Динамо вперше зіграло без Забарного та Циганкова. Виявилося, що все навіть гірше, ніж ми могли б подумати

На прес-конференції після матчу Динамо – Інгулець (0:2) пояснення Мірчі Луческу роздрукувалися в 1221 знак. 1028 знаків із виступу головного тренера киян було присвячено одній темі – суддівству. Проте, навіть погоджуючись із неоднозначністю ключових рішень арбітрині Катерини Монзуль, не можна лише на це списати сенсаційну поразку динамівців. Давайте будемо максимально відвертими: ми розуміли, що Динамо буде важко після продажу своїх лідерів, але виявилося, що все навіть гірше, ніж ми могли б подумати.

Три катастрофи київського Динамо зразка весни 2023 року, які тягнуться ще з минулих років і все ще залишаються не виправленими – в статті Артура Валерка на авторській колонці сайту «Український футбол». 

Динамо вигідно продало Забарного. Як виявилося, це навіть більш боляче, ніж відхід Миколенка

Поки Ілля лікується в Борнмуті, Динамо вчиться грати без нього. Як же наївно виглядають тепер оцінки в осінній частині сезону, коли фахівці критикували захисну ланку киян із Забарним! У матчі з Інгульцем, суперником із атакою нижче середнього, почергово провалювалися всі: повільна опорна зона, авантюрно високі (й при цьому малопродуктивні) фланги захисту, незіграна пара центрбеків – в якій поруч із Поповим, який так багато пропустив часу за останні рік-півтора, грав недавній гравець ротації Олександрії Дячук. 

Його можна назвати «цапом-відбувайлом», але чи справедливо це? Гравець, у якого 5 матчів досвіду в УПЛ, ще не належить до тих, від кого вимагають результату. Помилки в його віці – норма, даність, витратний матеріал для навчання. Лишається сподіватися, що його не зламає такий дебют. 

Рішення виставити повернутого з оренди 19-річного захисника – апріорі ризиковане. Тим більше, коли конструктивна гра не лагодиться, і практично кожна втрата на чужій половині поля обертається швидкою контратакою. Ковалець не «винаходив велосипед» ‒ ті ж швидкісні якості Козака, Смолякова, Одарюка, ту ж чіпкість Сітала так само використовували Бартулович і Лавриненко. Рівно так само Інгулець восени переграв досить несхожу на нинішнє Динамо за манерою гри Зорю.

Ілля Забарний

Проблема форварда не вирішена; черговий вихід Гармаша її тільки погіршує

Кияни загалом-то створили немало моментів – хороший вихід на воротаря Ваната, удар у стійку Гармаша, його ж удар у ще одній швидкій атаці, удар Кабаєва з відкидки… Загалом, за різними статистичними оцінками, за кількістю спроб Динамо переважило суперника не то 10/5, не то 8/5. Але цього не вистачило, щоб «пробити» недавнього учасника Першої ліги Паламарчука – тому що поряд із тиском не спрацювала ефективність атаки. Реалізація – як вирішальна фаза, але й підготовка до удару (так званий «останній пас») ‒ як фаза передостання. 

Ваната можна критикувати – він не забив, найкращий (і єдиний) свій хороший момент не реалізував. Але це форвард – за моторикою дій, грамотним відкриванням, умінням розхитати суперника на переступах або рухах корпусу. Гармаш же, який, безперечно, пожвавив гру, це півзахисник – і нікуди від цього не подітися. Функціонал у нього інший, козирі – інші, не лише сама по собі швидкість, різкість – навіть ритм інакший. 

Продовжуючи виставляти Гармаша вперед, Луческу не виправить проблему форварда, а тільки її погіршить. Відкладе її вирішення.

Це той час, який можна було б витратити на награвання в основі Ваната, а раніше – Супрягу, Ісаєнка, Русина й більш давніх «надій» великого клубу. Тому що молодих гравців треба обкатувати й розвивати – часто навіть значні бомбардири в юності бігали сезон-другий практично без голів, але якщо вдумливі тренери їх наполегливо ставили, вчили гармонізуватися з середньою лінією та вчитися грати в ансамблі, то їх і «проривало». Якщо сіпати тим Ванатом, марно сподіватися, що він зміцніє достатньо, щоб бути не інструментом для окремих випадків, а форвардом на весь сезон. 

