«Блохін до Хачеріді: штраф! І тут Женя з гетр дістає 100 доларів й дає йому»: Романенко – про кар’єру та «злив» з Динамо

За свій футбольний шлях Всеволод Романенко встиг об’їздити всю Україну, змінивши близько 10 клубів, пограти за молодіжну збірну України, тренуватися під керівництвом володаря Суперкубка УЄФА та двічі (!) побувати в луцькій Волині Віталія Кварцяного. І це ще не все, адже кар’єра вихідця з системи київського Динамо вийшла насиченою на яскраві події. 

Саме тому оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський зв’язався зі Всеволодом Романенком, поговоривши про:

• Відбір в школу Динамо під наглядом перших тренерів Шевченка та Блохіна;
• Конкуренцію в столичному клубі з Шовковським і Кернозенком;
• Тренування під керівництвом Лобановського, від зустрічі з яким віднімало дар мови;
• Як перед грою з Динамо в Таврії зняли головного тренера, а Романенку сказали, що він хворий;
• Період гри за Волинь Кварцяного та вогняні історії про молодого Хачеріді;
• Звинувачення від львівських вболівальників після того, як приніс перемогу Карпатам;
• Хто з гравців Іллічівця «зливав» матч з Динамо, що завершився поразкою 0:9;
• Пекло у «Лужниках» після голу Шевченка у ворота збірної Росії;
• Хто саме став наступником Шовковського у Динамо та чому не заграли Рудько та Коваль;
• Чому найкращий головний тренер в кар’єрі Романенка – це пі***ас.

 «На відборі в Динамо на нас дивилися перші тренери Блохіна та Шевченка, а після ударів Онищенка мене взяли в команду»

– Як я розумію, ви й надалі продовжуєте працювати в академії Динамо? Наскільки вам подобається робота з молоддю?

– Нині я працюю саме в дитячій школі Динамо. Робота з дітьми дуже подобається. Думаю, що хотів би і надалі працювати саме з молоддю.

– Проводите паралелі з гравцями свого покоління та нинішнім? Які головні відмінності?

– Не можу проводити паралелі, оскільки перший тренер воротарів у мене з’явився лише у 1993-1994 році – це був Михайло Леонідович Михайлов. Він приїхав у Динамо за пару років до повернення Лобановського. 

Пам’ятаєте базу на Нивках, від якої зараз тільки зелене поле лишилося? Так ось ми там разом з Шовковським і Кернозенком били у щити, падали, щось там ловили. Тому саме в цьому плані я б паралелі не проводив. 

– А як щодо різниці в ментальності? Що кидається в очі?

– Це абсолютно різні покоління, ми не мали гаджетів. У нас був барабанний телефон вдома і ми весь час проводили на вулиці. А зараз у молоді є комп’ютери, плейстейшени, айфони тощо. Я вже неодноразово казав, що це біда для дітей. У мої часи, якщо на весь клас був бодай один «очкарик», то з нього всі знущалися. А зараз що? Якщо ти без окулярів, то вже з тебе знущаються. 

Чому так? Бо мами, татки дають дітям телефони, типу: «Сидіть там, лише не заважайте». Раніше як було? Щоб ти не заважав, тобі дають буханку хліба, літру молока і йди гуляй на вулицю. Це, звісно, закаляє, готує до дорослого життя. Наше покоління виховувалося на вулиці. 

– Коли розпочався ваш шлях у футболі? Хто був першим тренером?

– Коли мені було сім років, то на Нивках проходив набір в Динамо. Перший тренер – Володимир Іванович Онищенко. Тоді на відбір прийшло десь хлопців 120 – не менше. Зараз на відбір приходить хлопців 30 – не більше. Так ось, нас тоді вишикували під забором, потім відправили грати у четвірки на гареві майданчики. Хтось щось пожонглював, покрутився, ніяких тестів ніхто не проводив. 

Володимир Онищенко, фото: ФК Динамо Київ

З тренерів були присутні Олександр Васильович Леонідов (перший тренер Блохіна), Олександр Олександрович (Шпаков перший тренер Шевченка) і Володимир Іванович Онищенко. Вони собі подивилися, хто що вміє, і почали відбирати найкращих. Я потрапив в одну з четвірок, але туди не пробився. Потім Володимир Іванович запитав: «Може, хтось щось там ловить у дворі, стоїть на воротах?».

