноосібним лідером є ужгородська «Говерла»?!

ЗВЕДЕНА ТАБЛИЦЯ КОМАНД УКРАЇНИ В ЧЕМПІОНАТАХ СРСР

Примітка: С — сезони, І — ігри, В — виграші, Н — нічиї, П — програші, М — забиті та пропущені м’ячі.

У 1946 році відновлюється чемпіонат УРСР серед команд колективів фізкультури (КФК). Дебютує в ньому й ужгородський «Спартак». 9 травня З6 футбольних колективів, поділених на 4 зони: Західну, Східну, Центральну та Південну, розпочали боротьбу за звання чемпіона УРСР. Цей турнір тривав майже три місяці — до 7 липня. Змагання серед КФК водночас стали й зональним турніром першості СРСР, де розігрувалися путівки до третьої групи. Ужгородцi виступали в Захiднiй зоні, де, крім них, грали ще три команди під назвою «Спартак»: (Львів, Чернiвцi та Дрогобич), дві — «Локомотив» (Тернопіль i Рівне) та «Динамо» (Луцьк). Ужгородцi під керівництвом головного тренера Бертолона Вейга, який, до речі, пізніше, в 1954 році, перший із закарпатців закінчив курси тренерів у Москві, були поза конкуренцією, обігравши по черзі всіх суперників як вдома, так i на їхньому полі, при одному нічийному рахунку (2:2) у Львові. Цікавий той факт, що наші земляки три поєдинки завершили з великими результатами. Скажімо, у ворота рівненців забили 16 «сухих» м’ячів, чернiвчанам — 13, а тернопiльцям вдалося забити ужгородцям лише гол престижу (10:1). Різниця забитих і пропущених м’ячів просто разюча (77:14). Та, як з’ясувалося, у львів’ян, які зайняли друге місце, цей показник ще вагоміший (81:14).

Фiнальний турнiр переможцiв зональних змагань пройшов 17 — 21 липня на київському стадiонi «Динамо». I тут пiдопiчнi Б. Вейга довели, що з ужгородським «Спартаком» слід рахуватися. Закарпатцi впевнено переграли своїх суперників, зокрема запорізький «Більшовик», харківський «Трактор» та сильну київську армійську команду ОБО, i вперше вибороли звання чемпiона України серед КФК.

Ужгородці разом із командою ОБО Київ, яка зайняла друге місце, здобули право виступати в міжзональному турнірі (Південна підгрупа) третьої групи першості СРСР. Словом, на цьому сезон для ужгородцiв не завершився. За право виходу до третьої групи першості Союзу було проведено додатковий мiжзональний турнiр мiж командами-переможцями бiлоруської, закавказької, середньоазiйської зон i двома кращими колективами УРСР. Ужгородський «Спартак» і на цьому турнірі зумів продовжити свою тріумфальну ходу. Закарпатці обіграли ФК «Крила Рад» Тбілісі, армійські клуби Мінська та Києва, а також звели внічию матч з ФК «Динамо».

Наразі підсумкова турнірна таблиця:

У 1947 році команди майстрів, що виступали у чемпіонаті та першості СРСР, були розділені на дві групи
(перша — це нинішня прем’єр-ліга та друга — перша ліга. — В.Г.). У першій групі виступала лише одна українська команда — «Динамо» Київ (13 учасників). У другій групі, де було 6 зон, УРСР представляли 12 команди з 67 — це три під назвою «Спартак» (Ужгород, Херсон, Львів), а також «Динамо» Ворошиловоград, «Локомотив» та «Дзержинець» Харків, «Шахтар» Сталіно, «Харчовик» Одеса, «Сталь» Дніпродзержинськ, ОДО Київ, «Авангард» Миколаїв та «Більшовик» Запоріжжя. Ужгородці зайняли 8-ме місце з 13 команд. А у фінальній частині переможцями стали футболісти московського «Локомотива». Тут, як кажуть, теж коментарі не потрібні. До речі, згодом за «залізничників» Москви виступатиме закарпатець, воротар та капітан команди Емеріх Микулець.

Наступного року (1948 р.) у 1-й групі з 14 команд бачимо знову одну українську — «Динамо» Київ. Зате московських аж 7 (рівно половина!). У 2-й групі, яка була поділена на 6 зон, кількість українських команд значно зросла: дві команди з Харкова («Локомотив» та «Дзержинець»), «Сталь» Дніпропетровськ», «Шахтар» Сталіно, «Динамо» Ворошиловоград, «Авангард» Краматорськ, «Шахтар» Кадіївка, ОДО Київ, «Спартак» (Ужгород, Херсон та Львів), «Харчовик» Одеса, «Суднобудівник» Миколаїв, а також вперше змагалися серед команд майстрів гравці мукачівського «Більшовика». В українській зоні переможцями стали мукачівці, правда, у фінальній частині, яка проходила у Києві, вони усі матчі програли й зайняли 4-те місце серед 15 українських команд.

У 1949 році у 1-й групі кількість команд збільшилася до 18. Серед них були і 3 українські футбольні колективи: «Динамо» Київ, «Локомотив» Харків та «Шахтар» Сталіно. У 2-й групі — 6 зон, а в українській виступало 18 команд. По дві команди представляли Харків («Дзержинець» та «Торпедо»), Ворошиловоград («Трудові резерви» та «Динамо»), Закарпаття («Більшовик» Мукачеве та «Спартак» Ужгород), ОДО Київ, «Харчовик» Одеса, «Суднобудівник» Миколаїв, дві спартаківські команди (Львів і Херсон), «Металург» Дніпропетровськ, «Авангард» Краматорськ, «Динамо» Чернівці, «Локомотив» Запоріжжя, а також «Шахтар» Кадіївка. Ужгородці та мукачівці у своїй українській зоні зайняли відповідно 4-те та 5-те місця серед 18 команд.

