«Футболку Інтера не вдягнув би ніколи»: Сарапій – про дебют у збірній, цілі з Поліссям та мрію про Європу

Після поразки від Швеції (1:3) у півфіналі плей-оф відбору на ЧС-2026 збірна України провела товариський матч проти Албанії (1:0). Цей поєдинок став знаковим для Едуарда Сарапія — він дебютував у стартовому складі національної команди, підтвердивши закономірність свого прогресу в Поліссі.

В ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Український футбол» захисник розповів про емоції від першого старту за збірну, складні матчі сезону та приклади для наслідування. Сарапій пояснив свою резонансну фразу щодо ролі клубу і національної команди, а також поділився амбіціями здобути трофей із Поліссям та мрією спробувати сили в одному з топчемпіонатів Європи.

«За день до матчу проти Албанії сказав дружині, що буду грати»

— Едуарде, матч проти Албанії став твоїм першим у стартовому складі збірної. Коли дізнався, що виходиш з перших хвилин, якою була реакція?

— Я був дуже задоволений та щасливий, тому що дуже цього прагнув. Ще напередодні гри, за день до матчу, сказав дружині, що буду грати. Тож це був дійсно важливий момент для мене.

Едуард Сарапій (праворуч). Фото: Getty Images

— Тобто першою про це дізналася дружина?

— Так.

— Чи складно було увійти в ритм гри, розуміючи, що це шанс закріпитися в національній команді?

— У ритм гри увійти було не складно. Десь були невеликі сумніви, тому що ми вийшли незіграним складом. Як казав Сергій Станіславович, таким складом ми ще не грали. Тому були певні побоювання. Але коли почалася гра, перші дотики до м’яча, перша виграна боротьба — усе стало на свої місця.

— Перед дебютом хтось давав поради з більш досвідчених, можливо, Ілля Забарний?

— Ми з Іллею багато розмовляли ще до гри — як нам взаємодіяти разом. І протягом усієї гри ми спілкувалися, напевно, кожну хвилину: як, коли, кому відсуватися, кому страхувати. Тому грати було комфортно.

— А коли залишаєшся у запасі — і в клубі також — як реагуєш на такі рішення і що вони дають у плані мотивації?

— Це нормальне рішення тренера. Він так бачить свій стартовий склад. Протягом усієї кар’єри я до цього ставлюся нормально. Навіть якщо в мене було 10 хвилин, 5 чи 3 — я повинен вийти і дати щось команді, щоб вона змогла здобути позитивний результат. Тому ставлюся до цього спокійно. Але сидіти в запасі — це дуже нервово. Ти дивишся на своїх партнерів по команді і не можеш допомогти їм у цей момент, і це справді нервує.

— Після дебюту був якийсь момент у грі, який переглядав кілька разів і зробив висновки для себе?

— Я дивлюся тільки на свої помилки. У грі був момент, коли я трохи проґавив нападника, коли він побіг за спину. Я його передивлявся — думав, чи міг зробити краще в тому моменті. Також переглядав епізоди при подачах — коли дієш проти нападника. Такі чисто захисні моменти.

— Хто з гравців збірної найбільше допоміг адаптуватися в перші дні перебування в команді?

— Напевно, Віталій Миколенко, тому що ми знаємо один одного з дитинства — знаємо сім’ї один одного, разом жили на базі. Він був одним із перших, хто допоміг. А зараз уже багато гравців, з ким я грав в одному клубі — наприклад, Олександр Піхальонок та Олександр Сваток, тому адаптація пройшла дуже добре.

«Клуб важливіший у тому плані, що тільки через клуб ти можеш потрапити до лав національної збірної»

— До речі, як ставишся до відвертості Миколенка після невдалого матчу збірної проти Швеції, коли він прямо визнав помилки, назвав гру «позориськом» і вибачився перед вболівальниками?

— Це правильно. Ми повинні визнавати свої помилки. Не можна виходити і говорити, що ми зіграли добре, якщо це не так. Я теж намагаюся бути відкритим, тому мені така манера інтерв’ю близька.

Віталій Миколенко. Фото: Getty Images

— Який момент у збірній був для тебе найбільш емоційним — гімн, вихід на поле чи перший дотик до м’яча?

— Напевно, гімн. Коли обіймаєш партнерів, тримаєш руку біля серця і весь стадіон співає — це дуже сильні емоції.

— Чи ставиш собі за мету закріпитися в основному складі збірної найближчим часом?

— Звичайно, хочеться отримувати виклики постійно. У нас дуже сильне покоління гравців, і ми можемо вигравати більше матчів, прагнути потрапляти на Євро і чемпіонати світу.

— Нещодавно твоя фраза розлетілася, коли ти сказав, що клуб важливіший за збірну. Можеш пояснити, що мав на увазі?

— Клуб важливіший у тому плані, що тільки через клуб ти можеш потрапити до лав національної збірної. Тільки через тренування, через ігри, через збори. Тому в плані підготовки клуб, звичайно, дуже важливий. Якщо ти граєш у клубі, на тебе дивляться. І якщо твоя команда показує хороші результати протягом довгого періоду — це дуже важливо. Але національна збірна — ви ж самі розумієте — це рівень, на який прагнуть потрапити всі. Це мрія, яка в мене нещодавно здійснилася. І такі матчі, коли на тебе дивиться вся країна, — це дуже прекрасні моменти. У цьому плані збірна, звичайно, особлива.