Одне з двох: або Луческу мало працює над індивідуальним розвитком футболістів, або футболістів йому дають без перспектив розвитку

Третя проблема – фундаментальна: це хронічне нетерпіння Динамо в роботі з кадрами та невміння розвивати наявних футболістів. Чи не парадокс? Найкращий футбол динамівець Супряга показував в оренді в СК Дніпро-1, зокрема, коли в сезоні 2019/20 хет-триком допоміг підопічним Михайленка переграти вдома киян – 3:1. Або коли Русин у складі Зорі видав бенефіс проти динамівців у першому колі. Таких прикладів багато – Динамо звикло збирати найкращих гравців країни й вчити їх плавати методом «вкидання підопічного в водойму»: випливеш – граєш, не випливеш – оренди до 28 років. 

Ось пройшла зимова перерва, тривалі багатоетапні збори. Нідерландець Лонвейк, безперечно, добре навчений півзахисник із хорошим ударом і вмінням вписатися в різні формації півзахисту, все ще сидить у запасі, наче вчорашній новачок. На що спроможний Парріс, ми все ще поняття не маємо – за пів року в команді ямаєць жодного разу не зіграв у чемпіонаті України більше 27 хвилин. Рамірес повернувся, щоб сидіти. Діалло – наче «виставковий експонат»: ми більше бачимо його в міжнародних турнірах збірних, аніж на полі за Динамо.

Одне з двох: або ці легіонери були непотрібні команді, або над ними до цих пір нормально не попрацювали, якщо вони так і не відіграють важливу роль у Динамо. 

Гаразд, Бог з ними, з легіонерами. В наші часи на них важко покластися з очевидних причин. Але як щодо вітчизняних молодих гравців? Попов вкрай неуважно діє позиційно, часто залишає зони, не гармонійно діє з різними напарниками – в тому числі з досвідченими й кваліфікованими. А Дубінчак, а Шепелєв, а більш молода плеяда з мега-перспективними Яциком, Царенком, Болем?

Мірча Луческу – це машина, яка їздить на дорогому пальному. Він добре працює з очевидними, випуклими талантами – як Дуглас Коста, Вілліан, Мхітарян, той же Фернандіньо в своєму жанрі. Проте коли треба зі звичайними гравцями стрибати вище голови – це можна зробити раз, ну, два, проте нема ще такого виду спорту – на футбольному полі постійно перестрибувати ворота. Є вид спорту розіграти м’яч, аби забити в ворота, і це зовсім інша історія.

Мірча Луческу

Весна для Динамо спрощується до очевидного: друге місце – як диво й життєва потреба

То чи не варто в цей час попрацювати саме над молоддю, зробити добре діло для покоління Ваната, якщо вже не вийшло цього зробити для покоління Цитаїшвілі, Леднєва чи Русина? Цілком очевидно, що ні Дячук, ні Боль наразі не готові рівноцінно замінити Забарного. Цілком можливо, що навіть Попов із Сиротою, подвоївши свої зусилля, не зіграють на тому ж рівні. Проте всіх їх чотирьох потрібно розвивати й адаптувати, щоб у лінії було майбутнє.

Так само ясно, що Назар Волошин поки не готовий виконувати Циганкова. Проте Перріс, вірогідно, і не буде готовий ніколи. На внутрішньому ринку всі якісні вінгери недоступні – вони потрібні самим конкурентам Динамо. Точно так само, як і всі якісні захисники та забивні форварди – ну, не сподіватися ж всерйоз на покупку Довбика чи Сікана! Як і Матвієнка чи Зубкова. Або Піхальонка, якщо вбачати в ньому щось більше за Лонвейка з Шепелєвим.

Отже, треба сконцентруватися на вдосконаленні існуючих кадрів. Це те, що є на сьогодні в Динамо й що завтра може дати внутрішній приріст загальнокомандного рівня. Це важка робота, вона не передбачає лаврів і дифірамбів. Власне, ніхто й не дасть вам гарантії, що нинішня молодь доросте до рівня вчорашніх лідерів – занадто багато факторів впливу, занадто багато умов для успіху чи невдачі. Але саме ця робота здатна посилити Динамо значно краще за десяток 1 - 1,5-мільйонних придбань. На «копійчаному ринку» конкурентів занадто багато, а козирів у країни в стані війни занадто мало, щоб вважати цей вектор успішним. 

І найгірше, що можна зробити в цій ситуації – весь аналіз звести до суддівських помилок, навіть якщо вони й були. Це не пояснить грубих помилок у захисті та опорній зоні, відсутності гостроти навіть у кадрових атакувальних гравців, загальної апатії вдома при 0:2.