«Кажу дружині: «Я ходжу тільки по медійних клубах»: новачок Вереса Балан ‒ про Папу, Алієва та Мудрика
Перший зимовий новачок Вересу Денис Балан розпочав свою кар’єру в київському Динамо, де в дублі встиг перетнутися з Алієвим та Яремчуком, а в молодіжній збірній України з Малиновським. Балан згадав складнощі, які були в нього після дублю Динамо та як виступав з граючим президентом Реал Фарми у Другій лізі.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» новий гравець Вересу Балан розповів, як вдалося вийти у фінал Кубка України з Інгульцем, де застала його війна та з якими проблемами зіткнувся в Словаччині та Чехії.
«Ми вели перемовини з іншими клубами, але Верес виявився найспритнішим»
– Привіт, вітаю тебе з переходом у Верес. Одразу запитаю, як виник варіант із рівненською командою та хто вийшов на тебе?
– Дякую за привітання. Агент допоміг знайти цей варіант. Ми розглядали варіанти лише з України. Я повідомив своєму агенту про це і через один-два тижні він знайшов цю можливість.
– А чому ти обрав саме Верес? Які фактори найбільше вплинули на твій вибір?
– Багато факторів було. Ми вели перемовини з іншими клубами, але Верес виявився найспритнішим. Клуб був дуже наполегливим. Також я дуже багато знаю про команду, це, можливо, найважливіша причина, адже я перетинався раніше з багатьма хлопцями, які зараз грають за Верес.
Знаю, що там панує сімейна атмосфера. Коли я грав в Інгульці, то відчув, як атмосфера в команді впливає на гравців. Ця умова дає мені найкращі перспективи проявити себе.
Коли в команді все добре, гарні люди, а ми футболісти насамперед люди, то в такому колективі тобі хочеться працювати, розвиватися та викладатися на максимум. Атмосфера робить команду одним цілим. Тому цей фактор дуже важливий.
– Ти казав, що розглядав інші варіанти, можеш назвати клуби або лігу?
– Я вважаю, що зараз називати клуби некоректно. А пропозиції були з УПЛ, тому що я вирішив повертатися в Україну. Мене ж ніхто не виганяв зі Словаччини. В мене був контракт до 30 червня цього року. Всі були задоволені нашими відносинами, але я захотів повернутися додому, до рідних, адже важко знаходитися далеко від близьких та не бачити їх.
Особливо, коли в мене вагітна жінка. Це було дуже тяжко. Ми розглядали лише варіанти із поверненням у Прем’єр-лігу, але також були закордонні пропозиції. Я одразу повідомив агенту, що розглядати їх не буду. І ми почали працювати лише в напрямку УПЛ.
«Я так дивився український футбол цього року, як ніколи раніше»
– Ти до цього провів переважну кількість матчів в Першій лізі України і лише один повноцінний сезон у Прем’єр-лізі, як вважаєш, чи готовий до повернення в УПЛ?
– Так, я вважаю, що готовий. Я грав багато матчів в Першій лізі. В мене так склалася кар’єра, що був спад після ігор за Динамо Київ. Я не зміг собі знайти команду і було дуже складно пробитися.
Друга ліга, Перша ліга та Вища ліга —це все було у моїй кар’єрі. Я йшов крок за кроком. Це були фундаментальні сезони, адже в Першій лізі я зіграв дуже багато матчів, показував гарний результат і з Інгульцем ми потрапили у Прем’єр-лігу. Мій рівень там підтверджувався.
А чи готовий? Звісно, готовий. Тим паче, у мене є закордонний досвід. Це було дуже корисно і я це використаю зараз. Після пригод в Чехії та Словаччині я став тільки сильнішим.
– А ти слідкував за цим сезоном УПЛ?
– Так. Слідкував майже за кожним матчем. Я, мабуть, так дивився український футбол цього року, як ніколи раніше. Я намагався дивитися кожну гру. Слідкував за клубами, в яких раніше виступав: Кривбас, Інгулець, Чорноморець. Дивився Шахтар і Динамо. Знаю, що відбувається зараз в УПЛ, адже матеріалу я переглянув реально багато. Мені було дуже цікаво, не зважаючи на те, що я був не в рідній країні.
