«Найбільші премії виставлялися проти Шахтаря і Динамо»: Роман Санжар ‒ про життя в Австралії і крах Олімпіка

Роман Санжар – відоме ім’я в вітчизняному футболі. Проте останнім часом про нього не чути. Чому? Вияснив «УФ». Прямо з Австралії тренер дав ексклюзивне інтерв’ю для сайту «Український футбол», розповівши, як йому живеться в еміграції, про життя в Австралії, а також пригадав, як евакуйовувався Олімпік з Донецька у 2014-му році й чому клуб розпався, щиро розповів про невдалий сезон у Карпатах, оцінив початок нового сезону в УПЛ та шанси Шахтаря і Динамо та багато іншого.

«В Австралії зустрічав багатьох українців»

– Ми із здивуванням дізналися, що ви зараз перебуваєте у Австралії. Розкажіть, чи вже звикли до нового клімату, нової країни? 

– Якщо чесно, то я ще досі не зумів звикнути. Зараз в Австралії, по суті, зима, бо коли в Україні літо, то тут зима. Але зима тут досить тепла: з температурою вдень – 15-20 градусів тепла, вночі вона знижується до 7-10 градусів тепла. 

За цих півроку, що я пробув у Австралії, тут було дуже багато дощів. Кажуть, що раніше так не було і у них просто змінився клімат. 

– Відчували себе, як в Англії, з такою погодою? 

– Можна і так сказати, напевно (сміється – прим УФ). Тим паче, що Австралію засновували англійці, тому вона близька до Великої Британії.

– Чим займаєтесь в Австралії?

– Зараз вивчаю англійську мову. Також проводжу час із сином і своєю сім’єю. Намагаюся адаптуватися, та в основному займаюсь навчанням і англійською мовою.

– Що вам найбільше подобається в Австралії?

– Не знаю, наразі важко щось сказати. Тут є свої правила та дисципліна. Тут все трішки інакше. Навіть правила дорожнього руху: наприклад, в Україні лівосторонній рух, а тут - правосторонній. Тому дуже незвично, коли кермо з правого боку та все рухається у протилежному напрямку. 

Дуже незвично було у перший час, зараз я вже адаптувався, тому все нормально. Також мені до вподоби природа Австралії, тут багато красивих місць і різних тварин.

– Яка головна різниця між Австралією та Україною? 

– Я думаю, що різниця у всьому ‒ зокрема, у роботі самої держави. Тут більш серйозно до всього ставляться, більша дисципліна. Якщо говорити про водіння, то тут більші штрафи, контроль, камери. Загалом усе більш суворо, ніж в Україні. Клімат теж тут інший абсолютно. Велика дисципліна в усьому.

– Ви проживаєте у Сіднеї, чи зустрічали українців у місті? 

– Так, зустрічав на вулицях українців. Тут багато є наших людей, з Одеси та інших міст.

«У мого батька в Донецьку чотири рази вилітали вікна вдома»

– На жаль, для вас це не перший випадок, коли довелося покидати рідну домівку. Можете розповісти, як Олімпік евакуювався з Донецька у 2014 році? 

– На початку 2014 року ми були на зборах у Туреччині. Тоді пішли перші сутички в Україні, в тому числі на Донбасі. Ми усі були стурбовані. Як відомо, у Туреччині в готелях працюють російські телеканали, які розповсюджували одну інформацію. От ми наслухались телевізор і почали телефонували рідним та уточнювали, чи дійсно все так відбувається. Ми були дуже схвильовані, хотілося приїхати додому. 

Коли ж повернулися та розпочали чемпіонат, у нас перші матчі за календарем були на Західній Україні. Я пам’ятаю, що після того, як ми наслухались російських телеканалів, переживали про те, що ми з Донецького регіону і нас якось не так будуть сприймати на Заході країни. Коли ми приїхали туди, зіграли матчі, то помітили, що і близько такого немає, як говорили на російському телебаченні. Наша команда заспокоїлась. 

Далі продовжували чемпіонат, а паралельно тоді на Донбасі розвивалися різні події, захоплювалися будівлі у Донецьку, телевежі. Це все тривало протягом двох-трьох місяців. Коли чемпіонат підходив до завершення, ми свою заключну гру були вимушені грати у Бердянську на виїзді.

