«Скрипник колись запрошував мене в Зорю»: форвард Діли Ковталюк про перемогу над Ворсклою у Лізі конференцій

Він грав у Полтаві, але так і не був помічений Ворсклою. Ну, що ж, Микола Ковталюк змусив Скрипника та його команду запам'ятати себе. Його два голи вибили Ворсклу з Ліги конференцій. Під керівництвом українського тренера Андрія Демченка він забив і найважливіший гол і в попередньому раунді, в якому Діла пройшла міцний словацький ДАК 1904 року. Після Ворскли грузинська команда зіграє з АПОЕЛом. До перемог Діли приклав руку також український воротар Євген Кучеренко та тренер команди Андрій Демченко.

28-річний вихованець львівського футболу Микола Ковталюк уже втретє приходить грати у грузинську Ділу з Горі. Українець тут у 2020 ставав найкращим бомбардиром чемпіонату, визнавався найкращим легіонерів та нападником чемпіонату Грузії. Та й взагалі, цей скромний хлопець, який поки що не дуже відомий на батьківщині, є одним із найзабивніших вітчизняних легіонерів сучасності.

Про те, як розгойдати захисника Ворскли, як виграти торт у тренера, чому не перейшов у Зорю та чи може опинитися в УПЛ взимку, Микола Ковталюк розповів у ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол».

«Прізвище моє в Горі точно знають усі»

- Як почуваєтеся після перемоги?

- Відновлюємось. Нам перенесли гру чемпіонату з Динамо (Тбілісі), домовились про маленький відпочинок.

- Для Діли це серйозний успіх, пройти два раунди в єврокубку?

- Так, це серйозно. Вдруге в історії клубу. У 2014-му Діла всі три раунди подолала. І грала у плей-офф за вихід до групи Ліги Європи. Але на новому етапі, з цим президентом та керівництвом – це успіх. Усі задоволені, всі раді. Рухаємось далі.

- У вас три голи у цих двох раундах. Андрій Демченко казав, що ваш гол у першому матчі ДАКу на 43 хвилині був дуже важливим, бо подарував надію команді. Діла програвала словакам 0:2, але за рахунку 1:2 можна було готуватися до матчу-відповіді набагато впевненіше (Діла виграла матч у відповідь у ДАКу в Горі ‒ 2:0).

- Так, цей гол вразив навіть ДАК, ми перевернули гру і почали її контролювати. Команда почала впевнено почуватися, атакувати. Ми відчули, що ми можемо грати з цим суперником, що вони нас бояться. Що ми можемо пройти.

Ми вдома класно граємо, при трибунах, при вболівальниках. Вони нас надихають. Домашня гра у відповідь з ДАКом була, така ж, як і з Полтавою. Люди все вболівали. Такі емоції, це дуже велике свято було для Горі.

– А потім за межами стадіону?

- Ні, Горі ‒ не настільки футбольне місто. Це буле ніби свято у невеликому місті (Горі – 48 тис жителів, – прим. А.Т.). Тут рідко таке буває, всі задоволені, веселі, все класно.

«У Батумі на фанатському секторі Динамо висить український прапор»

- У Грузії гарячі вболівальники? На вулицях впізнають футболістів?

- Мене впізнають, але я тут уже пограв (Микола виступав у Ділі у 2018-2020 рр. і знову з лютого цього року, - прим. А.Т.). Прізвище моє тут точно знають усі. Ті, хто ходять на футбол і знаються на грі, точно впізнають.

Батумі (там грає місцеве Динамо), напевно, більш футбольне місто. Там на кожній грі приходить по 20 тисяч людей. Знають кожного гравця команди. Атмосфера футбольна – дуже-дуже. Усі знають, усі розуміються.

- Грузини підтримують Україну?

- Дуже. Підтримка відчувається у всьому. У жодному проханні не відмовлять. А у Батумі на фанатському секторі – український прапор.

«Ми перед матчем-відповіддю кожен день переглядали першу гру з Ворсклою»

- Ваш перший гол на 57 хвилині у першому матчі з Ворсклою теж був важливим. Відкрили рахунок на виїзді.

