«Ці люди поставили хрест на мрії»: Максим Імереков про «зраду» в Зорі, зірок Шахтаря і штрафи ван Леувена

Днями на нашому сайті «Український футбол» вийшло ексклюзивне інтерв’ю з Максимом Імерековим, у якому той висловився про причини свого відходу з Металіста 1925 Младена Бартуловича.

Зараз перед вами друга частина розмови, у якій досвідчений гравець доволі відверто відповів на питання про свій спортивний шлях, протягом якого був свідком та безпосереднім учасником багатьох резонансних подій.

Чим запам’ятався підхід ван Леувена у Шахтарі? «Він сказав, що так не може бути»

– Максиме, ви є вихованцем Шахтаря. Чи перетнулися у системі донеччан з Патріком ван Леувеном?

– Так, він же був директором академії.

Коли Патрік прийшов, то в нас кардинально усе змінилося. Ми жили у звичайному гуртожитку від технікуму чи інституту на поверсі, який повністю зробили під нас. Просто поряд розташовувалася школа й нам було близько ходити. Плюс на тренування ми тоді їздили до Кірша. Він сказав, що так не може бути, й усі мають жити на базі.

Ми одразу переїхали на базу суто для академії. Там усі жили, окрім місцевих, й тренувалися. В школу та зі школи нас возили.

– А що змінилося у футбольному плані?

– Усе стало більш європейським. Проходили заняття групами, де окремо займалися захисники та нападники. Кожен день ти змінював одну з цих, умовно кажучи, п’яти груп, відпрацьовуючи навички оборони та атаки.

– До речі, Вадим Шаврін в інтерв’ю нам казав, що для нього перехід ван Леувена до тренерської діяльності став здивуванням, адже він більше його бачив керівником. А що ви думаєте з цього приводу?

– Не можу сказати, що він поганий тренер, або йому не підходить ця робота. Патрік показав, що може досягати успіху. Це можна було побачити у Зорі та зараз у Кривбасі.

Патрік ван Леувен, фото: ФК Кривбас

Так, він вимогливий. Можливо, йому б краще керувати побудовою процесу, аніж тренувати. Однак якщо Патрік обрав такий шлях, то, вірогідно, захотів спробувати себе у новій ролі та принести якесь інше бачення футболу.

Лише час покаже. Поки є результат, то можна казати, що тренерська діяльність йому підходить.

– Чи були у Шахтарі якісь штрафи за ван Леувена?

– Я пам’ятаю лише, що Патрік штрафував за різноколірні бутси.

– І яким саме був штраф?

– Якщо я не помиляюся, то 200 доларів.

– Не слабо!

– Там залежало від того, у якій команді ти перебував. В дублі – 200 доларів, у Шахтарі-3 – 100, в академії – 50. Приблизно так.

Як склалися відносини з Яремченком? «Мені здається, ховалися навіть прибиральниці»

– В дублі ви пограли під керівництвом Валерія Яремченка, якого Владислав Нехтій в інтерв’ю нам називав третьою людиною у Шахтарі після Ріната Ахметова та Мірчі Луческу.

– Його усі боялися. Не дай Боже щось. Дисципліна була дуже серйозною. Коли він заходив на базу, то мені здається, ховалися навіть прибиральниці. За футболістів вже взагалі мовчу.

Були моменти, коли на теоріях він виходив зі словами: «Зачекайте, мені телефонує президент». Для нього було нормальним спілкуватися з Рінатом Ахметовим.

– Чи часто на тренуваннях в дублі траплялися заруби?

– За Валерія Івановича легше згадати, коли заруб не було. Там постійно били й билися. Був такий підхід. Якщо ти хотів грати, то мав це показувати.

В нас був нападник Олександр Кас’ян. Під нього один раз підкотилися, другий, і він каже: «Пацани, нумо бийте мене. Треба звикати, потім буде так само». Тобто ніхто не ображався. Усі розуміли, що відбувається боротьба за місце у складі.