Ми тоді виграли Першу лігу. Завершивши чемпіонат, ми розуміли, що ситуація у Донецьку розпалювалася. Я зідзвонився з президентом Олімпіка Владиславом Гельзіном і сказав, що команді потрібно терміново виїжджати, бо може бути таке, що не вдасться виїхати з Донецька. На той момент вже була така обстановка, що могли перекрити виїзд, саме тому ми поспішали. Президент тоді підтримав нас і ми завантажили усі речі в автобус і виїхали до Харкова. Нам вдалося проїхати блокпости та виїхати з міста. 

Команда приїхала у Харків, а я зі своїми помічниками поїхали за нашими сім’ями. Вони вже були не в Донецьку, а в Бердянську. Згодом мені хлопці з команди сказали, що у Харкові не дуже хороші умови, треба їхати в інше місце. Я зателефонував Гельзіну, пояснив ситуацію і він сказав, щоб ми їхали у Київ. Ось так ми і опинились у Києві, на базі у Щасливому. Ми розпочали там жити, знімати квартири згодом і вже готуватися до сезону в УПЛ. А футболісти привезли свої сім’ї до столиці.

– Що сталося з клубною інфраструктурою у Донецьку? 

– Ми виїхали на автобусі, тому з ним все гаразд. Я знаю, що наша база у Донецьку не розбита, вона стоїть. Чи вона використовується, не знаю. Президент усе робив для того, щоб підготувати наш стадіон до стандартів Прем’єр-Ліги. Завезли вежі, освітлення і так далі. Як воно було, так і залишилося. 

– Чи правда, що в Києві ви жили в однокімнатній квартирі? Чому клуб вам не міг дати нормальні умови? 

– Ні, це неправда. Я не жив у однокімнатній квартирі. У мене були комфортні умови. Я зняв квартиру, згодом до мене приїхала сім’я, так ми весь час і прожили. Тому в мене відразу була хороша квартира.

– Чи залишились у вас рідні чи знайомі на Сході України?

– Так, у мене в Донецьку живуть батьки. 

– Яка ситуація зараз у Донецьку? 

– Все дуже погано. Місто обстрілюють, багато людей загинуло. Нещодавно у мого батька вдома вилетіли вікна. Пощастило, що він був у іншому місці, коли це все відбулося. Умови там зараз погані. У мого батька за весь цей час чотири рази вилітали вікна вдома. Слава Богу, що його пронесло і з ним все гаразд. 

– Чи не хотіли би ви вивезти батьків з Донецька? 

– Справа в тому, що вони люди вже у поважному віці. Старшим людям непросто переїжджати на нове місце. Вони тримаються за житло, переїжджати у такому віці вже важко. Коли була більш-менш ситуація, тобто до 24-го лютого, то батьки приїжджали до мене до Києва. Ми з ними бачилися часто. 

– Ви плануєте продовжувати жити вже у Австралії? 

– Наразі так. Я приїхав сюди та поки буду тут. Навчаюсь англійської мови, планую працювати тут футбольним тренером.

«Якби Суркіс хотів продати Динамо, то покупці би знайшлись»

– Зараз розпочався новий сезон в Україні. Через різницю у часі, мабуть, не встигаєте слідкувати за матчами? 

– Якщо чесно, то ні. Максимально намагаюся читати новини та бути в курсі. Тут інший часовий пояс, деколи буваю зайнятий і не встигаю подивитися футбол. 

– Як вважаєте, хто виграє УПЛ? 

– Я не люблю робити якісь прогнози. Виграє той, хто буде більш стабільним та на кого менше вплине ситуація в Україні. Зараз щось говорити важко і нереально робити якісь прогнози. Щодня все може змінюватися. 

Щоб уявити, що себою являють команди на сьогоднішній день, то потрібно, щоб минуло 5-7 турів. Тоді буде якесь розуміння, хто і як підготувався, який склад зберіг, який психологічний стан у командах. 

Наприклад, Шахтар дуже сильно змінився: багато молоді, легіонери пішли, тому це абсолютно інша команда. Безумовно, що молодь талановита, але, як вони себе проявлять… Зовсім інші завдання, треба боротися за чемпіонство, чи зможе молодь, чи ні, треба дивитися. 

– Динамо на старті сезону не вражає взагалі, у чому причина? 

– Мені важко говорити, бо я не стежив за підготовкою. Я не розумію їхнього психологічного стану. Можна припустити, що всі ці події дуже сильно впливають на ментальну підготовку та настрій футболістів. Коли немає концентрації на процесі, коли твої думки спрямовані на інше, то це завжди ускладнює підготовку. 