- Ми також боялися перед грою з Полтавою. Налаштовувалися. Чесно, думали, що Ворскла буде інакше з нами грати. Вони віддали нам тоді ініціативу, ми так здивувалися спочатку. Ми готувалися до іншого сценарію гри. Не так легко виявилося.

Ми приїхали додому, аналізували наші помилки. Ми щодня переглядали першу гру з Ворсклою (1:2), був розбір. Все, що нам сказали тренери, ми робили у другій грі, і це спрацювало. Для кожного гравця нам дали інформацію. І Андрій Демченко та помічник Іраклі Модебадзе.

Було дуже приємно грати з Ворсклою, із земляками. В Україні я грав лише у Першій та Другій лізі. Дякую їм за гарну гру. Це футбол, так вийшло. Цікаво було перевірити себе проти сильного суперника, сильної української команди. Тепер бачу, що все можливо. Полтавців, наскільки я знаю, сильно критикують, але не знаю чому.

- Ви знали, що воротар Ворскли Павло Ісенко прославився вперше тим, що ще 2020 року виграв серію пенальті у півфіналі кубка України?

- Я знав. Але ми навіть не готувались до пенальті. Ми всі вірили, що ми зможемо пройти Ворсклу (перед голом Гейла на 86 хвилині рахунок за сумою двох зустрічей був 3:3, - прим. А.Т.). Завдання було ‒ перемагати в основний час (підсумок матчу – 3:1). У нас щільний графік у чемпіонаті.

- Гол у першому матчі проти Ворскли забили після прострілу. Знайшли слабке місце в українців?

- Так, тренер-помічник на Іраклі Модебадзе на кожному тренуванні каже - роби два обманних рухи. Показуєш – біжиш на дальню штангу, але потім біжи на ближню. Так і вийшло – показав на дальню, а відкрився на ближню. Все в такт вийшло. М'яч трохи зайшов за мене, але я якось викрутив ногу. Трохи везіння, трохи з Божою допомогою.

- Гол у другій зустрічі на 71 хвилині ви забили після виходу віч-на-віч.

- Андрій Демченко нам завжди каже – приймайте м'яч собі на хід, одним-двома дотиками. Дуже часто дивимося добірки для нападників. Вдало, правильно прийняв, побачив вільний кут і пробив.

«Роман Безус у єврокубках цього сезону з українців поки що забив більше за мене»

- Цього літа ви забили свої перші голи в єврокубках?

- Так, це були мої перші ігри у єврокубках. 2020 року виводив Ділу в континентальні турніри, але так і не зіграв, поїхав до Казахстану.

- Цього сезону, ви поки що один із найкращих бомбардирів серед українців у єврокубках. Мотивація?

- Роман Безус випереджає, у нього три голи лише в одному матчі за Омонію, а загалом п'ять. Але для мене це дуже добрий показник. Взагалі-то, я не зосереджуюсь на голах, головне ‒ щоб команда перемагала і ми проходили далі.

- У вас у це літнє трансферне вікно були якісь пропозиції від українських команд?

- Чесно кажучи, були якісь розмови, але я маю контракт. Мені дзвонили, запитували: зможеш – не зможеш. Можливо, з клубом і зв'язувалися. «Ні, ‒ говорю, ‒ у мене контракт, клуб мене не відпустить, дуже розраховує на мене».

- Центрфорвард, та ще й із вашим зростом ‒ 192 см, є дефіцитною позицією. З боку українських клубів був конкретний інтерес?

- Тільки розмови. Але я не вникаю зараз сильно. Пишуть мені якісь селекціонери, агенти. Я попросив свого агента поки мене не чіпати, я зосереджений на іграх.

- Клуби назвете?

- Я навіть не знаю, просто не починав розмовляти. У нас попереду важливі ігри.

- Вже готуєтеся до АПОЕЛу, вашого наступного суперника в Лізі конференцій?

