Роман БОЛЬШАКОВ: «Іще ніколи в Краматорську так не святкували День Незалежності»

02 сентября 2015 г., 14:13
Распечатать
Генеральний директор «Авангарду» — про повернення до футболу, гравців із т. зв. «ЛНР», вишиванки в місті та перспективи команди

— Романе Олександровичу, як оцінюєте старт «машинобудівників»?

— Та самі все бачите — нуль очок (розмова відбулася у суботу. — Є.Д.). Намагаємося щось змінювати. Хоча сьогодні це складно швидко зробити. Потрібно набрати перші бали, тоді в гравців з’явиться упевненість і справи підуть на краще.

— Які зазначите фактори, що завадили набрати очки?

— Більшість команд мали свій зіграний стрижень, отож новачки добиралися лише вибірково. Водночас, ми на ходу збирали увесь колектив. Не було такої ситуації, щоби певний гравець був на перегляді, я його не взяв, а потім пошкодував про це. Ми вибрали найкраще з того, що могли. Натомість не всіх, кого хотів бачити в команді, зміг запросити до нас. Хтось знайшов ФК із кращими умовами, хтось не хотів розривати чинний контракт, хтось не захотів приїжджати в Краматорськ із огляду на те, що показує телевізор: нібито тут стріляють і бомблять. Хоча такого немає: місто живе спокійним мирним життям. Було й таке, що бажані футболісти переїхали в іншу країну, проте самі не хочуть або їхні родичі бояться відпускати.

Єдина людина, котру не змогли заявити, — Олександр Яскович. Та, на жаль, наша Федерація ухвалила рішення, що гравці, котрі брали участь у матчах за т. зв. «ЛНР», не виступатимуть у вітчизняних чемпіонатах. Знаю, що з аналогічною ситуацією зіткнувся «Інгулець». Отож ми писали пояснення від клубу щодо участі Олександра в тому поєдинку. Приїжджали працівники СБУ, його розпитували, відтак не знайшли в його діях ознак, які підпадають під кримінальні статті сепаратизму. Нам залишається лише підкоритися волі Федерації. Хоча, якщо чесно, думаю, їхнє рішення можна оскаржувати. Утім, вирішили, що займатися цим питанням не будемо. Уважаю, що все одно це неправильно: таким чином ми відштовхуємо їх од Украї­ни. Їм нічого іншого не залишається, як повернутися назад. Повірте, багато з тих гравців грали не від великого бажання чи патріотизму до тих псевдореспублік. У них прос­то не було інших варіантів підзаробити. Зрештою, вони ж не взяли зброю в руки та пішли воювати. Тим паче, гадаю, що не всі могли відмовитися від такої пропозиції, розуміючи, які можуть бути наслідки з обох сторін конфронтації. Думаю, їх просто використали в політичній піар-акції. А вони, зважаючи на свою недалекоглядність, «повелися» на це. Якби ті гравці знали, чим усе це повернеться, вони би задумалися. Потрібно визнати, що не всі наші футболісти виокремлюються розумом і кмітливістю.

— Отож питання комплектації нині відкрите? Бачу, в Київ навіть приїхала не повна заявка гравців.

— Справа в тому, що заявляти когось просто так, не бачу сенсу. На мій погляд, це порожня втрата часу. Для того, щоби з’явився результат, потрібна не кількість, а якість. Новачки повинні підсилити команду. У нас не такий підхід, аби було обов’язково 20 чи 24 гравці. Однак варіантів чи пропозиції щодо таких гравців, які би зараз нас підсилили, в мене немає.

— Багато людей відсіюються через те, що бояться брати квиток до Краматорська?

— У принципі, відсотків тридцять. Утім такий показник був на первинному етапі. Якби зараз було міжсезоння (збори й перегляди), нам би було простіше знай­ти потрібних виконавців. Нинішні гравці би запевнили, що тут усе спокійно, тому це би нам допомогло. Можу сказати, що більшою мірою не футболісти боялися їхати сюди, а їхні сім’ї впливали на підсумкове рішення. Близькі зазвичай думають про безпеку, ніж про футбольну кар’єру свого сина чи чоловіка. І це, напевно, правильно.

— Як місцеві мешканці реагують на повернення футболу?

— Усі раді. Жодних ексцесів не було. Місто живе, цікавиться та вболіває за футбол. Єдине, що поки їх засмучує, це те, що команда не набрала жодних залікових пунктів. Хоча дехто, сподіваюся, розуміє, що колектив лише зібрався, тому йому потрібен час. Та, попри все, ми поспішаємо поліпшити результати, позаяк усвідомлюємо, що час не безмежний.

— До речі, як у Краматорську відсвяткували День Незалежності?

— Як ніколи! Людей було багато й раніше, проте ніколи не було такої кількості державних прапорів і вишиванок. Ніколи на центральній площі не звучали пісні українською. Була сама звичайна «попса», котру сьогодні слухають, а завтра ніхто не згадає, а то й нудитиме від неї. Цього разу на правах обласного центру були запрошені групи зі Слов’янська, Красноармійська, Волновахи, Артемівська та Червоного Лиману. Із 12-ї години звучали народні пісні. Люди позитивно сприйняли такі зміни: танцювали, веселилися, підспівували. Коли в кінці програми виступала група «Тік», це було щось подібне до того, коли «Океан Ельзі» дає концерт у Львові чи Києві. Була буря емоцій, коли співали: «Так, я люблю Україну». Коли все завершилося, люди не могли зрозуміти, що пора розходитися — всі хотіли продовження. Було дуже емоційно й дружелюбно — шикарно, загалом. У нас недавно виникла традиція — хода за Україну: йдемо від нашого відомого літака до цент­ральної площі. Якщо раніше збиралося 500-1000 людей, то зараз уже колона дійшла до площі, а ще не всі пройшли літак — а це майже 1,5–2 кілометри. Наголошу, що не бачив жодної людини, котра би напилася й повзала центром. Атмосфера була прекрасною!

— Чи є наразі довіра до головного тренера Яківа Кріпака, що під його наставництвом невдовзі з’явиться результат?

— Поки довіра є. Не бачу, що причина в головному тренері чи його манері роботи. Розумію, що два гравці лікуються в лазареті. Зазначу, що я завжди перебуваю на тренуваннях. Хоча ніколи не втручаюся в роботу наставника. У цьому плані — повний карт-бланш до тренерського штабу. Стежу за процесом підготовки з боку й не бачу, що тренери роблять щось не так. Не вірю в те, що, змінивши тренера, обов’язково прийде результат. Очевидно, що з новим фахівцем прийдуть нові гравці, котрих він підбиратиме під своє бачення футболу. Це поодинокі випадки, коли команда була в крутому піке, з якого їх вивів новий очільник. Це можливо лише за умови, що гравці «плавлять» коуча. Я спілкуюся з гравцями, тому бачу, що вони таке й не помишляють, адже вони — професіонали. Якщо аналізувати наших гравців окремо, всі вони — хороші футболісти, котрі пограли не в останніх клубах. Це не те, щоби ми понабирали виконавців з вулиці, котрі подають надії. Не думаю, що зараз ми комусь програє­мо за прізвищами на футболках. Вірогідно, нам бракує концентрації, самовіддачі та зіграності. Будемо над цим працювати. Плекаю надію, незабаром усе буде нормально. Як казав, наберемо перші бали — і ситуація виправиться.

Євген ДЕМЯН.

Patrick-Україна

.