– І так розпочалася ваша воротарська кар’єра?

– Не хочу вдаватися у подробиці, але пристойний досвід гри у дворовий футбол я мав. У мене у дворі був майданчик, куди я приходив зі своїм м’ячем, але грали там зазвичай мужики. Я давав їм свій м’яч, а вони, аби мене малого не затоптати та не вбити, ставили на ворота.

Так ось на відборі в Динамо я став у ворота і мені почав бити Онищенко. Б’є вправо – я ловлю. Б’є вліво – я також відбиваю. Переді мною себе у воротах спробувало пару хлопців, але вони ногами намагалися той м’яч відбити, щось ще. Одне слово, виглядало це незграбно. Я ж падав, намагався ловити м’яч руками. Ну, і Володимир Іванович каже мені: «Все, приходь – будеш воротарем». І ось з семи років я не стою, а граю у воротах.

– Свого часу Анатолій Крощенко в інтерв’ю мені розповів, що Шовковський кинувся у плач, коли почув, що має стати у ворота. Ви ж нормально це сприйняли, бо головне було пробитися в Динамо?

– Я в тому віці не розумів до кінця, що таке Динамо. Просто хотів грати у футбол. Тоді не було такого, що умовно в Шахтар не потрапив, то є купа різних варіантів, перегляди тощо. Головною метою було потрапити в футбольну школу.

«З Лобановським працювалося дуже добре, але при зустрічі з ним віднімало дар мови»

– Які яскраві враження лишилися від періоду в школі Динамо?

– Пам’ятаю, як у 1991 році ми поїхали на турнір до США командою 1977 року народження. Після розпаду СРСР дуже багато перспективних хлопців лишилося в Америці – той-таки Дмитро Коваленко, який є вихованцем Динамо. Також і син Петра Слободяна там осів.

– Можете пригадати талановитих гравців з вашого покоління динамівців, які мали б заграти на вищому рівні, ніж у них вийшло?

– Перший – Андрій Демченко, але не той, що пізніше тренував у Грузії. Також Сергій Баланчук, який загинув на фронті. Був ще один Баланчук з 1976 року, але він також не заграв. Згадую Миколу Костенка, що пішов у мініфутбол, пізніше став тренером збірної України з мініфутболу (зараз очолює збірну України з пляжного футболу – прим. «УФ»). Максим Павленко теж знайшов себе у мініфутболі, працював тренером Урагану. Багато хлопців було талановитих, але всіх зараз я вже й не пригадаю.

– Ви декілька разів потрапляли до заявки першої команди Динамо, коли її очолював Валерій Лобановський. Можна сказати, що це ті моменти, які надалі пам’ятаєш протягом всього життя?

– На той момент були дуже сильні Динамо-2, Динамо-3, тому про потрапляння в заявку ніхто до пуття не знав. Пам’ятаю, що був у заявці на Лігу чемпіонів, навіть була футболка з 20-якимось номером. А з Валерієм Васильовичем працювалося дуже добре. Я був на декількох зборах в Руйті, куди Лобановський брав першу та другу команди Динамо. Це незабутній період.

– Які враження на молодого динамівця справляв Валерій Васильович?

– Пам’ятаю, як в аеропорту він завжди з усіма вітався за руку і дивився прямо в очі. Але коли я підходив до Лобановського, то, ви і самі розумієте, що віднімало дар мови, коліна трусилися. На теоретичних заняттях ми сиділи всі разом, а на тих зборах у Руйті нас було близько 45 людей. І ось ми з відкритим ротом слухали Валерія Васильовича.

Валерій Лобановський, фото: ФК Динамо Київ

«Гравці, які були на провідних ролях в Динамо, поводилися зарозуміло щодо молоді»

– Вам доводилося грати пліч-о-пліч з гравцями першої команди Динамо?

– Так, в тому ж Руйті на зборах нас ділили на Динамо та Динамо-2. Першу половину збору нас перемішували: 10 гравців з першої команди та 10 з другої. Наприклад, могли разом грати Шевченко та Несмачний, який на той момент у Динамо-2 був.  

– Бували гравці з першої команди Динамо, які вас особливо вразили своїм рівнем гри?

