Виховав Мілевського та Алієва, улюбленець Лобановського, закінчив через лікарську помилку: день народження Яковенка

У вівторок, 19 грудня, колишній півзахисник київського Динамо та збірної СРСР Павло Яковенко святкує свій 59-й день народження. Принагідно пригадуємо найяскравіші моменти гравецької та тренерської кар’єри футболіста, який був справжнім уособленням динамівського футболу, в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».

У цій статті ви дізнаєтеся:

• Чому Яковенко спершу відмовив Динамо;
• Як Лобановський відгукувався про якості Яковенка-футболіста;
• Разом з ким Яковенко проспав установку перед грою на ЧС-1986;
• Чому сталася бійка на тренуванні Динамо з Яремчуком;
• Як лікарська помилка призвела до закінчення кар’єри футболіста;
• Початок тренерського шляху та відгуки підпопічних;
• Чому Лобановський називав Яковенка-тренера «вбивцею»;
• Як формувався легендарний спецклас Динамо-1985, звідки вийшли Мілевський та Алієв;
• Робота з молодіжною збірною України та виступ на Євро-2011.

«Проблеми з навчанням, відмова Динамо, персональне запрошення від Лобановського»

З 1973 по 1977 рік Яковенко перебував у системі ДЮСШ Колос (Нікополь), де працював під керівництвом свого першого тренера Григорія Варжеленка. Сам спеціаліст таким чином описував молодого гравця:

«У юності Паша був непростим у плані компаній, алкоголю та інших згубних елементів тогочасної молодої людини. Його батько попросив мене зайняти Павла футболом. Спочатку Яковенко частенько порушував дисципліну, але виходив на поле і йому всі прощали.

Вже тоді я розумів, що хлопець має велике майбутнє. Саме любов до цього виду спорту дала йому путівку до життя. До школи він, можна сказати, не ходив – увесь час на стадіоні».

Наступним етапом у молодіжній кар’єрі Яковенка стане спортшкола Дніпро-75. Там футболіст працюватиме з тренером Ігорем Ветроноговим, який намагатиметься мотивувати Павла займатися не тільки футболом, а й добре навчатися в школі. Однак успіхів фахівець у своїй благородній справі не досяг – Яковенка залишили на другий рік.

«Спортінтернату тоді ще не було, і влаштували його жити та навчатися до інтернату для дітей із неблагополучних сімей. Якось я прийшов подивитися, як Яковенко вчитися. Зайшов до класу – і жахнувся. Жодної дисципліни, карти, мат. «Так», - кажу. – Забираю тебе до спецкласу до 26-ї школи». 

А за кілька місяців раптом ловить мене вчителька: «Ви знаєте, він ще не був присутній на жодному уроці». Я був у шоці, тим більше, що на тренування він завжди вчасно приходив. Потім Паша приходив до мене додому зі старшим братом Олексієм. Плакав, просив не виганяти його».

На молодіжному рівні Паша пограє ще за харківський та київський спортінтернат, після чого перед молодим футболістом постане вибір: Металіст чи Динамо. Обрав харків’ян Яковенко з однієї дуже простої причини – там йому пообіцяли регулярну ігрову практику та місце в стартовому складі.

 Павло Яковенко. Фото: Google

Однак у складі Металіста півзахисник провів лише чотири гри, після чого отримав персональне запрошення до лав київського Динамо від самого Лобановського. Від такої пропозиції не можна було відмовитися, тому вже у 1982 році Яковенко став гравцем біло-синіх.

«Становлення професіонала, труднощі та успіхи з Динамо, фатальна травма»

У першому сезоні Лобановський усього двічі випустив Яковенка на поле. Проте вже в наступній кампанії 1983 року, коли команду очолював Юрій Морозов, а київське Динамо посіло сьоме місце в чемпіонаті СРСР, хавбек взяв участь в 12 матчах. Після невдалого сезону до тренерського мостику біло-синіх повернувся Лобановський, який, тим не менш, не зумів підняти команду відразу та закінчив сезон 1984 року на десятому місці.

Яковенко, який вже став гравцем стартового складу, розповідав, що після закінчення сезону 1984 року Валерій Васильович мав зустріч з гравцями, під час якої запитав їх, чи хочуть вони далі працювати під його керівництвом. 