У 1950 році відбулося суттєве скорочення команд у 2-й групі (у 3, 5 раза). Через це обидві закарпатські команди виступали серед КФК. Ужгородці, як відомо, стали не лише чемпіонами УРСР, але й володарями Кубка Республіки. У 1-й групі, яка була розширена до 19 команд, виступали ті ж українські команди, що і у попередньому році. А ось у 2-й групі УРСР представляв лише ФК «Харчовик» Одеса.

У 1951 році майже аналогічна ситуація. Правда, тепер маємо уже клас «А» (вища ліга) та клас «Б» (перша ліга). Серед еліти дві українські команди — «Динамо» та «Шахтар» Сталіно. До речі, остання цього року стала бронзовим призером чемпіонату СРСР, а серед класу «Б» — дві українські команди майстрів — це ужгородський «Спартак», який у підсумковій турнірній таблиці у «золотій серединці» (9-те місце серед 18 команд), та харківський «Локомотив» (6-те місце). Нижче 9-го місця розмістилися маститі команди з міст Кишинів, Іваново, Талліна, Ташкента, Алма-Ати, Ашхабада…

1952 рік. Клас «А». 15 команд. Із них 2 українські — «Шахтар» та «Динамо». Кияни у цьому році вперше у своїй історії вибороли срібні нагороди чемпіонату СРСР. У їх складі були й п’ятеро закарпатців: капітан команди Михайло Михалина, Ернест Юст, Тиберій Попович, Золтан Сенгетовський та Михайло Коман. У класі «Б» закарпатських команд не було. А з українських лише дві: ОДО Київ та «Локомотив» Харків. Ужгородський «Спартак» та мукачівська «Іскра» виступали серед команд КФК. Остання стала бронзовим призером чемпіонату УРСР (48 учасників).

1953 рік. Кількість команд у класі «А» зменшилася до 12. Дві українські команди «Динамо» та «Локомотив» Харків зайняли відповідно 8-ме та 9-те місця. У класі «Б» з 27 команд були 4 українські. Це дві команди під назвою «Металург» (Запоріжжя, Одеса) та «Шахтар» Сталіно. Ужгородський «Спартак» знову цей рік провів у чемпіонаті УРСР серед КФК і втретє виборов чемпіонське «золото». Починаючи з цього року ужгородці виступали лише серед команд майстрів.

1954 рік. У класі «А» без змін, правда додалася одна команда. Українські команди — «Динамо» та харківський «Локомотив» — залишилися без нагород. У класі «Б» з 36 команд — 8 українських («Шахтар» Сталіно, три ФК «Металург» (Запоріжжя, Одеса та Дніпропетровськ), армійські команди Львова, Києва та Севастополя, а також ужгородський «Спартак», який у своїй 3-й зоні зайняв 5-те місце серед 12 команд. У фінальній частині гірники Донецька здобули путівку в елітний дивізіон.

У 1955 році у чемпіонаті СРСР (клас «А», 12 учасників) беруть участь дві українські команди («Динамо» та «Шахтар» Донецьк), які у підсумковій турнірній таблиці зайняли відповідно 6-те та 7-ме місця. У класі «Б» (2 зони по 16 команд) українських команд теж не густо — 7 (ОДО Київ та Львів, «Металург» Запоріжжя, «Локомотив» Харків, «Харчовик» Одеса та ДОФ Севастополь. Ужгородці у своїй зоні посіли 13-те місце із 16 команд.

1956 рік. У класі «А» без змін. У класі «Б» кількість українських команд теж без змін (ОДО Львів та Київ, «Авангард» Харків, «Спартак» Ужгород та Станіслав, «Металург» Дніпропетровськ та «Харчовик» Одеса) Ужгородці, як і торік, зайняли у підсумковій турнірній таблиці 13-те місце, правда серед 18 команд.

Наступного року у класі «А» без суттєвих змін. У класі «Б» кількість команд збільшилася до 64 (4 зони). Звісно, й українських команд додалося. Цього разу серед команд майстрів виступали: дві команди «Спартак» (Станіслав та Ужгород), СКВО (Львів та Київ), «Металург» (Дніпропетровськ та Запоріжжя), «Харчовик» Одеса, «Хімік» Дніпродзержинськ, «Колгоспник» Полтава, «Авангард» (Миколаїв та Харків), «Трудові резерви» Ворошиловград, СКЧФ Севастополь. У своїй зоні станіславці зайняли перше місце, а у фінальній частині — друге і, на жаль, не потрапили до елітного дивізіону. За прикарпатців у цьому сезоні виступало 4 закарпатців: Юрій Головей, Іван Осуський, Емеріх Лаутнер та Золтан Сенгетовський. В Юрія Головея був третій показник серед бомбардирів (8 голів).

1958 рік. У класі «А» без істотних змін. Дві українські команди («Динамо» та «Шахтар») знову зайняли відповідно 6-те та 8-ме місця. У класі «Б» кількість команд збільшилася на 30 учасників. Щодо українських команд, то їх стало 21: «Зірка» Кіровоград, три команди «Спартак» (Станіслав, Херсон та Ужгород), стільки ж СКВО (Львів, Одеса та Київ), «Колгоспник» (Полтава, Черкаси та Рівне), «Авангард» (Сімферополь, Тернопіль, Житомир, Миколаїв та Харків), два ФК «Металург» (Дніпропетровськ та Запоріжжя), «Харчовик» Одеса, «Арсенал» Київ, команда м. Кривий Ріг, «Хімік» Дніпродзержинськ, «Трудові резерви» Ворошиловград, СКЧФ Севастополь, «Локомотив» (Вінниця та Сталіно), «Чорноморець» Одеса, «Шахтар» Кадіївка. У фінальній частині переможцем стала армійська команда Ростова-на-Дону, яку згодом тренуватиме перший олімпійський чемпіон (1956 рік) з футболу з України — мукачівець Йожеф Беца.

