«Хто живий, той і грав. Навіть воротар у полі»: Співаков жорстко розкритикував підхід до справи в ЮКСА

Ще на початку лютого ми спілкувались з Андрієм Співаковим, де він розповів про період в Лівому Березі, договірняки за кордоном та роботу в поліції. Андрій тоді тренувався з ЮКСА і в підсумку у березні отримав запрошення від клубу з Тарасівки. В Співакові був особисто зацікавлений головний тренер ЮКСА Дмитро Чирикал. Разом їм вдалося пропрацювати лише півтора місяця, після чого головного тренера Чирикала звільнили. Сьогодні, коли співпраця Співакова з ЮКСА завершена, він готовий розповісти про всі події, що відбувались з ним у Тарасівці за ці декілька місяців. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» український опорний півзахисник Андрій Співаков, який потрапив у футбол з поліції, поділився з кореспондентом нашого сайту Ігорем Лисенком усім спектром емоцій, які він пережив у християнському клубі ЮКСА.

Чим займається Співаков зараз і чи міг залишитися у ЮКСА? «Ще не все виплатили за контрактом, але…»

‒ Як ваші справи зараз?

‒ Зараз знаходжусь без команди, шукаю можливості продовжити грати у футбол, підшукую новий клуб. Така затяжна пауза, фактично відпустка.

‒ Чи розглядали варіант залишитись в ЮКСА?

‒ Такий варіант пропонували. Умови зменшені у порівнянні з тими, на які мене запрошували взимку. Це, плюс інші фактори, вплинули на рішення. Я не планував залишатися, ми потиснули руки – угода дійшла до кінця, вона діяла до кінця червня. Рухаємось далі.

‒ По грошах нормально розійшлися?

‒ Ще не виплатили все за контрактом, але я розумію, що все буде нормально. Я підписав угоду про відсутність претензій, нам видали гарантійні листи. Наскільки знаю, кошти будуть, у клубу виникли невеликі труднощі, просто треба трохи почекати. Думаю, все буде добре.

‒ Це зарплата за місяць чи більше?

‒ Так, залишився місяць. Нещодавно віддали за травень, ще червень – і все, повний розрахунок.

‒ Розкажіть про період у ЮКСА саме в контексті футболу.

‒ Можна багато розповісти, але не все хочеться виносити на публіку. Я приходив до тренера Дмитра Чирикала, і під його стиль і бачення будувалась команда. Ми пройшли важкі збори, почали чемпіонат, а потім його прибрали і формуванням складу займалися вже інші люди.

Андрій Співаков. Фото: ФК ЮКСА

Чому Співаков ненадовго лишився в ЮКСА? «Згодом все зникло і залишилось лише дограти сезон»

‒ Чому вас використовували на позиції центрального захисника, а не півзахисника?

‒ Чому грав саме там, а не на іншій позиції – причин багато, і не всі футбольні. Не все можна озвучити.

‒ Який матч у складі ЮКСА за пів року вам запам'ятався найбільше?

‒ На виїзді проти Епіцентру в чемпіонській групі ми видали хороший матч. Думаю, глядачам поєдинок сподобався – гра без центру поля, багато моментів, обидві команди хороші (матч закінчився з рахунком 4:3 на користь Епіцентру, – прим. І.Л.). Через тур після того – гра з Металістом теж запам’яталась.

‒ Нічия 3:3 з Металістом? Ви там відзначилися забитим голом.

‒ За якістю гру не назвеш хорошою, там панував хаос.

Гарні матчі переважали ще до всіх подій, що потім сталися з клубом. Вважаю, якби команда рухалась тим курсом, який планувався спочатку, можна було б боротися за поставлені завдання (вихід до УПЛ, – прим. І.Л.). Але згодом все зникло, і залишилось просто дограти сезон та йти далі.

‒ Чи правда, що в ЮКСА перед тим, як ви йшли залишалося буквально 4–6 гравців на контракті?

