«Мудрик був інопланетянином: кажеш одне, робить інше»: Максим Жичиков дав відверте інтерв’ю

Колишній правий захисник Маріуполя, Олександрії, київського Арсеналу, Минаю, Металіста 1925 та молодіжної збірної України Максим Жичиков цього літа несподівано опинився в аматорському Авангарді (Лозова).

Напевно, вплинув на це той факт, що у минулому сезоні Жичиков не вписався у плани Патріка ван Леувена у Металісті 1925 й майже сезон провів поза командою, якій сумарно віддав п’ять років своєї кар’єри.

Редакція сайту «Український футбол» зв’язалася із Жичиковим, аби поспілкуватися про його сьогодення та плани, а також, звичайно, обговорити насичений яскравими подіями спортивний шлях.

Як Жичиков опинився в аматорському Авангарді? «Пропозиції були, але з Першої ліги»

– Максиме, зараз ви є гравцем аматорського Авангарду з Лозової. Невже у 32 роки зі своїм великим бекграундом не привернули до себе увагу професійних клубів?

– Так, повернувся додому:) Пропозиції були, але з Першої ліги. Я із Щасливого вже нікуди не хотів їхати.

Що стосується Авангарду, то зателефонував Саша Гладкий і запропонував допомогти. Я певний час ще подумав над варіантами, порадився з дружиною й вирішив поки не розмінюватися. Не бачив сенсу йти в команди Першої ліги без задач. Думаю, і так зіграв там вже більше, аніж потрібно.

– Ваші зіркові одноклубники Гладкий та Євген Селін ще в порядку?

– Та я думаю, що вони б могли ще якомусь клубу Другої або Першої ліги допомоги. Це 100%.

Ви подивіться на Євгена Хачеріді. Також донедавна грав за Авангард і п’ять років не виступав на професійному рівні, а зараз у Чорноморці – команді, яка серед лідерів Першої ліги. Олександр Кучер в нього повірив, і я думаю, що недарма. Наприкінці сезону усе буде видно.

Ні для кого дорога у футбол не закрита. Головне, тримати себе у формі. Такі гравці, як Селін, Гладкий, Денис Олійник, можливо, вже не такі інтенсивні, натомість мають за спиною дуже хороший багаж.

Максим Жичиков (у центрі). Фото: ФК Авангард

Хто з тренерів Шахтаря відрізнявся суворою дисципліною? «Він міг спокійно зателефонувати Ахметову з будь-якого питання»

– Ви є вихованцем Шахтаря. Як туди потрапили?

– Я у 2009 році закінчив харківський інтернат й після 11 класу Валерій Іванович Яремченко покликав мене в дубль Шахтаря. В клубі я пробув до 2013 року й далі почав їздити по орендах:)

– Яремченко – знакова особистість в історії Шахтаря. Владислав Нехтій в інтерв’ю нам взагалі називав його «третьою людиною в клубі після Ріната Ахметова та Мірчі Луческу».

– Думаю, що так і було. На той час він міг спокійно зателефонувати Ахметову з будь-якого питання.

Валерія Івановича ми сильно боялися. При вході на базу внизу був хол, де завжди ловив інтернет, й усі там сиділи у комп’ютерах та у щось грали. Він цього не любив, адже вважав, що так ми деградуємо. Так от тільки-но чули, що тренер приїхав на базу, одразу як мухи розліталися по кімнатах, аби він нас не побачив.

– Чи хтось ще із ваших тренерів у Шахтарі відрізнявся суворою дисципліною?

– Після того, як Валерій Іванович пішов до Маріуполя, мабуть, Сергій Олександрович Попов. Ось він міг дати прочухану.

Коли ще Валерій Іванович був тренером, а Попов допомагав йому, ми грали у квадрат, й Дмитро Гречишкін одного разу кинув йому м’яч поміж ніг. То ми потім грали, поки Попов його не «упіймав». Валерій Іванович вже казав: «Все, завершили квадрат», а Попов у відповідь: «Ні, граємо до кінця!». Стара школа:)

– Одним з найбільших талантів Шахтаря за вашим 1992 роком народження можна вважати Максима Малишева, який через травму рано завершив ігрову кар’єру.