«Усі в один голос мало не закричали, що іншого тренера нам не треба. «Ну тоді – у відпустку, а потім все почнемо спочатку», – сказав Лобановський. І справді, на наступних передсезонних зборах почалася така робота, яку уявити було майже неможливо», – згадував Яковенко.

Динамівці мали рацію, коли говорили, що інший тренер їм не потрібен. Вже у сезоні 1985 року Динамо разом з Валерієм Васильовичем стало чемпіоном СРСР та володарем Кубка Союзу, обігравши у фіналі донецький Шахтар (2:0).

 Валерій Лобановський. Фото: Google

Найуспішнішим періодом кар’єри Яковенка можна сміливо назвати наступну кампанію, під час якої Динамо дійде до фіналу Кубка володарів Кубків, де їм протистоятиме мадридський Атлетико. Голи Олександра Заварова, Олега Блохіна та Вадима Євтушенка посприяли тому, що Яковенко здобув свій перший у кар’єрі єврокубковий трофей.

А про гру самого Павла у поєдинку, що проходив у Ліоні, тижневик «Футбол-Хокей» писав наступне:

«Це була найкраща гра Яковенка у його футбольному житті. Він – гравець широкого діапазону дій, вміло розподіляв м'ячі без затримки».

У тому ж році Динамо стало чемпіоном і володарем Кубка та Суперкубка СРСР. Сам Яковенко того сезону був номінований на «Золотий м’яч», посівши у підсумку 23 місце. Нагадаємо, що того року нагорода дісталася динамівцю Ігорю Беланову, який став третім футболістом з СРСР, що завоював цю нагороду. 

Другий єврокубковий трофей Яковенку завоювати не вдалося, адже у фіналі Суперкубка УЄФА динамівці Києва поступилися бухарестському Стяуа (0:1).

Павло проробив надскладну роботу над собою, перетворившись з нікопольського хлопця, який не хоче навчатися, у справжнього професіонала. Професіональні якості Яковенка відзначав сам Валерій Васильович.

«В інтересах майбутнього матчу Яковенко боїться витратити крапельку сил на щось непотрібне, другорядне, що не має до футболу відношення. Спуститися, скажімо, на базі з другого поверху на перший, щоб зателефонувати. Встає і лягає по годинах, режим харчування для нього - свята справа. Обов'язкова вечірня прогулянка.

Його і прозвали хлопці – «професіонал», абсолютно не маючи при цьому на увазі нічого уїдливого. Павло – приклад того, як неординарному гравцю необхідно перебувати у постійному тренінгу, почуватися бездоганно».

У сезоні 1987 року Динамо зайняло шосте місце у чемпіонаті, проте здобуло Кубок та Суперкубок СРСР. У Кубку європейський чемпіонів кияни дійшли до півфіналу турніру, де попри один забитий гол Яковенком, поступилися Порту двічі з рахунком 1:2. Зрештою португальський клуб і став володарем трофею, обігравши мюнхенську Баварію у фіналі турніру з тим самим рахунком 2:1.

 Павло Яковенко. Фото: Google

У 1988 році Яковенка спіткала та сама травма у грі з алматинський Кайратом (1:0). Під час різкого розвороту хавбек розірвав св’язки коліна та вилетів на цілий рік. Знаменитий радянський лікар Савелій Мишалов розповідав, що оперували Яковенка дуже і дуже погано, що відобразилося на його подальшій грі.

«Погано прооперували Яковенка, коли той пошкодив меніск. Ми готувалися до турніру в Америці, Яковенко виїхав до Києва. Зателефонував лікар Динамо Малюта: «Що робити? Я запропонував чудового лікаря з Братислави Івана Горського. Усіх чехословацьких зірок футболу того часу оперував він.

Говорю Малюті: «Давай відправимо туди? Літаком з Києва до Братислави - 45 хвилин…» Малюта зам'явся: «Взагалі можна, але клуб пов'язаний з хірургом Левенцем. Некоректно». Ну, некоректно – отже, некоректно. Левенець насамперед досить успішно працював із Динамо».

Мишалов розповів, що Яковенко, якого неймовірно цінував Лобановський, після цієї травми фактично закінчив з футболом.

«Бідолашний хлопець почав мучитися, це відбувалося на моїх очах. Я особисто пункції йому постійно робив, вводив ліки. Лобановський у Яковенка душі не чаяв, у Паші неймовірна була працездатність. На полі взагалі не зупинявся. Після операції фактично закінчив із футболом.