– І який клуб вразив тебе найбільше?
– Дуже вразив Дніпро-1 своїми результатами. А щодо футболу, ну не знаю, у кожної команди були різні відрізки. От Кривбас в останніх матчах набрав переможного ходу. Також Чорноморець гарно грав, але постійно чогось не вистачало.
Не можу виділити якийсь один клуб. Було приємно спостерігати за грою Шахтаря, а особливо ‒ за діями Мудрика. Думаю кожному футбольному фанату було приємно бачити гру Михайла.
– Хотів би спробувати свої сили проти Мудрика?
– Звісно. Хочу спробувати себе проти найкращих футболістів. В таких матчах можна побачити справжній свій рівень.
«Хлопці чіплялися за будь-який варіант, адже всі хотіли займатися улюбленою справою»
– Під час війни ти перейшов з Кривбасу до чеської команди Сілон Таборско, як з’явився варіант із європейською командою?
– Коли почалася війна, ми з Кривбасом були на зборах. Клуб сказав гравцям, щоб ми шукали собі варіанти. Це не було так, що нас залишають напризволяще. Мова йшла про орендні можливості співпраці з іншими клубами. Тому претензій до Кривбасу жодних не було і немає.
Клуб наголошував на тому, що ми не знаємо, коли тепер будемо грати. А футболістам потрібно годувати свої сім’ї та заробляти гроші, тому Кривбас не вставляв палки в колеса, коли я собі шукав іншу команду. Клуб комусь допоміг із командою, хтось сам шукав варіанти.
Також мені допоміг мій агент та товариш Ярослав Кондратюк. Ми майже в останній день трансферного вікна, якщо не помиляюся, 6 квітня, а для українців дедлайн був 7 числа, підписали контракт із чеським клубом.
– Чи багато було гравців, які прямо таки зі зборів переходили в інші клуби?
– Особисто я, підписав контракт вже після зборів у Туреччині. Коли клуб та штаб повернулися в Україну, вони так і казали, що хлопцям треба вирішувати. Адже якщо ви знайдете собі варіант, то зможете не втрачати ігровий ритм. Ви ж футболісти й ви повинні грати в футбол.
Багато хлопців знайшли команди. Хтось у Другій та Третій лізі Польщі. Хтось в Чехії та Литві. Хлопці чіплялися за будь-який варіант, бо всі хотіли займатися улюбленою справою. Адже важко повертатися у футбол після довгої паузи. Навіть тренери казали, коли готували футболістів до відновлення УПЛ, що складно набрати форму, адже була дуже велика пауза.
– Чи був ти в Україні під час війни?
– Я повернувся в Україну лише 1 листопада, а виїхав, якщо не помиляюся, 8 лютого. Мене не було в Україні майже десять місяців.
«Два-три рази вони неправильно оформлювали заявку, а час пройшов ‒ і не змогли мене заявити»
– Ти потрапив у чеський клуб, але не зіграв жодного матчу. Що сталося?
– Там виникли питання із заявкою. Клуб неправильно відправляв заявку в нашу асоціацію, щоб мені повернули документи. Два-три рази вони не правильно це робили, а час пройшов і вони не змогли мене заявити. Це було не добре, адже я хотів грати.
У клубі був дуже гарний тренер з Латвії ‒ Сергій Голубєв. Він мені допомагав. Хлопці в команді розмовляли чеською та англійською, а він спілкувався на зрозумілій мені мові. З адаптацією дуже допоміг мені. В клубі я тренувався до останнього дня свого контракту.
– Потім ти потрапив у Злате Моравце з Вищої ліги Словаччини. Виходить ти не зіграв жодного матчу в Чехії, але потрапив у солідний клуб. Як стався ось цей трамплін?
– Я не вважаю, що це трамплін. Я грав у Прем’єр-лізі, мав досвід.
– Але ж ти не зіграв жодного матчу в Чехії.