1959 рік. Клас «Б», 12 команд із них 2 українські («Динамо» та «Шахтар»). Гірники зайняли останнє місце і залишили елітний дивізіон. У класі «Б» знову поповнення. У 7 зонах виступало 100 команд. Серед них було і 24 українських: «Зірка» Кіровоград, 5 колективів під назвою «Авангард» (Сімферополь, Тернопіль, Житомир, Миколаїв та Харків), три команди «Спартак» (Станіслав, Херсон та Ужгород), стільки ж СКВО (Львів, Одеса та Київ), «Колгоспник» (Полтава, Черкаси та Рівне), два ФК «Металург» (Дніпропет­ровськ та Запоріжжя), «Харчовик» Одеса, «Арсенал» Київ, команда м. Кривий Ріг, «Хімік» Дніпродзержинськ, СКЧФ Севастополь, «Локомотив» Вінниця та «Чорноморець» Одеса.

У 1960 році у класі «А» були створені дві зони по 11 команд. З українських, як завжди, «Динамо» Київ, а також «Авангард» Харків та «Шахтар» Сталіно. У 2-й групі кияни зайняли перше місце, а у фінальній частині вдруге здобули срібні нагороди, а чемпіонами стали футболісти московського «Торпедо». У цьому сезоні за киян виступало й четверо закарпатців: А. Гаваші (у воротах), В. Турянчик, І. Диковець, Й. Сабо. У класі «Б» кількість учасників зросла до 153. Українські команди виступали у двох зонах УРСР, де було 36 футбольних колективів, що представляли здебільшого обласні центри. Серед них був й ужгородський «Спартак».

1961 рік увійшов в історію вітчизняного футболу як перший випадок в історії чемпіонату СРСР, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб, а київське «Динамо». А «золотий» гол, як його охрестили пишуча братія, провів закарпатець Василь Турянчик. Крім нього, за команду також грав ужгородець Йожеф Сабо, а одним із тренерів був виноградівець Михайло Коман. У класі «Б» кількість команд не змінилася. У 1-й зоні (УРСР) ужгородці зайняли 11-те місце серед 19 команд.

У 1962 році у класі «А», як і в попередні два роки, виступали 3 українські команди — «Динамо» Київ, «Шахтар» Сталіно та «Авангард» Харків. До речі, за останню команду грали двоє закарпатців: воротар Чобо Кахлик та Іштван Секеч. У класі «Б» щодо кількості учасників — без змін. Ужгородська команда була перейменована на «Верховину». Виступили закарпатці невдало: 11-те місце з 13 команд у 1-й зоні…

1963 рік. Він був чи не найбільш громіздким. Лише в елітному дивізіоні (клас «А») грало 38 команд, які були розділені на 2 групи, що на 16 більше, аніж торік.

У 1-й грали ті ж самі українські команди, що й минулого року («Динамо», Шахтар» та Авангард»), а у 2-й — майже кожна четверта команда представляла Україну («Трудові резерви» Луганськ, «Карпати» Львів, «Чорноморець» Одеса, «Металург» Запоріжжя та «Дніпро» Дніпропетровськ).

У цей період лише за «основу» львівських «Карпат» грало 4 вихованців закарпатської школи футболу (Ю. Сусла, І. Диковець, Й. Фалес, Д. Баканчош).

У класі «Б» (українська зона) було 40 учасників. Ужгородська «Верховина» фінішувала на 26-му місці. Львівський СКА у фінальній частині за третє місце (0:0 та 0:1) поступився ФК «Азовсталь» Жданов. У цьому сезоні кольори армійців Львова захищали й 4 закарпатців: Степан Варга, Іван Вагнер, Томаш Пфайфер та Арпад Шандор.

1964 рік. Кількість команд у класі «А» (2 групи) знову збільшилася на 6 одиниць (44). Правда, на цей раз у 1-й групі було лише 17 команд (4 найгірші з яких за результатами сезону залишали елітний дивізіон), а у 2-й — 27, що, у свою чергу, теж були розбиті на дві зони
(13 та 14 учасників). У 1-й групі ми не побачили харківські «Трудові резерви», а вдруге за історію вітчизняного футболу чемпіонами стала не московська команда. Цей титул дістався динамівцям Тбілісі. «Гірники» та кияни відповідно посіли 5-те та 6-те місця.

У класі «Б» кількість команд збільшилася на 8 (48). Вони були розбиті на три зони. У 1-й, де виступали ужгородці, перші три місця відповідно зайняли: «Полісся» Житомир (44 очки), СКА Львів та «Верховина» Ужгород (по 37 очок). А у фіналі брали участь лише по дві команди з кожної зони. За команду «Полісся» Житомир, яка здобула бронзові нагороди чемпіонату УРСР, у цьому сезоні виступали виноградівці Й. Штефуца та Ф. Кокольник, а одним із тренерів був ужгородець — мс СРСР Ю. Головей.

1965 рік. Цей рік мав одну приємну родзинку. У вищій лізі (1-ша група) уже виступало 4 українські команди із 17. А своєрідною сенсацією стало те, що дві команди представляли місто-герой Одесу — «Чорноморець» та СКА. Правда, армійці після завершення сезону, як і останні 15 років ужгородська «Говерла», швиденько сіли у ліфт й спустилися у нижчу лігу. За армійців у цьому сезоні виступали берегівчанин Іштван Секеч та ужгородець Томаш Пфайфер, а за «Чорноморець» — Лобановський, Каневський та Поркуян.

У класі «Б» (українська зона) кількість команд збільшилася лише на одного учасника (49), які знову були розбиті на 3 зони). Ужгородці виступали у 2-й і зайняли 14-те місце з 16 команд. А чемпіонами УРСР стали армійці Львова (тренери — Сергій Шапошников та ужгородець Ернест Кеслер). У складі львів’ян були і 6 закарпатців: І. Секеч, Т. Пфайфер, А. Шандор, С. Варга, І. Лендєл, А. Барон. П’ятеро з них за здобуття золотих медалей отримали звання «Майстер спорту СРСР».

Сезон-66 став зірковим для київських динамівців, які вибороли золоті нагороди чемпіонату та кубок СРСР, тобто зробили дубль. У зірковій команді у цей період перебували й четверо закарпатців: троє грали у полі (Турянчик, Сабо та Медвідь), а четвертий за ними спостерігав із тренерської лавки (М. М. Коман).