Він дійсно після тієї травми став закритішою людиною. Його операція у всіх сенсах добряче підкосила. Яковенка».

У останньому сезоні за київський клуб Яковенко знову травмувався, а Заваров допоміг йому з лікуванням. Наступну кампанію Яковенко розпочав вже в статусі півзахисника французького Сошо, за який зрештою відіграв усього сім матчів (один гол та один асист). Травми ставалися все частіше, тому після дотермінового розірвання контракту з французьким клубом Павло закінчив з кар’єрою гравця.

Саме у Франції у Павла Олександровича народився другий син – Юрій. Закінчивши академію київського Арсеналу, він пограє в Оболоні, дублі Дніпра, у французькому Аяччо, кіпрському Анортосісі, шведського Есьберзі. Останнім клубом Яковенка-молодшого був норвезький Хам-Кам, який він покинув у вересні 2022 року. Відтоді 30-річний нападник перебуває без клубу.

Продовжуючи тему футбольної династії Яковенка не можна не згадати й про старшого сина – Олександра. Він встиг пограти за батьківські Металіст та Динамо (ще й під батьківським номером 7), а також має досвід виступів за низку європейських клубів. Життя у Франції в дитинстві, певно, сприяло покращенню адаптації в Бельгії, де Олександр захищав кольори таких клубів, як Льєрс, Генк, Андерлехт, Вестерло, Леувен. Також Олександр Павлович пограв за італійську Фіорентину та іспанську Малагу. Після завершення футбольної кар’єри розпочав роботу в агентському бізнесі.

«Збірна СРСР: мундіаль у Мексиці, пропуск установки Лобановського, бійка з Яремчуком»

Усього за збірну СРСР Яковенко провів 20 матчів, у яких забив один гол та віддав одну гольові передачу. Усі результативні дії півзахисника припали на матч першого туру на чемпіонаті світу 1986 року у Мексиці в поєдинку проти збірної Угорщини (6:0). 

Іван Яремчук розповідав, що перед грою з угорцями він разом з Яковенком пропустив установку Лобановського.

«Я жив у кімнаті з Пашою, і ми проспали установку. Черговий забув розбудити. Лобановський штовхає промову, докладно розписує, кому що робити на полі. Установка вже закінчується, і тут з'являємося ми з Пашою. Німа сцена. А за секунду – дикий регіт. «Це що таке?!» - прошипів тренер. Більше нічого сказати не зміг. 

Для мене загадка, як Лобановський не помітив нашої відсутності. Адже він, крім загальних слів, завжди звертався до кожного гравця, давав завдання. Довелося йому персонально для нас двох все повторити».

 Павло Яковенко. Фото: Google

Також Яремчука з Яковенком пов’язує ще одна відома історія – бійка на базі у Кончі-Заспі.

«З Яковенком ми побилися раз у Кончі-Заспі. Вже після того чемпіонату світу. Завелися на тренуванні, хтось комусь не поступився, словом за слово. Відійшли до паркану, щоби ніхто не бачив. Помахалися трохи, але хлопці про все довідалися і прибігли рознімати».

Цікаво, що перед поїздкою на мундіаль Яковенко провів за збірну СРСР усього один матч, дебютувавши в грі з Фінляндією (0:0). Однак довіра Лобановського до хавбека була сильною, тому Павло та ще 11 динамівців на чолі з ВВЛ вирушили на той турнір, маючи суперсклад.

Той чемпіонат світу для команди Валерія Васильовича закінчився вже на стадії 1/8 фіналу чемпіонату світу. Гра, яку так і не зможе зрозуміти сам Лобановський, дивні суддівські рішення головного арбітра матчу Еріка Фредерікссона – поразка від команди Бельгії з рахунком 3:4 у додатковий час.

Після тієї злощасної травми та поганої операції Яковенко зіграє за збірну лише один раз – у 1990 році, вийшовши на заміну в контрольній грі проти команди Нідерландів (2:1).