– Тоді було важко знайти команду, тому що всі клуби були укомплектовані. Вони своє трансферне вікно вже закрили, грубо кажучи. А тут відкрили додаткове трансферне вікно для українців. Гарні команди заздалегідь думають, як укомплектувати свій склад, тому у багатьох клубах просто не було вільного місця, адже позиції були закриті.
Зі Словаччиною мені допоміг тренер в Чехії, сказав, що шукають гравця моєї позиції. Я поїхав на перегляд. 18 червня приїхав до клубу і вже 1 липня в мене був контракт зі Злате Моравце.
«Через деякий час я підійшов до тренера і сказав, що хочу повернутися в Україну»
– На початку чемпіонату Словаччини ти грав в основному складі, чому потім випав з основної обойми гравців?
– Багато факторів вплинуло на це. Спочатку я закривав позицію лівого захисника. Мене награвали на моїй звичній позиції, але травмувався лівий захисник і я закривав цю проблемну позицію. Тренер мене перевіряв на різних позиціях і я в товариських матчах іноді грав лівого захисника. Йому сподобалися мої дії, тому він вирішив так зробити й в чемпіонаті через травму основного гравця.
У команди були невдалі матчі і тренерський штаб вирішив змінювати якось гру. Після змін команда перемогла. Пам’ятаю, у матчі з лідером чемпіонату ми здобули одне очко, а наступну гру виграли, тому тренер не змінював переможний склад.
Через деякий час, я підійшов до тренера і сказав, що хочу повернутися в Україну, адже мені важко. Прийшов новий тренер, він розраховував на інших гравців, адже розумів, що я піду. Тому так і склалося. Я гарно проявляв себе на своїй рідній позиції. Але вже так склалося. Це – футбол.
– Ти сказав, що розмовляв з тренером стосовно повернення в Україну. Він не здивувався, що гравець хоче покинути клуб та повернутися в країну, яка перебуває у стані війни?
– Чесно кажучи, в словацькому клубі були дуже хороші люди. Президент, директори, гравці та тренери — дуже добрі. Кожного дня мене підтримували, хлопці постійно питали. Тренер мене перепитав, чому я хочу повернутися. І я йому розповів всі свої причини.
Сказав, що непросто морально, вагітній дружині тяжко, бо вона одна, нам було складно із побутовими речами. В лікарні всі розмовляли на словацькій. Деякі навіть не розуміли англійської. Все це навалилося в купі на нас. Тому це рішення було необхідно прийняти. Тренер трохи здивувався, але він мене зрозумів.
Ніяких претензій до мене не було. Він подякував мені за роботу, сказав, що я професіонал і в моїй подальшій кар’єрі все буде добре. Я попередив тренера, що дограю чемпіонат до зимової перерви. Така була розмова, головне, що вдалося домовитися.
– Словаччина та Чехія суттєво відрізняється від України? Що тебе найбільше здивувало в європейцях?
– Чесно кажучи, я думав, що Словаччина та Чехія ще не відійшли остаточно від впливу СРСР. Я не думав, що ці країни так сильно розвинулися в європейському плані, якщо їх порівнювати з тими ж французами, німцями чи австрійцями. Словаччина та Чехія – дуже європейські країни.
Дороги, підхід до людей – найвищий рівень. Коли ми мандрували із моєю жінкою, ми були в Угорщині, то ось ця країна не настільки розвинута. Мені дуже сподобався цей період мого життя.
«Алієв ‒ своєрідна, непогана людина. Він підтримує Україну і довів це ділом»
– В резервній команді Динамо ти перетинався з Алієвим та Яремчуком. Кого вважав талановитішим та як тобі взагалі ці дві особистості?
– Я б їх порівнював, як два різних покоління. Звичайно ці двоє гравців дуже талановиті. Алієв відіграв свою достойну кар’єру, Яремчук показує зараз свої найкращі можливості. Футболістів просто так в Бенфіку не беруть.
