«Період Руху хочеться забути»: Погорілий подавав надії в Шахтарі й Зорі, а зараз забиває з граючим президентом

Владислава Погорілого свого часу називали одним з найбільш перспективних футболістів Шахтаря: в ДЮФЛ забив 37 м’ячів, успішно виступав у юнацькій лізі УЄФА, викликався в вікові збірні. Здавалося, ось-ось прорветься в першу команду – проте приходили дорогі легіонери, статусні новачки. 

Щоб здобути ігрову практику, молодий голеадор спробував пробитися через Зорю, Олександрію і Рух. Але обставини склалися так, що Погорілий змушений був опинитися в Другій лізі. Зате в складі команди рідного міста – вінницької Ниви – вже в дебютному матчі відзначився голом, а через пару турів оформив хет-трик. До речі, саме у цей день Владу виповнилося 22 роки.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Владислав Погорілий розповів, як грав проти Гвардіола та Вінісіуса Тобіаса, про що говорив із де Дзербі та ван Леувеном і як тепер грає в атаці з граючим президентом Загорульком. 

Чому пішов із Руху в Другу лігу? «Місце в основному складі Ниви мені не обіцяли»

– Владиславе, як Ви потрапили з УПЛ до вінницької Ниви? 

– Перед Нивою я грав у Руху. Там за чотири місяці у мене було три травми, доволі непростих. Потім - операція в кінці чемпіонату. Тому важко було набрати форму, поновити свою кар'єру.

Ось в цей момент зателефонував граючий президент вінницької Ниви Артур Юрійович Загорулько, запропонував умови у своєму клубі. Зокрема, що у Вінниці я буду і набирати форму, і допомагати команді в першу чергу. 

– Обіцяли місце в основному складі Ниви чи такого не було? 

– Ніхто такого не обіцяв. Ти виходиш на тренування і доказуєш, чи заслуговуєш грати в основі. Тренер дивиться, як ти працюєш. Якщо добре, будеш грати. 

– Як оцінюєте перспективи своєї нинішньої команди? Старт в чемпіонаті України у Ниви вийшов не дуже хорошим. 

– На все потрібен час. Подивіться, яка у нас команда. Багато молодих пацанів до 20-22 років. Більше половини. Це треба враховувати. 

В Другій лізі грають у більш дорослий футбол, агресивніший, ніж серед юнаків. Нашій молоді треба звикати до цього. Оновлена команда зараз формується. І вболівальники, які розуміються в футболі, бачать, що Нива прогресує з кожною грою, з кожним тренуванням.

Владислав Погорілий. Фото: Нива (Вінниця)

– Ви вже в дебютному матчі проти Полісся-2 (1:2) за Ниву забили гол. Які емоції відчули, коли вперше відзначилися за команду рідного міста?

– Звісно, емоції були дуже позитивними. Але те, що тоді не виграли, засмутило. Хотілося б принести команді перемогу. Водночас приємно, що команда на мене грає. 

Гол додав впевненості і мені, і команді. Адже партнери бачать, що серед них є нападник, який може вражати чужі ворота. 

– Порівняйте рівень захисту у Прем'єр-лізі і Другій лізі. 

– Звісно, що в Українській Прем'єр-лізі переважно виступають більш досвідчені футболісти, які вже багато де пограли. В складі багатьох команд УПЛ є спортсмени, які виступали в Єврокубках. А в Другій лізі грають більш молоді виконавці. Але все ж великої різниці в захисних ланках не дуже відчутно.

– Напевно, Ви хочете показати себе зараз у Ниві і повернутися до вищого дивізіону чемпіонату України? 

– Так, звісно. Амбіції маю як і власні, так і командні, у складі Ниви. 

– Влаштує перехід з Ниви до команди Першої ліги? Чи лише Прем'єр-ліга? 

– Коли будуть запрошення, тоді варто про це говорити. 

Проти кого із майбутніх зірок грав на юнацькому рівні? «Йошко Гвардіол виділявся своєю грою, зростом, стилем»

– Коли і за яких обставин Ви захопилися футболом? Можливо, батько був футболістом чи хтось знайомий? 

– У нашій родині ніхто не був професіональним футболістом. Мій батько грав у футбол, але на аматорському рівні – у чемпіонатах області, району. 

