Олександр Гуменюк: «Кварцяний відразу ж сказав: «Футбол – дуже цікава гра, але в неї заважають грати судді та воротарі»

Немає жодних сумнівів, що українські футбольні вболівальники з чималим стажем пам'ятають той яскравий матч в Донецьку 17 травня 2003 року, в якому луцька Волинь під керівництвом легендарного тренера Віталія Кварцяного, здобула яскраву, виїзну перемогу над донецьким Шахтарем. Поразка з рахунком 1:3 на своєму полі фактично позбавила донеччан шансів на здобуття чемпіонства.

Одним із головних героїв того матчу був голкіпер Волині – Олександр Гуменюк. Надійна гра Олександра в рамці воріт, незважаючи досить серйозну травму, стала однією з основних причин перемоги лучан. Звісно ж у пам'яті Гуменюка, окрім вищезгаданого матчу, закарбувалось багато яскравих подій ‒ і не лише в якості гравця. Про них Олександр Анатолійович розповів у ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол». Звісно ж, поділився й останньою яскравою подією, яка зовсім недавно сталася в його тренерській роботі.

«Після школи Динамо опинився в Борисфені – перший матч у 16 років зіграв на нуль»

– Олександр Анатолійович, коли і де саме розпочалось Ваше футбольне життя?

– Футболом я почав займатися в 1982 році у 6-ти річному віці в рідному місті Хмельницький. Моїм першим тренером був Микола Васильович Гриневич. На превеликий жаль його вже немає з нами, він відійшов в інший, сподіваюсь, кращий світ. Про Миколу Васильовича в мене залишились добрі спогади. Я йому дуже вдячний за те, що навчав мене азам футболу.

– Окрім Миколи Васильовича, можете пригадати ще когось з дитячих тренерів?

– Я б ще відзначив дуже високий рівень кваліфікації таких дитячих футбольних тренерів, як Олександр Олександрович Шпаков та Віктор Йосипович Кащей. Саме Олександр Олександрович в 1990 році і запросив мене до юнацької команди київського Динамо (Київ).

– І як же вам гралося та працювалося в юнацькій команді Динамо, в чужому місті?

– Це були незабутні враження, багато позитивних емоцій.

В цій команді, я грав пліч о пліч-о-пліч з такими відомими гравцями як Андрій Шевченко, Ігор Костюк, Олександр Голоколосов і мій колега по амплуа В'ячеслав Кернозенко. Слава був першим номером, а я був другим голкіпером.

Наша команда демонструвала чудову гру і досягала високих результатів. Виграли багато титулів, але особливо я б відзначив перемоги в чемпіонатах СРСР, України і низці міжнародних турнірів.

Андрій Шевченко. Фото: GettyImages

– А як ви почали грати вже в дорослий, професійний футбол?

– І свій дитячий, і дорослий футбол я розпочав у рідному місті Хмельницький: в 1992 році, я опинився в Поділлі. Тут я працював під керівництвом тренерів високої кваліфікації, це – Віктор Антонович Матвієнко та Євген Пилипович Лемешко. Досвід роботи з цими тренерами виявився для мене дуже корисним.

– Хто був Вашим конкурентом в Поділлі на воротарській позиції?

– Їх було двоє. Це голкіпери високої кваліфікації ‒ загальновідомий нині Ігор Шуховцев і Аркадій Баталов, досвідчений на той час голкіпер, який ще в 1982-му був чемпіонському складі мінського Динамо. Я при них був лише третім воротарем. Але я багато чому навчився в них, отримав корисний досвід.

– А коли дебютували в офіційних матчах?

– Мій дебют відбувся 30 серпня 1993 року у віці 16 років 10 місяців, вже в складі Борисфену (Бориспіль) в матчі з Дружбою (Бердянськ). Ми здобули впевнену перемогу з рахунком 3:0. Таким чином мій дебют вийшов «сухим», тобто без пропущених голів.

Тоді ФК Борисфен грав в Другій лізі, проте в підсумку дійшов до «вишки».

– Як Ви опинилися в Борисфені?

– Мене запросив в команду, тодішній головний тренер Борисфену Віктор Михайлович Колотов, на жаль, вже покійний. Мені дуже сильно імпонували тренерські та людські якості Віктора Михайловича. Великий динамівець, капітан зоряної команди 1975 року. 

