«Досі пам’ятаю, як за рахунку 0:0 влучив у поперечину Шахтарю»: найкращий гравець жовтня в ААФУ Володимир Гладкий

Серед професіоналів у чемпіонаті України сезону 2023/24 більше не залишилося непереможних: довше за інших протрималися львівські Карпати, та й ті в минулому турі в Першій лізі програли в Кам’янці-Подільському місцевому Епіцентру. Тож у ПФЛ і УПЛ більше не залишилося жодної команди, яка б не програвала в поточному сезоні.

А от у чемпіонаті України серед аматорів аж дві команди зберігають статус безпрограшних: і якщо охтирський Нафтовик у східній Групі 2 порівну зіграв унічию та виграв (по чотири матчі), то в західній Групі 1 є лідер, який не втратив жодного (!) очка за все перше коло. 

Цей клуб – по-своєму унікальний, адже об’єднав зусилля та можливості двох різних команд (ФК Куликів і Юність із сіл Верхня та Нижня Білка). Гранд зі Львівщини виграв 10 матчів із 10-ти, а його провідним бомбардиром із 10-ма голами є нападник Володимир Гладкий. Саме його «УФ» спільно з Асоціацією аматорського футболу визнав найкращим гравцем жовтня. Куликів-Юність за цей місяць не втратила жодного очка, а сам Володимир відзначився в чотирьох матчах жовтня п’ятьма голами. 

Про свої виступи за професіональні клуби та юнацьку збірну України, об’єднання двох провідних клубів Львівщини та максимальні завдання ФК Куликів-Юність Володимир Гладкий розповів у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

«У чемпіонаті Львівської області хороші колективи, які б не загубилися у чемпіонаті України серед аматорів»

‒ Куликів-Юність виграв від старту змагань 10 матчів із 10-ти. Невже не помітили різниці між обласними та всеукраїнськими змаганнями? Ваші враження?

‒ В першу чергу, хотів би подякувати нашим Збройним Силам, захисникам та захисницям, завдяки яким ми взагалі можемо займатися улюбленою справою. Тепер щодо вашого запитання.

Скажу так: різниця якщо є, то вона мінімальна, адже в чемпіонаті Львівської області хороші, конкурентоспроможні колективи, які б не загубилися у чемпіонаті України серед аматорів. Звичайно, ми розбираємо суперників, їхні сильні та слабкі сторони, але, насамперед, ми відштовхуємся від своєї гри, від якої отримують задоволення фанати та яка приносить позитивні результати.

‒ У вас 10 голів у цих 10-ти матчах, причому, скажу свою думку зі сторони, складається враження, що граєте на класі – адже в кожному матчі є ще моменти, щоб забити. Що тут працює: гарні партнери, які постачають передачами, ваше гольове чуття, досвід?

‒ Не буду приховувати, завжди приємно забивати, але вдвічі приємніше ‒ коли твої голи допомагають перемагати команді, адже ми всі працюємо на один результат. Думаю, це все пов‘язано: який не який досвід, гольове чуття – можливо, своїх партнерів розумію уже з погляду.

‒ У вас 5 голів у 4 матчах жовтня, проте далеко не завжди грали з перших хвилин. Це по травмах чи по ротації?

‒ У нашій команді, як такої, ротації немає, адже всі гравці гідні грати з перших хвилин. Дякуючи Богу, травм не було також. Ігри, в яких я не виходив зі стартових хвилин, це було рішення тренерського штабу. В нас досвідчені тренери, які знають, коли і який гравець у даний момент принесе позитивний результат. 

‒ Перше коло позаду. Хто із суперників здивував своєю грою, стилем, тактикою? 

‒ Здивувати чимось нас важко, адже повторюсь, ми переглядаємо та розбираємо ігри суперників. А те що всі команди варті поваги та хочуть потрапити у першу п’ятірку (саме стільки команд із західної групи вийдуть у фінальну пульку, ‒ прим. А.В.) – це факт, що і свідчить різниця в 3 очки між другим та дев’ятим місцем.

‒ Куликів-Юність виграв чемпіонат і Кубок Львівщини. Скільки у вас уже подібних нагород і яка була найважчою?

‒ Так, у чемпіонаті ми посіли 1ше місце, а от кубкові ігри лише розпочинаються

В обласному чемпіонаті я з 2020го року,4 рази вигравав чемпіонат та 1 раз кубок Львівщини. Всі чемпіонства приємні в емоційному плані по-своєму, тому важко виділити якесь з них.

«Із першого дня домовились, що немає Юності та Куликова, а є Куликів-Юність ‒ одна команда, один колектив»

‒ Коли дізналися і як сприйняли новину про об'єднання ФК Куликів і Юності (Верхня/Нижня Білка)? Як сприйняли такий поворот?

‒ Спокійно сприйняв. На той момент я вже був гравцем ФК Куликів, знав особисто Мирона Остапчака та Олександра Ролька (президентів ФК Куликів і ФК Юність) ‒ двох амбіційних, справедливих людей. Знав, на що буде спроможний цей колектив, знав їхні людські якості. До речі, Юність – гранд, але й у Куликові також зібрався хороший колектив, тому був впевнений, що проблем не буде.