Коли я пішов до школи, батько хотів, щоб я став футболістом, тому що йому цей вид спорту цікавий. Але водночас він сказав, що я маю сам вирішити, що мені подобається і куди мені йти на гурток. Коли я був в першому класі Вінницької школи № 15, посередині навчального року набирали футбольну команду. Я записався сам. Тоді мені було сім років. 

– Коли прийшли перші успіхи?

– Ми тренувалися на стадіону Палацу дітей та юнацтва. Одного разу там проходив міський турнір за участі орієнтовно восьми команд. Ми вперше зайняли друге місце. Тоді мене, восьмирічного, побачили тренери обласної ДЮСШ ім. Блохіна-Бєланова (нині – ДЮСШ Нива) і запросили на навчання. 

– Ви дебютували в Дитячо-юнацькій футбольній лізі України у 2014 році у складі вінницької Ниви. Як там себе проявили, через що перебралися до Академії Шахтаря? 

– В Ниві у ДЮФЛ України я перший сезон грав серед старших на рік хлопців. Потім почав виступати за свій рік народження, 2003. За перше коло забив 10 чи 11 голів. Перша моя гра була в Щасливому, проти Княжі. Ми виграли 5:1, а я забив чотири м’ячі. Тоді тренери Андрій Бобрівський і Валентин Вишталюк сказали, що на мене «поклали око». 

Перше коло ми завершили на другому місці. Під час зимової паузи юнацький тренер Шахтаря зателефонував до батька і запропонував, щоб я приїхав на перегляд. За три дні ми зіграли дві контрольні гри і все - я підійшов. Адже в обох цих матчах забивав. Водночас в мене була домовленість із тренерами і директором Вінницької ДЮСШ Нива, що дограю друге коло чемпіонату України, і тільки тоді піду в юнацький Шахтар. Так і вийшло.

– В складі Шахтаря Ви грали в Юнацькій лізі УЄФА, приміром, проти Реалу та Інтера, інших іменитих клубів. З якими відомими нині гравцями зустрічалися на полі? 

– Я перший раз потрапив в заявку Юнацької ліги УЄФА, коли мені було 17 років. Виступав у складі Шахтаря U-19. Ми грали проти Динамо (Загреб), 0:1 поступилися. Я так і не вийшов на поле. Але тоді грав проти нас центральний захисник Йошко Гвардіол, що зараз виступає в Манчестер Сіті (найдорожчий захисник в історії футболу, трансфер якого коштував 90 млн євро, – прим. М.Ш.). Він дуже виділявся своєю грою, зростом, стилем. Досвідчений на той час вже був захисник. 

В іншому сезоні Юнацької ліги УЄФА ми вдруге в історії вийшли з групи, де грали Реал (Мадрид), Лейпциг і Селтік. Це був 2023 рік. Реалу ми два рази програли, двічі обіграли Селтік і двічі зіграли внічию з Лейпцигом. 

Із тодішніх юних «реалістів» мало хто нині грає за «королівського» клубу. Хоча Вінісіус Тобіас тоді грав проти нас за Реал, а зараз це гравець Шахтаря. Згадую його як дуже швидкого захисника. 

Владислав Погорілий. Фото: Шахтар

– Коли Ви грали на юнацькому рівні за Шахтар проти Динамо, наскільки це було принципово? 

– Дуже принципово. Всі підходили до таких матчів з великою відповідальністю, особливо налаштовувалися. 

– Виникали якісь бійки, розбірки? 

– Сильні емоції на полі в таких іграх завжди відчувалися. Але не пам'ятаю, щоб доходило до бійок. 

– Хто частіше перемагав – юнаки Динамо чи Шахтаря? 

– Складно це підрахувати. То кияни перемагали, то ми. Треба дивитися, підіймати архів. 

– Ви викликалися до юнацьких збірних України, але не зіграли там жодного матчу. В чому причина? 

– Я викликався тричі. Двічі на тренуваннях отримував травму. Ще одного разу через тиждень після виклику почалася пандемія коронавірусу. Тому зі збірною не щастило. 

На той час тренером юнацької команди України був Олександр Петраков. Нагадаю, згодом вона виграла молодіжний чемпіонат світу (U-20). 