Футбол не може бути осторонь від того, що відбувається в Україні. Події, безумовно, впливають на всіх гравців, бо всі переживають за свою країну, за близьких, за друзів, про майбутнє. Це все відволікає та може впливати на процес. Луческу ‒ досвідчений та кваліфікований тренер. Якщо є збій зараз, на старті сезону, то мені здається, що це через психологічний стан футболістів.

– Луческу сказав, що, може, матч із Дніпром-1 – його останній на чолі головного тренера Динамо. Суркіс-молодший пояснив, що це все емоції. Це можуть бути емоції від такого досвідченого тренера?

– Я не думаю, що емоції керують Луческу. Він вміє керувати своїми емоціями, а не вони ним. Якщо він так сказав, то значить, щось за цим стоїть. Тут можна лише здогадуватися, чому він так сказав. Я не знаю, які там процеси відбуваються, тому важко щось коментувати. 

У Динамо все ще великі перспективи, щоб виграти чемпіонат у цьому році, бо, на відміну від Шахтаря, вони зберегли свій склад. Через одну чи дві невдалі гри Луческу не буде піддаватися емоціям. Там якісь інші процеси відбуваються, якщо він так сказав.

– Луческу ще може дати щось нове Динамо?

– Звичайно, що може. Якщо подивитися на його історію в українському футболі, то ми пам’ятаємо, що Шахтар вигравав Кубок УЄФА. Той сезон для Луческу розпочався погано, команда невдало стартувала. Однак президент клубу Ринат Ахметов перетерпів цей момент, довіряв тренеру і ситуація переломилась, сезон склався більш, ніж успішно. Попри поганий старт, коуч зумів зробити правильні висновки та провести правильну роботу з командою. 

Важливо розуміти, наскільки вмотивований сам Луческу, наскільки йому комфортно працювати у таких умовах в Україні. Він теж розуміє, що рівень чемпіонату впав, багато труднощів. Можливо, у нього є інші пропозиції ‒ перейти у більш стабільні чемпіонати, ніж український на даний момент. Тут ми можемо лише здогадуватися. 

Ситуацію переломити можна, головне, щоб було бажання. Тим паче, що потенціал у Динамо є і досвід у Луческу теж є.

– Динамо підписало Владислава Кабаєва із Зорі, він підсилить киян?

– Кабаєв – цікавий, швидкий та технічний футболіст. Я думаю, що ось така кров і потрібна для Динамо. Я ще не розумію, як Владислав буде грати у Динамо, чи потягне він відразу цей рівень, але завдяки підсиленню складу вмотивованими футболістами – це може бути плюсом. У Кабаєва є всі якості, щоб заграти. Він креативний, швидкий і хороший гравець. Такі хлопці можуть додати пристрасті киянам на футбольному полі.

– Як думаєте, якби Ігор Суркіс хотів продати Динамо, то він знайшов би покупця? Чи зараз гроші у футбол ніхто вкладати не буде? 

– Мені зараз важко сказати, але, напевно, у момент війни продавати щось не вигідно. Краще щось купувати, однак тим людям, які розуміють, що може бути завтра. Якби Суркіс хотів продати Динамо, то знайшлись би покупці. Тому що це клуб з історією, це бренд.

«У мене були пропозиції з-за кордону, але вони мене не зацікавили»

– Як вам Ігор Йовічевич у ролі головного тренера Шахтаря, ви знайомі з ним? 

– Ми знайомі, але не близько. Ми пересікались, коли зустрічались наші команди - Олімпік, Карпати.  Йовічевич провів хорошу роботу в Карпатах і Дніпрі-1. Тепер поспостерігаємо, як складеться у нього у Шахтарі. Думаю, що все має бути вдало. Він хороший тренер але успіх залежить від різних факторів. 

Те, що Йовічевич вміє працювати з молодими футболістами – це правда. У нього європейський менталітет. У Карпатах при ньому тоді і Мар’ян Швед заграв, і Олексій Гуцуляк. Він зміг підготувати хороших футболістів. Тому і Шахтар звернув на нього увагу, бо їм підходить його вміння працювати з молодими гравцями. 

– Шахтар офіційно оголосив про підписання Мар’яна Шведа. Як думаєте, він підсилить донеччан, чи ні? 

– Вважаю, що так. У Мар’яна є всі якості для цього. Він вже подорослішав, отримав досвід гри у європейському футболі. Шахтарю потрібен креатив, у Мар’яна є все, щоб підсилити “гірників”. 