Хто із зірок Шахтаря найбільше здивував? «Таке враження, що він грав на приставці й просто бачив на 360 градусів довкола себе»

– Ви долучалися до першої команди Шахтаря, де тоді виступало багато сильних гравців. Хто ударом вирізнявся?

– Олексій Полянський, мабуть, тоді в цьому плані найбільше.

– А в кого була найвища швидкість?

– Не кажу за дистанційну швидкість, а ось найбільш різким був Дуглас Коста. З ним дуже важко доводилося. Також Алекса Тейшейру можна відзначити.

– Хто мав найкращу витривалість?

– Точно сказати складно, але, наскільки я пам’ятаю, тест Yo-Yo найкраще пробіг той таки Коста. Не дарма він пограв на такому рівні.

– За розумінням футболу гравці Шахтаря тих років одноголосно виділяють Фернандінью. Згодні?

– Однозначно. Тут без розмов. Не знаю навіть, як пояснити. Таке враження, що він грає на приставці й просто бачить на 360 градусів довкола себе. Та й з м’ячем дуже великий футболіст.

Фернандінью, фото: Getty Images

Через що боялися Луческу? «Коли він починав кричати, то ставало трохи ніяково»

– Яке враження Мірча Луческу справив?

– Загалом він спокійно ставився. Бувало, навіть сміявся та жартував. Однак траплялося, що й починав кричати на іграх. Коли ти молодий й навіть сидиш на лаві запасних, то все одно ставало трохи ніяково.

– Особисто ви під роздачу потрапляли?

– Та ні, нас особливо не чіпали. Лише його помічник Олександр Спірідон міг, особливо на тренуваннях. Якщо раптом хто з бразильців отримував м’яч, а ти  біг за ним, то він кричав: «Тільки не котися! Не чіпай його!».

Вони розуміли, що ми з вогнем в очах приходили показати себе, а гравців потрібно берегти. Не дай Боже якийсь молодий зламає легіонера за 20 мільйонів.

– Чи вдавалося колись нав’язати конкуренцію бразильцям на тренуваннях?

– Був випадок, коли я, мабуть, вперше прийшов на тренування першої команди Шахтаря. Ми почали розбиватися по квадратах, і до бразильців ніхто не хотів йти. Стояли я та ще хтось з молодих українців, усі сміялися й казали: «Йдіть туди». Ну, ми зайшли в середину й більше звідти не вийшли. Вони пограли, а ми – повідбирали.

– Як ви покинули Шахтар?

– Просто вже прийшов час. Я довго був в дублі й захотілося спробувати себе на іншому рівні. До першої команди особливо не підпускали. У такому випадку варто щось змінювати.

Надійшла пропозиція від запорізького Металурга. Тоді ще була розмова з приводу Зорі, але я не став чекати. Вони затягли, та й не вистачило конкретики.

Металург вилетів до Першої ліги, але президент одразу поставив завдання повернутися. В принципі, усі умови залишили. Тим паче разом зі мною з Шахтаря перейшов Льоха Бєлік.

– Можливо, хоча б якийсь реальний шанс був у Шахтарі?

– Та зараз важко так сказати. Ймовірно, я не використав свій шанс. Якби ще почекав, то можливість могла б й виникнути. Однак ні про що не шкодую. Так склалося.

Що відбулося у скандальному матчі Металурга проти Севастополя? «Він вистрибнув й пробив, ніби у волейболі»

– У 33-му турі Першої ліги сезону 2011/12 Металург зіграв гостьовий матч з прямим конкурентом за підвищення у класі – Севастополем, коли на 75-й хвилині за рахунку 1:1 судді не відреагували на гол рукою Сергія Кузнєцова. Це було «вбивство» чи жахлива помилка?

– Та ну, як? Мені здається, уся країна бачила відео. Як можна говорити про якусь помилку?

