Що тепер буде з «Металістом»?

НЕОБХІДНИЙ ПРОЛОГ

Правильно написала журналістка одного нашого громадсько-політичного видання: мовляв, революція знімає всі маски з усіх. Тому нині маємо змогу прямо писати про те, про що раніше тільки натякали…

Одна з таких раніше заборонених тем народилася наприкінці грудня 2012-го, коли у ФК «Металіст» (Харків) несподівано й просто-таки реактивно змінився власник: навзамін «звичному» Олександрові Ярославському прийшов абсолютно не відомий досі 27-річний бізнесмен Сергій Курченко. Певний час усі намагалися осягнути, то що ж відбулося й що це за персона? Й доволі швидко виникли спочатку чутки, а згодом — «на 99%» правдоподібна інформація, мовляв, п. Курченко — то підставна особа, за якою стоїть сім’я екс-президента України Віктора Януковича, точніше, його сина Олександра.

Відтак пікантність справи особливо виразно постала минулого тижня, конкретніше — 22 лютого, коли на Верховній Раді постало питання про відсторонення вже колишнього керманича держави від повноважень. Відтак понеслося: попервах з’ясувалося, що екс-президент утік у невідомому напрямі, а його сини залишили територію України ще до того; по тому виникли відомості про «екзил» п. Курченка до Білорусі, причому вже невдовзі тамтешній «ель презіденте» Олександр Лукашенко оголосив, мовляв, до 18.00 години офіційний власник «Металіста» повинен залишити його країну…

Отож, що тепер буде з «Металістом»? Судіть самі: по-перше, справжнього власника ніхто не може знайти й (про це можна говорити напевно) ніякої ваги в Україні він уже не матиме, по-друге, формальний керманич так само в бігах. Зрозуміло, коли ми спробували дістати новини та якийсь коментар у когось із чинного керівництва харків’ян, у нас нічого не вийшло: судячи з усього, там панує чи то паніка, чи то ступор, а загалом — тотальна й усеохопна розгубленість.

Коли ж автор цих рядків здійснив спробу роздобути коментар «на стороні», то… Кажучи стисло, я вкотре переконався, що немає в Україні справжніх аналітиків — у жодній галузі! Ні в економіці, ні в політиці (ось, приміром, чи хтось передбачив, що режим Януковича блискавично розсиплеться, як картковий будинок?), ні у футболі: ніхто нічого не знає, ніхто не береться за прогнози. Усе, чого досяг, — усілякі припущення. Наведу одне з них, найрозумніше, на мій погляд (автора, звісно, не називатиму): «Майже переконаний, що повернеться Ярославський. Із одного боку, він надто багато туди вклав, аби все забути й залишити в минулому. З іншого, людина, від якої так брутально забрали те, у що вона вклала так багато зусиль, коштів і нервів, захотіла би повернути все — навіть суто з принципу».

Звісно, не варто особливо перейматися з приводу подальшої долі срібного призера національної першості — все-таки «Металіст» перетворився на справжній бренд європейського рівня, котрий довго «на землі не валятиметься». Однак питання в тому, як швидко це станеться. Як стрімко вдасться подолати анархію. Як оперативно новий власник зуміє заспокоїти гравців (насамперед, легіонерів), аби ті не розбіглися.

ПОВЕРНЕННЯ НА КРУГИ СВОЯ?

Із огляду на те, що відбувається, в багатьох, гадаю, виникло таке припущення: тепер у «Металісті» станеться своєрідна владна рокіровка, внаслідок якої його власником знову стане п. Ярославський. Аби з’ясувати дане питання, автор цих рядків у суботу по обіді (ще до доленосних голосувань у Верховній Раді, що мали місце після 17.00 — зверніть на це увагу!) зателефонував одному з найближчих радників Олександра Владленовича, відтак між нами відбувся такий, скажу відверто, коротенький і доволі нервовий діалог:

— Зваживши на останні події — маю на увазі зміну влади, втечу Сергія Курченка в Білорусь, а також паніку в керівництві харківського ФК (якщо виникне така нагода, про цей момент я розповім трохи пізніше. — В. Б.), чи ймовірний варіант, що невдовзі на чолі «жовто-синіх» знову опиниться ОВЯ (так поміж собою називають Ярославського деякі його підлеглі… В. Б.)?

— Ні. Таке — цілком виключено. Футбол — наше минуле, ми абсолютно відійшли від «Металіста».

— Чому? Адже тепер, вірю, ситуація зміниться на краще, тож бізнес не відбиратимуть!

— А я не вірю, бо товаришую з деякими політтехнологами, багато речей знаю, які мало кому відомі.

— Тобто ви сумніваєтеся, що наша держава зміниться?

— Гадаю, існує ймовірність, що держави, як такої, не буде…

Як ставитися до цього коментаря — вирішуйте самі. Я особисто спочатку дуже злякався (маю на увазі останнє твердження), а потім усвідомив, що то понти й звичайний страх. Ну, може, не звичайний, а панічний…

Над темою працював Володимир БАНЯС.