Рустам ХУДЖамоВ: «Буквально вчора виходимо на тренування, а нам вирубають світло…»

Після програного матчу столичному «Динамо» страж воріт харківського клубу не лише поділився думками про гру, а й не підбирав слів щодо ситуації навколо «Металіста» та загального стану речей у країні. Чесно кажучи, був приємно вражений тим, що серед наших футболістів є настільки свідомі та відверті люди. Побільше би таких…

— Рустаме, як вам сьогоднішня гра (розмова відбулася у суботу, 31 жовтня. — В.Б.)? Мабуть, вона викликала у вас лише негативні емоції?

— Звичайно. Хоча, з іншого боку, щодо самовіддачі наших хлопців не може бути жодних претензій і запитань. Принаймні, ми можемо чесно один одному дивитись у вічі в роздягальні. Але результати справді невтішні, десь просто не щастить, десь, можливо, не заслужили на щастя. Будемо сподіватися, що колись Фортуна до нас повернеться обличчям.

— Скажіть, чи сильно впливають на гравців усі розмови щодо майбутнього клубу?

— Справді, це дуже неприємно. Щодня на нас чатують якісь нові випробування й емоції зі знаком «мінус». Як би ми не намагались у роздягальні сміятися над усім цим, обігрувати це все в мізансценках, як у «Камеді Клаб», але… Ось буквально вчора виходимо на тренування, а нам вирубають світло. До цього не було води. Це все дрібниці, проте й вони впливають на ситуацію. Кирило Ковальчук сказав, що відключили wi-fi. Я в жодному разі не хочу обговорювати слова Кирила, але відсутність wi-fi на футбольній базі — це не найбільша проблема. Вода і світло — значно важливіше. Звичайно, що все дуже непросто, але найголовніше те, що ми не опускаємо рук. Команді своєю грою пот­рібно просто розбити увесь ланцюжок невдач і безталання в друзки. Необхідно подолати ці негаразди тільки за рахунок своєї роботи. Як колись сказала одна мудра людина: «Можна здатись, але це нічим не допоможе». Саме тому ми будемо битися до кінця.

— Що говорить керівництво? Принаймні, бодай щось обіцяють?

— Чесно кажучи, не знаю. Особисто мені ніхто нічого не обіцяв і не обіцяє. Уже стільки наобіцяно, що можна написати чотири томи й перевершити «Війну і мир». Ось недавно обіцяли хлопцям віддати три зарплати. Я вже навіть не знаю, скільки вони не бачили грошей. Я так розумію, що востаннє вони долари бачили у «Червоній книзі».Зрозумійте: дуже шкода хлопців! У них є сім’ї, і щовечора приходячи додому, вони дивляться в очі дружині й дітям… Це тяжко. Розумію, що ситуація в усій країні дуже складна… Тому скажу так: обіцяють, але не виконують.

— Після матчу до вас підходив Олександр Шовковський. Про що говорили, якщо не секрет?

— Він побажав мені удачі. Дуже йому вдячний за підтримку. Олександр — це глиба в українському футболі. Пам’ятаю, як свого часу я йому ще м’ячі подавав, тренувався разом із ним. Мені це особливо приємно. Він також привітав і наших вболівальників. До слова, серед наших прихильників — усі до єдиного справжні патріоти України. Є навіть ті, хто й у зоні АТО повоював. Ті хлопці — справжні люди, які їздять за нами на всі матчі за свої гроші й так палко підтримують нас. Ось це справжні патріоти країни й клубу. А всі ці голови, які говорять по телевізору, так і залишаться головами, які говорять. Все тримається на плечах ось таких простих наших уболівальників.

Володимир БОБИР.