‒ Так, наскільки я знаю, залишилось дуже мало гравців на контракті. Я не в курсі точно, яка ситуація з легіонерами. Щодо українців – десь 4–5 людей. Узимку, коли підписували новачків, їх контракти діяли до кінця сезону. Вони завершились.

Зараз клуб перепідписав контракт з кількома молодими та досвідченими гравцями. Решта, наскільки знаю, знаходяться на перегляді – формують нову команду під новий вектор розвитку.

‒ Чи лунали домовленості, що в разі підвищення – продовжуєте контракт, а якщо ні – розходитесь?

‒ Ні, таких домовленостей не укладали. Просто пропонували короткі контракти. Але логіка така: якщо завдання виконується, ти себе добре проявив – можуть запропонувати нову угоду, можливо, на кращих умовах. Так я тоді думав, і, думаю, інші теж. Тобто все залежало від результату і якості гри. Ми погоджувалися на ці умови з розрахунком, що далі все залежатиме від нас.

‒ З новим тренером Андерсоном Рібейро ви не встигли познайомитися?

‒ Ні, не встиг. Після звільнення Чирикала тренером ЮКСА неофіційно став ще один бразилець – Алоїзіо. Він з’явився ще до звільнення Дмитра Валерійовича. Нам сказали, що він спостерігатиме за процесом, буде адаптуватися до України, щось підказувати. Потім оголосили, що саме він стане головним тренером після зміни. Під його керівництвом ми й завершували чемпіонат.

А з новим тренером (Андерсоном Рібейро, – прим. І.Л.) я не знайомий. Але, як бачу, вектор розвитку клубу залишається бразильським.

Що змінилось після звільнення Чирикала та чому його звільнили? Яка в цьому роль Пабло Буено? «Вибору особливо не було: нас залишалось 12–13 людей. В останньому матчі навіть воротар виходив грати у поле»

‒ Як вам працювалося з Дмитром Чирикалом?

‒ Хороше враження від спільної роботи. Ми з ним домовлялися про перехід – він дивився на мене, я на нього. Потиснули руки, домовились – усе нормально. Команду, як на мене, він зібрав достойну. Вважаю, все могло б бути набагато краще, якби все відбувалося по-футбольному, як має бути. І за складом, і за атмосферою всередині – сильні хлопці, сильна команда. Можна і треба було ставити серйозні цілі.

Працювалося добре. Збори важкі, умови непрості. У Чирикала цікавий футбол: багато пресингу, великий обсяг роботи, агресія, удари, емоції. Все проходило нормально. Для нас стало несподіванкою, що його зняли після переможної гри (2:0 з Металістом, – прим. «УФ»). Настрій у команди відчувався бойовий – ми реально мали шанси поборотися, якщо не за прямий вихід, то хоча б за перехідні матчі.

‒ Чи чули, чому його звільнили? Є інформація, що він не слухався одного із засновників клубу Пабло Буено щодо складу. Вам щось про це відомо?

‒ Так, певну інформацію чув. Але не все можна виносити на загал. На мою думку, все мало відбуватись по-футбольному. Просто, якби поруч знаходились люди з футбольним досвідом, які могли б пояснити керівництву, як це все має працювати, можливо, таких рішень не приймали. 

Мені здається, що у власників досвіду ще небагато. Вони, мабуть, ще не розуміють, як правильно, як неправильно. Хтось щось сказав, хтось вплинув. Хто там власник, хто співвласник, хто акціонер – я не розібрався, бо грав там недовго. Але трапилися речі, яких у футболі бути не повинно.

На мою думку, звільнення Чирикала неправильне і помилкове. Людина готувала команду до чемпіонської групи, пройшла з нами збори, підбирала гравців під свій стиль, свою тактику. А потім – раз, і все ламається в один день. Після цього вже й не мало сенсу щось обговорювати. Шанси, формально, залишалися (на підвищення у класі, – прим. І.Л.), але футбольні люди розуміли – їх немає.

‒ Окрім того, що Пабло Буено впливав на склад, чув, що в ЮКСА існував певний «комітет», який спільно ухвалював рішення щодо стартового складу: тренерський штаб, власники, ще хтось. Це правда?