Він вистрибнув й пробив, ніби у волейболі. Якби рука перебувала хоча б на рівні голови, то можна було б сказати, що суддя помилився (арбітром матчу був Віктор Швецов, – прим. «УФ»). Гравець підняв руку на метр вище голови. Думаю, лише сліпий міг не помітити.

– Як підходили до останнього домашнього матчу з Геліосом (4:2)?

– Були дуже засмучені, проте, якщо чесно, не втрачали надію. Ми знали, що у паралельному поєдинку Буковина у рідних стінах може дати бій Севастополю. Шанси, хоча й невеликі, все ж залишалися. При цьому не скажу, що були впевнені на усі 100%.

Склалося усе на нашу користь, й дякувати Богу. Самі перемогли, а матч Буковини розпочався, здається, на п’ять хвилин пізніше. Дивилися завершення поєдинку на стадіоні на великому екрані. Коли там за рахунку 1:1 пролунав фінальний свисток, то це означало, що Металург повертається в УПЛ. Усі були дуже щасливі й святкували разом з вболівальниками.

– В УПЛ Металург провалився, посівши останнє місце у таблиці з 11 очками після 30 турів. Через що так вийшло?

– Ну, якщо чесно, мені здається, що тоді на команду погано вплинула постійна зміна головних тренерів (протягом того сезону Металург очолювали Ігор Лучкевич, Сергій Ковалець, Анатолій Заяєв, Віталій Кварцяний та Сергій Зайцев, – прим. «УФ»). Кожен приходив й хотів поставити свою гру. На це потрібен час, якого не давали. Один матч програв й усе, другого шансу немає:)

Як дебютував в УПЛ за Кварцяного? «Деякі люди вже не могли бігти й просто плакали»

– Цікаво, що в УПЛ ви дебютували саме за Віталія Кварцяного у домашньому матчі проти Дніпра (0:3). Які враження склалися про роботу з ним?

– У матчі з Дніпром я вийшов на позиції правого захисника.

Робота з Кварцяним запам’яталася величезними навантаженнями. Просто жах. В нас на базі була гірка, яку він любив. Після кожного тренування ми мали на неї бігти. Деякі люди вже не могли це робити й просто плакали.

– А що була за історія, коли після одного з чергових провальних поєдинків Металурга автобус команди зупинили фанати для розмови?

– Це було саме після матчу з Дніпром, бо ми програли дербі. Прямо на в’їзді до Запоріжжя перекрили дорогу й вболівальники оточили автобус. Вийшли усі українці. Бразильці, здається, – ні.

Нас почали звинувачувати у поразках. Звичайна розмова між футболістами та фанатами. Вони вимагали результату. Важко було їм донести усі реалії ситуації за постійних змін у команді.

– Чому той матч з Дніпром став єдиним для вас у сезоні?

– Це краще у Віталія Володимировича спитати. Мабуть, так довіряв:)

Віталій Кварцяний, фото: ФК Волинь

– Потім же його змінив Сергій Зайцев, а ситуація не змінилася.

– В мене з ним взагалі дуже погані відносини.

– Чому? Ви ж грали під його керівництвом, коли Металург виходив в УПЛ.

– Ну, потім... З самого початку, коли він прийняв команду, в нас усе пішло через одне місце.

– Через що?

– Не знаю. Просто він такий.

– Ви фактично завершили у Металурзі за Зайцева, а Бєлік, з яким прийшли до команди, ще раніше – за Кварцяного. Віталій Володимирович захотів свій авторитет поставити?

– Ну, можливо, він бажав... Я не знаю, що він тоді хотів. Можливо, показати команді... Важко відповісти. Навіть не пам’ятаю, якщо чесно, як Льоха тоді пішов.