«Від Усика йде така енергія, що хочеться заряджатися»

— У цьому сезоні ти провів велику кількість матчів за Полісся. За рахунок чого вдалося виграти конкуренцію і стати гравцем основи?

— Напевно, це розуміння футболу, який нам дають тренери, і виконання всіх тих механізмів і тактики, які ми напрацьовуємо. І, звичайно, власне бажання ставати кращим. Ти розумієш, що з таким складом і таким тренерським штабом можеш прогресувати і виходити на наступний рівень.

— Який матч цього сезону за Полісся був для тебе найважчим з точки зору інтенсивності та тиску суперника?

— Напевно, матч із Шахтарем, тому що ми тоді, здається, пробігли найбільше. У другому таймі вони більше володіли м’ячем. І ще згадаю другий тайм проти Зорі, тому що вони також тоді контролювали гру більше, ніж ми.

— Ти вже маєш кілька забитих м’ячів у цьому сезоні. Наскільки для центрального захисника важливо додавати результативність?

— Це, звичайно, важливо, тому що в мене завжди є такі моменти, коли в штрафному до мене доходять м’ячі, і треба забивати більше. Я вважаю, що в цьому сезоні в мене повинно бути не два голи, а вже десь п’ять. Навіть в останній грі проти Вереса це був стовідсотковий момент для мене, і я досі трохи переживаю через нього. У захисника таких шансів небагато — максимум один момент за гру, і його потрібно реалізовувати, тому що ми не нападники і не можемо розраховувати ще на кілька можливостей.

— Чи аналізуєш власні показники після кожного матчу?

— Так, намагаюся аналізувати свою гру, дивитися на помилки і розуміти, що можна зробити краще.

— Який нападник у цьому сезоні створив для тебе найбільше проблем і проти кого було найскладніше оборонятися?

— Було кілька сильних суперників, але проти кожного треба грати максимально уважно і концентровано.

— Ти пройшов шлях від молодого гравця до футболіста збірної. Якщо порівнювати себе дворічної давнини і зараз — у чому головна різниця в грі?

— Думаю, головна різниця — це спокій і впевненість. Коли ти спокійний і нічого не заважає, легше ставишся до гри і думаєш тільки про свої дії. Наприклад, коли дебютуєш в УПЛ, це перший матч, і ти думаєш, як усе буде — сильні суперники, відомі гравці. А зараз я вже звик до цього і ставлюся до всього більш холоднокровно.

— Нещодавно до команди долучився Олександр Усик у статусі першого віцепрезидента клубу. Чи була вже офіційна зустріч із гравцями?

— Ні, поки що не було. Але він завжди з нами на зв’язку, підтримує нас і приїжджав до табору в Іспанії. Від нього йде така енергія, що хочеться заряджатися — він дає дуже сильні емоції.

Геннадій Буткевич і Олександр Усик. Фото: ФК Полісся

«З дитинства вболіваю за Мілан. У мене була перша форма Андрія Шевченка»

— Чи є центральний захисник у Європі, стиль якого ти аналізуєш і, можливо, хочеш переймати?

— Мені подобається багато гравців. Наприклад, Вірджил ван Дейк — один із найкращих у роботі в обороні, позиційно дуже грамотний і стабільний, якісний у роботі з м’ячем. Також подобається характер і стиль гри Серхіо Рамоса — його жорсткість, впевненість, навіть певна зухвалість. Мені імпонують саме такі захисники.

— Футболку якого клубу ти б ніколи не вдягнув?

— Напевно, Інтера, тому що з дитинства вболіваю за Мілан. У мене була перша форма Андрія Шевченка — Мілана і збірної України. Тому Мілан для мене дуже рідний клуб.

— А в якому чемпіонаті хотів би себе спробувати?

— Мені завжди подобався італійський чемпіонат, тому хотів би спробувати себе в Італії. Але й Англія — це топ-рівень: стадіони, атмосфера, підтримка вболівальників.

— Якщо б міг обрати будь-якого тренера у світі, з ким хотів би працювати?

— Мене наш тренер влаштовує! Але, якщо казати глобально, то, напевно, Карло Анчелотті. І ще Пеп Гвардіола — у нього розуміння гри на космічному рівні.

— Якщо говорити про майбутнє — яка в тебе футбольна мрія?

— Виграти з Поліссям трофей — Кубок України або чемпіонат. Я дуже цього хочу, тому що клуб робить для цього все можливе.

Едуард Сарапій. Фото: ФК Полісся

— Яким бачиш себе через п’ять років?

— Думаю, через п’ять років хотів би вже виграти кілька трофеїв в Україні, а можливо, спробувати себе за кордоном — наприклад, у США — і завершити кар’єру в країні, де дуже люблять футбол.

— Дружба з Олександром Сватком надихнула?

— Так (посміхається).

БЛІЦ

— Борщ чи паелья? 

— Борщ.

— Виграти 1:0 чи видовищні 4:3? 

— 1:0.

— АПЛ чи Серія А? 

— Серія А.

— Центральний захисник — жорсткість чи холодний розум? 

— Холодний розум.

— Дебютний гол чи сухий матч у збірній? 

— Сухий матч у збірній.