У класі «Б» теж відбулася пертурбація. Замість трьох зон створили дві по 20 команд. Ужгородці у 2-й виступили вкрай невдало (17-те місце із 20 команд).

1967 рік. Знову до елітного дивізіону повернулася луганська «Зоря». Разом із нею за нагороди чемпіонату також змагалися кияни, «гірники» Донецька та одеський «Чорноморець» (у цьому сезоні за «моряків» виступали берегівчани — брати Іштван та Василь Секечі та мукачівець Степан Варга). Вдруге поспіль «золото» вибороли динамівці Києва. Серед «золотих» хлопців були й футболісти із Срібної Землі — залізний капітан В. Турянчик, Й. Сабо та Ф. Медвідь. А диригували футбольним ансамблем «Динамо» тренери Віктор Маслов, виноградівець Михайло Коман та Віктор Терентьєв.

У класі «Б» знову додались дві команди (42 колективи були розділені на дві зони). У 1-й ужгородці фінішували у «золотій серединці» — 11-те місце з 21 команди.

За чемпіонів УРСР-67 («Автомобіліст» Житомир) грали і четверо закарпатців: воротар М. Форкаш, польові гравці — Ф. Кокольник, І. Шандор та Й. Штефуца.

У 30-му сезоні (1968 рік) у 1-й групі класу «А» брали участь 20 команд, серед них і 4 українські. Золоті нагороди втретє поспіль вибороли динамівці Києва, одеський «Чорноморець» фінішував на 8-му місці, Ворошиловградська «Зоря» та донецький «Шахтар» — відповідно на 13 та 14-му місцях. За ці 4 команди грали й сім вихованців закарпатської школи футболу: В. Турянчик, Й. Сабо, Ф. Медвідь («Динамо»), С. Решко, І. Секеч («Чорноморець»), О. Поллак та В. Грубчак («Шахтар»).

У 2-й групі (2 зони) переможцями у 1-й стали львівські «Карпати», які тренував і ужгородець Ернест Юст. А футболки клубу цього року одягали І. Герег, Я. Габовда та П. Андрейчик.

У класі «Б» (УРСР) були дві зони по 22 команди. У 1-й ужгородська «Верховина» фінішувала на 6-й позиції. А чемпіонами України стали «авангардівці» Тернополя. У чемпіонському складі був і форвард із Берегового Василь Секеч.

1969 рік — останній сезон у складі київського «Динамо» Василя Турянчика і дебютний для володаря «Золотого м’яча» Олега Блохіна. Кияни у цьому році фінішували другими (1-ша група), одеський «Чорноморець» — 8-м, а луганська «Зоря» — 11-ю з 14 команд. Особливо була «роздута» 2-га група, де у чотирьох зонах було 85 команд. У третій підгрупі, де виступали лише українські команди, трійка лідерів виглядала так: «Дніпро» Дніпропетровськ (57 очок), СКА Київ та «Металіст» Харків (по 52 очки).

Клас «Б» був дуже громіздким. Посудіть самі, лише 9 зон по 17-18 команд, де грали виключно команди РРФСР, 2 (по 21 футбольні колективи у кожній) — УРСР, а також — Закавказька, Казахстанська та Середньоазійська зони.

У фінальній частині УРСР перше місце здобув ФК «Спартак» Івано-Франківськ, мукачівські «Карпати» зайняли почесне 4-те місце, а ужгородська «Верховина» у своїй першій зоні була лише 11-ю.

Сезон 1970-й у класі «А» (Вища ліга) був московським. Трьом командам дістався повний комплект медалей (ЦСКА, Динамо» та «Спартак»). Українські 4 команди («Зоря» Ворошиловград, «Динамо» Київ, «Шахтар» Донецьк та «Чорноморець» Одеса) фінішували відповідно на 5, 7 та 10-му й 15-му місцях з 17 команд.

У 1-й групі (клас «А») Вікторію святкували львівські Карпати» 63 очки), а також дніпропетровський «Дніпро» (61 очко).

До класу «А» належала і 2-га група, де було три зони. У першій грали 22 українські команди. Переможцем стали футболісти запорізького «Металурга».

У класі «Б» кількість команд скоротилася майже удвічі, правда, залишалися дві підгрупи (по 14 команд) в українській зоні. На цей раз до фінальної частини
(1–14 місця) пробилися обидві закарпатські команди. Мукачівські «Карпати» завершили цей сезон на 5-му, а ужгородська «Верховина» на 7-му місцях відповідно.

1971 рік. Змінено вивіску. Замість класу «А» елітний дивізіон почали називати «Вища ліга». У ній взяло участь 16 команд. А переможцями стали гравці київського «Динамо», для яких ця перемога у чемпіонаті стала 5-ю в історії. За киян у цьому сезоні грали і 3 закарпатців: Стефан Решко, Федір Медвідь та Карло Кіш. На жаль, у цьому сезоні донецький «Шахтар» зайняв останнє місце і був понижений у класі.

У 1-й лізі (22 команди) путівку до елітного дивізіону здобули гравці дніпропетровського «Дніпра».

У 2-й лізі (6 зон) у першій зоні (українська підгрупа) переможцями стали футболісти криворізького «Кривбасу», а ужгородська «Говерла» фінішувала 20-ю із 26 команд.

Сезон-1972 приніс чимало несподіванок. Уперше у своїй історії чемпіоном СРСР стала Ворошиловградська «Зоря», яка за тур до завершення першості здобула золоті нагороди. Чи не вперше за всю історію чемпіонату СРСР жодна із московських команд не потрапила до трійки призерів. Срібними медалями були нагороджені київські динамівці, а бронзовими — їхні одноклубники з Тбілісі. За чемпіонів грав і закарпатець Михайло Форкаш із Виноградівщини. Ще дві українські команди «Дніпро» Дніпропетровськ та львівські «Карпати» зайняли відповідно 6-те та 14-те місця з 16 учасників.