– Ні. Всі були рівні, але… Скажу так, хто розумів, що грає на провідних ролях у першій команді, той поводився трохи зарозуміло щодо молодих. Це не була «дєдовщина», ніхто нікого не принижував, масло в їдальні не забирав, але зайвий раз на тебе ніхто не подивиться.

– Закріпитися в першій команді Динамо вам завадила конкуренція з Шовковським і Кернозенком, чи були ще якісь причини? 

– Та які причини… Дивіться, які у нас воротарі на той момент грали – Шовковський (1975 р.н.), Кернозенко (1976) і Романенко (1977). Однак СаШо був дійсно дуже потужним голкіпером.

– Невже СаШо настільки переважав усіх своїх конкурентів?

– Якщо Шовковський стільки років був основним воротарем Динамо, значить, він того заслуговував. Він був сильним, дуже сильним. 

– Кажуть, що один з головних козирів Шовковського – це психологія. Ніби він не зациклюється на помилках, а просто продовжує грати далі.

– Так, це психологія. Він не звертав уваги на помилки, працював собі далі – це дуже важливо для воротаря.

«Перед грою з Динамо в Таврії мені сказали: «Ти захворів, а Іщенка ми прибираємо»

– У 2000 році ви перебралися до Таврії. Відомо, що тоді сімферопольці були пов’язані з криміналітетом, а саме з ОЗУ «Башмаки». А якою ситуація була в кримському колективі у ваші часи?

– Керівником Таврії був Рувим Львович Аронов, хоча за паперами обіймав посаду віцепрезидента. Президентом же номінально був Віктор Карасьов. Наскільки я знаю, їх вже немає у живих. Я на той час був молодим, тому на ті моменти не звертав особливої уваги. Проте у 2001 році, коли мене прибирали з Таврії, то я все зрозумів.

– А що саме зрозуміли? Поділіться історією.

– На той момент я грав у Таврії на правах оренди з Динамо. В останньому турі чемпіонату 2000/2001 вирішувалася доля чемпіонства і паралельно грали Динамо та Шахтар. Донеччани претендували на золоті медалі й нам потрібно було відібрати залікові бали в останньому турі з киянами. Ну а потім привезли гроші…

На той час в Таврії було декілька динамівців, а тут ще й ми в передостанньому турі граємо з Динамо. І ось нам, киянам, кажуть: «Ви захворіли, а Іщенка ми прибираємо». Олександр Олександрович на той момент очолював Таврію, однак на ту гру головним тренером поставили Валерія Петрова. У підсумку Таврія програла Динамо 1:2. Потім мене звинуватили в тому, що я здав гру, хоча я навіть не грав! Мені Аронов прямим текстом сказав: «Ти не гратимеш, бо хворий».

– Після Криму ви відправилися на Закарпаття, яке на той момент очолював тренер-початківець Юрій Калитвинцев.

– Так, після ситуації з Таврією я повернувся до Києва, а потім перебрався у Закарпаття, куди на той час багатьох динамівців відправляли. Тодішнє Закарпаття – це фактично фарм-клуб Динамо. Це була команда Шуфрича, але зарплату нам платило Динамо.

– Що можете сказати про роботу під керівництвом Калитвинцева, який пізніше працював і в національній збірній України?

– Та він та той момент лише ігрову кар’єру закінчив, тільки починав тренувати. У тому Закарпатті й Вітя Леоненко грав, який свого часу привів Калитвинцева в київське Динамо. Калитвинцев – футболіст від Бога, хоча у Київ він тоді приїжджав з переломом ноги. Знаю, що Леоненко дуже велику роль зіграв у його переході в Динамо.

Юрій Калитвинцев, фото: ФК Полісся

– А як поводився Леоненко в колективі наприкінці своєї ігрової кар’єри?

– Леоненко був на рівні з іншими. Ми з ним тоді дуже здружилися, хоча він старший за мене на вісім років. При мені Леоненко в Закарпатті не «чудив». В Ужгороді зі мною пива він не пив. Ми з ним і зараз продовжуємо товаришувати, кожен тиждень граємо за ветеранів, тримаємо зв’язок.

«Кварцяний дав Хачеріді 300 доларів та послав за бутсами, а той Павлову каже: «Н***й мені ті бутси? Дивись, яка кепка класна»

– Найбільше матчів у кар’єрі ви провели в складі київської Оболоні. Там ви працювали під керівництвом володаря Суперкубка УЄФА – легендарним динамівцем Петром Слободяном.