– Він був в дублі, потім через свої причини Попов прибрав його до Шахтаря-3. Там він зіграв пів сезону або сезон, точно не пам’ятаю, і йому запропонували поїхати в оренду в Зорю. Через пів року туди підтягнувся і я, й ми разом поїхали на збори.

Коли розпочався чемпіонат, він спочатку виходив на заміни, а вже через три-чотири тури чемпіонату почав грати в основному складі. Ось так Миколайович [Юрій Вернидуб] в нього повірив.

Звичайно, якби не травма, то, думаю, він міг би у Шахтарі дуже сильно зарекомендувати себе й грати довго, як той таки Тарас Степаненко.

– Пограли ви разом також із бомбардиром Пилипом Будківським, який на молодіжному рівні взагалі розривав усе та усіх.

– Ну, так коли усі були зростом 170 см, а він – 190 см, то, звичайно, кожна флангова подача на нього завершувалася голом:)

Звичайно, він не тільки зростом відрізнявся. Хороший нападник. Зараз, коли вже набрався досвіду, думаю, став навіть кращим. В Зорі він є капітаном та веде команду за собою.

Пилип Будківський. Фото: ФК Зоря

Чим запам’яталися зірки команди Луческу? «Не уявляю, як він міг бачити спиною»

– Ви неодноразово їздили на збори з першою командою Шахтаря. Як враження на вас справив Мірча Луческу?

– Скажу, що особисто для мене це просто топспеціаліст. Тренування в нього хороші. Він має величезний досвід та знає, як привести команду до успіху.

Тренування були дуже важкі та інтенсивні. На зборах, особливо перший тиждень, давали серйозну бігову роботу. Також багато грали один в один.

– Хто із зіркових легіонерів справив найбільше враження?

– На мене – Дуглас Коста. В будь-якій вправі він показував, що є топфутболістом. В нього було усе: обіграш, швидкість.

Все ж на перше місце я б, звичайно, поставив Фернандінью. В нього такий інтелект, що, блін, не знаю. Грав у центрі поля, але робив такі речі... Не уявляю, як він міг бачити спиною.

– А хто найбільше жорсткістю на полі відзначався?

– В цьому плані – Степаненко. Ось йому було однаково, хто навпроти: бразилець, молодий, старий. Він не мав авторитетів. Просто виходив на поле й робив свою роботу.

– Як надалі склалася ваша ситуація у Шахтарі?

– Після одних зі зборів я підписав п’ятирічний контракт з першою командою Шахтаря. Далі отримав перелом плюснової кістки й певний час відновлювався.

Чемпіонат серед дублерів ми програли, Попова прибрали, і мій тодішній агент Вадик Шаблій сказав, що є можливість поїхати в оренду в Зорю. У мене був варіант залишитися та ще пограти в дублі, але спільно з агентом вирішили спробувати власні сили в УПЛ.

Тарас Степаненко. Фото: ФК Шахтар

Через що не заграв у Зорі? «Вернидуб при усіх заявив про мій перевід в дубль. Я встав та вийшов»

– В Зорю в ті часи гравці Шахтаря їхали в оренду пачками, й усім так чи інакше давали шанс. Ви ж за Вернидуба не провели жодного матчу. Чому так відбулося?

– Більше причина полягала в тому, що я ще був молодим й не ставив футбол на перше місце. Сказати, що Вернидуб винен? Ні. У першу чергу, винен я сам, бо був нестійким.

– Який момент у Зорі став ключовим?

