Микита Татарков: «Логіка клубів – якщо футболіст через війну не може виїхати, то має погоджуватись на будь-які умови»
Микита Татарков грав за Кривбас останні 3 сезони, в тому числі здобув бронзу минулих змагань. Після цього, на подив багатьох, зокрема і самого Микити продовження контракту з «криворіжцями» не відбулось. З того часу Татарков перебуває у статусі вільного агента.
- Чому без команди вже пів року?
- Як пройшло прощання з Кривбасом?
- Чому Микита вважає Вірменію чемпіонатом одного міста, а білоруський Солігорськ – найгіршим містом, яке він бачив?
- Із якими труднощами стикається футболіст в Україні під час війни?
На ці та ще багато запитань в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Микита Татарков відповів нашому кореспонденту Ігорю Лисенку.
«Вернидуб сказав, що претензій немає, але прийнято рішення не продовжувати зі мною контракт»
‒ Микита, як ви зараз? Чим займаєтесь?
‒ Вдома, в Броварах, проводжу час з родиною. Ходжу в зал та тренуюсь з місцевою командою.
‒ Як проходить пошук нового клубу?
‒ Цим питанням займається мій агент. Сезон зараз в розпалі, тому очікую, що більше інформації з приводу мого працевлаштування буде вже в цьому місяці.
‒ Чому не продовжили контракт з Кривбасом? Хто був ініціатором припинення співпраці?
‒ Не знаю. До мене підійшли лише після останнього туру та повідомили, що контракт продовжений не буде. Юрій Миколайович Вернидуб сказав, що не має до мене жодних претензій, але прийняте таке рішення. Розмова тривала не більше 5 хвилин. Потиснули руки один одному ‒ та й усе.
‒ В яких відносинах ви були з Вернидубом?
‒ В гарних. Завжди розмовляли, ніяких конфліктів не було.
‒ З ким ще спілкувались?
‒ З Володимиром Володимировичем Баєнком (генеральний директор Кривбасу, – прим. І.Л.) за тиждень до цього. Він також нічого не пояснював, лише сказав, що не будемо продовжувати.
«Суперники у Кривбасу в єврокубках були топового рівня, тому рано і вилетіли»
‒ Як вам в цілому Кривбас в цьому сезоні?
‒ Думаю, що через єврокубки почали погано в УПЛ, зараз потрохи набирають форму та наздоганяють конкурентів. Друге коло має бути грати легше, тим паче якщо взимку підсиляться та наберуть гарну форму на зборах. Що стосується єврокубків, то суперники були топового рівня, як Бетіс, так і Вікторія (Плзень), тому рано і вилетіли.
‒ У минулому сезоні криворіжці зайняли 3 місце, обігнали у таблиці Полісся, Рух, Дніпро-1. Завдяки чому це вдалось?
‒ Фізика, над якою ми багато працювали, гарний пресинг, моральні якості – завдяки цьому вдавалось досягати результату.
‒ Наскільки важко грати у Кривому Розі? Постійні сирени, вибухи, близькість фронту.
‒ Дуже важко. І родину туди забрати не можеш, і сам на базі живеш пів року. Грати – вийшов, тільки розім'явся – тривога. Потім пауза на годину-дві. І знов, і знов.
Микита Татарков. Фото: ФК Кривбас
«Вірменія – чемпіонат одного міста»
‒ Які у вас були варіанти працевлаштування влітку після завершення контракту? Чув, зокрема, про Оболонь.
‒ Представники Оболоні зателефонували мені першими ще 3-го червня, але ми не зійшлися з цим клубом по умовах. Продовжували місяць телефонувати, але так і не домовились. Був також Чорноморець, але знову не вийшло домовитися. Після Кривбасу та здобуття 3-го місця шукав більш амбітні варіанти.
‒ Впродовж кар’єри ви грали в Вірменії та Білорусі. Розкажіть про цей досвід, рівень футболу та життя в країні.
‒ Вірменія – це чемпіонат одного міста, де всі ігри проходять в Єревані. Умов немає, лише три поля, одне з яких штучне. Рівень гри такий же. Дуже тяжко грати, атмосфери немає. Відчуття, ніби постійні товариські матчі граєш. Якщо порівнювати з Україною, то це десь середина Першої ліги. Нормальних за рівнем команд там десь 2-3: Пюнік, Арарат, більше так і не назву.
‒ Чому лише на пів року затрималися в Вірменії?
‒ Не сподобалось, їхав подивитися, як там буде. Обіцяли нормальні умови, але очікування не виправдалися. Спробував та й поїхав.
«Гірше міста, ніж Солігорськ, не бачив у своєму житті»
‒ Що можете сказати про Шахтар з Солігорська?
‒ Якщо чесно, гірше міста, ніж Солігорськ не бачив у своєму житті. Повний “совдеп”, жахіття. Чемпіонат – та сама ситуація, нормальних команд лише декілька, кожен рік по дві команди знімаються. Навіть зараз дивився: у того ж Шахтаря на початку чемпіонату вже мінус 20 очок. Хто там грає і навіщо? Не знаю.
‒ Що відносно рівня життя в Білорусі та Вірменії?
‒ У білорусів лише 2-3 міста непоганих: Мінськ, Гомель, а все інше – радянський союз, вони там так і залишились.
‒ Кривий Ріг – дуже сурове та трохи депресивне місто, в Білорусі теж саме?
‒ Так, тільки там всі міста такі, як Кривий Ріг (сміється, – прим. І.Л.).
«Гравці рівня УПЛ тепер грають на область лише через бронювання»
‒ Де бачите свою кар’єру далі?
‒ Пів року була пауза, треба набрати форму. Хочеться в команду з завданнями, а не вигравати одну гру за місяць та забивати один гол. Сподіваюсь, що вдасться знайти такий варіант. Сильно хочеться грати, тому проблемою не буде навіть амбітна команда Першої ліги. Засумував уже без футболу.
‒ Дуже багато футболістів зараз без роботи. Наскільки важко знайти команду в умовах воєнного стану?
‒ Дуже важко, бо логіка клубів – якщо футболіст через війну виїхати не може, то має погоджуватись на будь-які умови. Немає особливого вибору, як раніше. Без бронювання є проблеми з пошуком команди. Гравці рівня УПЛ тепер грають у Другій лізі або на область лише тому, що їм дали бронювання.
‒ А у вас були пропозиції рівня області або аматорів?
‒ Пропонували грати на область та в Другу лігу, я відмовився. Сподівався, що якийсь варіант з’явиться. Не хотів світитися на такому рівні, бо потім можуть бути проблеми зі знаходженням команди. Але це не були прямо пропозиції, а просто запитали, чи не хочу. Я відповів: «Ні».