– Вперше до Оболоні я потрапив ще в 90-х, коли вони грали у Другій лізі. Повернувся до них я у 2004 році, коли команду вже очолював Слободян. Що стосується Петра Петровича, то тоді в Оболоні зібрався дуже хороший колектив, нам навіть тренер не був потрібний за великим рахунком.

Слободян давав тренування – ми виконували. Головне, що команда давала результат, який хотіло бачити керівництво клубу. Петро Петрович був дуже м’якою людиною. Чи зловживали ми цим у колективі? Так, але ми виходили та грали за результат.

– Далі була Волинь, яка, здається, назавжди асоціюватиметься з Віталієм Кварцяним. Які ваші враження про роботу з цим культовим фахівцем.

– Я перейшов у Волинь у 2006 році, коли команда вилітала з Вищої ліги, після чого повернувся до неї у 2011. Щодо Кварцяного можу сказати таке. Він як був таким, яким його знають, таким і залишився. Про попільницю в голову, захер-нахер від Віталія Володимировича й так усі чули, мені нема чого додати.

– А як же ті легендарні тренування Кварцяного та не менш легендарні пробіжки в бронежилетах?

– А це було, було. Зашили нам пісок у бронежилети, але ж ми також не дурні. Ті ж Вася Сачко, Вова Гащин… Ножички ж ніхто не скасовував:) Розрізали бронік, пісочок виспався – побігли собі далі. 

– Тоді ж у Волині ви встигли пограти із зовсім юним Євгеном Хачеріді – майбутнім основним захисником Динамо та збірної України. Важкий характер у нього був уже тоді?

– Хачеріді теж яким був, таким і лишився. Розкажу одну історію. 

Якось ми приїхали грати в Черкаси: дощ йшов три дні, поле – болото. У Хачеріді бутси подерті, порвані, шипи ніякі. Кварцяний його викликає і каже: «Женя, гра о 17:00. Тримай 300 доларів, піди купи собі на базарі бутси». Той йому: «Добре». І ось Хачеріді разом із помічником Кварцяного – Степаном Степановичем Павловим – йдуть собі на барахолку. Ходять, вибирають бутси, дивляться-дивляться. І тут Хачеріді Павлову й каже: «Степанич, та н***й мені ті бутси. Б***ь, дивись, яка кепка класна, купи мені кепку». Не знаю, що йому купили у підсумку, але така історія точно була:)

– А як Хачеріді приживався у вашому колективі?

– Пам’ятаю, що Хачеріді й били у душовій. Женя у той час трішки некрасиво себе поводив. Його ж при мені привезли з Мелітополя, а дивак за три гри отримав купу жовтих карток… Хоча, як гравець, він був дуже класний.

Маю ще одну показову історію про Женю. При Блохіні в Динамо усі мали тренуватися в щитках. Хто тренується без них – 100 доларів штраф. Виходить Хачеріді на тренування і Блохін його запитує: «Де твої щитки?». Той відповідає: «Немає». Олег Володимирович відразу: «100 доларів штраф». І тут Женя з гетр дістає 100 доларів й дає Блохіну. Ну ось така він людина.

Євген Хачеріді, фото: ФК Динамо Київ

– У тій же Волині ви перетнулися з Марком Девичем, який у майбутньому став одним з найкращих нападників чемпіонату України. Які враження лишилися від гри з ним?

– Марко – професіонал. Пам’ятаю, що ми грали з ним у Волині. Не знаю як, але Девич навіть у ті часи зумів знайти собі фітнес-тренера, вдома самостійно займався аеробікою. Потів він перейшов у Металіст, а далі ви самі все знаєте.

«Після перемоги над ФК Львів гравців Карпат звинувачували в тому, що ми допомогли донецьким»

– Після Волині ви перейшли Карпати, де у сезоні 2008/09 грали під керівництвом Олега Кононова.

– Спершу поїхав я на перегляд в алчевську Сталь, який очолював Анатолій Іванович Волобуєв, а сама команда грала в Першій лізі. І десь тиждень я з ними тренувався, але мені ніхто нічого конкретного не говорив. Я образився на всіх, зібрав речі, нікому нічого не сказав та поїхав додому. 