– Коли Зоря їхала в Краматорськ на кубковий матч з Авангардом (1:3, д.ч.), я підійшов до Вернидуба та спитав, чому мене не взяли до заявки. Він сказав: «Ти лише нещодавно прийшов до команди й ще не адаптувався». Заявив у відповідь: «Так я місяць у команді!». Вернидуб тоді запропонував: «Ну, якщо хочеш, поїхали, просто подивишся». Я відмовив: «Та ні, який сенс мені їхати в Краматорськ просто подивитися?».

У підсумку я тоді пішов потренуватися з дублем, а Зоря програла Авангарду. На наступний день Вернидуб зібрав команду й при усіх заявив про мій перевід в дубль. Я встав і вийшов, давши зрозуміти, що вже й сам не повернуся в першу команду Зорі. Ось така в мене була перша оренда:)

Як пережив оренду в Маріуполь Павлова? «Якось дотягнув до фінішу й почав блювати»

– Далі на вас чекала оренда в Маріуполь Миколи Павлова.

– Так, я прийшов туди саме перед зимовими зборами в Туреччині. Найбільше мені запам’ятався тест 5х300. 300 метрів потрібно було пробігти за 45 секунд, й давалася п’ятихвилинна пауза. Я думав, що нічого складного в цьому немає.

Пробіг перші 300 метрів й кажу: «Та, пацани, легко! Ще п’ять хвилин пауза». Другі 300 метрів – вже все. Треті 300 метрів – важко. Четверті 300 метрів – взагалі ледве добіг. П’яті 300 метрів – думав, що біжу, а я все на місці. 

Якось дотягнув до фінішу й біля сітки почав блювати. Павлов вважав, що я молодець, бо пробіг через не можу. Тренування завершилося, я зайшов у ліфт у готелі, аби піднятися в номер на третьому чи четвертому поверсі, й мене знову почало нудити – ледве встиг до туалету:)

– Як з Павловим спрацювалися?

– Він – класний мужик. Нічого поганого не можу сказати.

Пам’ятаю, як я вперше вийшов у нього в основному складі на домашню гру із Зорею (2:1). Ми тоді приймали матчі у Дніпрі на «Метеорі». Там була багнюка, а зараз він зарослий. Павлов на базі викликав мене перед грою й спитав: «Ну, що, ти готовий?». Відповів: «Готовий». І він заявив: «Пристрасть та бажання – це невіддільна частина, а потім, коли травка підросте, там і технічка з’явиться».

– Ви у Маріуполі перетнулися із зовсім юним Миколою Шапаренком.

– Так. Усі ж кажуть, що це Павлов виховав. Він молодим взяв Шапаренка в команду й почав випускати в УПЛ. Потім його забрали до Динамо.

– Як Павлов ставився до Шапаренка?

– Та він його любив. Це був для нього як онук:) Добре ставився, вірив і дозволяв усе, адже молодий гравець показував прагнення та якийсь азарт. Ось що стало ключовим.

– Коли Шапаренко поїде в Європу?

– Це питання до керівництва Динамо:) Думаю, коли буде гарна пропозиція, то його можуть спокійно відпустити.

Микола Шапаренко. Фото: ФК Динамо

Чому Яремчук не став основним у Динамо? «Це так само як із Супрягою»

– Далі у вашій кар’єрі була піврічна оренда до Олександрії. Саме у той період там також в оренді, але з Динамо, чудово виступав Роман Яремчук. Кияни не розгледіли талант?

– Хороший нападник. Після Олександрії він же повернувся до Динамо. Це так само як й з Владиславом Супрягою. Яремчук дав результат в Олександрії, а в Динамо щось не пішло. Як то кажуть, потрібно знайти свого тренера та свою команду й тоді в тебе усе буде добре.

– Якими ігровими якостями запам’ятався Яремчук?

– В нього гарна швидкість, він – габаритний нападник, який може зачепитися за м’яч. І хоча Яремчук на той момент був ще дуже молодим, Богданович повірив у нього та поставив.

– У 2018 році ви у складі ФК Полтава вийшли з Першої ліги до УПЛ, але після власник клубу Леонід Соболєв ухвалив рішення закрити клуб. Як це було?