Чому Металург мав грати як Барселона? «Бувало, усе тренування відпрацьовували удар Мессі»

– Мінливість у Металурзі можна пов’язати з особою тодішнього президента клубу Ігоря Дворецького, який, за словами Сергія Рудики, фанатів від Барселони й міг особисто тренувати свою команду.

– Так, він приїздив до нас на збори до Туреччини й любив тренувати. Його коронною вправою було ведіння м’яча у стилі Ліонеля Мессі, а потім удар по воротах з півкроку.

Був випадок, коли Євгеній Задоя вів м’яч, підняв голову й влучно пробив. Дворецький свиснув й почав кричати: «Жека, ні, це не те! Це неправильно! Навіщо ти голову підіймаєш?». Той відповів: «Дивлюся на ворота». Дворецький тоді сказав: «Іди до воріт та пересунь їх. Не виходить? А навіщо тоді голову підіймаєш? Вони ж не втечуть».

Ось він побачив, як робить Мессі, й усі так мали виконувати. Бувало, повне заняття відпрацьовували його удар.

– А як ваші тренери? Стояли й дивилися на це?

– Так. Що вони зроблять? Їм також хотілося працювати, тому не могли нічого сказати:)

– Далі ви пограли за Олександрію під керівництвом Володимира Шарана. Як склалися відносини з цим доволі вимогливим фахівцем?

– Я прийшов туди після Кварцяного, тому вже було простіше:)

Він постійно кричав на команду за якісь помилки й усе це підкреслював прямо на полі. Є тренери, які роблять це у перерві або після гри, а в нього помилився – отримуй!

А так в мене з ним склалися хороші відносини, в принципі. Хороша людина та й спеціаліст, начебто, непоганий. Багато років тренував цю команду й досягнув результату (Шаран очолював Олександрію з 2010 по 2011 рр. та з 2013 по 2021 рр. Найвищим досягненням стала бронза УПЛ у сезоні 2018/19, – прим. «УФ»).

Як показав себе у Десні Мудрик? «Інопланетянин. Таких гравців в Україні немає»

– Протягом свого наступного періоду кар’єри у Десні ви пограли разом ще із зовсім юним Михайлом Мудриком. Яке враження справив тоді орендований в Шахтаря талант, про якого багато цікавого нам розповів Олександр Ковпак?

– Коли він прийшов до команди, то одразу було помітно, що це інопланетянин. В плані футболу у нього є усе. Він взагалі інший. Таких гравців в Україні немає.

Михайло Мудрик, фото: ФК Десна

На тренуваннях та матчах він почав обігрувати та втрачав м’яч, йому кричали: «Та віддай пас!». Однак Мудрик знову намагався усе зробити сам. Йому було однаково на те, що «пхають». Він така людина, яка живе своїм життям. Кажеш, а Мудрик робить по-своєму.

– Чи зможе він повернутися після дискваліфікації?

– Те, що повернеться, – це 100%. Я бачив, як він постійно працює над собою. На який рівень? Усе буде залежати лише від нього. Наскільки він зможе зламати себе. Людина зазвичай не любить виходити із зони комфорту. Сидить й нормально. Якщо це вдасться, то повернеться назад на топрівень. Я вірю.

Що зламалося у Десні? «Клуб винний мені грошей за нормальний період – три-чотири місяці»

– Ви були учасником, мабуть, найголовнішого матчу у новітній історії Десни, коли в останньому турі сезону 2019/20 могли здобути бронзу УПЛ й вихід до групового етапу Ліги Європи, якби в гостях обіграли Зорю (1:1). Ми цей поєдинок детально обговорювали з Владленом Юрченком, який тоді був вашим суперником. Господарі, як відомо, у випадку тріумфу також могли б переписати свою історію та стати другими.