- У нас після Ворскли був день відпочинку, потім відновлювальне тренування, а далі, я думаю, щодня розбиратимемо АПОЕЛ. Ми маємо чат, хлопці вже скидали гру, вже готуються.

- У вас у Грузії було декілька команд.

- Так, спочатку (2017) мене Колос віддав в оренду в Колхеті (Поті). Добре проявив себе там за півроку, мене викупило Динамо з Тбілісі (за даними Transfermarkt – за 100 тис євро, – прим. А.Т.). Там трішки не вийшло. Потім (зима 2018) перейшов у Ділу, і тут уже три з половиною сезони відіграв.

Зауважу, тут дуже чітко виплачують і зарплати і преміальні, практично завжди в той самий день, навіть, в один і той же час.

- З Діли ви у березні 2019 року перейшли в південнокорейський Анян.

- Так, теж за відступні (за даними Transfermarkt – за 200 тис євро, – прим. А.Т.). У Ділі ми дали добрий сезон, але до єврокубків одного очка не вистачило. Я забив 21 гол за сезон (2018).

Анян грав у другому дивізіоні, клуб викупив мене.

«У Південній Кореї могли просто бігати через бар'єри довкола стадіону»

- У Південній Кореї цікаво?

- Дуже цікаво, але я неправильно тоді зрозумів, ще був молодий. Дуже специфічний футбол. Тренування взагалі не як у Європі. Ми з м'ячем майже не працювали. І країна екзотична, і чемпіонат.

Я не міг пройти адаптацію. Мало часу давали, хотіли одразу, одразу. Нервувався, що не виходило. Вони там англійської не розуміють. Ні гравці, ні керівництво, ні тренер. Лише перекладач.

- Тобто, для вас із корейським футболом все?

- Якби повернути час, хотів би там ще пограти. Я б по-іншому все це сприйняв би. Були дуже великі амбіції. 

- Що заважало?

- Давали мало часу грати, по 60-70 хвилин, був незадоволений. Конфлікти почалися з керівництвом та тренером. Потім зазнав травму. Коротше, все в купу. 

Пункт у контракті був, що, якщо отримаю травму, то можуть розірвати контракт. І я не хотів лишатися.

- А сама країна?

- Країна та культура дуже сподобалися. Південна Корея неймовірно потужна у плані технологій. І в плані чемпіонату, інфраструктура, підготовка до матчів та тренувань, усі адміністративні питання дуже на високому рівні там. І бюджети у команд. Багата країна. Там було дуже класно.

- А як уболівальники?

- У місті Анян ще були сильні баскетбольна та хокейна команди. Місто-мільйонник біля Сеула. На кожній грі по 20-30 тис. уболівальників. І кожна гра – як свято. У перервах – розіграші техніки та машин. Біля стадіону – концерти. Часто – зустрічі з гравцями, фотосесії. Зовсім інший рівень, таке рідко зустрінеш у Європі. Швидше, як в Америці.

- А сам футбол?

- Приблизно як в Україні десь у 90-х. Тренування могло бути просто у залі. Або ми могли бігати навколо стадіону через бар'єри.

Тренеру – 75 років. Стара школа. Передігрове тренування могло бути півтори-дві години. З них година – двосторонка. Я на ігри постійно втомлений виходив. Дивлюся на корейців, вони звикли.

- Корейців можна бачити на чемпіонатах світу. І деякі в європейських клубах, Сон Хін Мін у Тоттенхемі, або Парк Джі Сун в Ман Юнайтед. Це завжди гравці з чудовою фізичною підготовкою.

- Дуже потужні фізично. Усі бігають, усі накачані, усі професіонали. Може, через раціон їжі.

Ми мали трьох легіонерів, нас годували окремо. Корейці восьминогів їли, рибу, морепродукти, якась зовсім інша кухня. Ми, всі легіонери, були здивовані. Вони їли зовсім мало просмажене, майже сире м'ясо.

- Їдять собак?

- Не бачив. Чув про такий стереотип. Здається, такого вже немає.

