Срна назвав Григорчука «українським Гасперіні». А ми знайшли паралелі наших тренерів з іншими топ-зірками цієї професії
Плануємо відправити цей матеріал Флорентіно Пересу, Жоану Лапорту, катарським власникам ПСЖ та МанСіті й не лише. Адже наші фахівці цілком схожі на їхніх, не менш працьовиті, але не настільки фінансово витратні. Тож навіщо платити більше?!
Коментатор Кирило Круторогов у статті на сайті «Український футбол» одночасно включає іронію й аргументацію та проводить цікаві паралелі.
Роман Григорчук vs Джан П’єро Гасперіні
Такою була версія Даріо Срни, що і надало привід для цього матеріалу. Очевидно, що легенда «гірників» мав на увазі те, що керманич Чорноморця, як і італієць, є максимально вимогливим до своїх підопічних. Особливо в тому, що стосується інтенсивності гри, зокрема, без м’яча – у пресингу та контрпресингу, роботі в індивідуальному відборі один в один і спробах позбавляти суперника часу на прийняття рішення з м’ячем. Усе це вимагає ретельної фізичної підготовки футболістів, на що роблять акцент обидва фахівці.
Також і Григорчук, і Гасперіні практикують максимально швидкі вертикальні виходи в атаку й у випадку завершення подачами з флангів – варіативність гравців у завершальній фазі, які набігають на м’яч і якщо не один, то другий, якщо не другий, то третій мають отримати змогу замкнути простріл.
Роман Григорчук. Фото: ФК Чорноморець
Мирон Маркевич vs Карло Анчелотті
Дорослі, досвідчені, уже давно сформовані фахівці. Використовують тактики 4-2-3-1 або 4-3-3. Цінують міцність в обороні та центрі поля, а також креативність в атаці, зокрема, за рахунок латиноамериканських вінгерів.
Обидва здобули чимало нагород, причому робили це стабільно. Хоча у випадку Анчелотті це були трофеї Ліги чемпіонів, а у випадку Маркевича – «бронзи» УПЛ з Металістом та «срібло» з Дніпром.
Руслан Ротань vs Роберто Де Дзербі
Не дивно, що в тому ж інтерв’ю Срна говорив, що йому подобається робота екстренера молодіжної збірної України. Помітно неозброєним оком, що Ротань намагається будувати в своїх командах футбол, до якого прагнув італієць в Сассуоло, потім в Шахтарі, а тепер реалізовує це в Брайтоні.
В обох тренерів тяжіння до насправді дуже непростої гри з точки зору її реалізації – з багаточисленними вигадливими розіграшами, починаючи від воріт і з залученням воротаря, що зумовлює шалений ризик на кожному етапі. Десь він видається авантюрою, однак якщо ці елементи вдаються, це викликає естетичне захоплення. Абсолютно очевидно, що для того аби такий футбол почав давати результат потрібні два фактори: високоякісні та високоінтелектуальні футболісти та чимало часу. У Де Дзербі не вдалося за понад півроку прищепити його в Шахтарі з далеко не найслабшими виконавцями. Зараз намагається досягнути чогось подібного в Брайтоні, але ця команда перебуває на 13-й сходинці АПЛ. Власне, Олександрія приблизно в такому ж становищі в УПЛ.
Роберто Де Дзербі. Фото: ФК Шахтар
Маріно Пушич vs Юрген Клопп
Обидва дуже привітні, завжди усміхнені, виховані та доволі інтелігентні. А ще відкриті та щирі. Їхня поведінка та ставлення до оточуючих підкуповує та подобається людям. Для обох англійська є не рідною мовою, і вони говорять так, що це не важко зрозуміти навіть тим, хто має рівень не значно вищий, аніж «Ландан із зе кепітал оф Грейт Брітн».
І Пушич, і Клопп зараз використовують тактичні схеми 4-3-3 з варіантами 4-1-4-1 та 4-2-3-1. Обидва полюбляють домінантний та атакувальний футбол на м’ячі, але без тривалого перекатування і спотвореної тікі-таки. І боснієць Шахтаря, і німець (поки що) Ліверпуля сповнені амбіції у боротьбі за трофеї. А ще – вони обидвоє однозначно мають абсолютну повагу своїх підопічних та у відповідь не цураються публічно висловлювати компліменти на їхню адресу.
