«Після гола Епіцентру я зрозумів, що можу забивати і в УПЛ»: Шевченко – про ван Леувена, молодіжку та ЧС
Ярослав Шевченко пройшов важливий етап становлення у дорослому футболі. Півзахисник Кривбаса не лише закріпився в першій команді Патріка ван Леувена, а й отримав дебютний виклик від Унаї Мельгоси до табору молодіжної збірної України.
Наш співрозмовник розповів сайту «Український футбол» про поїздку до молодіжки, особливості роботи з Патріком ван Леувеном, перехід до дорослого футболу та назвав персонального фаворита ЧС-2026.
«В мене ще ніколи не було подібного досвіду»
– Ярославе, на початку розкажи про відрядження до молодіжної збірної України?
– Кожен гравець мріє представляти Україну на міжнародній арені. Я багато працював заради цього і дуже щасливий, що звернув на себе увагу.
– Присутність у молодіжці Володимира Вілівальда допомогла тобі освоїтися в колективі?
– Багатьох хлопців я вже знав раніше або перетинався з ними на полі. Звісно, більшість часу провів поруч із Віллі, з яким у команді склалися чудові стосунки. Це допомогло мені швидше адаптуватися в колективі.
– Якщо винести за дужки результати спарингів зі США (1:3) та Японією (0:3), яке завдання ставив перед гравцями штаб Мельгоси?
– Протягом семи-восьми днів ми провели багато теоретичних занять та індивідуальних розмов. Завданням було підготувати гравців до осінніх матчів відбору на Євро-2027. Тренерський штаб хотів переглянути нових футболістів і дати шанс тим, хто отримував менше ігрової практики під час кваліфікації.
Унаї Мельгоса, фото: УАФ
– Яке враження по собі залишив Унаї?
– Було дуже цікаво поспілкуватися з ним. Дізнався для себе багато нового. Він дуже сильний тактик. У мене ще ніколи не було подібного досвіду в плані теорії та роботи з новою схемою.
– Зараз у таборі збірної U-19 готується до Євро твій одноклубник Каменський. Як розцінюєш наші шанси на Євро-2026?
– Дуже радий за нього, бажаю якнайкраще проявити себе на чемпіонаті Європи. Хочеться, щоб Україна на цьому турнірі показала, що ми дуже сильна футбольна нація.
«Якщо не виконуєш завдання – ти не граєш»
– Згадуючи попередній сезон, можна говорити про те, що твій процес адаптації в дорослому футболі завершено?
– Можу сказати, що адаптувався, хоча перший сезон точно не можу занести собі до активу. Не так багато часу отримував на полі, але не опускав руки, і вже при Патріку це дало свої плоди.
– Патрік ван Леувен, як відомо, добре вміє працювати з молоддю. Що дав вам цей рік роботи під його керівництвом?
– Для мене дуже приємно працювати з таким тренером. Між нами постійно триває комунікація. Він чітко й доступно пояснює, що хоче бачити від гравців. Не розділяє команду на молодих і досвідчених. Якщо бачить, що молодий футболіст може виконувати більший обсяг роботи, ніж досвідченіший партнер, то віддасть перевагу саме йому. Якщо ти не виконуєш поставлене завдання – ти не граєш.
У нас є індивідуальна робота в залі та теоретичні заняття. Для молодих гравців передбачена ще й додаткова робота, покликана покращувати недоліки в грі. Патрік може зупинити тренування і показати, як правильно рухатися або відкриватися. Немає такого, щоб ти сам здогадувався, що саме мав на увазі тренер.
Патрік ван Леувен, фото: ФК Кривбас
– Кривбас сміливо можна назвати найвеселішою командою УПЛ. Ігрова стилістика команди більше підсвічує сильні сторони футболістів чи недоліки?
– Думаю, нашим уболівальникам було цікаво стежити за кожною нашою грою, і ми змогли привернути симпатії нейтральних фанатів. Ми не закриваємося, не хочемо сушити гру. Незалежно від суперника відштовхуємося від своєї гри. Так, помилки можуть коштувати нам результату, але, якщо дивитися на картину загалом, моментами навіть у матчах із грандами ми виглядали цікавіше. Потрібно працювати над тактикою, щоб робити все максимально правильно на полі. Але від помилок не застраховані навіть топклуби, які грають із високою лінією оборони.
– Кривбас може наступного сезону зробити якісний крок уперед у своїй грі?
– Я поки утримаюся від прогнозів, розуміючи, що в тому ж складі команда не залишиться. Пішли Мендоса, Задерака, Дібанго, на яких багато в чому все трималося. Але можу сказати, що буде цікаво. Моє особисте побажання – щоб ми стали стабільнішими й боролися за потрапляння до топ-4.
