«Моя дівчина плакала, я не розумів, як можна без води й електрики»: Кампуш – про перший хет-трик і адаптацію в Олександрії
Кампуш у минулому турі з Карпатами привернув до себе увагу не лише в Україні, але й у рідній Португалії. В себе на батьківщині Мігел став відомим, не граючи до цього в трясовині португальського футболу, а вже за межами своєї країни: велика кількість інтерв'ю провідним спортивним виданням та любов фанів Олександрії допомогла здобути свою мить слави.
Легіонер Олександрії своїми бомбардирськими подвигами повторив досягнення легенди Шахтаря Сергія Попова, який у 1998 році став першим захисником, який тричі відзначався у чемпіонаті України в матчі з ФК Дніпро (6:0). Більш як чверть століття по тому Мігел оформив хет-трик, будучи центрбеком.
Журналіст сайту «Український футбол» Олександр Карпенко поспілкувався з Мігелем Кампушом, який розповів свою футбольну історію.
«Хочу стати фахівцем з виконання штрафних»
– Мігел, перш ніж ми почнемо, як правильно вимовляється твоє прізвище? Кампос чи Кампуш?
– Кампуш. Мені вже говорили про те, що прізвище на футболці збиває дещо з пантелику, але правильно саме так, адже я португалець, а не латиноамериканець, хоча моя родина має походження з Венесуели.
– Олександрія не часто бувала раніше у верхній частині таблиці. Як у таборі команди сприймають результати команди?
– Для нас це хороша проблема😊 Коли ти займаєш найкращі місця, всі хочуть продовжувати вигравати в кожній грі.
– Як ти можеш описати те, що трапилося в грі з Карпатами?
– Це божевілля для мене! Ніколи не забуду святкування з партнерами по команді в роздягальні! Я отримав багато повідомлень від моїх друзів і сім'ї, багато позитиву. Дехто жартував навіть, що ніколи не бачив захисника, який забив хет-трик. Було класно.
– Що ти можеш сказати про свою гру і про матч у цілому?
– Карпати – дуже хороша команда. Ми знали про це. Ми багато боролися в першому таймі. Перед голом у нас було кілька поганих рішень, що ми не змогли реалізувати нашу стратегію в грі. Також Карпати добре виконували свою роботу.
Після голу ми змінили нашу стратегію в перерві. Другий тайм був найкращим для нас. Ми мали багато моментів, реалізували хороші нагоди. Мені пощастило забити штрафний і два пенальті. Нам посміхнулася вдача.
– Який момент став ключовим у грі?
– Перший гол зі штрафного. До нього гра була важкою: ми робили верхові подачі, небезпечні контратаки. А гол стабілізував нас, Карпати після нього трохи «поплили». Після першого тайму тренер добре поговорив з нами, що потрібно робити, і ми грали добре.
– Штрафний удар був блискуче виконаний. Відпрацьовуєш на тренуваннях?
– Так. Це те, в чому я дуже хочу стати фахівцем. Я знаю, що без роботи над цими аспектами моєї гри неможливо досягти результату. Я це треную і намагаюся вдосконалюватися щодня.
– У своїх попередніх клубах ти виконував штрафні удари?
– Так! Вільні удари, пенальті в кубкових змаганнях.
– Раніше тобі доводилося робити хет-трик?
– Ніколи.
Руслан Ротань. Фото: ФК Олександрія
«Після поганого «товарняка» Ротань мені сказав таке, що я отримав впевненість в собі»
– Впевнений, що цей момент ти запам'ятаєш на все життя.
– Напевно, що так. Я ніколи не відчував нічого подібного. Я дуже вдячний, що мені випав такий шанс – моїм партнерам по команді, тренерам за цю можливість, це неймовірно! М'яч я забрав додому, бо хлопці підписали мені його на пам’ять (та ігрову футболку також).
– Воротар Карпат Олександр Кемкін вважається фахівцем з пенальті, але жодного з твоїх ударів він не відбив.
– Я знав, що треба робити. Якщо голкіпер парирує – він зробив на відмінно свою роботу. Якщо гравець не схибив – так само.
– Звертався за порадою до Сані Філіппова?
– Я часто з ним розмовляю. Не тільки про футбол, про життя також. Я хотів віддати право бити пенальті йому, але тренери попросили Саню дати мені пробити.