‒ Я скажу чесно: коли склад обирав Дмитро Валерійович – здобували перемоги, нічиї, усе логічно. Чому його прибрали – велике питання. Хто формував склад після нього – не знаю. Нам просто вивішували список на дошці – хто в складі, той грає. 

Алоїзіо, наскільки я пам’ятаю, не володів ні українською, ні російською. Та й англійською також не дуже. Він спілкувався португальською або іспанською мовами. Хто приймав рішення – тренер чи не тренер – незрозуміло. Та й вибору особливо не було: нас залишалось 12–13 людей. В останньому матчі навіть воротар виходив у поле (дійсно, у матчі проти Буковини, на останні 5 хвилин матчу вийшов воротар Микита Федотов на позицію Микити Кононова – правого захисника, – прим. І.Л.).

‒ Після звільнення Чирикала усе пішло шкереберть?

‒ Звичайно. По-іншому й бути не могло.

Дмитро Чирикал. Фото: ФК ЮКСА

Взаємодія Остапова та Алоїзіо, три легіонери у складі, син Ромаріо та його відома дівчина: «Вже ніхто не був помічником – ні я, ні Ромаріньйо, ні хтось інший»

‒ Чув також, що коли прийшов Алоїзіо, то він більше працював із бразильцями, а українців тренував Остапов. Це правда?

‒ Він не те щоб тренував, просто Іван Остапов перебував у тренерському штабі, добре володіє мовами, тому допомагав комунікувати. Пояснював, що хоче бачити тренер, показував якісь моменти. Але сказати, що саме він керував – ні, не скажу. Номінально, наскільки я розумію, Алоїзіо тоді ще не мав тренерської ліцензії. Він тільки отримував її і не мав права знаходитись на лаві запасних.

Тому на матчах Остапов працював замість нього, а Алоїзіо – на трибуні. Принаймні, у мене така інформація. Можу помилятись.

‒ Продовжуємо перевіряти інформацію. У складі ЮКСА обов’язково мали грати три легіонери – максимум, дозволений регламентом ПФЛ, правда?

‒ Думаю, це можна побачити по матчах ЮКСА – легіонери завжди грали, їх постійно змінювали один на одного. Це філософія клубу. Як кажуть, хто платить, той і замовляє музику. Якщо вони бачать розвиток клубу саме так, то це їхнє право. До самих легіонерів у мене претензій немає – хороші футболісти, нормальні хлопці.

‒ Одним із хайпових переходів став син Ромаріо, який долучився до християнського клубу. Як він поводив себе на тренуваннях і в побуті?

‒ Класний хлопець. Ніякої зіркової хвороби, нічого подібного. На тренуваннях працював, старався, адаптувався. Розмовляє англійською, тому спокійно можна було поспілкуватись, посміятись. Хороша людина, непоганий футболіст. Міг би допомогти команді – просто він приїхав запізно, не пройшов збори, не встиг повністю адаптуватися. Але загалом – не “пасажир”, точно. Помітно, що футболіст. Часом на полі показував дуже хороші речі.

‒ Микита Кононов також розповідав, що цей гравець міг реально допомогти. Ви згодні?

‒ Так, я повністю згоден. Він точно не “пасажир”. Просто ситуація в команді склалась така, що вже ніхто не був помічником – ні я, ні Ромаріо, ні хтось інший.

‒ А історія з дівчиною Ромаріо, яка наче колишня Вінісіуса. Ви щось у нього про це запитували?

‒ Я особисто – ні. Хлопці, можливо, щось і питали, але я – ні. Бачив її – приходила на ігри, підтримувала його. Але якихось розмов на цю тему у мене не лунало. У колективі такі речі відходять на другий план. Спілкуєшся як з партнером, більше про футбол і побут. Жодних цікавих історій із цим не пов’язано.

‒ Шкода, бо не щодня таке трапляється: людина, пов’язана з Вінісіусом, у нашому футболі.

‒ Та розумію. Просто не мав часу на такі розмови. Та й завдання у мене в клубі тоді вирішувались зовсім інші.