– Після виходу до УПЛ в нас був банкет, й ми пішли у відпустку. Десь за тиждень до початку зборів в інтернеті почали ширитися чутки, що клуб може знятися з чемпіонату. Ніхто не вірив. Зателефонував головний тренер Анатолій Петрович Безсмертний і сказав збиратися.

Ми зібралися на базі, й до нас приїхала якась людина від президента, яка повідомила, що клубу не буде. Усі почали казати: «Чому так? Нам не потрібні зарплати. Ми готові грати на тих самих умовах, що були у Першій лізі. Тільки залиште УПЛ». Нам відповіли: «Справа не в грошах. Ухвалили таке рішення, й воно не обговорюється». Президент хотів грати лише на своєму стадіоні, але він тоді трохи не відповідав критеріям.

Ми ще вийшли потренуватися, ввечері посиділи, а на ранок нам роздали документи. Усі поїхали по домівках.

Що творив Мудрик в Арсеналі? «Був інопланетянином»

– Після вояжу до Європи ви залетіли в кризовий київський Арсенал, який марно намагалися врятувати від вильоту з УПЛ. Тоді в команду в оренду з Шахтаря прийшов Михайло Мудрик. Чим він запам’ятався?

– Та Мудрик на той момент був інопланетянином. Йому кажеш одне, а він робить інше. Мудрику кричали бігти назад, а він виконував щось своє. Після тренування йому казали: «Завершили. По воротах бити не можна». Він: «А чого? Мені потрібно бити». Й продовжував бити.

Він був молодим й особливо не грав. Так, в нього були певні якості. Те, що він показував потім, це були два різних Мудрика:)

– Тоді, мабуть, ви не могли уявити, що Шахтар продасть його в Челсі за 70 мільйонів євро?

– Я навіть не думав, що так вийде:) Ну, хто міг повірити? Він пограв в Арсеналі, потім у Десну пішов... Ось потім у Шахтарі знайшов свого тренера Ігора Йовічевича й розкрився. До нього знайшли правильний підхід.

– Що думаєте з приводу дискваліфікації Мудрика? Чи зможе повернутися?

– Думаю, час є. Зрозуміло, що дуже багато втрачено, але з тим, як він тренується, не має виникнути проблем повернутися. Він – фанатик цього. Треба терпіти та працювати. Він ще себе покаже.

– Казали, що з Минаєм у сезоні 2019/20 ви вийшли в УПЛ ледве не з одним з найменших бюджетів у Першій лізі. Чи дійсно це було так?

– Дякую, що хоча б за квартиру можна було заплатити. Щось платили, але на той момент це, мабуть, були одні з найменших умов у Першій лізі.

В останній домашній грі з Волинню (1:0) нам достатньо було не програти й ми б вийшли з другого місця, яке й планували посісти. Проте завдяки перемозі та вдалому збігу обставин у паралельних матчах ФК Минай фінішував першим.

– Чому ви не залишилися в команді на УПЛ?

– Я не домовився по умовах. У мене тоді була розмова з Васею Кобіним, і він говорив одні умови. Коли ми зібралися після відпустки, він сказав іти до керівництва та розмовляти. Я прийшов і назвав суму, яку обговорював з тренером, а у відповідь почув трохи іншу. В той же день зібрав речі та поїхав.

Михайло Мудрик. Фото: Getty Images

Як Металіст 1925 ганебно вилетів до Першої ліги? «Скрипник не міг дивитися в очі пацанам та вболівальникам»

– Як у сезоні 2023/24 ви з Металістом 1925, який очолював Віктор Скрипник, примудрилися вилетіти з УПЛ з останнього місця?

– Я не знаю, як можна було упустити. По-перше, те, що ми вилетіли, по-друге, Турнір чотирьох.