– Преміум-партнер УПЛ – компанія VBET – перерахувала 5000 гривень за кожен гол у минулому турі на відновлення інфраструктури київської ДЮСШ-21. Знав про це?
– Це дуже круто. Я завжди брав участь у таких речах.
– Чи багато часу пішло на те, щоб зрозуміти вимоги Руслана Ротаня в Олександрії?
– Трохи, тому що тренери вимагають від гравців грати так, як потрібно команді. Я пам'ятаю ключовий момент у Туреччині, коли я вчився рухам у моїх партнерів по команді.
Ми грали багато товариських матчів, і в одному з них я зіграв дуже слабко, на мій погляд. За вечерею. Руслан і його асистент сказали мені, що це нормально: «Тобі потрібен час, щоб навчитися, ти будеш ставати все кращим і кращим». Я отримав стільки впевненості в собі, що для мене було майже неможливо зазнати невдачі.
– Який слабкий аспект твоєї гри ти покращив після переходу в Олександрію?
– Думаю, раніше я не так сильно ризикував, вважав за краще грати просто. Зараз я став більш впевненим на полі. Знаю, що роблять партнери, що мені потрібно робити. Маю більше впевненості з м'ячем. Можу проявляти свої сильні якості, намагаюся не підводити і зараз граю все краще і краще.
Мігел Кампуш (по центру) приймає вітання від партнерів. Фото: ФК Олександрія
«Безерра та Джевані стали для мене як брати»
– Майже рік ти граєш за ФК Олександрія. Кого можеш відзначити в УПЛ зі своїх суперників?
– Кривбас: вони багато пресингують, ніколи не дають відпочити. Завжди важко грати з ними. Шахтар – дуже небезпечна команда, завдає мені багато роботи. З Динамо я ще ніколи не грав, тому що вибув у минулому сезоні. З нетерпінням чекаю цього моменту.
– Ти повністю адаптувався в нашій країні?
– Єдине, до чого я ще не адаптувався – це мова, але з кожним днем я вчу українську. Загалом, я дуже радий бути тут. Люди в Україні дуже теплі. Місцеві жителі дуже гостинні до нас. Всі допомагають нам, розмовляють з нами. Я дійсно відчуваю себе як вдома.
– Багато слів українською знаєш?
– Я знаю не так багато, як хотів би. Використовую Duolingo, щоб розуміти своїх партнерів по команді та тренерів.
– Чи багато людей почали впізнавати тебе в місті?
– Особливо багато після хет-трику:)
– У команді є португаломовні Безерра та Джевані. Тобі допомагає на полі і поза ним присутність людей із рідною мовою далеко від дому?
– Звичайно, допомагає! Це завжди добре, тому що коли ти далеко від дому і не розумієш мови, то відчуваєш себе трохи самотнім, а вони допомогли мені познайомитися з клубом, людьми і відчути себе тут комфортно. Вони для мене як брати. Я щасливий, що вони тут.
– Як ти ладнаєш з місцевими гравцями?
– Більшість місцевих розуміють англійську. Наш капітан Кирило (Ковалець, – тут і далі прим. «УФ»), Шаба (Шабанов), Ваня (Калюжний), Філ (Філіппов). Решта гравців знають і розуміють прості речі, проте намагаються вивчити і кілька португальських слів.
«Моя дівчина плакала, не хотіла їхати в Україну»
– Розкажи, як стався твій перехід до Олександрії?
– Я грав у хорватському клубі Рудеш, і у мене був друг Іван Томечак, який грав із Русланом у Дніпрі. Я не знаю всіх подробиць, можливо, тренер запитав його про центрального захисника. Говорили про мене, запитали, як справи. Потім я дізнаюся, що ФК Олександрія зацікавилася.
У мене була зустріч, і я поставив кілька запитань про ситуацію тут. Мене запевнили, що тут спокійно. Вони мені це пояснили. Моя дівчина тоді плакала, вона не хотіла їхати. Це було важко, але я знав, що прийняв правильне рішення.
– За рік перебування в Україні що тебе шокувало, з точки зору повсякденного життя?
– Те, як український народ живе в умовах війни. Це вражає, тому що я не уявляю, як можна продовжувати жити без води та електрики. Люди не бояться. Це справді вразило мене до глибини душі. Я дійсно перейнявся духом українців.
– Які враження від України у тебе? Ти тут сам?
– Моя дівчина зі мною тут.