Так він програв в Бенфіці конкуренцію Нуньєсу, але подивіться, де зараз цей уругвайський нападник. Не потрібно забувати, що в Україні почалася війна, яка також вплинула на психологічний стан кожного українця. Яремчук – топ, він це доводить.
– Правильно я розумію, коли до вас в Динамо-2 приходив Алієв, він був, як справжній ветеран у порівнянні з вами?
– Так, він був вже з досвідом, це було видно. Тоді працював тренером Хацкевич, вони дуже добре знайомі, грали разом і Алієв був таким собі трампліном, що тягнув за собою команду, ділився своїм досвідом.
– Очікували, що Алієв піде у тероборону під час війни? Чи справді він така «бойова» особистість?
– Чесно кажучи, я не був сильно здивований. Алієв ‒ своєрідна, непогана людина. Те, що він іноді каже, щось колись робив, то це його життя. Поганого людям він нічого не робив. Він патріот і показав це, завжди казав те, що думає. Алієв захотів піти, він підтримує Україну і це довів ділом.
«Калитвинцев міг би грати в Європі не гірше, ніж Малиновський або Яремчук»
– У молодіжній збірній ти перетинався з Малиновським. Очікував, що він досягне таких результатів?
– У такий час ти ніколи не вгадаєш, хто чого досягне. А тоді було зрозуміло, що він має талант, тоді вже було видно, що у нього дуже гарно і потужно поставлений удар, дуже точний. Було видно, що він вміє грати в пас, всі характеристики, що він зараз показує, було добре видно ще в дитинстві. Але він їх розвинув і зміг проявити.
Це дуже важливо, адже ти можеш мати якісь свої характеристики, але в матчах ти можеш їх не проявляти, тому що ментальність теж дуже важлива у футболі. На тренуваннях ти можеш м‘яч на носі носити, потім виходиш на гру і в тебе нічого не виходить. Ти не можеш нічого зробити. Тому ці якості, які він має, він мав в дитинстві, але він їх розвинув і став сильним футболістом, за це йому великий респект.
– Чи був якийсь гравець в молодіжці, якого ти вважав справжнім топом, але зараз йому не вдалось розкрити свій талант?
– Я вважаю, що Влад Калитвинцев не до кінця розкрив свій потенціал. Якщо брати на той час, то він був просто у божевільній формі, всіх розривав, ми тоді були ще малими були в академіях, а він вже грав з Динамо-2 в Першій Лізі, там забивав.
Мені здається, що Влад може грати на більш високому рівні, він теж топ, я вважаю, що він теж міг грати в Європі не гірше, ніж Малиновський або Яремчук, як сталось так сталось.
Були футболісти, які виглядали дуже здорово, коли виступали на дитячому рівні. Іван Луканюк був теж топ по дітях, возив всіх і ту ж Францію возив, з якою ми грали у відборі, коли там були Погба, Люка Дінь, а потім чомусь не вийшло, він не пішов далі.
«Реал Фарма дуже допомагає футболістам»
– Тепер поговорімо про твої виступи у Другій Лізі. Ти виступав за Реал Фарму та перетинався із граючим президентом клубу Миколою Лиховидовим, який одночасно міг зіграти зі своїм сином Андрієм – і це на рівні професіоналів. Розкажи, як футболісти реагували на таку ситуацію?
– Я не вдавався в ці плітки, тому що тоді був тяжкий період, мені потрібно було вилізти з цього, показувати свої результати, я був сконцентрований виключно на футболі. І на такі моменти не звертав уваги. Кожен по-різному реагував.
– А ти як ставишся до 56-річного граючого президента?
– Почнемо з того, що він президент і він платив гроші. Це було його творіння, якщо він вважає за потрібне грати, то він може грати. Тому що, як кажуть: «Хто платить гроші той і замовляє музику». Я це приймав, як даність, що тут грає президент і потрібно виходити з тих реалій, які є.
Лиховидов полюбляє футбол, це і так видно, адже він стільки років тримає команду, якусь свою нішу в українському футболі, багато футболістів після його команди повернувся на рівень, на якому були, комусь дав поштовх у майбутнє.
