Сергій Сизихін: «Емоції сина полеглого героя Барчишина після голів Чайки ніколи не забуду»

Одна з найбільш незвичайних команд Другої ліги – Чайка із Петропавлівської Борщагівки, що на Київщині. Відомий по роботі з харківським Геліосом Сергій Сизихін, прийнявши Чайку після роботи в студентському та аматорському футболі, раптово перебудував команду на одну із найбільш оригінальних тактичних схем.

«Чайка почала грати в трьох центральних оборонців, причому, не в тому варіанті, який описується як 1-5-4-1 або 1-5-3-2, а саме з трьома захисниками та високими, швидкісними флангами, ‒ відзначає оглядач чемпіонату України Артур Валерко. ‒ Для більшості суперників це незручна формація, до якої треба окремо пристосовуватися. При оригінальній тактичній схемі Чайка ще й досягла прогресу багатьох гравців – Дубілея, Коломійця, Шакуна та навіть досвідчених Музиченка, Семенця, Вечурка, яким, здавалося б, уже нема чого доводити в футболі».

Особливо сильно команда грала пізньої осені – із початку жовтня до початку листопада видала 4-матчеву переможну серію, не пропустивши м’ячів, а також піднялася з четвертого місця до першого (де, правда, затрималася ненадовго). Найкращий тренер жовтня у Другій лізі Сергій Сизихін в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про: 

• враження від виступів Чайки
• тренера зі стандартних положень
• гравців, які після спільної роботи доросли до УПЛ 
• як очолював футбольну «Поліцейську академію»
• до чого прагне Чайка на своєму четвертому місці

«Не могли проводити ротацію, тому що в Чайці низка юних гравців»

‒ Наскільки приємним для вас є визнання найкращим тренером місяця?

‒ Не приділяю особистим досягненням великої уваги, адже для мене насамперед важливі результати команди. Отримую задоволення не від цього, а від прогресу своїх підопічних. Важливо не зупинятися на досягнутому і продовжувати рухатися у правильному напрямку. Хочу подякувати хлопцям, яким вдавалося втілювати у життя тренерські настанови. 

Сергій Сизихін, фото: СК Чайка

‒ У жовтні вашу команду неможливо було зупинити – три перемоги за чотири матчі. Розкрийте секрет успіху?

‒ Досягнули свого за рахунок колективних дій на футбольному полі. До того ж, варто відзначити атмосферу у команді та самовіддачу футболістів.  Тренувальний процес був вибудований правильно, хлопці знають що їм робити в тій чи іншій ситуації. Хлопці з першої і до останньої хвилини виконували наші настанови, боролися до кінця. Могли в осінній частині сезону набрати більше очок, але деякі свої моменти не реалізували. 

‒ Ви тактичні схеми змінюєте під кожного конкретного суперника? 

 ‒ Безумовно, ретельно розбираємо гру кожного суперника, вивчаємо сильні та слабкі сторони. З тренерським штабом намагаємося максимально довести інформацію до своїх підопічних. Насамперед прагнемо притримуватися своєї структури гри. 

У нас не було можливості проводити ротацію у складі, адже у команді є низка 17-20-річних гравців, тому насамперед прагнули вдосконалити свою гру і не підлаштовуватися під суперника.  Молоді хлопці поки не були готові скласти гідну конкуренцію основним гравцям. 

«У нашому штабі є тренер, відповідальний за захист і стандарти»

‒ Розкажіть про свій тренерський штаб.

‒ У нашому штабі працює граючий тренер Ігор Луценко, на ньому гра команди у захисті та стандарти. З воротарями працює Юрій Клименко. Задоволений, що у нашому штабі працюють професіонали. Ретельно вивчаємо суперників, аналізуємо свою гру. З Луценком вже тривалий час знайомі, він у мене грав ще у попередній команді [Геліос, Універ-Динамо]. Чудово, що всі тренери у нашому штабі однодумці. 

‒ Від якого матчу своєї команди у жовтні отримали найбільше задоволення? Чи ідеальної гри не було?

‒ Насамперед хочу відзначити перемогу над Тростянцем – 3:0. Хлопці з першої і до останньої хвилини дотримувалися нашої структури, грали грамотно. 

А якщо згадувати осінню частину в цілому, то на все життя запам’ятаю гру з Карпатами-2 на виїзді (перемога 4:0). Наші футболісти зіграли солідно. У захисті не припускалися помилок, створювали моменти. Цей матч приємно було розбирати на теоретичних заняттях. В емоційному плані був потужний матч, адже перед свистком вшанували пам’ять загиблих на війні. На лавці запасних знаходився син героя Григорія Барчишина, який загинув. Його емоції після голів нашої команди я ніколи не забуду. 

З негативного варто виділити матч з Кудрівкою. Наша команда була не схожою на себе. Після нереалізованого пенальті просто зупинилися. Проте, висновки з цього матчу ми зробили.

‒ Кого із молодих гравців можете відзначити? Хто досягнув найбільшого прогресу?