Про що по душах розмовляв із тренером «гірників» Роберто Де Дзербі? «Мене взяли в Шахтар не для латання дірок»

– Ви почали долучатися до тренувань з основною командою «Шахтаря» з 2022 року, грали в товариських матчах. Тренувалися разом із легіонерами? 

– Тоді головним тренером Шахтаря був Роберто Де Дзербі. Ми поїхали в Туреччину, U-19 і перша команда. Я побув з «молодіжкою» днів п'ять. І Роберто Де Дзербі запросив мене до першої команди, де я тренувався два тижні. Тоді якраз Шахтар почав підписувати Давіда Нереса, Марлона, Додо. Дуже досвідчені бразильські легіонери були. Когось особливо виділити з них не можу. Ці бразильці всі досвідчені, кваліфіковані. Не просто так їх купляють за мільйони доларів. 

– А чим вони дивували? Може, в побуті, а не лише технікою на полі? 

– В побуті вони звичайні хлопці. Якщо підійдеш, щось запитаєш, ніколи тобі не відмовлять. Комунікабельні люди, з якими приємно розмовляти. 

Водночас бразильці завжди на максимум викладалися на будь-якому клаптику поля. Завжди більше вимагали і від партнерів по команді, і від себе. Тому з ними тренуватися і грати - одне задоволення. 

– Якою мовою розмовляли із бразильцями? 

– Взагалі англійською. Але, якщо хтось погано її знав, то з ними був завжди перекладач, і через нього можна було спілкуватися. 

– Яке було ставлення в Шахтарі було до хлопців з провінції? 

– Там цього питання не виникало. Не ділили гравців за таким принципом. Якщо викладаєшся і в тобі бачать потенціал, то будуть ставитися так само, як і до бразильців. Якщо ти потрапляєш в першу команду, і на тебе розраховують тренер і керівництво, то ставлення до всіх однакове. 

– Говорили віч-на-віч, по душах, із головним тренером Шахтаря? 

– Так, я розмовляв із Роберто Де Дзербі, як тільки приїхав. Через перекладача хвилин 30. Було дуже корисно і приємно з ним поговорити.

– І про що? 

– За його словами, я маю розуміти те, що мене взяли в першу команду не «для латання дірок». А як гравця, на якого він розраховує як головний тренер. Щоб тренувався і показував свої максимальні якості. 

– А як співпрацювали із керівниками Шахтаря Даріо Срною і Сергієм Палкіним? 

– Вони – дуже компетентні і хороші люди. Сергія Анатольовича я кожен день бачив як у тренувальному процесі, так і в побуті. Він дуже комунікабельна людина, з якою є завжди про що поговорити та можна задати питання, на яке він дасть пораду чи відповідь. 

І допомога від Даріо Срни була, зрозуміло. Він завжди до хлопців з Академії ставився приязно, бо розумів наше хвилювання. І в цілому робив великий внесок в роботу з молоддю. 

Даріо Срна і Сергій Палкін. Фото: Шахтар

– Чому все ж Вам не вдалося закріпитися в Шахтарі?

– Шахтар – команда, яка на будь-яку позицію може придбати будь-якого гравця за мільйони. Тому, коли я був на зборах, мені сказали, що краще піти в оренду, набиратися досвіду та ігрової практики. «Гірники» багатьох футболістів відправляють в оренду, це нормальна для них практика.

Завдяки чому разом із Зорею взяв «бронзу» УПЛ? «Цього багато у ван Леувена було. І це дало свої плоди»

– На початку 2023 року ви потрапили в Зорю. Дебютували в переможному матчі проти Ворскли, коли вийшли на заміну. Пізніше відзначилися голом в кінці переможного домашнього матчу проти Руху. Які емоції відчули? 

– Зоря тоді була потужним колективом. Я прийшов до неї, а всі хлопці підтримали. На тренуваннях підказували, допомагали.

Через два дні після мого приходу в нас була гра з Ворсклою. 0:2 програвали, потім 1:2. І тут мене випускає тренер Патрік ван Леувен. Каже: «Ти розумний хлопчик, знаєш, що робити». І ми виграли – 3:2! 

Взагалі за півроку, які я відіграв у Зорі, отримав лише позитивні емоції. Адже мені багато це дало, як футболісту. Заробив важливий досвід. 

