«Луческу сказав: «Не факт, що ти заграєш, бо тебе купив Ахметов»: відверте інтерв'ю ексгравця Шахтаря Полянського

Футбольний дебют у донецькому Металурзі та 10 років на контракті у найзірковішому донецькому Шахтарі в історії клубу. Олексій Полянський в ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Український футбол» розповість, як Ахметов врятував його від Москви, якою була Зоря на початку 10-х років, як помирав Металіст, що Гвардіола сказав Чигринському, чому в Ірані небезпечно було ходити без охорони, а також пояснить, у чому колишнє покоління футболістів переважає сучасне.

«Я вів переговори з московським Динамо, але поруч проходив Ахметов…»

– Чим наразі займаєтеся? Transfermarkt пише, що Ви покинули тренерську роботу в Минаї U-19 у 2021 році. 

– Я повернувся потім в академію. Зараз займаюся з 2007 роком народження, Минай U-17. Живу в Ужгороді. 

– Ви народилися в Авдіївці, які маєте спогади про це місто?

– Народився, виріс, місто знаю від А до Я, а зараз його стирають з лиця землі. Я ж починав взагалі з команди заводу – АКХЗ. Здається, що це один з найбільших заводів взагалі у світі. Ну тримається, ще з 2014 року. Тоді тримався, а зараз через «цю країну» жодного житлового будинку не лишилося. 

– Коли востаннє там були?

– У 2014 році. Тоді вже було важко заїжджати/виїжджати, а зараз взагалі. Шкода, прикро… Знаєте, це як шматок серця відрізали. 

– Ви розпочали свою футбольну кар’єру в донецькому Металурзі. Можете пригадати ту команду та власний дебют? Важко давався перехід з юнацького футболу у дорослий?

– Спочатку був у дублі, поступово залучали до тренувань, товариських матчів. Загалом було нормально. Хлопці підтримували. 

Дідівщина? Ні в якому разі. Тоді були Зотов, Закарлюка, царство небесне, Чечер, Шищенко, Ткаченко, Вірт. Колектив був хороший, вони відразу взяли під крило, як то кажуть. Підказували…Деметрадзе, Яя Туре…

– Яя вже тоді виділявся?

– Так, він взагалі спокійний. Без «напрягу» тренувався і грав, наче вже на досвіді. 

– Дебют.

– Дебютував я з Шахтарем. Ми тоді програли 1:3. Цю гру я пам’ятаю, тоді Деметрадзе за рахунку 0:3 з пенальті забив. За 15 хвилин до кінця випустили.

– У наступному сезоні Ви стали вже стабільно грати в основі Металурга та навіть забили свій перший гол.

– Так, перший гол Ворсклі, другий забив Закарлюка зі штрафного. Ми 2:0 перемогли.

– А як тоді виник варіант з Шахтарем? Чи були інші пропозиції?

– Я б сказав які, але це зараз країна-агресор… 

– Це хтось з московських клубів?

– Ну так, було тоді Динамо (Москва). Були навіть переговори в Донбас Палаці, а проходив Ринат Леонідович Ахметов побачив і на наступний день мені сказали прийти переговорити з представниками Шахтаря. Там Канана сидів тоді й ось протягом години вирішувалося перейду/не перейду. Вийшло так, що перейшов. Підписав контракт на п’ять років і потрапив у Шахтар, там Луческу вже був. Щоправда, він відразу сказав: «Не факт, що ти в мене заграєш, бо тебе купив президент, а не я. Будемо дивитися». 

«Українці були, як собаки: відібрали м’яч – віддайте бразильцям, вони знають, що з ним робити»

– А які у Вас взагалі склалися відносини з Луческу?

– Та нормальні відносини загалом. Потім травми отримав, віддавали в оренди. Повернулися з оренди з Федецьким Тьомою й на другий день, я пам’ятаю, в мене плеснова кістка, а в нього ‒ пахові кільця. Нас прооперували тоді і ми відновлювалися. Потім відновився і плече розірвав, коли була міжнародна пауза і ми в Румунію поїхали. Ну а далі оренди – Ілічівець, Зоря, знову Ілічівець, Говерла, Металіст. 