І тут мені на пів дороги до Києва телефонує тренер воротарів Володимир Богданович Васютик, з яким я у Закарпатті раніше працював, і каже: «Як ти дивишся на те, аби в Карпатах себе спробувати? Нам потрібний досвідчений воротар про всяк випадок». Про всяк випадок… Я відповів: «Нема питань, я зараз без команди». Проїхав я ще 100 кілометрів й мене набирає Юрій Дячук-Ставицький і каже: «Давай приїжджай, побалакаємо».

Приїхав до них і побачив, що серед воротарів там молоді Богдан Когут, який зараз грає за Верес, і Андрій Новак – на той момент хлопці з U-19, які набагато молодші за мене. Я ж був у формі, тому провів два тренування з Карпатами й зі мною підписали контракт. Ось так я став гравцем Карпат. 

– А як же президент львів’ян?

– Зустрічі з Димінським були, але там вирішувалися чисто робочі моменти.

– У Карпатах ви були основним воротарем. Позитивні спогади лишилися про той сезон?

– Дуже добре пам’ятаю той сезон, яскравим вийшов. Тоді ж Шахтар програв ФК Львів (0:2), після чого зіграв з Карпатами внічию (1:1).

– А чому, попри весь цей позитивний досвід, ви не продовжили свою кар’єру в Карпатах?

– Бо я ФК Львів опустив у Першу лігу:) Яким чином? В останньому турі я відбив пенальті Григорія Баранця, ми виграли 2:1. У паралельному матчі грала Таврія з Іллічівцем, який теж йшов біля зони вильоту. Там маріупольці програли 2:3, але через поразку ФК Львів вони втрималися в УПЛ. Львів’янам, аби лишитися в еліті, було достатньо з нами зіграти бодай внічию. Але ж ви розумієте ФК Львів та Карпати – дербі.

Після того матчу я два дні з міста не міг виїхати, мені проходу не давали. Чому? Як тоді казали, «донецьких залишив у Прем’єр-лізі». Вся Україна вважала, що Карпати здадуть гру, аби лишити ще одну львівську команду в УПЛ. Але, щоб ви розуміли, перед грою з ФК Львів на передматчеву установку до нас зайшов Димінський і сказав: «Якщо ви обіграєте ФК Львів, то я вам все пробачаю і повертаю усі борги».

Петро Димінський, фото: ФК Карпати Львів

– Тобто Карпати довелося покинути через негатив з боку львівської публіки?

– Можна і так сказати. Дивіться, на наступний день після гри з ФК Львів ми у центрі міста збиралися на банкет, звідки автобус мав виїжджати. Нас усі проклинали, плювали в автобус, казали: «Ви допомогли донецьким!». Пам’ятаю, що йшов дідусь з палицею, ледве пересувався, але раз – і цією палкою по автобусу як влупив…

«Поразка 0:9 від Динамо? Дехто з гравців Іллічівця просто «зливав» Близнюка»

– З 2009 по 2011 рік ви грали за Іллічівець, і тут одразу згадується той самий матч проти Динамо на стадіоні імені Лобановського, коли ваша команда програла 0:9. Як ви переживали цю поразку, що відбувалося в роздягальні команди?

– Були деякі футболісти, які «плавили» головного тренера Іллю Близнюка. Що саме їм не подобалося? А Близнюк де грав? Правильно – в Динамо. А в нас було декілька гравців з Шахтаря, які каламутили воду в колективі. Ось вони Близнюка й «плавили». Розповім, чому. 

Напередодні ми вдома програли Металісту (1:4), і ось ці гравці звинуватили киян – маю на увазі себе, Чучмана, Козоріза, Близнюка – в тому, що ми здали гру харків’янам. На сьогодні я знаю, що вони навмисно це влаштували. Ці шахтарівці спеціально «зливали» гру з Динамо, аби «сплавити» Близнюка.

– Виходить, що їхній задум спрацював, бо вже на наступний тур Іллічівець вийшов із новим наставником. 