– Ми вигравали 1:0 після першого тайму, але потім пропустили від Дмитра Хомченовського. Ну, що сказати? Мені здається, дай йому ще десять разів так пробити й він не влучить. Однак тоді забив й приніс бронзу команді. З Юрченком часто згадували той матч в останні пів року, коли нам було нічим зайнятися, й ми тренувалися з U-19:)

У першому таймі ми грали добре. Забили й в Зорі майже не було моментів. Думаю, ключову роль зіграв той гол. Він надломив нас психологічно. Потім вже така гра була... Вони боялися втратити третє місце, а ми не мали сил щось створити. Прикро за той сезон.

– Коли та з чого у Десні почалися проблеми?

– Мабуть, саме з того сезону, коли ми стали четвертими, усе почало сипатися. Навіть не можу назвати конкретну причину.

Клуб поступово зростав. Треба було трохи додати після тієї кампанії й, думаю, все б вийшло. А трапилося навпаки.

– У підсумку клуб з вами повністю розрахувався?

– Ні. Десна винна мені грошей за нормальний період – три-чотири місяці.

– Чи є якесь світло в кінці тунелю?

– Я суд виграв. І що? Клубу ж немає. Якщо вони раптом захочуть відроджуватися, то можна буде про щось говорити (для Десни останнім на професійному рівні став сезон 2021/22. У перерваному розіграші УПЛ команда посіла сьоме місце, – прим. «УФ»).

– А чи були у вас можливості раніше покинути Десну?

– Після все того ж сезону 2019/20 в мене завершився контракт з Десною. Зателефонував президент клубу, й ми обговорили усі умови нової угоди. Однак я ще нічого не підписав.

Максим Імереков, фото: ФК Десна

Через день-два набрав Віктор Скрипник й сказав, що бажає бачити мене у Зорі. Відповів: «Дуже приємно, я хочу до Зорі, але прошу вибачення. Не можу дати вам позитивну відповідь, оскільки дав слово тут. Якщо зацікавленість залишиться, то поговорімо наступного літа». Так я залишився у Десні на ще один сезон.

Через рік він зателефонував: «Пам’ятаєш, ми з тобою розмовляли?». Потім, до речі, ми зі Скрипником згадували цю ситуацію вже бувши разом у Металісті 1925. Він говорив, що оцінив мій вчинок. Хоча, у Зорі давали кращі умови, аніж у Десні.

Хто врятував життя Данченку на зборах Зорі? «Лікар перевірив пульс – він не дихає взагалі»

– Під час зимових зборів у Туреччині у сезоні 2022/23 у лавах Зорі ледве не сталася трагедія, коли серцевий напад пережив захисник команди Олег Данченко. За яких обставин з ним відбувся інцидент?

– Усе було спонтанно. Ми з ним в автобусі завжди їхали разом. По дорозі на тренування жартували, сміялися й не виникало жодних передумов, що йому погано чи є якісь проблеми з тиском. Він почувався звично.

Потім на розминці ми знову були поряд й жартували. Тренер з фізичної підготовки скомандував розбирати манішки по складах. На наступний день після цього тренування в Зорі планувався спаринг. Олег біг за мною. Я озирнувся й побачив як він зробив два кроки й впав униз з манішкою. 

Усі спочатку вирішили, що Олег прикольнувся, а він лежав й не рухався. Не пам’ятаю, хто першим до нього підійшов, однак Олег був вимкненим. Втратив свідомість. Почали кричати: «Доку!». Лікар перевірив пульс – він не дихає взагалі. Почав його качати, після чого він захрипів, однак потім знову вимкнувся.

– То як у підсумку врятували?

– Добре що одразу додумалися застосувати дефібрилятор. Я з кимось побіг на сусіднє поле й запитав: «Дефібрилятор є?». А там виявилися такі самі колгоспники, як і ми. Чи казахи, чи киргизи якісь. Відповіли: «Та який? В нас немає. Ви що?».

Я побіг далі на наступні поля. Добре, що там були австрійці. Спитали в них, й вони мерщій до нас. А лікар Зорі увесь цей час качав. Австрійці прибігли вже з усім обладнанням у рукавичках, під’єднали й почали бити. Якби не австрійці, то, думаю, нічого б не було.