«Переплюнув Лобановського, виховав Мілевського й Алієва, тренував молодіжку України епохи Коноплянки-Ярмоленка»

Яковенко розпочав свою тренерську кар’єру в нікопольскому Металурзі, після чого очолив російський Уралан. У складі клубу з Елісти на той час виступала майбутня зірка російського футболу Олексій Смєртін. Ось що майбутній хавбек лондонського Челсі розповідав про роботу з Яковенком:

«Він здивував мене ще на початку сезону, коли сказав в інтерв'ю, що його команда стане чемпіоном та вийде до Вищої ліги. Стиль тренувань Яковенка я описав би так: методика Лобановського в гіпертрофованій інтерпретації. Хлопці, з якими Яковенко працював після Уралану, казали, що він пом'якшав. Але нас він не шкодував».

Також Смєртін зізнався, що назавжди запам’ятав тренування Яковенка, які багато хто не витримував.

«Яковенко давав просто божевільні вправи, які неможливо забути. Тренування проходили навіть у дні матчів. Так-так, наприклад, гра починалася о 18:00, а о 9:00 ми орали поле на тренуванні. На зборах Яковенко не пом'якшував заняття в спеку більше 30 – хлопці непритомніли. Багато хто не витримував і їхав.

Людина начебто на перегляді тренується поряд уже кілька днів, а потім раптово зникає. Андрій Анненков, який до Яковенка грав у Лобановського, говорив, що навантаження Яковенка набагато жорсткіші. І я йому вірю.

Ми настільки боялися тренера, що я промовчав про травму, коли надірвав задній м'яз. Я боявся гніву Яковенка, боявся втратити місце у складі. Він дуже не любив травми та ротацію».

Олексій Смєртін. Фото: Челсі

Смєртін розповів про схожості між Жозе Моурінью та Яковенком, а також зізнався, що саме Павло Олександрович підготував його до європейського футболу.

«Можна сказати, Яковенко підготував мене до європейського футболу. Простий приклад: він тренував моментальний відбір м'яча в атаці у разі втрати – одразу вступаєш у єдиноборство, щоб повернути його за 5 секунд, доки суперник не оговтався.

Коли зіткнувся зі схожою вправою у Моурінью в Челсі, подумав: «Ніфіга собі. Оце Яковенко крутий!». Тільки у Моурінью між вправами ми могли попити водичку, а Яковенко – ні. Він вважав відпочинком трохи інше: подачі з флангу та завершення».

Після Уралану Яковенко працював у Борисфені-2, молодіжній збірній України, Хімках, Кубані та Ростові. Найкращий показник очок за матч у Павла Олександровича був саме за часів його роботи у Кубані (2,08 очка за матч у середньому). Тоді разом з клубом він посів друге місце в Першій лізі, поступившись лідерством Хімкам.

Експівзахисник Кубані Андрій Топчу розповідав, що Яковенко був прихильником застосування фармакології.

«На зборах набрав сім кілограмів. Ось така була фармпідтримка. Звичайно, намагалися не брати пігулки. Отримували їх, йшли до кімнати, викидали. Хоча без вітамінів доводилося ще важче при колосальних навантаженнях. Лікарі побачили цю справу і завели іменні стаканчики з лейкопластирем та фам'ям. на ньому.

Уявляєте, що у нас у шлунках діялося? Бігали, як бройлерні курчата, гора м'язів. Як почував себе, коли перестав пити пігулки? На іспанському зборі було відчуття, що на ногах гирі. М'язи не витримували, горіли».

Анатолій Рожков. Фото: Хімки

Ходить також байка про те, що Лобановський, побачивши які навантаження дає Яковенко, назвав його «вбивцею». Про це розповідав колишній воротар Хімок Анатолій Рожков.

«Методику Лобановського Яковенко навіть удосконалив. Коли у 90-х Лобановський повернувся до Києва, він змінив свою систему підготовки. Зробив поправку на час і став застосовувати розділений метод. Кожному гравцеві програма розписувалася індивідуально: цьому – силу, цьому – швидкість, цьому – просто кроси бігти. А у Яковенка все однаково: божевільна фармакологія, склянки пігулок вранці.

Кажуть, Лобановський якось заглянув на тренування молодіжної збірної України, з якою працював Яковенко. Побачив, що там відбувається, і сказав: «Паша, ти вбивця...».

Саме Яковенко стояв на чолі проєкту динамівської академії-1985. Тоді селекціонери Динамо зайнялися пошуком талановитої молоді не тільки в Україні, а й серед пострадянських країн. 