– Дивіться, Близнюк подав у відставку. Та після 0:9 будь-хто подав би у відставку. Хоча покійний Бойко – президент Іллічівця – говорив, що не має претензій і сказав Близнюку: «Програли 0:9 – хрін з ним. Яка різниця, 0:1 чи 0:9, нехай працює». Але Близнюк все-таки пішов. На наступний тур команду виводив вже Волков і ми розгромили донецький Металург (3:0). З ким у складі? Правильно, з Романенком:)

– Останній ваш клуб у кар’єрі – це ФК Полтава. Одна з команд, яка відома не скільки своїми досягненнями, скільки одіозним президентом Леонідом Соболєвим, який у підсумку закрив свій футбольний проєкт.

– Знаю, що Соболєв на сьогодні живе в російському Сургуті, тому про нього можна говорити що завгодно. Проте, коли я грав за ФК Полтава, то бачив, що він дуже любить футбол. 

Чому він закінчив цей проєкт – не розумію. Кажуть, що через те, що йому не дозволили грати на рідному стадіоні. Як було насправді – мені невідомо. 

Чи ходили в чутки в команді щодо його минулого? Минуле, то таке. Що футболістів турбує насамперед? Аби вчасно платили зарплату, давали жити в хороших умовах і якісь життєві моменти вирішувати – це все з Соболєвим було. 

– Після гри в Полтаві були пропозиції від інших колективів?

– Та мені 37 років було, які там пропозиції? Я за свою кар’єру і так об’їздив усю Україну, на одному місці не сиділося:)

«На гру в Москві нас супроводжувало декілька «мигалок», але це не завадило росіянам розбити вікна в нашому автобусі»

– Який клуб у вашій кар’єрі ви можете назвати головним?

– Головна команда в моєму житті – це Динамо, як не крути. Я з семи років у структурі цього клубу і зараз продовжую там працювати. Найтепліші спогади залишилися з часу гри за Карпати та Іллічівець.

– Ви починали грати наприкінці 90-х, застали розквіт УПЛ з топовими командами та легіонерами. Можете виокремити гравців з найбільш неприємним ударом для вас?

– Жажа Коельо з Металіста противним був. Клопоту мені завдавав, але жодного голу в мої ворота так і не забив (насправді Жажа забив йому тричі в трьох матчах, – прим. «УФ»). З Динамо – це Алієв, який теж з гри мені не забивав, хоча удар мав шалений.

Олександр Алієв, фото: ФК Динамо Київ

– В Алієва, здається, і зараз такий удар лишився.

– Та ні, куди там. З другої спроби з центру поля до воріт добиває:)

– Ви також виступали за молодіжну збірну України та були в заявці на матч проти Росії U-21 у Москві у 1999 році. Які лишилися спогади від того вояжу?

– Проти Росії тоді у воротах молодіжки грав Перхун, а ми програли 0:2 на стадіоні «Динамо» в Москві. На наступний день з росіянами на «Лужниках» грала національна збірна, ми були на тій грі та відчули на собі той легендарний гол Шевченка.

– Що за атмосфера панувала тоді на «Лужниках»? 

– Це було пекло... Рахунок на табло 0:1, нашу молодіжку під кінець гри починають виводити зі стадіону й тут, коли ми вже на сходах, забиває Шевченко. І ось ці «Лужники» бачать нас і починають закидувати всім, що під руку потрапляє. Нас було нескладно розпізнати, бо вся молодіжка одягнена в синьо-жовту екіпіровку з написом «Україна» на спині. Дійсно пекло було…

І ось після гри, коли нас вивели, ми ще годину чекали першу команду в літаку. До речі, коли ми їхали на гру за молодіжку, то нас супроводжувало декілька «мигалок», але це не завадило росіянам розбити нам пару вікон в автобусі.

«Перхун – самородок, а поруч з Шовковським ніхто не стояв»

– Цікавить ваша думка щодо воротарських здібностей Сергія Перхуна, якому свого часу пророкували велике майбутнє, але, який трагічно пішов з життя після фатального зіткнення з Будуном Будуновим.

– Він був дуже класним голкіпером – справжній самородок. Перхун з когорти таких голкіперів, як Шовковський. Навіть Пятова таким назвати не можу. Сергій був чемною людиною, ми з ним добре спілкувалися.

– Хотілося з вами поговорити про голкіперів Динамо, оскільки ви вихованець цього клубу. Хто свого часу був найближчим до того, аби витіснити з основи Олександра Шовковського?