– Українізація складу Шахтаря піде їм на користь? Чи, щоб навчитися знову грати практично без бразильців, треба буде чекати роки? 

– Тут потрібно правильно розуміти. Були бразильці, дорогі та якісні футболісти, які забезпечували певний рівень Шахтаря. Якщо клуб прийняв таке рішення, вони розуміють, що у них добре працювала академія, є свої молоді гравці. 

Думаю, що на бюджет клубу дуже сильно вплинула ситуація в Україні. Тому Шахтар прийняв рішення піти таким шляхом – побудувати команду зі своїх молодих, талановитих футболістів. На мою думку, це правильне рішення. У них дуже багато талановитих хлопців, а що з цього вийде, побачимо через деякий час. 

Безумовно, такого результату та гри, які були під час виступів бразильців – не буде. Принаймні, зараз їх чекати точно не варто. У Шахтаря хороші власні вихованці, їм потрібно дати час і він покаже, як воно буде далі. Думаю, що Шахтар швидко перебудується. Молодь буде рости, у цій ситуації будуть розвиватися наші українські футболісти.  

– Влітку було чимало тренерських змін в українському футболі, у вас були якісь пропозиції? 

– У мене були пропозиції з-за кордону. З українського чемпіонату варіантів не було. Ті, що були з Європи, мене не зацікавили. Моя сім’я знаходиться в Австралії, мені звідси їхати не було сенсу. Прийняв рішення залишатися тут і бути тут зі своєю сім’єю. 

– Минулого року була інформація, що ви могли очолити Олександрію, наскільки це правда? 

– Це неправда. Я не вів перемовини з Олександрією і від них не було жодних пропозицій.

– Олександрія у цьому сезоні може стати темною конячкою? 

– Вважаю, що так. У них підібрані дуже хороші та досвідчені гравці. У цьому сезоні може бути все непередбачувано. Команди від яких ми нічого не очікуємо можуть виступати краще. А клуби від яких навпаки чекаєш результату можуть грати гірше. 

«Найбільші премії в Олімпіку були за матчі проти Шахтаря і Динамо»

– Останнім клубом, який ви тренували був донецький Олімпік. Чому він розпався? 

– По-перше, це фінансування. По-друге, ситуація з президентом, якого відсторонили від футболу. Він втратив зацікавленість до фінансування клубу. Для того, щоб утримувати клуб УПЛ, потрібні великі вкладення. Кожен президент повинен отримувати для себе ще якісь дивіденди від цього. 

Це був не бізнес для Владислава Гельзіна, у плані того, що це були інвестиції. Він любив цю справу. З того моменту, як ми виїхали з Донецьку, він підтримував клуб і знаходив кошти, ресурси. Наш клуб був стабільним. У нас не було жодних затримок з виплат зарплат.

– Ваш успішний сезон в Олімпіку, коли ви вивели команду в Лігу Європи та грали у третьому кваліфікаційному раунді з ПАОКом – запам’ятали це на все життя? 

– Звичайно, це був такий момент про який мріють багато тренерів - опинитися у такій ситуації, коли ти досягаєш максимально можливих результатів, виходячи з тих можливостей, які у нас були. Безумовно, що ці емоції, які ти відчуваєш, досягаючи цілі, про яку можна лише мріяти. Це дорогого вартує, це незабутнє.

– Чому не вдалося пройти ПАОК? 

– Якщо бути відвертим, то ПАОК порівняно з нами ‒ дуже сильна, укомплектована та фінансово забезпечена команда. Вони реально були сильніші за нас. Ми могли навіть виграти у першому матчі, але зіграли внічию 1:1. Напевно, була перевага на нашій стороні, бо вже розпочався чемпіонат України, а в них лише йшла підготовка. 

До першого поєдинку вони десь не очікували від нас такої гри, нам вдалося забити й гідно зіграти перший матч. У другому протистоянні вони зробили висновки, краще підготувалися та нам було важче і була помітна різниця у класі. У підсумку, ми програли, вони виграли ‒ 2:0. Пройти ПАОК було можливо, але дуже важко.

– Ви були задоволені тоді підбором гравців у Олімпіку? Кого можете виділити? 

– У нас склалась така ситуація, що у тому сезоні, коли ми вийшли у Лігу Європи, ми розпочинали рік з одним складом, а у зимове міжсезоння з команди пішли п’ятеро ключових футболістів, а саме Кирило Петров, Володимир Лисенко, Володимир Танчик, Максим Драченко і Артем Барановський. Ці хлопці практично завжди грали у стартовому складі. 