• З Білорусі – Артем Мілевський та Дмитро Воробей;
• З Москви – Олександр Алієв, Андрій Прошин, Олександр Ситник, Сергій Пучков, Денис Адлейба та Леонід Мусін;
• З України – Володимир Самборський, Григорій Ярмаш, Олександр Полуницький, Олександр Максимов.

Роботу Яковенка вже на той час високо цінували оглядачі та експерти, а згодом і вболівальники, які могли насолоджуватися грою вихованців Павла Олександровича вже у дорослому футболі.

«Мілевського і Алієва я привіз в Україну. Алієва зі Спартака, Мілевського з Мінська. Я з ними працював два роки, це була команда 1985-го року народження, там дуже багато хороших гравців було. Але у кожного по різному складається кар’єра. 

Вони всі без винятку талановиті. Але щоб футболіст далі продовжував грати йому потрібна довіра тренера, відсутність травм, сім’я і ще багато інших важливих факторів. У когось в цьому плані все складається добре і вони підіймаються вгору і утримуються там».

 Павло Яковенко. Фото: Google

Якщо головні зірки того випуск Алієв та Мілевський з теплом відгукувалися про Яковенка, після навантажень якого вони вже нічого не боялися, то Адлейба заявляв в інтерв’ю FanDay, що саме Павло Олександрович занапастив його талант.

«Він мав надмірну суворість і він мені не дав розкритися, це однозначно. Можна сказати, що він занапастив мій талант.

Яковенко мене використав не на тій позиції, де потрібно. Не знаю, чому він так робив. Також він неграмотний у тактичному плані. Я досі не розумію його тактики, але тренер повинен чомусь навчити футболістів, правильно? Так, він мав свою харизму. Я нічого поганого про нього не хочу говорити, але нічого хорошого не можу сказати».

Пізніше Яковенко вже на чолі молодіжної збірної України повіз команду Ярмоленка та Коноплянки на чемпіонат Європи-2011. Очікування від тієї команди були грандіозні, адже склад дійсно дозволяв претендувати на боротьбу за трофей до останнього.

Стартовий склад збірної України (U-21) у грі з Іспанією

• Воротар – Каніболоцький;
• Захисники – Сєлін, Ракицький, Кривцов, Бутко;
• Півзахисники – Чеснаков, Гармаш, Білий;
• Напад – Коноплянка, Зозуля, Ярмоленко.

Однак підопічні Павла Олександровича посіли останнє місце в групі зі збірними Іспанії, Чехії та Англії, набравши всього один бал. Чергове талановите покоління український футболістів, яке не виправдало очікувань. Сам Яковенко пропрацював у молодіжці до грудня 2012 року та зник з футбольних радарів на вісім років.

Повернення Яковенка до тренерської роботи сталося у жовтні 2020 року. Після тривалої перерви фахівець очолив київську Оболонь, яка на той момент виступала в Першій лізі. На чолі команди Павло Олександрович провів 18 матчів: дев’ять перемог, дві нічиї та сім поразок. Сам Яковенко наступним чином прокоментував свій відхід зі столичного клубу:

«Якщо немає повного розуміння з керівництвом клубу, то немає сенсу просто відбувати номер, чекаючи на закінчення контракту. Я йшов до Оболоні не через якісь фантастичні умови – всі знають, яка ситуація у цій команді.

У мене було бажання попрацювати, зробити команду кращою. Тому, повторюся, коли я відчув, що немає повного порозуміння з керівником, просто потис йому руку і ми розлучилися без якогось з'ясування стосунків і торгів. Що називається – за взаємною згодою».

Про Яковенка під час його роботи в Оболоні теж ходили розмови про його шалені навантаження, заїзди на базу перед грою та ігнорування індивідуальних особливостей організму гравців на тлі COVID-19. За плечима Павла Олександровича видатна кар’єра футболіста та доволі успішна робота у тренерському ремеслі. Так, він не досяг успіху з молодіжною командою, проте скільки його вихованців грало у елітному дивізіоні України, захищали кольори національної команди та виступали в європейських клубах! 

 Павло Яковенко. Фото: Оболонь

Яковенко дійсно в деяких моментах переплюнув Лобановського, особливо, що стосується навантажень, але як свідчить польська приказка: «Що занадто, то не здраво».