Чому луганці безвольно програли матч за золото УПЛ Шахтарю? «Те, що зробив Снурніцин, було злочином»

– В другій частині того сезону в Зорі складалося усе майже ідеально до домашнього поєдинку з Шахтарем (0:3) у 28-му турі, коли зберігалися математичні шанси навіть на золото. Однак травма Едуардо Герреро у попередній зустрічі з Інгульцем (2:0), несподівані чутки про можливий перехід ван Леувена до донеччан, швидкий пропущений гол та безглузде вилучення Ігоря Снурніцина в середині другого тайму перекреслили амбіції. Команду було важко впізнати.

– Я з вами згоден. Сказати, що ми боялися Шахтаря... На той момент ми взагалі нікого не боялися. Не думали навіть з ким граємо. Йшли крок за кроком й усе виходило. Ми кайфували.

Той матч... Не знаю, що відбулося. Навіть не можу так сказати. Швидкий гол отримали? Ну, нічого страшного. Попереду було ще дуже багато часу. Усе могло відбутися. Вилучення за рахунку 0:1? Так, після нього відверто ми вже усе зрозуміли.

Бувають такі моменти у сезоні, коли ти добре йдеш, однак якийсь матч виходить провальним. Ти навіть можеш його виграти, але за якістю він складеться погано. Думаю, це саме та гра.

– Новини про можливий відхід ван Леувена впливали на команду?

– Та ні. Ніхто про це не розмовляв. Якщо чесно, здається, навіть після останньої гри не було нічого відомо остаточно. Це відбулося у відпустці, коли його офіційно призначили. Тоді ми зрозуміли. Новини усі бачили, але ж в нас різне пишуть. 

– Зі Снурніциним після в команди була чоловіча розмова?

– Та ні, ніхто нічого не говорив. В нас тоді був хороший колектив, і усі підтримували одне одного за будь-яких обставин. Однак те, що він зробив, було злочином.

Що насправді сталося у горезвісній грі Зорі з Минаєм? «Ці люди просто усе вирішили за 40 чоловіків й поставили хрест»

– Апогеєм для Зорі став гостьовий матч з Минаєм у 30-му турі, коли через вихід на заміну незаявленого Дмитра Мишньова  ваша перемога з рахунком 3:0 перетворилася на технічну поразку. Таким чином, в останні 15 хвилин Зоря була позбавлена навіть теоретичних шансів на срібло, хоча й Дніпро-1, ваш конкурент, у паралельному поєдинку все ж переміг вдома Кривбас (1:0). Подейкували, що керівництво луганців не хотіло срібла, адже третє місце давало кращу позицію у єврокубках. То це була прикра помилка чи спланований крок?

– Ви вірите, що на такому рівні відбуваються подібні помилки?

– Ну, враховуючи, у який саме момент це сталося, то віриться важче.

– Ну, ось. Я також у це не вірю.

– Фактично ця ж заміна ні на що не вплинула.

– Ну, Дніпро-1 забив свій м’яч через п’ять хвилин після виходу Мишньова. В нас була різниця у часі початку матчів.

Я про технічну поразку дізнався одразу після фінального свистка ще на полі. Ми перетнулися з головним тренером Минаю Шараном, й він сказав: «Вітаю з третім місцем, але сьогодні ви програли». Спитав: «У сенсі?». Він: «У вас Мишньов вийшов незаявлений». Виходить, він це знав. З нашого боку це точно була не справа рук тренерського штабу.

– А як команда та тренерський штаб відреагували?

– Для мене це було дуже образливо.

– Ви це сприйняли як зраду?

– Особисто я – так. Команда віддавала усе, футболісти помирали на полі, а ці люди, коли ми йшли до своєї мрії й могли написати історію Зорі, просто усе вирішили за 40 чоловіків й поставили хрест. Їм було краще зіграти у Лізі конференцій та отримати ці гроші за груповий етап, аніж виступити у кваліфікації Ліги чемпіонів.