– Та ніхто. Розумієте, Шовковський грав не тому, що він легенда, а тому, що він сильний. Ніхто поруч із ним не стояв.

– Наприкінці 2000-х великі аванси видавали Максиму Ковалю, якого Динамо придбало в запорізького Металурга…

– А чому його купили в Динамо? Бо Шовковський мав травму. Все.

– Але ж починав Коваль у Динамо непогано. Що далі пішло не так? Я чув, що в нього були дуже серйозні проблеми з контролем власних емоцій.

– Так, було таке. Він штанги ламав, манекени шипами різав, одним словом нерви показував. Макс помилився, а хто винен? Звісно, манекен. Ну, він і ріже той манекен шипами… 

Чи були в Коваля серйозні саме воротарські задатки? Ні.

– Можна сказати, що саме Георгій Бущан став повноцінним наступником Шовковського у воротах Динамо? Адже той-таки Коваль та Артур Рудько своїми шансами не скористалися.

– Бущан – так. З Рудьком були свої моменти. Коли він починав панікувати, то відразу м’яч кидав, ще щось. Коротше… Я б сказав, що на сьогодні Бущан – це як половина другого Шовковського.

Георгій Бущан, фото: ФК Динамо Київ

«Шовковський – хороший тренер, а Луческу витиснув з динамівців усі соки»

– Побутує думка, що воротарі дуже рідко стають якісними головними тренерами. Можна сказати, що приклад Шовковського – це спростування цього стереотипу? Як вам виступи Динамо під його керівництвом?

– Дивіться, при Луческу динамівці щодня по дві години працювали в тренажерному залі над силою. Мірча витиснув з гравців всі соки – все що можна було. Я зараз спілкуюся зі Славіком Суркісом і він каже, що у Шовковського є різноманіття в тренувальному процесі. Наприклад, сьогодні сила, завтра – швидкість, а післязавтра – взагалі нічого.

Я вважаю, що Шовковський дуже хороший тренер. Гра Динамо видозмінилася у порівнянні з тим, що було в останні роки з Луческу. Мені дуже подобається гра нинішнього Динамо, але на рівні чемпіонату України. В єврокубках команда теж непогано виглядала, але результату не здобула.

– Динамо поверне чемпіонський трофей до Києва у 2025 році?

– Я б не загадував, що Динамо стане чемпіоном. Вже було б***ь таке, що спершу +18 в таблиці, а потім -10. Тому поживемо – побачимо.

– Що скажете щодо воротарського питання в національній збірній України. Кому ви надаєте перевагу з четвірки Трубін, Лунін, Різник, Бущан?

– Лунін і Трубін грають в Європі – це кожний матч ніби з Барселоною. Вони – два перші номери національної збірної. Різник раз на тиждень грає в Лізі чемпіонів, Бущан – у Лізі Європи. Вони теж хороші воротарі, але той же Трубін має постійну практику гри на вищому рівні. Тому я б сказав так, що зараз Трубін та Лунін головні конкуренти за місце в основі збірної, Різник третій, а Бущан – четвертий, бо грав все-таки у Лізі Європи (побачимо, як буде із Саудівською Аравією).

• Читайте також: Син Суркіса — очима його тренера Всеволода Романенка: «Слава підійшов та запитав, чому його номер в готелі кращий за інші»

«Найкращим тренером я б назвав Кононова, але він пі***ас»

– Хотілося б завершити нашу розмову бліцом.

– Без питань, давайте.

– Найкращий головний тренер з яким ви працювали?

– Я б назвав Кононова, але він пі***ас (екстренер Карпат виявився палким прихильником РФ та Путіна, прим. – «УФ»).

– Найкращий тренер воротарів у вашій кар’єрі?

– Михайлов.

Михайло Михайлов, фото: ФК Динамо Київ

– Найсильніший гравець, з яким ви грали в одній команді?

– Леоненко. 

– Найсильніший гравець, проти якого ви грали?

– Фернандінью.

– Чим у власній кар’єрі ви пишаєтеся найбільше?

– Тим, що я у футболі з семи років.

– На скільки відсотків вам вдалося реалізувати свій потенціал?

– На 80%.

– Чи змінили б щось у кар’єрі, якби була така можливість?

– Нічого б не міняв.

– І наостанок – ваше послання для молодих футболістів.

– Приберіть телефони та грайте у дворовий футбол.