Син за батьком, або «Щурі, які прогризають нам дно»

05 февраля 2016 г., 12:40
Распечатать
Відтепер і щонайменше до завершення сезону в «Динамо» виступатиме син Павла Яковенка Олександр

Не встигли фахівці, журналісти й уболівальники обсмакувати переїзд у Київ Микити Корзуна, як столичний клуб здійснив друге підписання новачка, причому й цього разу неоднозначне.

Прізвище Яковенко чимало значить для історії «блакитно-білих». Найстарший його репрезентант як гравець присвятив динамівцям 11 сезонів (1982–1992), у середині 1980-х маючи реноме чи не найсильнішого опорника світу. Павло Олександрович — ідеться про нього — має двох синів, із яких старший (1987 р. н.) минулого вівторка став гравцем «Динамо».

Коли ми спробували взяти коментар в Яковенка-батька, наразилися на небажання спілкуватись і одну-єдину чітко сформульовану фразу: «Звісно, я не маю жодного стосунку до переходу сина».

Втім, існують інші думки. Припустімо, експерт Олег Федорчук розповів нам: «Мені здається, цей контракт — прояв суто людських взаємин між керівництвом ФК «Динамо» та Павлом Яковенком. Я не можу бути категоричний в оцінці перспектив Олександра, оскільки за останні три роки мало його бачив, а він узагалі мало грав. Тільки час покаже, наскільки це рішення взаємовигідне. На боці новачка — універсальність (у півзахисті може виступати будь-де) плюс європейський досвід. Проти нього зіграє вік, кількарічна відсутність ігрової практики плюс, як мені видається, нечітка ситуація з паспортом (у нього, не сумніваюсь, є закордонний, можливо, не один, а вітчизняне законодавство забороняє такі речі). Сьогодні виникає відчуття, що в нього мало шансів, утім, подивимося».

У середу ввечері нам поталанило вийти на Андрія Головаша — агента Яковенка-середнього, котрий так прокоментував новий виток у кар’єрі підо-
пічного: «Я вже казав, що це був крок назустріч. «Динамо» завжди шукає підсилення за рахунок якісних виконавців, а футболіст, у свою чергу, розглядав перспективи подовження кар’єри. Павло Олександрович завжди переживає за долю сина, але ніколи не втручається в його справи. Поважає його вибір. Коли я чую чутки на кшталт оцих із паспортами, згадую пісню спочилого Андрія Кузьменка «Скрябіна» про «щурів, які прогризають нам дно». Не знаю, хто їх вигадує. Я концентруюсь на футболі й тому такі речі ніколи не коментую. Олександр — громадянин України. Він виріс на очах українського футбольного суспільства, залучався до всіх юнацьких збірних, молодіжної та національної команд. Якби я не вірив, що Сашко закріпиться в основі киян, не займався б оцим трансфером. Що таке справжня конкуренція, він добре знає. Питання, чи знають, що це таке в нинішніх українських клубах».

Отакі, значить, пироги. З огляду на останні новини зі стану столичного гранда (маю на увазі придбання одразу кількох гравців середини поля), доля «Олександра, сина Павла» перетворюється на одну з найбільших інтриг української весни.

Словом, успіху! Всім…

P. S. У наступному номері читайте інтерв’ю з п. Головашем, де він змалює ситуацію з іншими своїми підопічними.

Володимир БАНЯС.

Patrick-Україна

.