У 1-й лізі за путівку до елітного дивізіону з 20 команд вели боротьбу і 5 українських колективів. Однак підвищення у класі отримав ташкентський «Пахтакор», а донецький «Шахтар» та одеський «Чорноморець» відповідно фінішували на 2-му та 3-му місцях. Ще три українські команди («Металург» Запоріжжя, «Металіст» Харків та «Кривбас» Кривий Ріг) опинилися відповідно на 14-му, 16-му та 19-му місцях із 20 команд.

Ще раз хочеться вжити слово «вперше». Ужгородська «Говерла» вперше у своїй історії виборола срібні нагороди серед 24 українських команд (2-га ліга, Українська зона). 1-ше місце — «Спартак» Івано-Франківськ, 3-тє — «Таврія» Сімферополь.

У 35-му (1973 рік) ювілейному сезоні у «вишці» виступало 16 команд. Вперше і востаннє у своїй історії «золото» здобула команда із Закавказзя — «Арарат» (Єреван). Київські динамівці, яких було нагороджено срібними нагородами, відстали від тріумфаторів лише на одне очко. Інші чотири українські команди зайняли відповідно 6 – 8 місця («Шахтар» Донецьк, «Зоря» Ворошиловград та «Дніпро» Дніпропетровськ), а львівські «Карпати» опинилися на 14-му місці.

У 1-й лізі щодо кількості команд — без змін. На цей раз перемогу святкували гравці одеського «Чорноморця».

У другому дивізіоні (7 зон) серед українських команд (23) пальму першості виборола кримська «Таврія». Ужгородське «Закарпаття» опинилося на почесному четвертому місці, відставши від срібних та бронзових призерів відповідно на 2 і 1 очко.

1974 рік приніс чергові золоті медалі чемпіонату СРСР київським динамівцям, а бронзові — гравцям одеського «Чорноморця». Дніпропетровський «Дніпро», львівські «Карпати», донецький «Шахтар» та Ворошиловградська «Зоря» у підсумковій турнірній таблиці зайняли відповідно місця (10 — 12 та 14).

У першому дивізіоні усі призові місця дісталися російським командам. Серед українських футбольних колективів кращий результат у «Таврії» (6-те місце), «Спартак» Івано-Франківськ та «Металург» Запоріжжя (12 та 13 місця серед 20 учасників).

У другій лізі було 6 зон. В останній (20 команд) змагалися українські клуби. Просто блискуче виступили «суднобудівники» Миколаєва, які за 5 турів стали недосяжними. У їх складі був і форвард із Довгого Іван Шопа, котрий у ворота суперників «відвантажив» 9 голів (2-й показник у команді).

Тут цікаво би навести підсумкову турнірну таблицю (перші 10 команд), з тим, щоб наглядно побачити, як щільно підійшли до фінішу. Скажімо, ужгородська «Говерла», яка зайняла 5-те місце, набрала стільки ж очок, що і бронзовий призер, а від срібного — відстала лише на один пункт.

Сезон-1975 був найуспішнішим для ФК «Динамо» Київ, який цього року став не лише чемпіоном СРСР, але й володарем європейських титулів: Кубок володарів Кубків УЄФА та Суперкубка УЄФА. У складі «зіркової» команди був і мій земляк — змс СРСР Стефан Решко. Порадувала ще одна українська команда — це «Шахтар» Донецьк, який виборов срібні нагороди. Найкращий результат у своїй історії показали і гравці львівських «Карпат», які фінішували на 6-й позиції. Головним тренером у цей період у прикарпатців був ужгородець Ернест Юст, а кольори клубу захищали закарпатці Емеріх Майорош, Федір Чорба та Іван Герег.

1-ша ліга залишалася без змін. Без медалей залишилися і 4 українські команди.

У другому дивізіоні (6 зон) в українській (6) кількість учасників зменшилася на три клуби. «Кривбас» — лідер (41 очко), а ужгородська «Говерла» опинилася на 11-й позиції з 17 команд.

1976 рік був олімпійським. І знову мова про Стефана Решка, який із Монреаля, де проходили змагання чотириріччя, повернувся з бронзовою медаллю. Експеримент відбувся у вищій лізі. у 1976 році для проведення якісної підготовки збірної СРСР до вирішальних ігор чемпіонату Європи та Олімпійських ігор було проведено два одноколових турніри (весна та осінь). Вперше у своїй історії львівські «Карпати» мали шанс отримати медалі. Однак у тбіліських динамівців при однаковій кількості очок (по 18) була краща різниця забитих і пропущених м’ячів, а від срібного призера («Арарат») прикарпатці відстали на одне очко. Майже аналогічна картина з львів’янами повторилася і восени. І знову їм дорогу перейшло тбіліське «Динамо». При однаковій кількості очок (по 17) у закавказців знову краща різниця забитих м’ячів (+4), а у львів’ян — +3. Від срібних призерів, на цей раз від київських динамівців, підопічні Ернеста Юста теж відстали на одне очко.

Ще один неприємний факт стався із грандом вітчизняного футболу — московським «Спартаком», який на ужгородському ліфті «вилетів» до нижчого класу.

У 1-й лізі знову повторилася минулорічна ситуація. Українські три команди із 20 не потрапили до трійки лідерів.

У 2-й лізі знову чемпіонами України стали футболісти криворізького «Кривбасу», а ужгородці на «чортовому колесі» опустилися на 13-те місце серед 20 учасників.

40-й (1977 рік), ювілейний, в історії турнір у вищому дивізіоні футбольної першості СРСР приніс золоті нагороди гравцям київського «Динамо».

1-ша ліга (20 команд). Як кажуть, московський «Спартак» знову повернувся «на круги своя». 2-ге місце — «Пахтакор», 3-тє — «Таврія».

У 2-й лізі на цей раз потужно провели сезон дві армійські команди (2 зона, 20 учасників) Одеси (68 очок) та Киє-
ва (63), також нікопольський «Колос»
(62 очки). Наступна трійка першості виглядала так: 4-те місце — «Металіст» Харків, 5-те — «Зірка» Кіровоград та 6-те — «Говерла» Ужгород.

1978 рік. З метою протидії договірним матчам з цього сезону було введено ліміт на нічиї, за які команда могла отримати турнірні очки. У цьому сезоні такий ліміт становив 8 нічийних матчів.

