В’ячеслав ШАРПАР: «Свій м’яч присвячую дружині та доньці»

— В’ячеславе, ваша команда змогла на останніх хвилинах уникнути поразки в матчі із «Чорноморцем». Як гадаєте, нічия — справедливий рахунок чи «Говерла» могла розраховувати на більше?

— Гадаю, що результат закономірний. Гра була рівною, тому нічия у цьому випадку — найсправедливіший рахунок. Якщо ж розглядати гру за моментами, то в нас їх було більше. Власне, могли розраховувати на прийнятніший для нас результат, однак добре, що хоч унічию зіграли.

— А вам не здалося, що одесити були дещо втомленими, певне, хотіли «виїхати» за рахунок вищого класу?

— Так, у мене також склалася така думка. Після того, як «моряки» забили нам, вони почали дія­ти фактично другим номером, переважно займаючись руйнуванням наших атак. Самі ж практично не йшли вперед, а якщо й робили це, то дуже обережно й малими силами. Певне, кубковий матч у них справді забрав багато сил, адже сьогодні вони мали не такий свіжий вигляд, як зазвичай. Можливо, повторююсь, але якби нам першими вдалося відзначитися, впевнений, «Чорноморець» узагалі би залишився без очок.

— Чи можна ваш гол на доданих хвилинах назвати грою ва-банк, адже всі гравці «Говерли» перебували у штрафній суперника?

— Так, безперечно. Ми програвали, потрібно було рятувати становище. Власне, а що нам втрачати? Рахунок і так був не на нашу користь, а програвати 1:0 чи 2:0 різниці в нашому випадку, за великим рахунком, немає жодної. А бачите, як сталося: Фортуна нагородила нас за ризик, дозволивши поділити очки з одним із лідерів чемпіонату. Хочу сказати, що свій м’яч присвячую дружині та доньці. Вони — це найбільша радість у моє­му житті.

— В’ячеславе, звідки ужгородці черпають мотивацію, адже команді вже давно нічого не потрібно?

— Окрім турнірної мотивації, в нас ще й відсутня грошова. Справа в тому, що заборгованість перед гравцями за тривалий час і досі не погашена. Нам усе обіцяють, обіцяють, але до виплат справа не доходить. Добре, що в Ужгороді підібрався чудовий колектив, і хлопці грають не за якісь фінансові блага, а, найперше, для вболівальників і себе.

— Наскільки зрозумів, про ваше подальше перебування в «Говерлі» говорити не варто?

— Подивимося, життя покаже. Потрібно вже дочекатися закінчення сезону, а потім щось вирішувати. Обіцяли на цьому тижні розрахуватися з боргами, однак, як там буде, невідомо.

— Які відчуття від матчу за порожніх трибун?

— Знаєте, дуже дивні. Із одного боку — прем’єр-ліга, а з іншого, неначе десь на зборах грали. Зрозуміло, що наразі в Україні неспокій, проте навіщо забороняти приходити фанам на стадіон на заході країни? У нас усе спокійно, ніяких провокацій, людей зі зброєю немає, тож навіщо проводити матчі за зачиненими дверима? Гадаю, якщо вже федерація хоче захистити всіх від небезпеки, то пот­рібно зупиняти чемпіонат. Ми ж граємо для вболівальників, які є невід’ємною частиною футболу. Цей факт потрібно також враховувати.

Роман КИРІЄНКО.