– Вона адаптувалася до життя в Україні?
– Спочатку ні, але потім вона почала дружити з місцевими дівчатами. Вона тут інтегрується, їй подобаються люди, а не холодна погода:)
– Transfermarkt повідомляє, що твій контракт закінчується в кінці сезону
– Саша, це неправда! У мене контракт з Олександрією до червня 2026 року...
– Чи знаєш ти, хто з твоїх земляків раніше виступав в Україні?
– Я добре пам'ятаю Велозу в Динамо. Був хтось ще?
– Антунеш.
– Я його пам'ятаю. Він теж грав у національній збірній.
– З якими відомими футболістами перетинався в Португалії?
– Вдома я грав у клубах з найнижчих ліг, тому не мав такої можливості.
Андрій Лунін. Фото: Google
«Лунін в Порту? Це божевілля»
– Коли ти зрозумів, що хочеш стати футболістом?
– Мій тато любив футбол. Він завжди грав зі мною, друзями та в сімейному колі. Моя сім'я – великі фанати Спортинга. Мої перші кроки у футболі були зроблені в місцевому філіалі Спортінг Ферментелуш. Без футболу я не уявляв свого життя.
– На якій позиції починав?
– Зовсім маленьким я грав на позиції нападника або півзахисника. Потім я виріс, і тренери відсунули мене назад.
– Хто був твоїм футбольним кумиром?
– Бруну Алвеш. Він був дуже сильним і технічним гравцем, агресивним.
– Агресивніший за Пепе?
– Ха-ха-ха. Я помітив, що у нас багато спільних якостей. Його потужність, працездатність дозволили йому багато
років грати на високому рівні.
– Чи збереже Спортинг лідерство в чемпіонаті без Рубена Аморіма?
– Він робив клуб непереможним. Це велика втрата для Спортінга, але це також хороший шанс для нього. Тренер пішов, але гравці залишилися: Дьокереш, Діоманде, Юлман.
– Чи зможе Аморім досягти успіху в АПЛ?
– Думаю, він може поборотися з Пепом. Як ви знаєте, Угу Віана перейшов до Ман Сіті. Двоє найбільших діячів структури Спортинга останніх років.
– Ворота принципового суперника Спортинга захищає наш Анатолій Трубін. Як тобі його гра в Бенфіці?
– Я не настільки слідкую за Бенфікою, щоб давати свою оцінку. Але в Лізі чемпіонів він чудово справляється зі своїми обов'язками.
– Андрієм Луніним, за чутками, цікавиться Порту. Що про це думаєш?
– Як на мене, це божевілля, Лунін проводив дивовижні ігри. Не знаю. Я впевнений, що в Порту його б полюбили, а самому Андрію у нас би сподобалося.
– Йому варто піти з Реала чи залишитися?
– Я думаю, що Португалію йому варто розглядати.
«Моє рідне місто трішки схоже на Україну»
– Як би ти описав своє рідне місто Ферментелуш тому, хто ніколи не був у Португалії?
– Місто розташоване біля озера Патейра. Трішки схоже на Україну. Правда, багато літніх людей, мігрантів з Латинської Америки, як і мої батьки.
– Любиш подорожувати?
– Я побував у США на кілька місяців, навчаючись в університеті. Грав у футбол і паралельно здобував освіту.
– Яку освіту ти здобув?
– Спортивний менеджмент. Я провів 5 місяців у США і повернувся до Португалії, аби професійно займатись футболом
– У Португалії ти грав за маленькі клуби. Чи легко тобі було залишати домівку, щоб грати у футбол?
– Так, тому що в тих командах не було ні відновлювальних центрів, ні саун, ні грошей. Я вирівнявся за своє життя. Мені було легко.
– Як ти проводиш час поза футболом?
– Вдома ходжу в спортзал, проводжу час з дівчиною, дивлюся фільми. Гуляю на озеро. Через ситуацію в Україні ми мало пересуваємося, більшу частину часу проводимо вдома.
– Що б ти вибрав – грати в топ-чемпіонаті чи запрошення в Спортінг?
– Перехід у Спортинг – однозначно.
– Чого очікувати від Олександрії в наступній грі проти «Вереса»?
– Я очікую дуже важкої гри. Я пам'ятаю нашу останню гру (2:2). Чудова атмосфера в Рівному. Вони небезпечні для нас, особливо бразилець Луан.