– А як з ван Леувеном працювалося? Яка у нього була система підготовки? 

– Патрік ван Леувен – дуже вимогливий тренер. Ставлення до всіх гравців в нього було однаковим. Багато навантажень у ван Леувена було; ми чимало бігали на тренуваннях. Але це дало свої плоди. Зокрема, принесло бронзу чемпіонату України. І я став в складі Зорі призером УПЛ. 

– Ви в основному тоді виходили на заміну … 

– Так. Тому що тоді якраз Зоря підписала Едуардо Герреро. Я тільки я прийшов в команду, тренер мені сказав: «Ти будеш грати, але всьому свій час».

– Розкажіть про ситуацію навколо гравців Зорі, які не хотіли продовжувати контракти. Зокрема, про Максима Хланя, Дениса Антюха та інших. 

– В першу чергу це не від тренера залежить, а від керівництва. Кожен гравець домовляється з керівництвом за свої умови, контракт. А тренера інформують, хоче футболіст продовжувати контракт чи ні.

Звісно, Патрік розраховував на своїх гравців, але керівництво ставило власні вимоги. Тому від ван Леувена тоді мало що залежало в кадровому плані.

– Якими є причини невдачі Патріка ван Леувена в Шахтарі? И чи вірять у нього нині в Кривбасі? 

– Його роботу в Шахтарі коментувати не буду. Я думаю, що в Кривбасі у ван Леувена вірять. Коли керівництво підписувало його, знало, на що йде. Для Кривбасу він дуже якісний тренер. 

Патрік ван Леувен. Фото: Шахтар

В чому особливість «Ротаньболу»? «Ротань на деякі аспекти футболу ще дивиться, як гравець»

– Як ви опинилися в Олександрії? Також Шахтар в оренду передав? 

– У мене закінчилася оренда в Зорі. Ми з агентом не захотіли її продовжувати, і десь через місяць виникла пропозиція з Олександрії, також клубу УПЛ. Тренер Ротань дуже подобався як фахівець. Тому я із задоволенням туди їхав. 

– А в чому особливість Руслана Ротаня, як топового тренера? 

– Він просуває свій стиль футболу, який подобається і дає плоди. Руслан Петрович – дуже вимогливий і кваліфікований тренер. З ним було одне задоволення працювати. Руслан Петрович нещодавно закінчив кар'єру футболіста, і тому добре розуміє гравців. 

Він живе футболом та на деякі аспекти гри ще дивиться, як спортсмен. Ротань до кожного футболіста підійде, підкаже і покаже сам необхідний елемент. Сьогодні він один з найкращих тренерів України.

– Розкажіть детальніше про «Ротаньбол». Чим футбол тренера Руслана Ротаня є особливим?

– Окрім того, що в Ротаня свій стиль і власне бачення гри, він від гравців вимагає максимум. У нього всі гравці залучені в єдиний механізм! Якщо ж хтось один випадає, механізм перестає нормально працювати. Ця структура гри дуже подобається багатьом.

– Яким клубний менеджмент у Олександрії був на той момент? Мерія міста добре допомагала? 

– За керівництво клубу нічого не можу сказати. Щодо мера Олександрії Сергія Кузьменка, то він завжди підтримував команду. 

– В чому секрет, що Олександрія тоді так високо піднялася? 

– В першу чергу вдалі підписання футболістів дуже допомогли. Далися взнаки амбіції і стиль гри, що пропагував тренер. Зрозуміло, на успіхи вплинув і дух команди, і сам колектив, дуже топовий.

В Олександрії я пробув півтора року. В першу чергу, там сподобався тренувальний процес, робота наставників. Далі перейшов у Рух (Львів). 

– За яких обставин це сталося?

– Мене в Рух запрошував тренер Віталій Пономарьов. Я був задоволений цим переходом. Згодом тренер у Руху змінився, що стало певною несподіванкою. Але, вважаю, що Віталій Пономарьов вибрав свій шлях (він очолив ЛНЗ з Черкас, – прим. М.Ш.). Напевно, йому хочеться як тренеру добиватися якихось нових успіхів.

Рух робить акцент на молоді, випускниках власної Академії. Але не завжди молодь буде давати бажаний результат, який хоче керівництво. Це треба розуміти. 

– За Рух Ви небагато грали. Чому?