У весняній частині УПЛ їхня відсутність дуже відчувалась на футбольному полі. Ми змогли добитися мети, однак це було важко. Коли завершився чемпіонат, клуб покинула решта футболістів. За один сезон у мене пішов увесь склад. Перед матчами з ПАОКом я збирав абсолютно нову команду. Для цього у мене було всього-на-всього три тижні зборів і далі вже поєдинки з кваліфікації до Ліги Європи.

У нас були контрольні матчі під час зборів, коли я за гру використовував до 30 людей. Я давав по 20 хвилин кожному, використовував спаринги, як перегляд гравців. Я поспішав, розуміючи, що невдовзі мене чекають відповідальні матчі, а людей практично немає. За тиждень до початку чемпіонату до мене повернулися Андрій Богданов, Антон Кравченко, Артем Шабанов і Моха. Ці чотири гравці суттєво вплинули на все. Вони відразу включилися у роботу, хоча фізично не були готові. 

Ми розпочали форсувати, за короткий час підготувалися та вже у першій грі з ПАОКом виглядали гідно. Загалом ми змогли достойно себе показати і в УПЛ – і з п’яти матчів три виграли і ще двічі зіграли внічию. Стартували вдало, попри обставини та з фактично новим складом.

– Чому з команди, яка вийшла у єврокубки, пішли футболісти? 

– У нас був стабільний клуб, але ми мали невеликі фінансові умови. Вони працювали весь сезон, показували себе, допомагали клубу досягти цілей та робили рекламу самі собі, щоб отримати хороший контракт. У багатьох гравців з’явилися кращі фінансові пропозиції, кращі варіанти і вони перейшли у інші клуби. 

– Олімпік часто пов’язували з договірними матчами, як реагували на це в команді? 

– Усі дуже сильно переживали, всіх це дратувало. Хлопці переживали, що їхні імена будуть пов’язані з договірними матчами. Але ми знали, що наша совість чиста, тому ми розуміли, що у підсумку всі розберуться та все буде гаразд.

– Ви у хороших стосунках з Гельзіним, зараз спілкуєтесь з ним? 

– Так, спілкуюся. Зараз вже менше, ніж колись. Вітаємо один одного з днем народження. Нещодавно у нього було день народження, я відправляв повідомлення, вітав його. 

– Мені розповідали, що ви приїжджали на тренування Олімпіка на “Мерседесі” бізнес-класу та з власними охоронцями, це правда? 

– Ні, такого не було (сміється – прим. УФ). Навіщо мені охоронці? Можливо, це президент приїжджав, але точно не я.

– Яка у вас була найбільша премія в Олімпіку та за який матч? 

– Найбільші премії були за матчі з Шахтарем і Динамо, коли ми забирали у них очки. Для нашої команди це були немаленькі гроші, всі хлопці були задоволені. Але я не хочу називати точної цифри. 

«У Карпатах півроку не платили гроші»

– Також був час, коли ви очолювали львівські Карпати. Не шкодуєте, що тоді у 2019 році пішли тренувати Карпати? 

– Ні, не шкодую, хоч це й був максимально складний період у моїй тренерській кар’єрі. Тоді команді не платили гроші, а також була зміна власників, а я тоді був головним тренером клубу. Карпати йшли до своєї фінішної прямої. 

Так, для мене це був колосальний досвід, але нікому з тренерів не побажаю бути у такому стресі. Я працював з хорошими футболістами у Карпатах, у клубі познайомився з багатьма класними людьми, колектив був дружній.

– Які були причини невдалого сезону львів’ян? 

– Я думаю, причиною стало погане фінансове становище. Тоді особливо критично до цього ставились легіонери та не хотіли виходити і грати без грошей. Для того, щоб ми завершили перше коло, мені доводилося вмовляти хлопців виходити на поле. Я це все робив для того, щоб дочекатися зимової паузи, під час якої керівництво клубу докладе зусиль, аби зберегти команду. 

У такій ситуації, коли гравці не хочуть грати, важко досягати результату. І на друге коло керівництво по суті нічого не змінило в ситуації. Тому нам довелося омолоджувати склад: пішли легіонери, футболісти з високими зарплатами. У травні перед відновленням чемпіонату, бо тоді якраз ковід був, ми взагалі могли не зібратися. 