Переможцем сезону стала команда «Динамо» (Тбілісі), для якої ця перемога у чемпіонаті стала 2-ю в історії. «Сріб­ло» та «бронза» відповідно дісталися українським командам — «Динамо» та «Шахтар». ФК «Чорноморець» Одеса завершив сезон на 7-й позиції, ФК «Зоря» Ворошиловград (9), а ФК «Дніпро» Дніпропетровськ попрощався з елітним дивізіоном (останнє місце з 16 команд).

У першій лізі усі лаври дісталися російським командам із Куйбишева та Ростова-на-Дону, а також мінському «Динамо». На 4-му поверсі у підсумковій турнірній таблиці «розквартирувалися» гравці львівських «Карпат».

У 2-й лізі (6 зон) українські футбольні колективи змагалися у 2-й зоні (23 учасники). За чотири тури до завершення сезону одноосібними лідерами стали футболісти харківського «Металіста (70 очок) 2-ге місце — «Колос» Нікополь (62) та 3-тє — СКА Київ (60). Ужгородське «Закарпаття» цей сезон провело набагато слабше, аніж торік (6-те місце) і опинилося на 13-й позиції.

У сезоні-79 (вища ліга чемпіонату СРСР) лише останній тур розставив усі крапки над «і» щодо розподілення лаврів. А «золото» здобули московські спартаківці (50 очок). «Срібло» та «бронза» дісталися двом українським колективам (відповідно «гірникам» Донецька та київським динамівцям). «Срібло» для Срібної Землі у складі киян вибороли й ужгородець Матвій Бобаль та Йосип Микуланинець з Нового Давидкова. В елітному дивізіоні грали ще дві команди з нашої Республіки («Чорноморець» Одеса — 11-те місце та «Зоря» Ворошиловград — 17-те місце із 18 команд).

1980 рік. В олімпійському році, як і у минулому сезоні, суперечку за олімпійський титул повели 18 команд. Серед них і 4 українські. На цей раз за два тури до завершення чемпіонату СРСР золоті нагороди собі забезпечили київські динамівці. 6–7 місця відповідно зайняли «гірники» Донецька та «моряки» Одеси, а гравці львівських «Карпат» опинилися на дні турнірної таблиці (17-те місце з 18 команд).

У 1-й лізі українські команди виступили просто здорово. Вони і зайняли всі три призові місця (відповідно «Таврія» Сімферополь, «Дніпро» Дніпропетровськ та «Металіст» Харків). Інші українські команди «розквартирувалися» у підсумковій турнірній таблиці так: 6-те місце — «Колос» Нікополь, 10-те — «Зоря» Ворошиловград, 16–17-ті місця — відповідно СКА Одеса та «Спартак» Івано-Франківськ, 20-те місце — «Металург» Запоріжжя з 24 команд.

Друга ліга (9 зон). Українські команди у 5-й (23 колективи). Герої — армійці Києва (65 очок). «Буковина» здобула срібні нагороди (61), а львівський СКА — бронзові (60 очок). Ужгородська «Говерла» фінішувала 15-ю.

Сезон 1981 року у вищій лізі чемпіонату СРСР з футболу. Участь у змаганні узяли 17 команд, а переможцями стали футболісти київського «Динамо», для яких цей тріумф став ювілейним (10) в історії. Інші українські команди фінішували так: «Шахтар» та «Дніпро» (7 – 8 місця), «Чорноморець» (11) та «Таврія» (17-те місце).

У 1-й лізі (24 учасники) пальму першості вибороли гравці харківського «Металіста» (у його складі був і закарпатець Іван Ледней). Чи не вперше у 1-му дивізіоні виступало відразу 8 команд, тобто кожна третя представляла нашу Республіку: «Колос» Нікополь (5-те місце), «Карпати» Львів (11), «Металург» Запоріжжя (13), «Зоря» Ворошиловград, СКА Одеса та СКА Київ (15 – 17) та «Прикарпаття» Івано-Франківськ (20-те місце).

У 2-й лізі знову 9 зон. Українські команди, як і торік, у 5-й (23 футбольні колективи). Чемпіоном УРСР став криворізький «Кривбас». До речі, за цей клуб виступав син відомого голкіпера Емеріха Микульця (уродженець закарпатського села Буштино) — Олександр.

Ужгородське «Закарпаття» (цього року клуб був перейменований з «Говерли» на «Закарпаття») з 15-го місця у минулому році «загриміло» вниз ще на три позиції й опинилося на 18.

45-й (1982 рік) в історії турнір у вищому дивізіоні футбольної першості СРСР. Взяли участь 18 команд, 2 гірших з яких за результатами сезону полишили елітний дивізіон. Переможцем сезону стала команда «Динамо» (Мінськ), для якої ця перемога у чемпіонаті була першою і єдиною в історії. До речі, у 1952 році за цю команду виступало відразу троє закарпатців: Іван Мозер, Георгій Лавер та Федір Ванзел.

У цьому сезоні кияни стали срібними призерами, а інші українські команди зайняли такі місця: «Дніпро» та «Чорноморець» (відповідно 9 – 10-ті місця), а «Металіст» та «Шахтар» — 12 та 14-ті місця

У 1-й лізі кількість учасників зменшилась на дві команди (22), а отже і на одну українську. Вони у підсумковій турнірній таблиці були на таких місцях: «Колос» Нікополь (3), «Зоря» Ворошиловград (6), «СКА — Карпати» Львів (10), «Металург» Запоріжжя та «Таврія» Сімферополь (12–13), СКА Київ та СКА Одеса (20 – 21).

У 2-й лізі — без змін. В українській шостій 24 учасники. Золоті нагороди — у буковинців. У цьому сезоні за чернівчан грали і двоє закарпатців: Віктор Пасулька, а також майбутній головний тренер ФК ОСК «Закарпаття» (1998 — 2005 рр.) Віктор Ряшко. А одним із тренерів був берегівчанин Іштван Шандор із села Чепа, що на Виноградівщині. Ужгородське «Закарпаття» фінішувало на 17-му місці.