Олексій Полянський у Шахтарі

– Ви перейшли в команду, яка рівнем набагато вища, але стали грати суттєво менше. Не шкодували про власне рішення? 

– Це було випробувавання, я розумів куди йду – це точно. Рівень гравців, амбіції клубу… Хотілося спробувати. Зрозуміло, що молодий. Мені здається, що якби років у 25, то все по іншому склалося. Склалося, як склалося. Це досвід, який ніколи та ніде не придбаєш, поки не пройдеш це сам.

– Ви застали тоді найзірковіший склад Шахтаря. Можете виділити гравця, який дійсно вразив своїм рівнем та грою?

– Матузалем. Це просто…

– Космос?

– Саме так.

– А чи були пасажири, на яких Ви дивилися і не розуміли, як вони потрапили до Шахтаря?

– Якщо придбали, значить, так потрібно було :) Не хочеться нікого ображати. Так керівництво бачило. Ці питання до них. Мене тоді взяли гравцем і моє завдання – грати, а не щось обговорювати. Тренер так бачить, він же не буде собі гірше робити.

– Футболісти, яких підписував Ахметов, а не Луческу, мали значно менші шанси заграти?

– Гадаю, що так. Від гравців теж залежить. Такий період був, що потрапили наче на іншу планету. Десь голова закрутилася :) Молоді, якось неправильно себе вели. Але загалом так. Якщо Луческу тебе не взяв, то дадуть тобі шанс через два-три місяці, а Ви розумієте, коли немає ігрової практики, а тебе ставлять, то що ти покажеш? Тренування – це тренування, а там зовсім інша швидкість, відповідальність, інші моменти. 

– Ставлення до бразильців у нього було інше?

– Моментами. Зрозуміло, що Луческу був їхнім куратором. Давав їм більше вольності. Вони приїжджі, їм адаптація потрібна. Так, більше на іноземців ставив. Українці такі, як собаки: відібрали м’яч – віддайте бразильцям, вони знають, що з ним робити. 

«Молоді хочуть, як Мбаппе, Мессі, Роналду, але не розуміють скільки за цим стоїть роботи»

– Після переходу в Шахтар Вас почали викликати до молодіжної збірної України. Там тоді був зірковий склад: Чигринський, Степаненко, Рибка, Олійник, Гладкий…

– Фомін, Прийомов…

– Хто вважався в тій команді найбільшою зіркою?

– Костя Кравченко, Фомін, Гладкий, Чигринський. Вони тоді більше ігор зіграли в Прем’єр-лізі. 

– А хто з талановитих не зумів себе повністю реалізувати?

– Потенціалу багато у всіх було. Просто кожен вчинив з ним по-різному. Можливо, вибрали трохи інше направлення. Це я вже зараз усвідомлюю. І я десь неправильно вчиняв. Там, де потрібно було «прорежимити», відповідальніше ставитися до професії… Я вважаю, що це молодість. Помилки молодості, як то кажуть. Але знову ж – це досвід. Зараз вже як тренер намагаюсь підказувати – хтось чує, хтось не чує. Це їх вибір, за кожним не встигнеш бігати підказувати, постійно знаходитися з ним.

– Наскільки взагалі відрізняється Ваше покоління від того, яке Ви зараз тренуєте? Різні люди?

– Так. Дуже сильно. 

– У чому найбільше різняться?

– Мізками, працездатністю. Якщо раніше, наприклад, з 20 футболістів працює та віддає себе 15, то зараз з 20 максимум п’ять. Зараз все зовсім інше: телефони, зачіски модні, бутси красиві. Скільки цих онлайн-казино та всілякої фігні. Вони думають, що це так просто. Закинув, прокрутив, зробив та виграв. Вони не розуміють, що це для них заробляють батьки, які витрачають власне здоров’я, щоб їх дитина нічого не потребувала. Батьки стільки кропіткої праці докладають, хтось на двох-трьох роботи працює, Ви ж бачите, що зараз і життя таке, трохи не легке, я б сказав. А вони відносяться до цього наче так і повинно бути: «Дай ще, дай ще». Не цінують. Зовсім інші цінності стали. 