Я теж був таким футболістом, який був у скрутному становищі. Пішов у Реал Фарму і потім довів свій рівень. Багато футболістів, які проходили через Реал Фарму, відштовхнулися й прогресували далі. Цей клуб дуже допомагає, тому що в одеському футболі є тільки Чорноморець.
– Перлина та Балкани, здається, були ще.
— Так, але Реал Фарма була ще раніше, до Балкан. В УПЛ виступав Чорноморець, а в Другій лізі Реал Фарма. А куди йти молодим футболістам, котрі вийшли після дубля, яких ніхто не знає? Це також допомога. Потрібні такі ланки, як Перша ліга та Друга ліга. Хтось через першу команду Прем’єр-ліги може пробитись, як Віталій Буяльський. Хтось потребує оренд в Першій лізі, Другій лізі.
– А ще у складі Реал Фарми грав син президента – Андрій. Його не лобіювали у стартовий склад?
– Тоді син був ще дуже малим, він виходив, але за мою практику виходив два-три рази, зараз, звісно, більше. Грав на останніх хвилинах. Президент давав сину досвід, щоб він також міг грати в футбол, це нормально. Він платив гроші, спонсорував і розвивав команду. Президент відповідальний за результат.
«Написали історію не тільки для Інгульця, а й для українського футболу, вийшовши до фіналу Кубка з Першої ліги»
– Поговоримо про твій найуспішніший етап кар‘єри, коли ти був в Інгульці. Найбільше часу ти провів під керівництвом Лавриненка. Як оцінюєш той період кар‘єри?
– Дуже гарний період в моїй кар‘єрі, він запам‘ятався на все життя. Мені було дуже комфортно працювати з Сергієм Дмитровичем. Зараз підтримуємо зв‘язок. Це хороша людина, сильний тренер, професіонал з новим поглядом на футбол, тому було дуже комфортно з ним працювати.
Про той період можу тільки сказати позитивні слова: багато чого досягали і я себе проявляв. Написали історію не тільки для Інгульця, а й для українського футболу, вийшовши до фіналу Кубка з Першої ліги.
– Це найяскравіший спогад ‒ чи вихід в УПЛ краще?
– Фінал Кубка України був дуже яскравим. Ми граємо проти команд Першої ліги, а тут ми зустрілися із Шахтарем. Потім, коли вийшли в Прем‘єр-лігу. Цей момент був не такий яскравий, тому що ми йшли до останнього туру на першому місці і в останній грі, якби ми виграли у Балкан, то зайняли б перше місце і виграли золоті медалі, і вийшли у Прем‘єр-лігу, а ми зіграли у нічию.
Посіли третє місце і тому це не запам‘яталось. Це була ніби ложка дьогтю у бочці з медом. Могли зайняти перше, а зайняли третє… Потім запам‘яталась сама УПЛ для мене і для клубу. Я забив перший м’яч Інгульця в Прем‘єр-лізі та гарно проявив себе за весь сезон. Тому я б поставив на один рівень фінал Кубка України і сезон Інгульця в УПЛ.
– Чи не було у тебе певного дисонансу, що Інгулець грає в УПЛ і виходить у фінал Кубка України, а сам базується в селі? Як тобі жилося в Петровому?
– Я така людина, що вмію пристосовуватися до якихось обставин. Команда з села теж може грати в Вищій лізі, це не якесь клеймо. Так, вони з селища, але вони потроху побудували клуб. Клуб до міста ніяк не відноситься, це велика заслуга президента і тренера.
Вони змогли збудувати там команду, запрошувати туди футболістів. Лавриненко вивів гравців на новий рівень. Я налагодив там своє життя. Спочатку жив у Кривому Розі, їздив по 60 км на тренування і назад 60 км. Спочатку пожив на базі, зрозумів що це дуже важко. Переїхав у Жовті Води, які були в 15 хвилин від бази, це десять км, і вже там було комфортно жити.
