«Думок, що моя історія в Поліссі закінчена, не виникало»: Чоботенко про розмову з Буткевичем та новий контракт

Ще тиждень тому Сергія Чоботенка «відправляли» в інші клуби та обговорювали його переведення до дубля. Сьогодні захисник уже працює на зборах Полісся в Іспанії, маючи на руках усну домовленість про новий контракт. Ситуація вирішилася без публічних суперечок: гравець продовжував тренуватися, а сторони зрештою знайшли компроміс.

Кореспондентка сайту «Український футбол» Крістіна Пастухова зустрілася із Сергієм Чоботенком у Марбельї. Футболіст розповів про період у дублі, деталі розмови з Геннадієм Буткевичем і мрію про збірну України. 

«Ми швидко все вирішили в особистій розмові з президентом»

– Сергію, ще тиждень тому всі ЗМІ писали, що ти тренуєшся з U-19, а сьогодні ти вже на зборах в Іспанії. Що відчуває гравець основи, коли йому кажуть: «Ти більше не тренуєшся з першою командою»? 

– Це був непростий період. Але ми до кінця вірили, що з клубом вдасться знайти компроміс і вирішити ситуацію. Те, що я залишився тренуватися на базі в Житомирі, я сприйняв як даність: для себе вирішив залишатися професіоналом, підтримувати форму і тренуватися незалежно від того, де саме. Так і робив. Тому радий, що в підсумку ми домовилися.

– Це було для тебе несподівано чи ти вже був готовий до такого розвитку подій? 

– Під час перемовин озвучувалася позиція: поки ми не домовимося щодо контракту, я буду тренуватися на базі в Житомирі. Тому можна сказати, що я був до цього готовий. Там я перебував недовго — ми швидко все вирішили в особистій розмові з президентом.

Сергій Чоботенко і Крістіна Пастухова, фото: К. Пастухової

– Наскільки психологічно важкими були ці дні? Чи з’являлися думки, що твоя історія в Житомирі завершена? 

– Було непросто, але думки, що моя історія в Житомирі закінчена, точно не виникало. 

«Я з повагою ставлюся до кожного керівника Полісся і ніколи ні з ким не мав конфліктів»

– У пресі з’являлося багато чуток, зокрема про конфлікти з Загурським і Шевчуком. Наскільки це відповідає дійсності? 

– Це повна нісенітниця. Я не знаю, хто і навіщо це пише, але точно не я є джерелом цієї інформації. Я з повагою ставлюся до кожного керівника ФК Полісся і ніколи ні з ким тут не мав конфліктів — тим більше з Загурським чи Шевчуком. Ми в нормальних, робочих стосунках. Скажу просто: хтось написав відверту маячню.

– Кажуть, що крапку в цій історії поставила твоя особиста розмова з Геннадієм Буткевичем. Про що говорили? 

– Так, дійсно, крапку було поставлено в особистій розмові. Але деталі я розкривати не буду — це неетично. Я завжди дякую Геннадію Владиславовичу за поради, які він мені дає. Дуже ціную цю людину, тому ми швидко поговорили і так само швидко вирішили всі питання.

– Чи правда, що президент Полісся переконує краще за будь-якого агента? 

– Я б сказав інакше. У агента, або менеджера, зовсім інша робота — він має стояти на стороні гравця і відстоювати його інтереси. У Геннадія Владиславовича на першому місці стоїть клуб, і я вважаю, що це правильно. Кожен президент відстоює свій клуб і намагається робити для нього максимум. Це просто різна робота. Але я багато спілкувався з Геннадієм Владиславовичем — це людина, яка будує майбутнє українського футболу і країни загалом. І з таких розмов завжди можна винести багато корисного.

Геннадій Буткевич, фото: ФК Полісся

– У пресі фігурували чутки про інтерес Металіста 1925 і зарплати $40–45 тисяч. Наскільки це заважало перемовинам з Поліссям? 

– Як бачите, не завадило. Але, напевно, хтось дуже хотів, щоб завадило. У мене є своя думка з цього приводу. Я бачу, що цю інформацію публікував той самий сайт, який писав і про нібито конфлікти між мною та керівництвом. Не хочу це коментувати, бо це не відповідає дійсності. Ні зі мною, ні з моїм менеджером ніхто з Металіста 1925 не контактував. Я поважаю цей клуб, але жодних перемовин не було. Завдання було одне — домовитися з Поліссям.

«Усна домовленість про контракт — мій подарунок на день народження»

– 16 січня у тебе був день народження. Новий контракт — це подарунок від клубу чи компроміс заради команди? 

– Ми поспілкувалися з Геннадієм Владиславовичем 15 січня ввечері і про все домовилися. Контракт ще не підписаний, але є усна домовленість, яку я сприймаю як подарунок. Ми знайшли справедливий компроміс. Я вдячний і тренерському штабу, і керівництву клубу, і команді — у цей період усі були на зв’язку та підтримували.