‒ Що залишилося від якого клубу? Умовно, місце тренувань, місце проведення матчів, автобус, більшість складу – від кого?

‒ Наразі ми робимо перші кроки після об’єднання, але з першого дня домовились, що немає Юності та Куликова, а є Куликів-Юність ‒ одна команда, один колектив і з цим ніколи не було проблем. Коли матч відбувався в Верхній або Нижній Білці, то там і тренувалися, коли грали в Куликові то тренувалися в Куликові, більшість складу чи автобус - це вже формальність, головне, що зараз ми одна команда з однієї метою.

‒ Якби мали змогу залишити когось із минулосезонного складу ФК Куликів, хто б це був? Мальський, Мацієвський, Поповський, Жумига?

‒ Абсолютно нікого. В нас тоді не все виходило, як ми того хотіли, але покинути команду серед сезону, підставити президента, вболівальників, своїх партнерів по команді, які потім догравали водиннадцятьох, а пізніше виходили на матч вдев’ятьох, так поступати не можна!

На той момент до партнерів, які залишилися з командою, почали дзвонити представники інших клубів з пропозиціями, але всі залишилися з командою у важкий час. Після чорної смуги йде біла, а через такі вчинки тебе пам’ятатимуть, в першу чергу, не як гравця, а як людину.

‒ Про Групу 1 ви вже знаєте все. А що скажете про Групу 2? Хто, на вашу думку, в цьому сезоні ААФУ буде вашим головним конкурентом?

‒ Про це ще трішки рано говорити, адже футбол цікавий тим, що непередбачуваний

«Були пропозиції з Металіста та Шахтаря, але на той час я самостійно рішення не приймав»

‒ Трішки про вас. Якого ви роду – мали футболістів у родині? Звідки родом?

‒ Родом із селища Куликів. У сім’ї тато в свій час грав на хорошому рівні (Роман Гладкий грав за рівненський Верес, комарненський Газовик, польські Яштемб'є та Тихи, ‒ прим. А.В.). Саме він і привив мені любов до футболу.

‒ У вас божевільна особиста статистика в дитячо-юнацьких змаганнях – 75 голів у 73 матчах. Як так вийшло, що вас не вихопили ще тоді з Карпат?

‒ Карпати на той час та і зараз славляться хорошою підготовкою молодих футболістів. Я мріяв потрапити саме в першу команду львів’ян, тоді вони виступали у єврокубках.

‒ Серед ваших одноклубників по ДЮФЛУ – Гуцуляк, Мозіль, Демченко, Грисьо, Кльоц, Сілецький, Лобай. Розкажіть про цих хлопців у молодості. Можливо, був у вас у складі хтось навіть талановитіший за цих хлопців, а футбольна Україна про нього не дізналася?

‒ У школі всі були перспективними: дехто за рахунок праці на футбольному полі, дехто за рахунок таланту, хтось не був талановитим а зміг заграти на професійному рівні, комусь цього з різних причин не вдалося. Порадив би молодим футболістам працювати, ніколи не здаватися та завжди йти до своєї мети.

• Читайте також: «Моя основна діяльність сьогодні – сільське господарство»: Колишній гравець Дніпра-1, Оболоні та Зірки Загальський

‒ А які тренери вели ваш вік у Училищі?

‒ Тренерами були кваліфіковані фахівці Роман Гнатів та Віталій Лобасюк, яким я дуже вдячний за проведену працю та бажаю усього найкращого у цій не легкій справі

‒ Ваша команда в ДЮФЛУ перегравала Динамо з Циганковим у складі, а ви забивали майбутньому карпатівцю Фастову. Пік можливостей того львівського УФК? А в фіналі ДЮФЛУ проти Шахтаря були шанси? 

‒ Мріяли виграти ДЮФЛ і це було реальним, адже до цього йшли 4 роки, помітно прогресували та в 11 класі потрапили до фіналу, в якому, на жаль, поступилися Шахтарю – 0:3. Досі пам’ятаю момент, в якому при рахунку 0:0 потрапив у поперечину. Забий я тоді, і хто знає, як закінчився б матч:)

‒ Дитячо-юнацькі змагання в плані чесності, суддівства, продажних матчів – чисті?

‒ Нечесних моментів я не пригадую, та і надіюсь, що таких немає взагалі. Таким займатись для мене неприпустимо, а ще якщо починати з дитячого віку, то який футбол буде чекати нас у майбутньому? 

‒ От ви грали проти юних Циганкова, Зубкова, Зінченка. Чим вони вам запам'яталися? Чи видно було, що це майбутні гравці міжнародного рівня?

‒ Так, вони вже тоді виділялися, залучалися до тренувань з основною командою Шахтаря та Динамо. У збірній ми тренувалися разом ‒ фізично, технічно їм не поступалися, а от швидкість прийняття правильного рішення в них була на долю секунди швидше. На мою думку, це і є основна складова сучасного футболу – думати швидше, вирішувати швидше.

‒ А ще ж ви особисто протистояли таким хайповим персонажам, як Арендарук. Дійсно був вибуховий вінгер? Чи навіть не запам'ятався вам?