– Як ти для себе пояснюєш ударну весну, коли тобі вдалося відзначитися в кількох матчах?
– У першому колі я грав небагато, тоді як навесні в 14 матчах із 15 виходив у стартовому складі. Можу пояснити це процесом адаптації в першій команді, щоб відповідати рівню досвідчених гравців. У цей період важливу роль відіграла підтримка тренерів і керівництва клубу. А після першого гола у ворота Епіцентру я заспокоївся, проаналізував ситуацію і зрозумів, що можу забивати і в УПЛ. Якби ми не грали в атакувальний футбол, то мені було б набагато складніше в плані результативності. Це дуже посприяло моєму становленню.
– Уваги до твоєї персони побільшало?
– Увага до мене була завжди. Можу сказати, що вже зіштовхнувся з критикою, тиском. Але це все нормальне явище в футболі. Вчуся професійно на це реагувати. Я доволі відкрита людина, без проблем іду на контакт, люблю дізнаватися щось нове для себе.
«Опустити руки на півдорозі й усе кинути – це не про мене»
– У Кривбасі сформувався доволі інтернаціональний колектив. Помічав за собою, що чиїсь звички перейняв у повсякденному житті?
– У латиноамериканців можна повчитися спокійному ставленню до життя. Завжди на розслабленні, гучна музика, мате. З таким вайбом вони й виходять грати у футбол у своє задоволення.
Ярослав Шевченко, фото: ФК Кривбас
– Що викликало в тебе культурний шок або розрив шаблону?
– Є така історія. За 20 хвилин до розминки починалася справжня дискотека: легіонери вже танцювали, а я не можу зрозуміти, що взагалі відбувається. Потім у тому ж матчі Глейĸер або Параĸо забивали гол, робили свою справу – і всі щасливі. Спочатку я цього не розумів, потім уже почав пританцьовувати ногою, а зараз можу спокійно з ними трохи потанцювати, посміятися. У цьому плані в мене інший менталітет, але я зрозумів, що кожен матч важливий, тому потрібно вміти залишати за межами поля весь негатив і зайві емоції
– У Кривбасі пишаються тим, що до першої команди зайшла молодь, яка почала себе проявляти. Тобі доводилося стикатися з думкою, що це ніби штучна історія?
– Це точно не про штучність. Не так багато в нас команд дають молоді шанс проявити себе. Це явно не показуха, адже у нас є Вілівальд, Мулик, Каменський, Боднар. Можу сказати й про себе. Усі бачать, що в Європі футболісти у 19 років уже сформовані та готові конкурувати за своє місце.
– Можеш назвати найважчий період?
– Я ще застав команду за Вернидуба, і мене зовсім юним закинули туди за принципом: випливе чи не випливе. Це дуже непростий період, коли починаєш копатися в собі. Ти розумієш, що попереду у тебе ще дуже і дуже багато важкої роботи. Спочатку ти інтегруєшся, починаєш розвиватися в цьому тренувальному процесі й поступово чіпляєшся за ігрові хвилини. Лише таĸ можна вирости й бути ĸонĸурентним на висоĸому рівні.
– Як ти ставишся до повернення першості дублів?
– Це позитив, адже у молодих гравців, які ще не повністю готові до дорослого футболу, залишається можливість отримати шанс у першій команді.
Ярослав Шевченко, фото: ФК Кривбас
– По ходу інтерв'ю ти багато говорив, що тобою рухають мрії. Про що мріє зараз Ярослав Шевченко в плані футболу?
– Якщо казати про футбол, це виграти з Україною чемпіонат світу. І, якщо чесно, моя улюблена команда – це Барселона, тому саме за блаугранас я мрію грати (посміхається). Якщо не про спорт, дуже хочеться, щоб у моїй країні закінчилася війна і українці змогли жити спокійно і не переживати за своє життя.
– Що допомагає тобі не втрачати інтерес до футболу в складні періоди?
– Любов до своєї справи. Саме вона мотивує мене рухатися далі. Опустити руки на півдорозі й усе кинути – це не про мене. У такі моменти ти можеш перевірити себе й зрозуміти, чого вартий насправді. Мені пощастило, що на моєму шляху завжди є підтримка батьків і моєї дівчини.
– За кого вболіваєш на ЧС-2026?
– Шкода, що на турнірі немає збірної України. Але якщо обирати серед учасників, то назву Аргентину. Мессі і Ко класно працюють із м’ячем, але водночас можуть зіграти жорстко. Саме це мене в них підкуповує. Плюс у них грають свої футболісти, без натуралізованих гравців чи вихідців з інших країн. Тому я за Аргентину.