Скрипник привів своїх футболістів. До цього три роки плюс-мінус був один колектив. Це європейський тренер й усе змінилося: підхід, вимоги. Можливо, ми не до кінця розуміли його ідею. Не можу сказати, що винний виключно Скрипник. Ми усі в одному човні, тому відповідальні і тренер, і гравці, і керівництво. Усі робили щось неправильно.

Все розпочалося з того, що змінилося керівництво й розпочалося вливання дуже великих грошей. Для українського футболу це добре й зараз, подивіться, скільки Металіст 1925 здійняв галасу в УПЛ тими таки трансферами. Однак на той час старожили мали одні умови, а гравці, які приходили зі Скрипником, отримували інші. Можливо, це також вплинуло.

– У який момент стало зрозуміло, що команда летить у прірву?

– Ми програли одну гру, Скрипник: «Нічого страшного, ми лише знайомимося». Потім програли другу гру, далі – третю. Треба було струснути пацанів. Результату не було, а вони почувалися дуже розслаблено.

Начебто усе було нормально. Провели збори в Іспанії, були ігри, хороші умови, поля. Приїхали й чемпіонат показав, що ми взагалі не готові.

– Попри виліт, доля подарувала Металісту 1925 шанс виправити це непорозуміння завдяки Турніру чотирьох, однак команда не скористалася ним, програвши у півфіналі Лівому Берегу (1:1, пен. 4:5). В чому причина?

– Ми дуже довго були на зборах. Просто тривалий час вирішувалося, чи проводитимуть цей турнір, чи ні. Ми то переїздили, то їхали, то знову приїздили, то тренувалися... Звичайно, це не відмовка.

Програли не по ділу. Не вирішили свої моменти, а вони реалізували свою можливість. Добре, що ми ще забили на останніх хвилинах. Пенальті – це лотерея. Ми у ній поступилися.

– Як Скрипник йшов?

– Чесно скажу, що він не зайшов до роздягальні оголосити про це. На наступний день усе говорило керівництво.

– Скрипник не зайшов до роздягальні після поразки від Лівого Берега?

– Тоді він зайшов, але ж ми не знали, що він піде. Нам лише повідомили, що на наступний день буде зібрання.

– Чи хтось намагався завадити відставці Скрипника?

– Усі, хто добре знав Скрипника, Владлен Юрченко, Максим Імереков, телефонували та розмовляли з ним.

Його ніхто не прибирав. Нам сказали, що це було його рішення. Мовляв, він не міг дивитися в очі пацанам та вболівальникам після програного турніру, який зробили для нас.

Чому перестав грати за ван Леувена? «Якщо в нього немає бажання сказати в обличчя, чим я не влаштовую...»

– У Металісті 1925 ви пограли з Денисом Гармашем. Яке враження справив?

– Гармаш – це як велика дитина:) Міг забути взяти бутси на тренування. Класний пацан і друг. Якщо буде потрібно, то у будь-який момент прийде на допомогу та ніколи не відмовить. Він простий. Немає в нього зіркової хвороби й, спілкуючись з ним, не подумаєш, що він грав за Динамо та збірну України.

Одного разу, коли поверталися зі зборів, зупинилися на заправці взяти каву, а Кум поставив телефон на зарядку. Потім скомандували від’їзд, усі сіли, автобус вже проїхав метрів 10-15, і він із заднього сидіння кричить: «Стійте, я телефон забув!».

– Що скажете про нове керівництво Металіста 1925? Клуб у надійних руках?

– Думаю, що Богдан [Бойко] не так давно у футболі, хоча й, можливо, його любить. Він ще навчається, але вважаю, що в нього усе вийде. Він робить усе, аби цей клуб йшов уперед, а не стояв на місці.

– На ваших перспективах у Металісті 1925 хрест поставив Патрік ван Леувен?

– Так, Патрік. Він прийшов, й менш ніж за місяць тренувань Юра Данченко повідомив, що за рішенням головного тренера я переходжу в другу команду. Спитав: «Чому?». У відповідь почув: «Хочеш, то підійди до нього та спитай». Я заявив: «Якщо в нього немає бажання викликати мене та сказати в обличчя, чим я його не влаштовую, то сам точно підходити не буду».