1983 рік. Щодо кількості команд у вищому дивізіоні — без змін. На цей раз українських палких уболівальників порадували футболісти дніпропетровського «Дніпра», які за тур до завершення чемпіонату здобули золоті нагороди. Інші українські команди опинилися у «золотій серединці»: «Динамо», «Чорноморець» та «Шахтар» (відповідно 7 – 9-ті місця), харківський «Металіст» посів 11-ту сходинку у підсумковій турнірній таблиці з 18 футбольних колективів.

У 1-й лізі 22 команди боролися за путівку до елітного дивізіону. Серед них і 5 українських. Найкращий доробок у запорізького «Металурга», нікопольського «Колоса» та сімферопольської «Таврії» (відповідно 5–7 місця). У львівських «Карпат» — 11-та позиція, а у Ворошиловградської «Зорі» — 13 із 22 команд. У 2-й лізі знову ті ж 9 зон. У 6-й, де виступали українські команди, було найбільше учасників — 26. На цей раз фортуна усміхнулася армійській команді СКА (72 очки), а також нашим землякам Івану Яремчуку з Великого Бичкова та Івану Леднею з Довгого. «Закарпаття» фінішувало на 10-й позиції. Четверо кращих бомбардирів разом забили 44 м’ячі (Василь Мартиненко, Елек Леврінц, Йосип Микуланинець та Іван Погоріляк).

47-й (1984 рік) в історії турнір у вищому дивізіоні футбольної першості СРСР провели, як і торік, 18 команд. Переможцем сезону стала команда «Зеніт» (Ленінград), вперше і востаннє в історії. На цей раз з українських команд краще виступили футболісти «Дніпра», які вибороли бронзові нагороди, одеський «Чорноморець» посів почесне 4-те місце. Нижче своїх можливостей цей сезон провели київські динамівці (10-те місце) харківський «Металіст» та донецький «Шахтар» (відповідно 12 – 13-ті місця).

У 1-й лізі брали участь 22 команди. Серед них були і 5 українських. Краще за усіх виступили львів’яни (СКА «Карпати» — 3-тє місце) та запорізький «Металург» (5-те місце). Замкнули підсумкову турнірну таблицю нікопольський «Колос», Ворошиловградська «Зоря» та сімферопольська «Таврія», які опинилися відповідно на 19 — 21 місцях з 22 команд-учасниць.

У 2-й лізі — без змін (26 команд). Ужгородське «Закарпаття» посіло високе 5-те місце, а чемпіоном УРСР стала вінницька «Нива».

Сезон-1985, що розтягнувся на дистанції від березня до грудня, записав в історію вітчизняного футболу три безперечних досягнення: збірна країни завоювала путівку на фінальну частину першості світу, що проходила у Мексиці (у складі її були й два закарпатці: Василь Рац та Іван Яремчук); киянин Олег Блохін став першим із радянських футболістів, який подолав рубіж у 200 м’ячів, а дніпропетровець Олег Протасов встановив вище досягнення однієї першості — став автором 35 голів.

В елітній лізі чемпіонату СРСР виступало 5 українських команд із 18. Чемпіонами стали київські динамівців (в їх складі було й два закарпатці — В. Рац та І. Яремчук), а гравці дніпропетровського «Дніпра» стали бронзовими призерами. Харківський «Металіст (10-те місце), донецький «Шахтар — 12, а одеський «Чорноморець» — 15-те місце.

У 1-й лізі краще за усіх виступили львівська команда СКА «Карпати», яка у фінальній частині виборола бронзові нагороди. За прикарпатців у цьому сезоні виступав Ярослав Лендєл із Рахова (перший тренер Василь Гаджега — колишній гравець ужгородської «Говерли»). «Колос» Нікополь (5-те місце), «Металург» Запоріжжя (13-те місце).

У 2-й лізі, як ніколи, була рекордна кількість команд — у 9 зонах змагалося 154 футбольні колективи. Великою кількістю команд (28) була представлена наша республіка, практично усі області, крім Черкаської та Сумської. Перемогу святкувала сімферопольська «Таврія», 2-ге місце вибороли футболісти вінницької «Ниви» (за команду виступав і мс СРСР Іван Буловчак із Великого Березного) і третє — миколаївський «Суднобудівник». Ужгородська «Говерла» фінішувала на 6-й позиції. Кращий бомбардир закарпатців Василь Мартиненко у ворота суперників «відвантажив» 14 м’ячів, на три менше від нього забив капітан команди, півзахисник Михайло Ловска з рідного села В. Пасульки та І. Гецка (сел. Ільниця).

У сезоні 1986 року у вищій лізі чемпіонату СРСР з футболу боротьбу за чемпіонське звання вели 16 команд, а переможцем став ФК «Динамо» (Київ), для якого ця перемога у чемпіонаті була 12-ю в історії. Таким чином, за кількістю чемпіонських титулів кияни обійшли московських одноклубників, незмінних багаторічних лідерів за цим показником. Інші три українські команди показали скромні результати: «гірники» «Донецька» були шостими, «дніпряни» та «металісти» відповідно 11 та 12-ми, а «чорноморці» фінішували передостанніми.

2-га ліга, як і торік, мала 9 зон, однак українська (6-та), у свою чергу, мала ще дві по 14 команд. Учасникам протягом сезону довелося відіграти 40 календарних ігор. Забагато, якщо брати до уваги, що львів’янам потрібно було їхати до Риги, Смоленська і навіть до Хабаровська (відстань майже 8 тисяч км.

У фінальній стадії ужгородці фінішували 10-ми, а чемпіоном України стала Ворошиловградська «Зоря».

50-й, ювілейний, чемпіонат країни (1987 рік) розпочали 16 команд. 4 із них — українські. На цей раз нас порадували гравці дніпропетровського «Дніпра», які фінішували на другій позиції, а київські динамівці та донецькі «шахтарі» — відповідно лише на 6-й та 7-й. Харківський «Металіст» опинився на 11-му місці.