Юрій Вернидуб vs Хабі Алонсо
Вони – тренери, які передусім чітко знають сильні якості своїх футболістів та витискають з них максимум. Роблять ставку на фізичну готовність гравців, вміють правильно їх готувати з точки зору максимальної енергоефективності під час матчів, зокрема для роботи без м’яча в активному пресингу та спроможності збільшувати оберти й тиск або на випадок пропущеного голу, або за потреби грати на перемогу на останніх хвилинах матчів та відповідно досягати результату за рахунок суміші фізики, характеру та емоцій.
Використовують небанальні тактичні схеми і загалом тактичні налаштування своїх команд на кожну гру, маючи в своєму розпорядженні, скажімо так, далеко не провідних футболістів країни, в якій працюють. Обидва є доволі емоційними та мають чудовий коннект зі своїми підопічними та вміння правильно керувати ними з технічної зони.
Юрій Вернидуб. Фото: ФК Кривбас
Сергій Ребров vs Луїс Енріке
Ці фахівці – легенди своїх команд (Динамо та Барселони), хоча обидвоє перейшли туди з таборів запеклих ворогів (Шахтаря та мадридського Реалу). І Ребров, і Луїс Енріке починали тренерську роботу з другими командами своїх рідних клубів, а потім досягали успіхів безпосередньо з рідними командами – Динамо та Барсою, що широко прочиняло перед ними двері в професію.
В решті решт, обидвоє отримували логічне призначення до національних збірних своїх країн, адже обидвоє виглядали найкращими кандидатурами серед місцевих тренерів. Тим більше, ані в збірній України, ані в збірній Іспанії ніколи в історії не було тренерів-іноземців.
Футбол Реброва та Луїса Енріке також дещо схожий – 4-3-3 та похідні, ставка на якісний контроль м’яча та його активний рух до створення моментів з націленістю на ворота суперників.
Олександр Шовковський vs Хаві
Вихованці головних клубів з регіонів, у яких народилися. А далі – однозначні легенди цих клубів і ну майже «ван клаб мени». Точніше, у випадку Шовковського, він тільки на початку кар’єри побував у ЦСК ЗСУ, а от Хаві наприкінці кар’єри все ж таки поїхав на заробітки в Катар. Шовковський – номер 1 за кількістю матчів у історії Динамо, Хаві – номер 2 в історії Барси. Обидва грали в цих командах у найуспішніші клубні періоди сучасної історії.
І тепер обидва очолюють ці команди. Причому в далеко не найкращі періоди в їхній історії, особливо з точки зору фінансової спроможності, через що мають потребу використовувати молодих талантів з власних академій.
Олександр Шовковський. Фото: ФК Динамо
Олександр Петраков vs Жозе Моуріньо
Українець почав тренерську кар’єру в 36, португалець – в 37. Причому жоден з них не мав яскравої ігрової кар’єри. Але обидва є тими, хто дає результат. Причому, використовуючи доволі прагматичний футбол у своїх командах, добре розбираючи сильні сторони суперників та вміло підлаштовуючись під них. Так, Моуріньо вигравав євротурніри та титули чемпіонів в топ-лігах, але ж він не ставав чемпіоном світу серед молоді, на відміну від Петракова.
Унаї Мельгоса vs Юліан Нагельсманн
Наставника молодіжної збірної України ми порівняємо з колишнім головним тренером Баварії. Вони також не мали ігрових кар’єр, але є максимально прогресивними фахівцями, які роблять ставку на сучасні технології, ретельний аналіз й нетиповий підхід до тренувального процесу, теоретичних задач та тактичної гри.
Унаї Мельгоса. Фото: УАФ
Олег Шандрук vs Едін Терзич
Обом по 41 року. Обидва встигли попрацювати в своїх нинішніх клубах і з юнаками і побути виконуючими обов’язки головного тренера, а потім через певний час очолити перші команди цих клубів. Терзич врешті-решт вивів Борусію до фіналу Ліги чемпіонів. Чекаємо від Шандрука, наприклад, фіналу Кубка України з Вересом? Хоча збереження прописки в УПЛ, мабуть, буде рівнозначним досягненням з фіналом ЛЧ.