Мабуть, якби я перетнувся з Патріком у Шахтарі, як директором академії, то моя кар’єра у Металісті 1925 склалася б інакше:)

– Чи не було образливо, що так списали?

– Було образливо, бо в цьому клубі, блін, провів п’ять років.

Також було образливо, коли закінчився контракт, так, попрощалися в інстаграмі, приємно, але не відбулося ніякої розмови, на якій мене б спитали: «А ти хочеш ще пограти чи завершуєш? Можливо бажаєш вчитися та отримати якусь посаду в клубі?». Не було жодної пропозиції. Наприклад, піти тренером в академію комусь допомагати. Я ж не кажу в першу команду. Значить, на той момент усе було зайнято.

– Один плюс – у Металісті 1925-2 ви пограли із сином легенди Динамо Олега Гусєва – Олексієм Гусєвим. Що скажете по ньому?

– Гарний футболіст. В кожного є свої недоліки та свої плюси. Його батько зробив серйозну кар’єру, але усе, перш за все, залежатиме від самого Олексія.

Якщо Гусєв-молодший прийшов у Металіст 1925, то хтось його покликав. Значить, тренер щось в ньому побачив. Чому його не ставили? Мабуть, не розкрився, або не дали розкритися.

Патрік ван Леувен. Фото: ФК Металіст 1925

Що думає про Буяльського? «Як він не підходить збірній України? Людина, блін, робить усе: віддає, б’є»

– Ви пограли за юнацькі та молодіжні збірні України. У складі команди до 21 року перетиналися з багатьма майбутніми зірками, наприклад, з Віталієм Буяльським. Чим запам’ятався?

– Людина, як то кажуть, з великою головою. Розумний. Топовий футболіст та хлопець.

– Буяльський не в збірній України – норм чи стрьом?

– Я цього ніколи не розумів. Бувало, його викликали, а потім знову тривалий час він залишався поза заявкою. Тренери казали, що він не підходить під структуру гри. Як він не підходить? Людина, блін, робить усе: віддає, б’є.

Зрозуміло, що зараз, можливо, є ще кращі, але, думаю, Буяльський збірній дуже сильно допоміг би.

– Добре, які у вас плани?

– Зараз я навчаюся на В-диплом. Добігла кінця лише перша сесія. Останній екзамен буде наприкінці цього року, або на початку наступного.

Професійну ігрову кар’єру все ж ще не хотілося б завершувати. Сподіваюся, це така творча пауза. Все може бути. Зараз тренуюся, підтримую себе у формі, граю за Авангард. З усім тим 7 листопада мені вже виповниться 33, і в Україні мене вважатимуть старим.

Бліц

– Якою була ваша перша зарплата у футболі?

– 45 доларів. В дублі ФК Харків.

– Що купили на першу хорошу зарплату?

– Та нічого. Просто витратив її на себе:)

– Де була найбільша п’янка за кар’єру?

– Мабуть, у Минаї, коли вийшли з Першої ліги до УПЛ. Добре відсвяткували.

– Довго квасили?

– Та один день. В нас тоді була дуже коротка перерва перед стартом зборів.

– Колись пропонували участь у договірних матчах?

– Ні. Це точно. Я ніколи в житті не буду псувати своє ім’я.

– Про що шкодуєте?

– Я для себе вирішив, що, напевно, не до кінця розкрив свій потенціал у футболі. Мабуть, через якісь власні помилки. Ось про це я шкодую та корю себе, що міг краще реалізуватися у футболі.

– Якби була можливість відмотати час назад та виправити одну помилку, то що б це було?

– Я б не пішов з Шахтаря до Зорі в першу оренду. Залишився б у своєму клубі. Це була моя найбільша помилка в кар’єрі, яка розгорнула хід подій у футболі проти мене.