Тоді вже півроку команді не платили гроші, хлопці не могли жити нормально. Лише завдяки тому, що змінився власник і у команду повернувся Олег Смалійчук, команда зібралась, розпочала тренуватися і готуватися до матчів. Залишилась лише молодь, з якою ми мали догравати сезон. Зіграли один матч з ФК Львів, а решта дев’ять матчів вже не догравали, бо не було сенсу. Було прийняте рішення, що Карпати «все».  

– Як часто ви спілкувались з Димінським? 

– Я не скажу, що часто, але розмовляли. Він мені телефонував після деяких матчів, обговорювали певні дії на футбольному полі та гравців. 

– Зараз оновлені Карпати вже виступають у Першій лізі. Які перспективи у команди Андрія Тлумака? 

– Я думаю, що у Карпат хороші та великі перспективи. Наскільки мені відомо, клуб стабільний, є фінансування, є хороший тренер. У них прекрасні вболівальники, атмосфера, все є для того, щоб Карпати відроджувалися і рухалися вперед. 

– Ви у добрих стосунках з Тлумаком? Коли востаннє спілкувались? 

– Так, ми у хороших відносинах. Востаннє спілкувався, напевно, взимку, коли обговорювали ситуацію, яка відбулась в Україні. 

«Циганкову треба йти з Динамо»

– За кордоном зараз грає найбільше українських легіонерів із початку 90-х років. Як вважаєте: це добре чи погано? 

– Мені важко сказати, добре це чи погано. Українці, які грають у якісних чемпіонатах, ‒ це добре для них самих і для нашої збірної України теж. З іншої сторони, причина, через яку чимало футболістів поїхали за кордон – це через у нашій країні. Це вже не дуже добре. Краще б наші хлопці їхали планомірно, «на підвищення», аніж за таких трагічних обставин.

– Що скажете про трансфер Яремчука в Брюгге? Це рекордна покупка в історії бельгійського чемпіонату. Брюгге не пошкодує про це? 

– Думаю, що ні. Яремчук знаходиться у непоганій формі, він хороший і якісний футболіст. Судячи з його гри, він продовжує розвиватися. Різне може трапитися, але я бажаю, щоб і Роман продовжував прогресувати та, щоб у нього все добре склалося у новому клубі. 

– Чому в Яремчука не вийшло у Бенфіці? 

– Це футбол і буває всяке. Мені важко говорити, бо треба знати причини, чому так сталося. У гравців буває, що у якомусь клубі не вдається заграти. Треба шукати іншу команду, де ти будеш затребуваний. Тому я вважаю, що у Бельгії йому все вдасться.

– Як думаєте, Віктор Циганков пересидів у Динамо? Йому вже треба йти? 

– Я вважаю, що йому треба переходити в інший європейський клуб. Саме зараз найбільш підходящий момент для нього. Циганкову треба йти з Динамо в цьому сезоні. 

– Молодого Михайла Мудрика сватали, то у Байєр, то у Брентфорд, нещодавно з’явилась інформація про Арсенал, а в підсумку він нікуди так і не перейшов. Як вам ця трансферна сага навколо нього?

– Це палка з двома кінцями. З однієї сторони, це може бути мотивацією для молодого хлопця, він може розвиватися і прогресувати, бо розуміє, що ним цікавиться багато клубів. У жодному разі він повинен зменшувати оберти, а навпаки – підвищувати до себе вимоги. 

З іншого боку, він молодий хлопець і на нього це все може вплинути й негативно. Як воно буде – подивимось. Мудрик – талановитий хлопець і те, що він своєю грою залучив увагу до себе - це добре. Бажаю йому прогресувати.  Думаю, що йому ще можна пограти у Шахтарі.

– У який чемпіонат Мудрику найкраще перейти? 

– Я вважаю, що краще в іспанський чемпіонат. Він достатньо креативний гравець, здорово працює на атаку. Іспанський футбол йому підійде.

«У Гельзіна була «Феррарі»

– Найдорожча ваша покупка за готівку?

– Машина.

– У якого футболіста була найкрутіша машина, якого ви тренували?

– У [граючого президента Олімпіка] Владислава Гельзіна. У нього, здається, «Феррарі» була.

– Яка була у вас перша зарплата у футболі? 

– 300 доларів. Це було у дитячій школі Шахтаря, у 15 чи 16 років.

– Чи був матч після якого ви хотіли завершити кар’єру тренера? 

– Так, коли Олімпік програв Дніпру з рахунком 0:5.