«У Кварцяного дуже важко бути основним голкіпером ‒ ти фактично не мав права на помилку»

– В якості гравця Вам вдалось попрацювати з досить немалою кількістю висококваліфікованих тренерів. Кого з наставників могли б відзначити з найкращої сторони?

– Взагалі, спільну мову я знаходив з кожним тренером. Але знаковими фігурами для мене є Мирон Богданович Маркевич та Віталій Володимирович Кварцяний. Я їх вважаю одними з найкращих тренерів в Україні. Звісно ж я дуже задоволений, що мені вдалось свого часу грати під їх керівництвом.

Хоча для мене все ж таки особняком стоїть постать Віталія Кварцяного.

– Пригадайте, будь ласка, як Ви опинилися в луцькій Волині Віталія Кварцяного?

– Це було в 2003 році. В той час я виступав у складі одеського Чорноморця, але досить-таки довго залишався без ігрової практики.

І раптом надходить пропозиція від Віталія Володимировича Кварцяного. Я довго не думав і фактично одразу погодився.

– Ваші перші враження від спілкування з Віталієм Кварцяним?

– Ще під час підписання контракту, я помітив його гостре почуття гумору. Звісно ж, запам'яталася назавжди більшість його крилатих висловів.

Наприклад, фактично відразу він видав «перл», який, напевно, став найпершим, що я почув від нього: «Футбол – дуже цікава гра, але в неї заважають грати судді та воротарі».

– Тобто, до воротарів у Кварцяного особливе ставлення?

– Гру воротарів Кварцяний розбирав особливо прискіпливо. Ти фактично не мав права на помилку. Дійсно у Віталія Володимировича в команді було дуже важко бути основним голкіпером. 

Віталій Кварцяний. Фото: Google

– Але ж ви змогли…

– Мені вдалося здійснити майже неможливе:) В період з 2003 по 2005 рік я був воротарем номер один в луцькій Волині. Якщо й не грав в основі, то, переважно через травми. 

В підсумку, моя гра справила позитивне враження на Мирона Маркевича і влітку 2005 року я опинився в харківському Металісті.

«Кварцяний випускав свого пса «Роккі» та казав футболісту: «Бачиш, він вигризає м’яч зубами!»

– Які найбільш сильні якості Кварцяного як тренера Ви могли б відзначити?

– Багато хто вважає Віталія Кварцяного дивакуватим, але за все своє життя, я не зустрічав людини, більш відданої та закоханої у футбол. Навіть із посереднього футболіста він міг витиснути всі 200% його можливостей.

Варто лише згадати тільки футболістів, які пройшли школу Кварцяного і в підсумку заграли в національній збірній України. А чого тільки вартий приклад Данила Безкоровайного, який став чемпіоном світу в складі збірної України U-19!  

– Давайте ж про найцікавіше. Яку цікаву історію за участі Віталія Кварцяного за період Вашого перебування у Волині можете пригадати?

– Дійсно, цікавих історій було багато. Але мені більш за все запам'яталась наступна.

У Віталія Володимировича був пес «Роккі», якого він возив на кожне тренування. Під час тренування у випадку, коли захисник не йшов у відбір, а біг до воріт, він випускав «Роккі» і казав захиснику: «Бачиш, він не біжить до воріт, а вигризає м'яч зубами у нападника».

До речі, цей вислів Віталія Кварцяного я досить часто повторюю дітям на тренуваннях. Я їм кажу: «Пограйте в м'яч з собачкою і побачите, куди вона побіжить ‒ до воріт, чи до м'яча. В нас у спілкуванні з дітьми це називається «інстинкт собачки» і діє дуже ефективно.

«Євтушенко – Професіонал з великої літери. Вчить саме грати в футбол»

– Як і де розпочалась Ваша тренерська кар'єра?

– У 2008 році в тій самій команді, де я завершив кар'єру гравця – ФК Кримтеплиця (Молодіжне).

Все відбулось без творчої відпустки. Я одразу поміняв воротарський светр на тренерський спортивний костюм. В команді я став граючим тренером воротарів, але зіграв всього три матчі.

– На посаді головного тренера, вже встигли спробувати свої сили?

– Поки що ні. В дорослому професійному футболі, працював виключно тренером воротарів.

– Можете згадати Ваш кращий період в тренерській кар'єрі?