– Тобто режим не допомагає особливо?

– Там режим, а там десь дівчатка з’явилися. Зараз 17-й рік, цей пубертатний період найвеселіший. Компанії різні… Вони думають, що жити це так – раз, два і все є. Он як у Мбаппе, Мессі, Роналду. Тільки вони не розуміють скільки роботи важкої вони зробили, щоб таких результатів досягнути…

«Гвардіола підійшов до Чигринського та сказав: «Ласкаво просимо в сім’ю»

– Повернемося до Шахтаря. Сезон 2008/09 Ви починали в Іллічівці, але потім повернулися в Шахтар. Яка атмосфера була в Донецьку після перемоги в Кубку УЄФА?

– Ми тоді требл виграли. Атмосфера була шикарною. У Донецьку тоді нас зустріли з аеропорту і відразу повезли на площу, де все місто чекало команду, щоб ми показали Кубок. Свято тоді для міста та й для всієї країни зробили дуже велике. Це запам’ятається на довгий час. Не думаю, що найближчим часом українська команда візьме якийсь європейський трофей. 

Шахтар після виграшу Кубку УЄФА

– Дніпро могло.

– Дніпро було поруч, так. Але Дніпро – це не Шахтар :)

– Після Кубку УЄФА Чигринський опинився у Барселоні. Здивувалися такому стрімкому взлету в його кар’єрі?

– Ми вже в команді знали, коли грали Суперкубок УЄФА в Монако. Програли 0:1. Як зараз пам’ятаю на 116-й хвилині Педро забив з передачі Мессі. Після гри, коли вже було нагородження, Гвардіола підійшов до Чигринського та сказав: «Ласкаво просимо в сім’ю». Правильно працював, Луческу правильно розвивав гравців. 

– Чигринський ніяк не проставлявся перед командою?

– Навіть не пам’ятаю. Він, здається, відразу полетів туди. Такий був період, що він навіть не встиг.

«Чанцев був м’якішим, Вернидуб жорсткішим, а Білий міг легко стати гравцем збірної України»

– Найбільше матчів у кар’єрі Ви провели під керівництвом Анатолія Чанцева. Що можете сказати про роботу з цим спеціалістом?

– Дуже позитивний тренер, як людина взагалі добрий. Спокійний, скромний (іноді навіть занадто). Коли потрібно було накричати, то він спокійніше все пояснював, розмовляв. Хороша людина та гідний тренер. Мені подобалося. Колектив був під його керівництвом хороший. Були моменти, коли він такі грамотні речі робив, щоб не криком, а ділом завести хлопців. Хтось там наварив каші, то якщо хочете врятувати, то він давав завдання на всю команду. Ми виконували і він пробачав. Казав тільки «браво» і «супер», як зараз пам’ятаю. 

– Тоді Зоря тільки починала своє сходження наверх. Команду вже тоді можна було називати «мужиками»?

– Пам’ятаю, як в Кубку України ми в ¼ фіналу Дніпру по пенальті програли. Це був такий перший історичний крок у Зорі. У нас все було чітко, хороший колектив. Тоді якраз Юрій Миколайович Вернидуб був помічником у Чанцева. 

– Як Вам з ним працювалося?

– Шикарно. Один м’якіший, а Миколайович жорсткіший. Він завжди казав чітко, по ділу, як і зараз висловлюється. Не змінився.

– Напевно не могли подумати, що Вернидуб зможе пізніше обіграти Реал у Лізі чемпіонів.