Яким тренером був Алоїзіо: «Як до професіонала – до нього питань немає, проблема в іншому…»

‒ Повернімося до Алоїзіо, який свого часу працював асистентом Жозе Моуріньо. Як оціните його як тренера?

‒ Як професіонал – до нього питань немає. Усі бачили його бекграунд – повагу до нього ми мали. Просто, думаю, проблема в іншому. Якби він прийшов раніше, підбирав склад під себе, пройшов збори – усе могло б скластися інакше. Або якби його призначили вже після сезону, теж було б логічніше.

Він старався, тренування проводив адекватні, з нормальними вимогами. Але футбол не пробачає такого підходу. Навіть якби Моуріньо прийшов – він би теж не допоміг ЮКСА у той момент.

‒ Чи правда, що ще за часів Чирикала, Алоїзіо вже знаходився на тренуваннях і якось втручався в процес?

‒ Ні, не втручався. Він дійсно був присутній на тренуваннях, але не лише він, ще кілька людей із клубу. Чесно, я до кінця не знаю, хто вони і які в них посади. Можливо, радники.

Коли Алоїзіо тільки приїхав, нам одразу сказали, що це фахівець з серйозним бекграундом, він буде дивитися, адаптуватися. Ми з хлопцями припускали, що його готують на роль тренера в новому сезоні. Він їздив з нами навіть на матчі ще за Чирикала – сидів на трибунах, не втручався, нічого не казав. Людина нормальна, адекватна, неконфліктна.

‒ І вже як головний тренер він теж намагався щось показати?

‒ Так, намагався. Хотів дати результат. Але якщо його вже зараз немає в команді – мабуть, і йому щось не сподобалось. Можливо, те саме, що й нам.

‒ Що саме вам не сподобалось? Ви не раз згадували нефутбольні моменти, але не уточнюєте які саме.

‒ Не уточняю, бо не хочу. Я вже пішов з команди, а клуб іде своїм шляхом. Не бачу сенсу щось роздмухувати. Не хочу нікому шкодити чи з кимось конфліктувати. Просто наші дороги розійшлися, і кожен має своє бачення. У нас там різні шляхи, і все добре. Вони просто мають трошки інший вектор, інше бачення.

‒ ЮКСА виглядав дуже цікавим, перспективним і «здоровим» проектом. Але потім – ніби щось різко змінилось. Як ви це відчули зсередини команди?

‒ На мою думку, існувало все для того, щоб виконувати серйозні завдання. Нормальна база, хороші умови, поле. Команда підібралася якісна. Але коли все почало сипатися – воно посипалося різко. Раз-раз – змінили тренера, поставили іншого, поміняли стиль гри. Чому саме так сталося – я не знаю. Хоча, якби дали Чирикалу завершити сезон, думаю, результат був би кращим.

• Читайте також: Божевілля в Першій лізі: помічник Моуріньо, Марадона та дівчина Вінісіуса. Кононов відверто розповів про ЮКСА

Новий вектор ЮКСА, участь президента у житті клубу: «Обговорював продовження контракту з людиною, не розуміючи її посади»

‒ Зараз, як ми чуємо, ЮКСА робить ставку на молодь і скорочення бюджету. Ви щось про це знаєте?

‒ Так, я чув. Здається, буде ставка на молодих гравців, можливо, навіть молодих бразильців. Можливо, захочуть когось продати. Але все це виглядає як зміна вектора. Можливо, власникам просто не вистачило терпіння.

‒ Але це ж Перша ліга. Навіть якщо регламент дозволяє трьох легіонерів, повноцінно будувати ставку тільки на бразильців – це сумнівна історія, правда?

‒ Так, повністю згоден. Три легіонери – це максимум, решта мають становити українці. Без сильного українського кістяка все одно нічого не буде. Можливо, тому вони так і хотіли до УПЛ – бо там можна награвати більше легіонерів.

‒ Чи справді команда могла піднятися в УПЛ минулого сезону?