– Як команда сприйняла тебе та Олексія Гуцуляка після цієї історії? 

– Команда — на висоті. Хлопці постійно переживали, були на зв’язку. У нас є досвідчені гравці та лідери, до яких прислухається колектив. Для нас з Олексієм ця підтримка була дуже важливою. Чесно скажу: це, мабуть, найсильніший колектив, у якому я був. Всі заряджені однією метою, зібрані, з великим потенціалом. У нас є все, щоб бути найкращою командою України.

– Яке головне тактичне завдання ставить перед тобою Руслан Ротань на другу частину сезону? 

– Я достатньо самокритичний, тому хочу покращуватися в кожному аспекті. Зараз основний акцент — на фізичній готовності після відпустки та повному виконанні вимог тренера. Всі розуміють: якщо чітко виконувати ці настанови, результат обов’язково буде.

«З Краснопіром був знайомий раніше — він скромний, але дуже працелюбний»

– Як команда прийняла новачків — Краснопіра, Краснічі, Емерлаху? 

– Я приєднався до команди буквально два дні тому. Усі хлопці — професіонали. З Краснопіром був знайомий раніше — він скромний, але дуже працелюбний. З Краснічі та Емерлаху будемо ближче знайомитися вже по ходу зборів.

Ігор Краснопір, фото: ФК Полісся

– Хто головний жартівник команди? 

– Жора Бущан — душа компанії. Навіть коли він говорить серйозно, не завжди одразу розумієш, бо він постійно жартує. 

– Чи немає в нього образ через конкуренцію? 

– Жора залишається професіоналом і дуже сильним голкіпером. Позиція воротаря специфічна: якщо у конкурента йде гра, ти маєш чекати свого шансу. У нас проста позиція тренера: хто краще виглядає на тренуваннях — той і грає.

«Я завжди готовий допомогти національній команді»

– Чи були останнім часом контакти зі штабом збірної України? 

– Останнім часом розмов не було. Але збірна для мене залишається ціллю. Я завжди готовий допомогти національній команді. Коли головний тренер вирішить, що я гідний виклику, — буду готовий. А зі свого боку доводитиму це грою.

– Чи реально, граючи за Полісся, виграти конкуренцію у Забарного чи Матвієнка в збірній? 

– Немає нічого неможливого. Ми бачимо приклади, коли гравців викликають із різних клубів, і вони виходять в основі збірної. Сьогодні такий час — треба чекати свого шансу. Я вірю, що він буде.

– Найважчі форварди УПЛ цього сезону? 

– Перше, що спадає на думку — Будківський із Зорі і Фаал з Руху. Будківський — дуже фактурний, досвідчений, особливо важко грати проти нього головою. За останні пів року він один із найкращих гравців чемпіонату. Фаал — також потужний, добре працює з м’ячем, проти нього завжди важко грати без створення чисельної переваги.

– Найбільш недооцінений гравець Полісся? 

– Руслан Бабенко. Якщо дивитися на обсяг роботи, яку він виконує, — це колосально. Він робить дуже багато чорнової роботи, його внесок часто недооцінюють. Його футбольне мислення і розуміння вимог тренера — на найвищому рівні.

«З дитинства мріяв про Німеччину і Бундеслігу»

– В якому європейському чемпіонаті хотів би себе спробувати у майбутньому? 

– З дитинства мріяв про Німеччину і Бундеслігу. Мій хрещений був гандболістом і грав у Німеччині. Ми часто їздили до нього, я був на матчах — це дуже сильно запало в душу. Це дитяча мрія.

Сергій Чоботенко, фото: ФК Полісся

– Як проводиш вільний час? Можливо, гандбол?

– Ну, точно не гандбол (сміється). У Києві з дружиною іноді граємо в падел. Під час сезону більше часу приділяю вивченню англійської. Є маленька дитина, тому вільного часу не так багато. Якщо він є — проводжу його з сім’єю чи за навчанням.

– Чи реально Поліссю боротися за перше місце вже цього сезону? 

– Немає нічого неможливого. Я впевнений, що у президента є така ціль, і вважаю, що вона буде реалізована. Команда і процеси всередині клубу рухаються саме в цьому напрямку — просто для цього потрібен час.

– Де ти зараз більше почуваєшся вдома — в Житомирі, Запоріжжі чи Києві? 

– Зараз — у Києві. Там живе моя сім’я, там наше життя. Я сам із Запоріжжя, і коли приїжджаю туди, завжди накриває ностальгія. Але на сьогодні Київ — наш основний дім. У Житомирі мені теж подобається проводити час і просто гуляти вулицями, дуже красиве місто.

– У Запоріжжі живуть батьки? 

– Так, батьки, бабуся і дідусь.

– Вони не думали переїжджати до Києва? 

– Ні, не хочуть. Їм звично жити там, де вони зараз. Подивимося, як складеться далі.