– Ну, Шериф це вже інша команда, але потенціал Юрія Миколайовича було видно. У кожного тренера своя лінія, розумієте. Якогось тренера обговорювати поганий/хороший – неправильно. Кожен бачить футбол по своєму, інше питання працює це чи ні. Це вже залежить від підбору виконавців. Завжди будується гра під гравців, які є в наявності, їх характеристики. Багато нюансів. Мені здавалося, що тренувати – це просто кинув м’яч, дав вправи і сказав: «Ти і ти, робиш те і те» і все. А коли став тренером, то мізки трохи плавляться… 

– А на кого Ви рівняєтеся у тренерській роботі? Чи хочете бути унікальним?

– Я по-своєму хочу. Мені давно подобалися Анчелотті, Гвардіола, Зідан. Розумієте, кожен тренер специфічний. У когось є фарт, і це також велику роль грає. От є по життю фартові люди, у якого пре і пре. А так… На сьогодні можна таке у футболі творити… 

Залежить все від фінансового стану, інфраструктури, гравців, бажання, мотивації, але зараз у нашій країні, цього взагалі практично немає. Футбол – це кожен день щось нове. Завжди треба прочитувати, експериментувати, навчатися. Буває приходить в голову якась вправа. Записує, потім дивлюсь як вона заходить і наче нормально. Значить на правильному шляху. 

Ще коли гравцем був, то думав, що ось стану головним і у мене будуть тренери по воротарях, захисту, півзахисту та нападу, і ось через пів року Кларенс Зеедорф зробив це у Мілані. Значить на правильном шляху :)

– У Зорі Ви також багато матчів зіграли з талановитим півзахисником Максимом Білим, який помер після тривалої хвороби у 2013 році. Що можете сказати про нього, як людину та футболіста?

– Царство небесне. Дуже був хороший. Пацан взагалі шикарний був. Чуйний, не проблемний, не конфліктний, не любив скандалити та завжди був на позитиві. Відзначу працездатність його. Як футболіст виділявся нестандартними діями. Легко міг дорости до рівня національної збірної. Він міг вирости в дуже хорошого футболіста.

«У Металісті на базі не було світла. Скидалися з хлопцями, щоб нам поля стригли та їсти готували»

– Найбільше матчів у кар’єрі Ви провели за маріупольський Ілічівець. Вже тоді всі розуміли, що це фарм-клуб Шахтаря?

– Звісно. Це було зрозумілим відразу.Туди віддавали гравців, щоб ми набиралися досвіду практики. Заграв – повертали в Шахтар, спостерігали. Якщо закріпився, то залишали на сезон. Ні? Ну то йди далі набирайся досвіду.

Олексій Полянський у Ілічівці

– Шанси обіграти Шахтар в очному протистоянні взагалі були?

– Я думаю, що Ви самі знаєте відповідь :)

– А як Вам працювалося з Миколою Павловим?

– Він хороший психолог, мотиватор. Він може знайти такі точки, які так чіпляють, що навіть, якщо немає сил, то ти звідкись їх береш. Так, ноги тремтять від перенавантаження – ви ж знаєте тренування Павлова – але десь сили знаходилися. Він не до всіх однаково ставиться, але десь з 10 футболістів може знайти таких шість, які добре заграють.

– Період кар’єри в Говерлі. Як Вам працювалося з одіозним та нестандартним В’ячеславом Грозним?

– Ну так, Ви правильно сказали. Дуже веселий тренер зі своїм баченням.

– Більше веселий чи більше тренер?

– Веселий до певного часу. Я Вам відразу скажу, що тренер відразу повинен бути психологом. Це початкове. Тренер повинен бути психологом, щоб розуміти, що відбувається. Уявіть, 25 людей в команді: у когось є сім’я, у когось немає, у когось діти хворіють, там жінка захворіла. Є моменти, коли він повинен розуміти, чому той гравець так тренується чи грає, можливо щось сталося, тоді треба викликати поспілкуватися. 

– Далі був Металіст, який вже помирав. Ходили розмови про дивні матчі, а наприкінці сезону Вас разом з групою інших гравців взагалі відсторонили від команди. Зараз Ви вже розумієте, що то було?