‒ У нашій команді достатньо перспективних гравців, які можуть у майбутньому себе проявити. Відзначу Юрія Захарова та Даниїла Власюка. Також непогано зарекомендував себе Степан Клименко, але він може грати набагато краще. 

Наш воротар Володимир Коломієць також досягнув суттєвого прогресу. Йому 22 роки, але для голкіпера це ще юний вік. Артем Махонін, Віталік Дубілей та Володимир Євстратенко суттєво додали і ми без них уже не уявляємо нашу команду. 

Віталій Дубілей, фото: СК Чайка

«У нашому Геліосі досягли успіху майбутні лідери Колосу, Дніпра-1»

‒ Можливо, вже деякими гравцями Чайки цікавилися інші клубу? У команди є футболісти, які вже зараз готові піти на підвищення?

‒ Вже є певні пропозиції і така увага не може не радувати. Отримую задоволення від прогресу своїх підопічних. Поки прізвищ називати не буде, але йдеться про молодь. Задоволений професіоналізмом хлопців. 

‒ Пригадайте  початок своєї тренерської кар’єри. Працюючи старшим тренером Геліоса-Академії отримали неоціненний досвід, який вам і зараз допомагає?

‒ Будь-який досвід є корисним. Пам’ятаю той день, коли мені запропонували очолити клуб Першої ліги. Футбол для мене хобі, від якого отримую задоволення. З кожним днем роботи мав можливість прогресувати, дізнавався чимало нового. Продовжую працювати над собою, вдосконалюватися

‒ У сезоні 2015/16 Геліос під вашим керівництвом вийшов до 18 фіналу Кубка, а наступного року команда посіла четверте місце у Першій лізі і це є найкращим досягненням за всю історію. За рахунок чого скромний колектив зміг досягнути такого результату?

‒ У нас не було можливості запрошувати відомих футболістів, тому комплектували команду виходячи з наявних ресурсів. Для тренера найбільше щастя, коли він бачить прогрес своїх підопічних. Досягнули результати за рахунок колективних дій і самовіддачі. Підібрався тренерський штаб однодумців. Відзначу тренера з фізичної підготовки Юлію Кревсун (мама гравця юнацької збірної України та дортмундської Борусії Данила Кревсуна – читайте інтерв’ю з ним тут). 

Безумовно, свої проблеми були і насамперед це стосується гри в атаці. Після кубкового матчу з Зорею познайомився з Вернидубом. Тоді у Зорі було вісім гравців з національної збірної. Це був дуже корисний досвід для нас. 

У другому колі чемпіонату нам не вистачило досвіду, щоб поборотися за підвищення у класі. Щодо футболістів, то насамперед відзначу Євгена Волинця, Євгенія Задою. Ці хлопці змогли розкрити свій потенціал. 

Євген Волинець, фото: СК Дніпро-1

«Очолював поліцейську футбольну команду, яку довелося евакуйовувати під час бойових дій у Харкові»

‒ У серпні 2018 року ви очолили аматорський Універ-Динамо. Чому вирішили працювати в аматорському клубі та чим запам’ятався вам цей досвід?

‒ Команда створена на базі Харківського Національного Університету Внутрішніх справ (ХНУВС). Ректором Валерієм Сокуренком створені всі умови для команди, а з першим проректором Дмитром Швецем, проректором і президентом Сергієм Бортником ми плідну працювали і досягали результату. Президент жив командою 24 години на добу, саме він і запросив мене на цю роботу. Це професіонали своєї справи, у яких я багато чому навчився. 

Це дуже цікавий проект. Були створені всі умови для роботи, інфраструктурою був вражений. У команди є база, поле зі штучним покриттям, тренажерний зал, зал для теоретичних занять. Таким умовам позаздрять деякі професіональні клуби. В Харківській області ми виграли все, що могли. Президент ставив найбільш амбітні завдання перед командою. Крок за кроком рухалися вперед, але війна зламала всі плани.

Наші футболісти паралельно навчалися, а в команді також грали працівники університету. Коли почалися військові дії у Харкові, то університет переїхав до Вінниці. Я займався евакуацією курсантів, студентів, футболістів. Допомагали всім, кому могли. 

‒ З якими проблемами відразу зіштовхнулися в Чайці та скільки часу знадобилося для адаптації?

‒ Я вже засумував за роботою у професіональному футболі. В Україні війна, тому проблем у всіх вистачає. Скаржитися нам немає на що, все необхідне у нас є для розвитку футболістів. 

‒ На вашу думку, з цим кадровим підбором Чайка може поборотися за підвищення у класі?

‒ На жаль, вже під час сезону команди залишило п’ятеро гравців. Хлопці не витримали конкуренції. Вони дещо знизили до себе вимоги, тому ми не бачили сенсу далі продовжувати з ними працювати. Ці втрати не дозволили проводити більш якісну ротацію. 

Під час зимового антракту намагатимемося підсилитися. Можу сказати, що вже ведемо перемовини, але прізвища поки не називатиму. Кістяк у нашої команди є, але точково будемо підсилюватися. Хочеться, щоб на кожній позиції було по два рівноцінних гравці. Для конкуренції це дуже важливо. Зробимо все, щоб якомога краще проявити себе навесні.