– Як вже казав, через травми і операцію. Тому цей період у складі Руху хочеться забути. Контракт розірвали за згодою сторін. 

Владислав Погорілий. Фото: Рух

«Вдарити суперника у відповідь бажання не виникало»

– Зараз слідкуєте за Українською прем'єр-лігою? Що можете сказати про цей розіграш? Хто може бути претендентом на перемогу? 

– Мої претенденти на перемогу в УПЛ – це Шахтар, Динамо, Полісся. Думаю, що й Колос в цьому році також може поборотися за медалі. Не забуваємо й про Олександрію. Хоча її старт в цьому сезоні не дуже вдалий, але побачимо, як далі буде. Думаю, що і футболісти ЛНЗ покажуть якісну гру. 

– За свої колишні команди продовжуєте вболівати? 

– Звісно, цікавлюся їхніми виступами. Спостерігаю за кожним туром УПЛ, всіма командами.

– Ви є центральним нападником. Хто улюблений футболіст на цій позиції і чому?

– Кріштіану Роналду. Це футболіст, який сам себе створив. 99 % праці і 1 % таланту – це саме про нього. 

– Переймаєте у Кріштіану Роналду якісь цікаві фінти? 

– Ні. Більше спостерігаю за його якісним завершенням атак. Аналізую, як Кріштіану Роналду працює на футбольному полі. Ця людина – феномен у грі № 1.

– За яку іноземну команду вболіваєте? 

– За Реал (Мадрид). Подобається він тим, що демонструє цікавий атакувальний футбол. 

– Який потенціал має нинішня збірна України?

– Я це не буду коментувати.

– Чого мрієте досягти в футболі? Маєте мрію?

– Моя мета – грати в англійській Прем'єр-лізі. На сьогоднішній день це найсильніший клубний чемпіонат у світі. Там багато сильних команд і нема жорсткого поділу на аутсайдерів і топ-команди. 

– Але в чемпіонаті Англії дуже жорстко грають проти нападників …

– Саме тому й цікаво спостерігати за ним. 

– Якщо уявімо, що вже граєте в Англії, не будете боятися, що проти Вас дуже жорстко гратимуть? 

– Ні, я до цього вже звик. Футбол – контактний вид спорту, тому травми у ньому неминучі. 

– Пам'ятаєте, хто саме бив Вас по ногах і наносив травми? Не виникало бажання відповісти? 

– Вдарити суперника у відповідь бажання не виникало. В футболі кожен працює і старається, як може. А ось хто із захисників мене травмував, згадувати і коментувати не буду. 

– Розкажіть про батьків. 

– Мій батько Віталій вже близько 25 років є військовослужбовцем. Воює ще з 2014 року. Мати Тетяна працює бухгалтером. 

– Дівчину маєте?

– У мене є наречена Анна, вінничанка. Аня на кожну групу приходила мене підтримати, коли я грав в Олександрії та Руху. Вона завжди зі мною та щиро підтримує. Вірить в те, що я роблю, і в мене. 

– У вільний час чим займаєтеся? 

– Вільного часу у мене небагато. Коли він все ж з'являється, то провожу його переважно з нареченою та батьками.

Довідка «УФ»

• Владислав Погорілий народився 3 вересня 2003 року у Вінниці. 
• Центральний нападник вінницької Ниви.
• У ДЮФЛУ дебютував 2014 року в складі вінницької Ниви U-14.
• У вересні 2017 року перебрався до Академії Шахтаря.
• З 2017 по 2021 роки виступав за «гірників» у юнацькому і молодіжних чемпіонатах України. 
• Захищав кольори Шахтаря в Юнацькій лізі УЄФА. За два сезони зіграв 13 матчів та відзначився 3 голами.
• В 2022 році почав залучатися до тренувань з першою командою «гірників». Грав за неї в товариських матчах.
• На початку березня 2023 року відправився в оренду до Зорі. У футболці луганського клубу дебютував в березні 2023 року. Першим голом в еліті відзначився 2 квітня 2023 року, в переможному (3:0) поєдинку проти львівського Руху.
• Далі був в оренді клубів УПЛ Олександрія і Рух. 
• Викликався до юнацьких збірних України різних вікових категорій, однак не зіграв жодного матчу.