– Я розумів, що це буде останній рік. У нас тоді на базі й світла не було, ми під пляшками купалися після тренувань. Скидалися з хлопцями, щоб поля нам стригли, щоб кухарі готували. Багато таких нюансів було. Потім приїхали хлопці, які Таврію у свій час розвалили й не тільки. Потім коли приїхали ще одна людина, то ми вже розуміли, що буде. 

Ми вже були дорослими. Футбольний світ тільки здається, що великий. А так зателефонував туди, дізнався там інформацію і сказали, що якщо ця людина приїхала, то команди за пів року вже більше не буде. Тоді ми з вболівальниками зустрічалися, вони нас дуже сильно підтримували. Те, що звинуватили всіх старших у здачі ігор… Чесно, я ніколи матчі не здавав та завжди грав на максимум, а ось ті, хто поруч грав, то вже до них питання.

– Люди, про яких Ви говорите це ж функціонери, а не тренери чи футболісти?

– Так. Тренерів теж звинувачували…

«Курченко телефонував: «Та я вам чесно кажу, буде зарплата. Виходьте на поле»

– Севидов.

– Так, Володимировича теж звинувачували. Ми тоді зустрічалися з вболівальниками та пояснювали, що нічого не можемо зробити: ми психологічно пригнічені, зарплату нам не платять. Ми виходили та билися за емблему, вболівальників та місто, щоб ганебно не виглядати. 

Так, нас змушували іноді. Коли з Олександрією на пів години затримався матч, то там цей хлопець Курченко телефонував: «Та я вам чесно кажу, буде зарплата. Все буде. Виходьте – інакше це ж буде резонанс для країни». У нас тоді було два табори: семеро було проти виходу на поле і восьмеро ‒ за. Вирішили все ж таки вийти. А чим закінчилося Ви знаєте:)

Олексій Полянський у Металісті

– Ніхто нічого не отримав

– Так.

– Слідкували взагалі за справою Севидова, якого довічно відстронили від футбольної діяльності? Що можете сказати про нього?

– Він взагалі мій перший тренер у професійному футболі… Знаючи його, мені здається, що все це якісь дурниці. Якщо у Вас на нього щось є, то показуйте на всю країну. Мені здається, так потрібно робити. Писати можна що завгодно. На асфальті теж можна написати, але ж ви не будете це робити. 

«В Ірані на вулиці могли порізати чи закидати цеглою»

– А як взагалі з’явився варіант з іранським Персеполісом?

– Ой, це взагалі дивовижна історія. Я тоді з сім’єю поїхав до Ігоря Шуховцева в Одесу, який мене запросив. Відпочивав там, все було добре. Вже тоді хотів на тренерську подавати, а тут через тиждень, коли я вже там був, подзвонили і сказали, що такий варіант є. Два дні розмірковував, а Шуховцев та моя дружина сказали: «Спробуй. Якщо подзвонили, то чому б і ні?». Я й вирішив спробувати.

– Те, що з Вами тоді разом поїхав Володимир Прийомов допомогло в адаптації?

– Так, звісно. Вовчика я знаю давно. Ми ще в Металурзі починали разом.

– Який він іранський футбол?

– Уявіть, 42 градуси. Трибуни там взагалі… Просто страшно. Одні мужики. Персеполіс ‒ одна з найпопулярніших команд Азії. Ми коли приїздили, то там команду зустрічали тисяч 15-20. Стадіони завжди забиті. Там можуть порізати, закидати цеглою. Здається, після чемпіонату світу в Катарі там наче дозволили дівчатам ходити на ігри.

Ми грали на виїзді, розминаємося, і тут до нас вибігає вболівальник з розбитою головою, весь у крові. Сфотографуватися хотів… Там, куди ми не ходили, скрізь місцеві підходили: «Можна фото? Можна фото? Можна фото?». В Ірані настільки футбол популярний, що нас навіть попереджали: «Обережно виходьте у місто, бо вболівальники команди-суперника можуть навіть підрізати». У нас і водій був, охоронець. 