– Найбільш приємні спогади у мене залишились після роботи з Вадимом Анатолійовичем Євтушенком.ч 

Я працював в його тренерському штабі в футбольних клубах Зірка (Кропивницький) та Ворскла (Полтава).

– Що найбільше Вам запам'яталось в роботі з Вадимом Євтушенком?

– Я вважаю Вадима Анатолійовича Професіоналом з великої літери. Він вчить саме грати в футбол.Також я вважаю Вадима Анатолійовича недооціненим і не до кінця розкритим тренером в українському футболі. Взагалі я в нього багато чому навчився і за це я йому дуже вдячний.

– Ви ж і в збірній України працювали. Особливий досвід для тренера?

– Ніколи не забуду 5 років роботи в юнацькій збірній України, яку в той час очолював Олександр Васильович Петраков. В тренерському штабі збірної я відповідав за роботу з воротарями. Мені пощастило попрацювати з чудовими воротарями, це – Богдан Сарнавський, Роман Підківка та Вадим Солдатенко.

Олександр Гуменюк. Фото: Google

«Випадкова зустріч з Дмитром Єременком внесла суттєві корективи в кращу сторону у моєму житті»

– Як у Вашому житті з'явилась робота в дитячому футболі?

– В грудні 2017 року, по завершенні роботи в ФК Інгулець-2 (Петрове), я перемикнувся на роботу з дітьми і не шкодую про це, а навпаки тільки отримую величезне задоволення від цієї роботи. Відверто кажучи, вже і не думав, що колись повернусь у дорослий, професійний футбол.

– І нині Ви працюєте з дітьми в Україні?

– Так, працюю дитячим тренером в дитячій футбольній академії «Діназ-kids», якою опікується граючий президент ФК Діназ (Вишгород) Сергій Миколайович Старенький.

Я навіть більше скажу, що Сергій Миколайович мені запропонував попрацювати тренером воротарів у дорослій команді вишгородського Діназа, яка виступає в чемпіонаті України з футболу серед команд Першої ліги. 

Я одразу дав згоду та тепер поєдную роботу в дитячому і дорослому футболі.

– Яке саме було Ваше попереднє місце роботи?

– В мене була приватна дитяча футбольна школа, в якій займалися діти віком від 3 до 8-ми років, та школа воротарів.

– Як взагалі у Вас виник варіант з вишгородським Діназом?

– Цього року, в серпні місяці, перебуваючи на курсах ліцензування тренерів, зустрів свого давнього знайомого ‒ нині футболіста вишгородського Діназу Дмитра Єременка, з яким я свого часу працював в луцькій Волині та полтавській Ворсклі. Дмитро мені зробив цікаву пропозицію і організував зустріч з президентом ФК Діназ (Вишгород) Стареньким.

Під час зустрічі з Сергієм Миколайовичем у мене відпали останні сумніви у моєму виборі.

– Чому?

– Сергій Миколайович неймовірно багато уваги приділяє розвитку дитячого футболу. Наша зустріч відбулась в кінці серпня, а вже на початку вересня цей проект стартував, розпочались дитячі футбольні тренування. В особі Сергія Миколайовича я маю дуже серйозну і надійну підтримку розвитку цього проекту. За що я йому дуже вдячний.

Взагалі я вважаю, що це дуже цікавий проект, який незабаром почне приносити свої плоди. Таким чином, випадкова зустріч з Дмитром Єременком внесла суттєві корективи в кращу сторону у моєму житті.

– Як наразі проходить тренувальний процес? Багато є бажаючих займатися футболом?

– Наразі я разом з Дмитром Єременко проводимо набір дітей у вікові групи від 3 до 8-ми років.

Робота дуже важка, але цікава. Поки що все іде за планом, організаційні питання швидко вирішуються.

«Із Головком я перетинався, працюючи експертом на телеканалі «Футбол»

– А як проходить Ваша адаптація в дорослій команді вишгородського Діназу?

– В цьому випадку мені пощастило. З головним тренером Діназу Олександром Борисовичем Головком я перетинався, працюючи експертом на телеканалі «Футбол». А з його помічником Василем Ярославовичем Кардашем нас пов'язують давні стосунки. Він навіть брав участь в моєму прощальному матчі, який відбувся у червні 2011 року.