У 1-му дивізіоні путівку до вищого ешелону вітчизняного футболу здобув ФК «Чорноморець» з Одеси зі своїм легендарним капітаном, закарпатцем Володимиром Плоскиною. Львівські «Карпати» опинилися на 5-му місці (один із найкращих сезонів прикарпатців, за яких у цей період грали рахівчанин Ярослав Лендєл та мукачівець Анатолій Мущинка, а головним тренером був свалявчанин Йосип Фалес). Інші три українські команди опинилися у «золотій серединці»).

У 2-й лізі потужно фінішувала сімферопольська «Таврія», яка обійшла команду, що зайняла 2-ге місце у підсумковій турнірній таблиці («Нива» Тернопіль) на 8 очок, івано-франківське «Прикарпаття (3-тє місце) — на 12 очок. Ужгородці опинилися на 19-му місці серед 27 команд.

Сезон-1988 — рік чемпіонату Європи, в якому брала участь і збірна СРСР. У її складі були 11 киян (головний тренер — В. Лобановський). Із 20 членів збірної було двоє закарпатців — Віктор Пасулька («Спартак» Москва») та Василь Рац («Динамо» Київ). У чемпіонаті СРСР у лідери вийшли дві українські команди (1-ше місце — «Дніпро» Дніпропет­ровськ, 2-ге — «Динамо» Київ). Інші три українські команди посіли такі місця: 8-ме — «Шахтар» Донецьк, 11-те — «Металіст» Харків та 13-те — «Чорноморець» Одеса з 16 команд.

У 2-й лізі (українська зона), де виступало 26 команд, першими фінішували гравці чернівецької «Буковини», а ужгородське «Закарпаття» опинилося на 15 позиції з 26 команд. Одна втіха, що різниця забитих і пропущених м’ячів у закарпатців на 4 більше (+15), аніж у команди, що зайняла у підсумковій турнірній таблиці 4-те місце («Океан» Керч).

У 52-му (1989 р.) в історії турнірі у вищому дивізіоні футбольної першості СРСР брали участь 16 команд, 2 гірших з яких за результатами сезону полишили елітний дивізіон. Переможцем став ФК «Спартак» (Москва), для якого ця перемога у чемпіонаті була 12-ю в історії, наздогнавши таким чином за цим показником київське «Динамо». У складі москвичів золота медаль була вручена і закарпатцю Віктору Пасульці. Українські команди «Дніпро» та «Динамо» вибороли відповідно срібні на бронзові нагороди. Ще три представники нашої Республіки («Чорноморець», «Металіст» та «Шахтар») фінішували відповідно на 6 – 7 та 14-му місцях.

У першості СРСР серед команд 1-ї ліги (22 команди) грали лише 3 українські колективи, які виступили посередньо: 6 – 7-мі місця відповідно зайняли кримська «Таврія» та запорізький «Металург», а СКА «Карпати» опинилися на самому дні підсумкової турнірної таблиці.

2-га ліга складалася з 9 зон. Найбільш кількісною була 6-та (27 команд), де виступали українські колективи. Трійка призерів: «Волинь» (78 очок), «Буковина» (76) та «Нива» Тернопіль (70 очок).

1990 рік. Федерація футболу Грузії першою з республіканських організацій вийшла зі складу ФФ СРСР. Це означало, що грузинські клуби більше не братимуть участь у радянському чемпіонаті. А сама першість вийшла куцою. Після третього туру у 1-й лізі кількість команд теж скоротилася до 20. Чи не вперше за останні 10 років у ній брали участь лише дві українські команди. «Металург» Запоріжжя фінішував третім, а сімферопольська «Таврія» — 9-ю. Зате у другій лізі був встановлений рекорд щодо кількості команд (253). По-перше, вона була розділена на 2 ліги (буферна і звичайна). У першій було три зони (Захід, Центр та Схід) по 22 команди. Ужгородське «Закарпаття» разом із львівськими «Карпатами», чернівецькою «Буковиною», тернопільською та вінницькою «Нивами», армійцями Одеси, луганською «Зорею», кременчуцьким «Кременем», полтавською «Ворсклою» та дрогобицькою «Галичиною» виступало у зоні «Захід». Трійка призерів виглядала так: «Буковина» (58 очок), «Даугава» Рига (56) та «Карпати» Львів (55 очок). Наше «Закарпаття» на цей раз виступило вкрай слабо — 20-те місце (31 очко).

У звичайній 2-й лізі у 10 зонах грало 187 футбольних клубів, а у 1-й українській — 19. Лише в останньому турі були названі усі три призери першості: «Торпедо» Запоріжжя, «Суднобудівник» Миколаїв та «Авангард» Рівне (по 53 очки).

Останній, 54-й, чемпіонат СРСР (1991 рік). Окремі команди, особливо прибалтійські, закавказькі та українські просто догравали. Тому, можливо, й через це, усі три московські команди опинилися у трійці лідерів. Правда, одеський «Чорноморець» поступився «бронзою» московським торпедівцям лише через гіршу різницю забитих і пропущених м’ячів, а київські динамівці відстали на одне очко. Інші 4 українські команди («Дніпро» Дніпропетровськ, «Шахтар» Донецьк, «Металург» Запоріжжя та «Металіст» Харків зайняли відповідно 9, 12, 13 та 15-те місця серед 16 футбольних колективів. У 1-й лізі українських команд було не густо: з 22 лише дві — чернівецька «Буковина» фінішувала на 5-й позиції, а «Таврія» Сімферополь відразу за нею. В обох команд було по 56 очок.

У 2-й лізі — без змін. У буферній зоні («Захід») на цей раз першими фінішували львівські «Карпати», але квиток на потяг, який повинен був наступного року відправлятися до елітного дивізіону радянського чемпіонату, відмінили. Усі республіканські федерації вийшли із всесоюзної й подали відповідні документи до ФІФА та УЄФА.

Ужгородське «Закарпаття», яке виступало у 2-й лізі (звичайній) завершило свій похід на 15-му місці з 26 українських команд…

Василь ГАДЖЕГА.