‒ Так, був дуже швидким та технічним гравцем. Думав, він одним з перших розкриє свій талант.

‒ Чи були у вас пропозиції від інших клубів, чи відразу хотіли саме в Карпати? Як підписували перший контракт? Чи доводилося спілкуватися особисто з Димінським?

‒ Були пропозиції з Металіста та Шахтаря, але на той час я самостійно рішення не приймав. Порадилися з сім’єю та вирішили залишитися у Львові.

«Головко здорово мотивував збірну, сказавши ці слова…»

‒ За реєстром УАФ, ви зіграли 9 матчів за юнацьку збірну України, зокрема забили три м'ячі (таджикам і узбекам), А ще ж грали проти турків, чехів, словаків, італійців. Ваш зоряний час? 

‒ Приємно виходити на футбольне поле у футболці збірної, на якому рівні це б не було. Звісно, мене почуття гордості переповнювало.

‒ Хто працював з вашим роком народження?

‒ У нашого 96-го року був старшим тренером Олександр Головко.

‒ О, то це прекрасне покоління ‒ Матвієнко, Зінченко, Циганков, Коваленко та багато інших були вашими товаришами по збірній. "Породисті" хлопці, таланти з топ-клубів. Львів'янину можна з ними було нормально поговорити, чи такі хлопці трималися окремо?

‒ Ні, навпаки ‒ це все хлопці відкриті та приємні у спілкуванні.

‒ Найбільш пам'ятні слова тренера перед збірниками?

‒ «Пам’ятайте, що ви представляєте нашу країну». Олександр Борисович здорово нас мотивував.

‒ Перехід у Скалу – бажаний для вас чи це єдиний варіант, на який дали згоду в Карпатах?

‒ Ні, це моє особисте рішення, хотілося після чемпіонату U-21 грати на професійному рівні, так вийшло, що в команду запросив головний тренер Роман Гнатів, з яким працював у школі на дитячому рівні, тому, довго не думаючи, погодився на пропозицію.

‒ Скала грала чесно чи правдиві чутки, що дзвонили деякі суперники, навіть їхні тренери?

‒ Команди, в яких я був, і я сам особисто в їхньому складі, завжди грали чесно.

«Назавжди запам’ятався гол у Польщі на 121-й хвилині»

‒ Чому ненадовго затрималися в Поділлі? 

‒ Дуже хотілося попробувати себе в іншому чемпіонаті, в Європі. Агента тоді в мене не було, але в тата залишилися зв’язки в Польщі. Пам’ятаю, тоді ми поїхали разом в команду Тихи, за яку він в минулому виступав, але, як виявилося, Перша ліга Польщі вже завершувала збори та через тиждень починала чемпіонат, тобто, команди там уже були укомплектовані. 

Довелось шукати команду з нижчих ліг, в якій не було легіонерів (а тоді був ліміт ‒ лише 1 легіонер міг перебувати на полі та 1 міг бути на заміні). Хелмянка на той момент шукала нападника і вже після чотирьох днів тренувань та першого ж спарингу я підписав контракт (у 19 матчах чемпіонату та Кубка Польщі 2019/20 Гладкий відзначився 7 голами та 1 асистом за статистикою Transfermarkt, ‒ прим. А.В.). 

‒ Цього сезону у вас різна типологія голів. А який ваш улюблений за все життя?

‒ Кубок Польщі, 1/32 фіналу, гол на 121-й хвилині, який допоміг нам зрівняти рахунок із командою Знич (Прушкув), та в серії пенальті вийти в 1/16 (Гладкий забив Зничу двічі, його команда виграла по пенальті, ‒ прим. А.В.). Гол, який запам’ятається на все життя.

‒ Ну от же в Україні ви грали на хорошому рівні. Чому в Польщі опинилися не вище Хелмянки? 

‒ У Польщі я теж не був довго, але багато чого взяв для себе. Там навіть у Третій лізі практично в кожної команди якісні поля, всі умови для тренувань. 

Якщо чесно, в той момент я не планував повертатися в Україну, адаптувався до всього і мене все влаштовувало. Але, на жаль, почався Covid-19, всі змагання призупинилися. Ніхто не знав, на скільки це затягнеться, і я повернувся додому. Під час пандемії в мене закінчився контракт, а через Covid виїхати стало важче за кордон. От я й вирішив поки що залишитися. А вийшло, що залишився надовго.

‒ Як доля звела вас із Юністю й чому в підсумку дійшли аж до команди Куликів-Юність?

‒ От тоді, коли я повернувся з Польщі й застав ковідну паузу, якраз розпочинався обласний чемпіонат на Львівщині. Мені подзвонив головний тренер Юності Богдан Костик, а я скучив за футболом, і, знаючи, яка команда мені телефонує, довго не думаючи, прийняв пропозицію. 

Провів я з Білкою три чудових роки: виграли три чемпіонати, один кубок, але в силу різних обставин перейшов в Куликів. 

Але через пів року ми об’єдналися, щоб цим колективом виступати на професійному рівні. Значить, так все воно і  мало статися і все ще попереду:)