Я їх обох вважаю тренерами високої кваліфікації і думаю, що багато чому зможу в них навчитися. Сподіваюсь, що зможу бути корисним дорослій команді Діназ і дитячій футбольній академії «Діназ-kids».

Олександр Головко. Фото: ФК Діназ

– Як проходить Ваш робочий день?

– Роботи  дуже багато. Доводиться виїжджати з дому о 7-й ранку, а повертаюсь додому не раніше 10-ї вечора. Але, повірте, я дуже щасливий, що займаюся улюбленою справою і маю можливість передавати свій досвід, знання малечі та дорослим футболістам.

Звісно ж, я дуже вдячний своїй дружині Ксенії, яка з розумінням ставиться до мого напруженого робочого графіку.

– Розкажіть про свою сім'ю. Чи цікавиться футболом хтось з членів Вашої родини?

– У мене чудова сім'я. Дружина Ксенія завжди підтримує мене у всіх моїх справах. Навіть якщо в мене опускаються руки, вона все одно мене підштовхує. Нині вона мені серйозно допомагає в моїй роботі в дитячій футбольній академії «Діназ-kids». Ксенія виконує функції адміністратора і проводить зйомки відеороликів дитячих футбольних тренувань.

Маю двох синів. Старший ‒ 18-річний син Владислав ‒ пішов моєю стежкою. Він теж футбольний голкіпер. До речі, Владислав теж є частково вихованцем Віталія Володимировича Кварцяного. Починаючи з 6-ти років, він займався в дитячій школі ФК Волинь (Луцьк). Влітку цього року почав виступати за польський ФК Шлензя (Вроцлав), де є основним голкіпером команди U-19. В поточному чемпіонаті в двох матчах відіграв на нуль!

Я дуже пишаюсь Владиславом і маю величезну мрію попрацювати з ним в одній команді. Звісно ж буду дуже щасливим, якщо це станеться в ФК Діназ (Вишгород).

 Молодшого сина звуть Ілля, йому 8 років. На жаль, футболом мало цікавиться. Поки що він не визначився зі своїми пріоритетами на майбутнє.

– Чи підтримуєте Ви контакт зі своїми колишніми тренерами?

– Регулярно спілкуюсь з Віктором Йосиповичем Кащеєм, а також час від часу з Віталієм Володимировичем Кварцяним.

Довідка «УФ»

Олександр Анатолійович Гуменюк 

Народився 6 жовтня 1976 року в місті Хмельницький

З 6-ти років займається футболом

• Перший тренер – Микола Васильович Гриневич 

• Юнацькі клуби: 

Поділля (Хмельницький), Динамо (Київ)

• Кар'єра гравця: 

1992-1993, 2007 – Поділля (Хмельницький), 

1993 – Борисфен (Бориспіль),

1994 – ЦСКА (Київ),

1994-1996 – Дніпро (Дніпропетровськ),

1996-1998 – Металург (Новомосковськ),

1997 – Кремінь (Кременчук), 

1998 – Дніпро-2 (Дніпропетровськ),

1998 – Чорноморець (Новоросійськ),

1998-1999 – Дніпро (Черкаси),

1999-2003 – Чорноморець (Одеса),

2003-2005 – Волинь (Луцьк),

2005-2007 – Металіст (Харків),

2007 – Сталь (Дніпродзержинськ),

2008 – Кримтеплиця (Молодіжне)

• Тренерська діяльність, тренер воротарів: 

2008 – Кримтеплиця (Молодіжне),

2011 – Динамо (Київ) ДЮФШ,

2011-2012 – Зірка (Кіровоград),

2012 – Ворскла (Полтава),

2014 – Полтава (Полтава),

2014-2015 – Буковина (Чернівці),

2015-2016 – Буковина U-19 (Чернівці),

2017 – Інгулець-2 (Петрове)

2011-2016 – Україна U-16 – U-19

2023 – теперішній час – Діназ (Вишгород)

2023 – теперішній час – дитяча футбольна академія Діназ-kids

• Улюблений тренер воротарів – Андрій Єгорович Кудімов (Металіст, Харків)

• Улюблений дитячий тренер – Олександр Олександрович Шпаков, Віктор Йосипович Кащей

• Улюблений воротар – Олександр Шовковський, Мануель Нойер

• Улюблена команда – Волинь (Луцьк)