«Першу зарплату в Десні отримав на п’ятий місяць»: Чепурненко після Буковини чекає на нові варіанти кар’єри

Взимку Буковина оголосила про припинення співпраці з дев’ятьма футболістами – проте найбільш несподіваним іменем серед них було Євгеній Чепурненко. Екс-півзахисник Княжої, ФК Львів, ФК Олександрія, Десни та Діназу встиг провести за чернівчан всього чотири матчі, в яких записав на свій актив одну гольову передачу та в кожному матчі небезпечно пробивав по воротах суперників. Здавалося, приєднавшись після початку сезону, такий початок можна вважати оптимістичним.

Але багато дивного останнім часом у кар’єрі Чепурненка: ледве встигнувши дебютувати в УПЛ, вже невдовзі завершив там виступи. За один рік змінив три клуби, відзначившись 7 голами в 20 матчах у чемпіонатах Казахстану, Польщі та України (за Жетису, Одру та Буковину). А нещодавно в інстаграмі виставив фото з Маріо Балотеллі. Про все це сайт «Український футбол» розпитав Євгенія.

«Керівництву потрібно вирішувати, потрібна Буковина їм чи ні, бо питань багато»

– Ваш виступ за Буковину виявився недовгим – приєдналися після початку сезону, залишили в команду під час зимової перерви. Так було й задумано чи щось пішло не так?

– Так сталося, що після повернення в Україну, а саме до Чернівців (там була моя сім'я), я вирішив не втрачати час і домовився з тренером, що останні чотири матчі зіграю за Буковину. А далі домовлялися сісти за стіл та вирішити, що робитимемо далі. Так сталося, що керівництво не виконало те, про що ми домовлялися, і я вирішив піти з команди. 

– Якою застали чернівецьку команду? Кого там знали, на чиє запрошення приходили, яке враження залишили клуб і колектив?

– У Буковині був чудовий колектив, багато хлопців я знав. Я сам був зацікавлений в тому, щоби грати за них, подзвонив тренеру та запропонував свої можливості. Потиснули руки, і я підписав контракт. Клуб, можна сказати, починає все з нуля: хороша команда, хороший тренер, але керівництву потрібно вирішувати, потрібна Буковина їм чи ні, бо питань багато. Розумію, що зараз такий час ‒ важко всім, але вважаю, якщо ви взялись, то виконуйте все як повинно бути. А так бажаю їм тільки удачі та виконати всі поставлені задачі, я впевнений в них все вийде. 

– Перша ліга дуже змінилася з часу, коли ви востаннє тут виступали. Зміни на краще чи на гірше? Говоримо й про рівень змагань, й про формат, й про фінансове забезпечення. 

– Ну, мабуть, ні для кого не секрет, що зараз чемпіонат відрізняється від того, який був раніше, і всі ми прекрасно розуміємо, з яких причин. Від цього, вважаю, не тільки всі клуби, а й весь наш чемпіонат постраждав в усіх планах. Але маємо радіти тому, що маємо, і дякувати ЗСУ, що нам вдається проводити чемпіонат взагалі. 

– Ваш особистий доробок – чотири матчі та гольова передача з Прикарпаттям. Могло бути краще? За яких умов?

– За ці 4 гри намагався принести максимум користі: щось виходило, щось ні. Як би не було тяжко входити в команду за чотири туру до завершення.

«Якби не хвороба сина, залишився б у Жетису»

– Ваш 2022 рік – історія про подорожі. Розкішний період у Жетису (судимо по 6 голах у 10 матчах), нетривалий виступ за Одру, а потім – Буковина. Давайте відмотаємо від зимових зборів і 24 лютого: що пішло за планом, що не вдалося через війну?

– Рік почався з переїзду в Жетису. Казахстан ‒ це був новий для мене виклик, і я дуже був вражений, як солідно керівництво ставиться до футболістів, робить все можливе, щоби клуб ставив найвищі завдання. У мене був рік контракту. І для мене це був дуже вдалий відрізок (10 ігор ‒ 6 голів, 4 передачі). 

І я би залишився там і надалі, але у мого сина з дитинства вади (пороки) з серцем, і йому потрібно було робити операцію. Так що я розірвав контракт з Жетису і ми поїхали до Польщі на планове обстеження. Ми там пробули місяць, нам сказали, що зараз немає необхідності в операцій ‒ «приїжджайте через рік». І ми вирішили ще залишитися в Польщі, я підписав контракт з місцевою командою. Пробули там два місяці і повернулися в Україну. 

– Божевільна історія – ваш перехід в УПЛ після вдалого рестарту в Діназі. Напевно, матч з Рухом, у якому ви завершили українську кар'єру ісландського капітана-збірника Сігурдссона, це такий хайлайт, який непросто забути... Чому з Десною не вдалося співпрацювати на довгу?

– Ну, на той час в Десні були великі борги перед футболістами, і я свою першу зарплатню отримав на 5-й місяць після підписання контракту. І після того, як ми не вийшли до Єврозони, стало тільки гірше. Вирішив, що краще небагато, але стабільно, і перейшов назад в Діназ. 

– Діназ – "місце сили" для вас. Як оціните зміни команди при керівництві Старенького та Головка? 

– Діназ тоді і зараз ‒ це дві різні команди. І "місцем сили " моїм був головний тренер Володимир Петрович Бондаренко, на якому той Діназ і тримався. Я до сих пір не розумію, як можна було вигнати його з посади головного тренера команди! Ну, мабуть, комусь так стало краще, але тільки не Діназу. 

А зараз це молода команда з маленьким бюджетом, яка досить непогано провела першу частину чемпіонату. Досвідчений тренер Олександр Головко, який знає, що робить, тому, я думаю, в них все попереду. 

– Повернення в Діназ можливе?

– При цьому керівництві моє повернення туди неможливе.

– За 20 років в українському футболі "наїлися" ним чи готові приймати нові виклики? Які ваші подальші плани?

– Якщо чесно, дуже хочеться ще пограти, є ще бажання і сили, період в Казахстані тому підтвердження. Зараз шукаю варіанти продовження кар’єри. 

– Ваш інстаграм залишає питання: де зустріли Балотеллі й що сказав вам Маріо?

– Ми зараз з сім'єю на відпочинку в Марбелії. І були на матчі, зустріли його, син дуже хотів фото з Маріо. Ми підійшли, попросили фото. Він не відмовив.