‒ При тих можливостях, які існували взимку – так. Ми мали гарний шанс. Якщо вони його не використали – може, потім зрозуміють, які робили помилки. А може, й не зрозуміють. Але такого шансу більше може й не бути. Зараз буде набагато важче.

‒ Наскільки президент був присутній у житті команди?

‒ Президент щодня знаходився на базі. Але він там не тільки через футбол – в нього там ще й школа, дитсадок, будівництво. Він, здається, і живе десь поруч. З футболістами він не дуже багато спілкувався – більше з людьми, які керують процесами. Особисто я, може, двічі з ним говорив. Раз збирав команду, обговорювали завдання. Віталися, коли бачилися. У мене до нього питань немає – майже розрахувались, потисли руки, кожен пішов своєю дорогою.

‒ Продовження контракту обговорювали саме з ним?

‒ Ні, не з ним. Це були інші люди з клубу – я, чесно кажучи, навіть не до кінця розумію, хто вони за посадою. Може, акціонери чи співвласники. Пропонували залишитись, сказали, що клуб буде змінювати вектор, молодших футболістів брати, бюджет уріжуть. Запропонували умови, але ми не домовились – і все, розійшлись спокійно.

‒ Тобто ви не знали, з ким саме вели перемовини?

‒ Так, не знав. Людина з клубу, точно з керівництва. Ми розмовляли англійською – здається, він теж бразилець. Але це точно не Пабло Буено. З Пабло я бачився лише кілька разів, але не спілкувався.

Сергій Леснік і Пабло Буено. Фото: ФК ЮКСА

Бразильці в ЮКСА: хто запам’ятався, хто лінувався, хто сварився? «Хто живий, той і грав»

‒ Чи були у клубі штрафи і чи оштрафували вас?

‒ Мене – ні. І загалом, здається, нікого не штрафували. Ніби все тривало нормально, дисципліна трималась. Якщо хтось десь щось і порушував – то не суттєво. Все проходило плюс-мінус професійно, ніхто не чудив.

‒ Розкажіть, будь ласка, про відносини з бразильцями. Ви якось поділялись на табори, чи все ж були дружні?

‒ Нормальні відносини. Хлопці: нормальні, адекватні, багато хто англійською володів. І як футболісти, і як люди – непогані. Конфлікти траплялись, але це тренувальний процес – і бразильці, і українці між собою «чіплялись», нічого особливого. Не пам’ятаю такого, щоб хтось когось принижував за національністю чи щось таке.

‒ Бразильці лінувались?

‒ Не можу так сказати. Вони теж між собою конкурували, їх рахувалось 8–9 осіб, і не всі ж виходили на поле. Кожен хотів грати. Коли Дмитро Валерійович працював головним, то він ставив тих, хто сильніший, без розбору. Тому претензій не чули. А вже потім – хто живий, той і грав, бо то травми, то хтось поїхав.

‒ А чи грали в команді футболісти, які взагалі не тягнули професійний рівень?

‒ Ні. Ні з українців, ні з легіонерів. У всіх відчувався якийсь рівень. Багато хто, я вважаю, міг грати навіть вище. Особисто мені кілька хлопців дуже сподобались.

‒ Хто саме запам’ятався найбільше?

‒ Фого – взагалі красень на тренуваннях. Ми його називали українським бразильцем. Постійно в підкатах, на синтетиці, на бетоні – виривав. На передсезонці ставав кращим, потім у матчах трохи зник, не знаю чому.

Кастро – дуже класні фізичні дані. Трохи характеру не вистачає. Але технічно – сильний.

Ромаріньо – непоганий, не скажу, що яскравий, але користь міг давати.

Матеус – теж хороший. Кажуть, після серйозної травми відновлювався, але видно, що футбольний хлопак, прикольний.

Педро – дуже вибуховий, технічний, але приїхав пізно, теж треба було дати час.

‒ У них між собою відчувалася конкуренція?

‒ Так, звичайно. Але, можливо, їх трохи розслабляло, що вони знали: троє грають, троє на заміну. І від цього мотивація трохи падала. Хоча це вже питання – може, так, а може, ні. Зараз вже не скажеш точно.