– Цікавий досвід.

– Там у басейн ходять тільки чоловіки, наприклад. Я тоді вийшов на балкон у готелі під час заїзду і бачу, як один мужик до іншого каже: «Тримай крем, помаж мені спинку». «Так ось звідки все це береться», - подумав я.

 За крадіжку там можуть відрубати мізинець, смертна кара. Там закони треба поважати, щоб не попастися, і неважливо іноземець ти чи свій. 

– Не ваша країна?

– Я спеку не люблю просто :) Мені ближче дощ, грязюка ‒ і вперед…

Володимир Прийомов та Олексій Полянський у Персеполісі

– Після Ірану були пропозиції?

– Були, але я не хотів вже. Ми поспілкувалися з дружиною та дійшли згоди, що потрібно й сину час приділити та й здоров’я поберегти. Все одно всіх грошей не заробиш.

– Інтерес був з України чи з-за кордону?

– І там, і там. Але настав час сина виховувати. Я ж все життя у роз’їздах, він мене не бачить, тому так вирішив і подав на тренерську ліцензію.

«Рівень українського футболу сильно впав. Команди ходять пішки, але єврокубки все показують»

– Писали, що Ви хотіли зробити з сина футболіста.

– Ніколи не хотів, бо знаю, яка це важка та не завжди вдячна професія. Та шкода здоров’ю, яку ти заробиш під час гри на футбольному та тренувальному полі, не завжди гідно оцінюється. У нього були дані. Мав з правої та лівої ноги удар не гірше. Грав у один-два дотики, прийняв-віддав. Потім сказав: «Не хочу». 

– А на якій позиції він грав?

– В опорній зоні.

– Ваш профіль.

– Ну, можна й так сказати :)

– Минулий чемпіонат України виграв Шахтар. Чи зможе Динамо, яке повернуло Ярмоленка, нав’язати їм боротьбу у цьому сезоні?

– Ви ж розумієте, що один гравець нічого не може.

– Навіть такий, як Ярмоленко?

– Ярмоленко може зробити різницю, але потрібно розуміти рівень футболу. Він зараз дуже сильно впав, завдячуючи одній «шикарній країні». Зараз оцінювати рівень українського футболу я не можу, оскільки загалом його не дивлюся. Не дуже подобається, особливо швидкості.

– За Зорею теж не слідкуєте?

– Іноді можу глянути. Швидкості не ті, коли були вболівальники, то вони хоч гнали, а зараз…Зараз команди пішки ходять. Так, Шахтар, Динамо, Зоря, Дніпро-1 там на класі можуть обіграти, але все через підбір виконавців, який на дві-три голови вище, ніж в інших командах. Але єврокубки все ж показують. Подивіться результати того ж Динамо, Шахтар навіть хоч щось демонструє… 

– Ну ось і Дніпро-1 поступився Панатінаїкосу 1:3.

– Саме так, три удари – три голи.

«Навіщо щось змінювати?»

– Давайте тоді завершимо бліцом. Найкращий тренер, з яким Ви працювали?

– Назву двох – Луческу та Павлов. 

– Найсильніший гравець, з яким Ви грали в одній команді?

– Матузалем. 

– Проти якого гравця було грати найскладніше?

– Найскладніше… Теж Матузалем :)

– Яким досягненням у власній кар’єрі Ви пишаєтеся найбільше?

– Виштовхнув…Ой, ні. Не буду це казати :) Виграв в Україні все і Кубок УЄФА теж. 

– Чи змінили б щось у футбольній кар’єрі, якби була така можливість?

– Ні. Це досвід. Навіщо щось змінювати? Розумієте, щось змінити – означає, що не зустрівся б з тими людьми, чи з тими людьми. Якщо воно йде, то воно йде. 

***

Фото: з особистого архіву Олексія Полянського, Getty Images.