Протягом тижня живеш у квартирі, їздиш на тренування, можеш в кафе піти, каву попити, поїсти, дома щось приготувати. Я дуже багато подорожував в той період, додому в Одесу їздив, в Київ. Якщо треба по магазинах або в кіно сходити – Кривий Ріг поруч. Тому я пристосувався і мені було комфортно.
– Президент Інгульця Олександр Поворознюк ‒ дуже відома особистість. Як ти можеш охарактеризувати «Папу»?
– Дуже емоційна людина. Говорить те, що думає, відверта. Коли грав, то дуже він любив футбол. Не знаю як зараз, зараз війна, сім‘я на першому плані, десь не до футболу.
– Чи були якісь кумедні історії, пов‘язані з ним?
– Багато історій. Пам’ятаю, коли підписували контракти і бувало, що не могли домовитись, а він же емоційний, то міг щось сказати таке, що аж вуха завертались. Коли домовляєшся з ним про контракт, то ми дружимо ‒ а потім не дружимо, ображаємось ‒ а потім знову не ображаємось. Але я знав його, тому не сприймав це близько до серця. Потім підписали ‒ і все, знову «любов та голуби».
«Чекаю на той момент, коли вже зможу приєднатися до Вереса і почну тренування»
– Поговоримо про очікування від весняної частини УПЛ. Як гадаєш, що у вас вийде з Вересом? Чого хотів би досягти?
– Хотів би з Вересом піднятись якомога вище в турнірній таблиці, хочу допомагати Вересу на футбольному полі, допомагати розвиватися команді та клубу. Хочеться, щоб Верес досяг мети і потрапив в єврокубки, але, звісно, в цьому сезоні це буде дуже важко зробити. На даний момент прагну піднятися якомога вище в таблиці, вигравати й щоб клуб розвивався.
– А клуб вже ставив перед тобою якісь конкретні цілі?
– Поки що ні, ще ніяких завдань офіційно не було обговорено.
– Як ставишся до особливостей фінансового життя у Вересі, адже футболісти самі розповідали, що преміальні можуть перевищувати зарплатню?
– Про це все домовляєшся при підписанні контракту. Там є таке, що можна обрати вищу преміальну плату і нижчу зарплатню, а можна навпаки. Хто що обирає, те і отримує. Я до цього ставлюся дуже добре, бо коли є вибір, то це вже тільки твоє діло. В принципі, підписуючи контракт, ти обираєш чи йти тобі до клубу, чи ні. Добре ставлюсь до такого моменту.
– Бачив нову арену Вересу? Як вона тобі?
– Дуже гарно виглядає, з нетерпінням чекаю, щоб зіграти на цій арені. Мені подобається. Цікаво, як Верес виглядає зсередини, тому що Дмитро Поворознюк [в своєму YouTube-серіалі «Футболіст»] робить дуже велике діло для цієї команди та для всього футболу. Чекаю на той момент, коли вже зможу приєднатися до Вереса і зможу почати тренування та познайомитися з клубом, хлопцями, тренерами.
– Хотів запитати, чи вплинув серіал Дмитра Поворознюка про Верес на те, що ти захотів приєднатися до клубу?
– Чесно кажучи, серіал я не дивився, хіба що якісь уривки, не було часу на це. Тому не можу сказати що серіал на мене вплинув. Звісно, з цього серіалу було видно, яка атмосфера панує в команді, що вона взагалі собою являє.
– Але ж тобі доведеться до цього всього звикати. Навколо будуть камери, потрібно буде стежити за словами.
– Футболісти ‒ ті ж актори, як у фільмах. Ми теж робимо свою роботу для людей – граємо в футбол, робимо видовище для того, щоб на нас дивились, спілкуємось з пресою, камери, автографи, приділяємо час вболівальникам.
Тому я добре ставлюсь до цього, це наша професія. Тим паче, граючи в Інгульці, за нами стежили камери, потім у Кривбасі. Як я кажу своїй жінці: «Я ходжу тільки по медійних клубах». Це жарт, але як сталося так сталося. Головне, щоб це не заважало футболу і родині, а так, я вже казав, що хочу робити для Вереса максимально все, щоб клуб розвивався.