‒ А що з житлом? Чув, що президент сам здавав квартири футболістам. Вам теж?

‒ Ні, я їздив з дому на тренування, жив у Києві. А хлопцям, кому потрібно – біля бази президент надавав квартири. Невеликі, по одній кімнаті на двох. Хто мав потребу – той жив.

‒ І ще одне – щодо харчування. Платне або безкоштовне?

‒ Все безкоштовно. Харчування триразове: сніданок, обід, вечеря – для тих, хто жив на базі. Я після тренування обідав, коли хотів. Просто ставив плюс у журналі – та й все. Ніяких проблем не чув, ніхто не платив.

Як проявлялась релігійність в команді? Зустрічі з цікавими особистостями: «Вразила історія військового-американця»

‒ ЮКСА – це християнський клуб. Як релігійність власника проявляється в команді?

‒ Ніхто нічого не нав’язував. Ніякої агітації, нічого такого не було. Власник свої цінності нам не нав’язував. Зрозуміло, що він – віруюча людина, але на команду це напряму не впливало.

‒ Але ж якісь зустрічі все ж відбувалися?

‒ Так, щотижня у нас проходила година мотивації, здається, щочетверга. Хтось приходив і щось розповідав. Не обов’язково про релігію. Часто заходили спортсмени, інколи просто цікаві люди. Говорили про мотивацію, силу духу, шлях у спорті.

‒ А хто вам найбільше запам’ятався з гостей?

‒ Приходив один баскетболіст, здається, з національної збірної. Після завершення кар’єри повернувся, досяг багато. Дуже цікаво розповідав, але, на жаль, не пам’ятаю його імені. Ще був американець, військовий. Служив десь у спецназі, то чи в Сирії, чи в Афганістані. Його історія також вразила. Цікаво послухати.

‒ А Женя Селезньов теж приходив?

‒ Так, казали, що приходив, але мене тоді не було. Поїхав у справах. Хлопці розповідали, що прикольно. Також хтось із федерації футболу приїжджав, але знову ж – я на цих зустрічах не перебував, і не пам’ятаю, хто саме.

‒ Чи проходили перед матчами якісь молитви в роздягальні?

‒ Ні. В перерві – точно не було. Може, хтось сам собі молився, але загалом – ніхто нічого не проводив. Хто хотів, міг у неділю сходити до церкви – це без проблем. Але ніхто не змушував.

Майбутнє Андрія Співакова? УПЛ? Лівий берег? Поліція? «Лівий Берег для футболіста – це рай»

‒ Що далі особисто для вас?

‒ Конкретики немає. Пропозицій, які хотів би обговорювати, поки не надходили. Розглядаю будь-які варіанти, але, на жаль, зараз важко.

‒ Прем’єр-ліга мовчить?

‒ Так. Не подзвонив ніхто, скажімо так. Команд, які стабільні й мають амбіції – небагато. Тому зараз тренуюсь з аматорським колективом у Києві, підтримую форму, чекаю. Якщо будуть якісь пропозиції – сам дзвонитиму, шукатиму.

‒ Що будете робити, якщо нічого не знайдеться?

‒ Тоді буду займатися іншими справами. Якщо сезон не почну – значить, піду іншим шляхом. Футболістів зараз багато, а команд – мало.

‒ А в поліцію не повернетесь?

‒ У поліцію – точно ні. Хочу залишитись у футболі.

‒ В Лівий Берег третій раз не кличуть?

‒ Не кличуть. Я намагався дізнатися, але поки – тиша. Хоча я не проти. Бо для футболіста – це реально рай. Там є все, що треба для розвитку: умови, інфраструктура, футбольний президент, який знає, як усе має бути. Але, схоже, вони омолоджують склад, хочуть змінити стиль гри, розвивати молодь. Бажаю їм тільки успіхів.

‒ А ви самі як? Є відчуття, що ще місяць – і все вирішиться?

‒ Так, десь так. Три тижні залишилось до старту сезону. Побачимо. Якщо нічого не буде – не страшно. Не пропаду. Буду займатись іншими справами.