Можливо, з того складу ніхто більше ніколи й не спробує на смак ту Лігу чемпіонів.

– Чому ви не продовжили контракт із Зорею після того сезону?

– Я пішов, бо, по-перше, клуб не виконав свої зобов’язання перед гравцями.

– Що ви маєте на увазі?

– Нам повинні були дати бонуси. За бронзу та сезон. На словах домовлялися, що матимемо бонус у випадку виходу у єврокубки. Також мали затримки по зарплаті.

Максим Імереков, фото: ФК Зоря

Коли почали розмову про продовження контракту, сказав: «Добре, я готовий, якщо ви закриєте перед командою усі заборгованості». Ну, там були різні пропозиція, які навіть не хочу озвучувати. Це буде негарно. Ми розмовляли десь тиждень, але ні до чого так і не прийшли.

Плюс остання ситуація зіграла свою роль. Вирішив, якщо вони можуть так вчинити, то, мабуть, нам не по дорозі.

Як Металіст 1925 пережив падіння до Першої ліги та камбек до УПЛ? «Ну, киньте ПСЖ до нашої Першої ліги. Вийдуть вони? Подивимося»

– Через що Металіст 1925 пережив настільки гучний провал з Віктором Скрипником, вилетівши з останнього місця в УПЛ до Першої ліги? Максим Жичиков в інтерв’ю нам казав, що, можливо, ненайкращим чином на колектив вплинув прихід новачків на високу зарплату.

– Чесно кажучи, мені самому важко відповісти на це питання.

Начебто, нормально провели збори. Новий тренер намагався поставити гру. У першому матчі другої частини поступилися Динамо (2:4). Ну, ніхто особливо сварити не буде. Потім якось гра за грою... Ось як із Зорею ми йшли крок за кроком та перемагали, набуваючи впевненості, то з Металістом 1925 усе відбувалося навпаки. Мені здається, футболісти на той момент вже не вірили у самих себе, що вони можуть.

– Чи намагалися розмовляти у колективі?

– Начебто, й розмовляли, й збиралися. Мабуть, не достукалися, не зрозуміли.

Говорять про гроші... До чого тут гроші? Це ж не самі футболісти прийшли та написали собі цифри. Кожен отримує стільки, скільки заслуговує. Мабуть, цим гравцям за щось платять. Я не знаю, які умови були у тих людей, особливо не вдавався. Кожен має відповідати за себе. Підписав такий контракт і його виконував. Говорити, хто й скільки отримує вважаю некоректним.

– Кажуть, що ви особисто намагалися вмовити Скрипника не йти у відставку після поразки від Лівого Берега (1:1, пенальті 4:5) у півфіналі Турніру чотирьох.

– Там усі розмовляли, просили, щоб він залишився. Ухвалювати таке рішення з однієї гри... Тим паче ми програли по пенальті. Було б негарно не підтримати його у такій ситуації.  Хотіли сказати, що віримо в нього. Однак він ухвалив кардинальне рішення. Тому...

– У наступному сезоні Металіст 1925 повернувся до УПЛ, хоча й зробив це з величезними потугами, втративши навіть наприкінці кампанії головного тренера ван Леувена. Чому це склалося настільки важко, адже вас тоді називали «ПСЖ Першої ліги»?

– Перша ліга – це трохи інший чемпіонат. Там набагато складніше виступати, аніж в УПЛ. Проти тебе грають поля, побут, коли туалети у роздягальнях, як у селі, психологія, суддівство.

Команди там не настільки майстерні, але грають завдяки божевільній самовіддачі та бійцівським якостям. Звідти дуже важко вибратися. Ну, киньте ПСЖ до нашої Першої ліги. Вийдуть вони? Подивимося.