«У Кореї гравці невисокі, але всі центрфорварди – легіонери, вищі за метр дев'яносто»

- Кажуть, місцеві тренери дуже жорсткі. І вдарити можуть гравця, якщо щось не так?

- У Кореї з великою повагою до старших ставляться. Навіть президент до тренера. Складав так руки, опускав голову, така повага.

Тренер у нас був найстарший. Він дуже суворий, кричав, але всі до нього з великою повагою. Його усі слухали. Міг дуже кричати на гравця. Але щоб вдарити - ні. 

- Якби Динамо було у Кореї, Суркіс слухав би Луческу?

- Можливо. Культура така. І на вулицях це помітно. У транспорті місця поступаються, через дорогу переводять.

- Легіонерам легко там?

- До легіонерів дуже гарне ставлення. На центрфорварда розглядали гравців щонайменше 190 см.

- Корейці невисокі?

- Так, дуже низькі, але дуже фізично сильні. Але центрфорвард у всіх командах не менший за метр-дев'яносто, це легіонери, як правило. Все заточене на подачі. Силовий футбол.

- А центральні захисники?

- Здебільшого, корейці, але з найвищих.

- Чи легко забивати головою?

- Не сказав би. Дуже чіпкі захисники, потужні, постійно боротьба. З п'яти голів у Кореї лише один головою забив.

Конкурент у мене був у команді – Чо Гю Сон (188 см). Ми то по черзі виходили, то разом на полі. У 2019 році він ще молодим був (21 рік). Одразу сподобався.

Дивлюся, він на чемпіонаті світу в Катарі грає і два голи забив. Нині його датський Мідтьюллан підписав.

- У Кореї тоді (2019) щось знали про Україну?

- Майже нічого. Знали братів Кличків та Андрія Шевченка. Але коли у фіналі молодіжного чемпіонату світу зустрілися України та Південна Корея вони прямо були здивовані. Не очікували, що у нас така футбольна країна. Тренер навіть сперечався зі мною, на щось символічне, здається на торт, що Корея переможе. (Україна виграла 3:1).

- У 2019 році ви знову повернулися до Діли.

- Так, мені одразу пообіцяли місце у складі. У 2020 через коронавірус чемпіонат був усіченим. Я забив десять голів і став найкращим бомбардиром. Був визнаний, крім того, і кращим легіонером, а також і кращим нападником. Хоча найрезультативніший сезон у Ділі був у 2018 році - 21 гол, але тоді одного гола не вистачило до звання найкращого.

«У 2021 році мав запрошення від Скрипника, але чекав кращих пропозицій»

- У 2021-2022 роках ви пограли в Казахстані за Акжайик і карагандинський Шахтар.

- Після такого вдалого 2020 року до мене приходили цікаві пропозиції, серед іншого, із Зорі Віктора Скрипника. Ми вже були на стадії переговорів. Але я думав: ще зачекаю, може, щось краще з'явиться. Затягнув трохи, чекав на найкращий варіант. Можливо Туреччина, чи ще щось.

Так дотягнув, що не було з чого стало вибирати, залишилося лише пара варіантів. Зателефонував Володимир Іванович Мазяр. Запросив до себе в казахський Акжайик. Каже: «Допоможи, я тобі довірюся, я знаю, як ти граєш, постійно гратимеш».

Але якби трохи раніше ухвалив рішення, можливо, вже був би в Зорі, в Україні.

- Цікаво було грати у Казахстані?

- Специфічний чемпіонат, непростий. Інфраструктура дуже складна. Могли під час спеки грати о другій годині дня, бо немає освітлення на стадіоні. От і Акжайик, наприклад, не мав освітлення на стадіоні, грали лише до настання вечора.

Це всі знають, що інфраструктуру в Казахстані треба потроху змінювати. І футболісти є непогані, і збірна грає, а у чемпіонаті так ставляться до цього. Половина команд на штучних газонах грає.

«Ярослав Вишняк – хороша людина»

- Ви грали у Колосі у сезоні 2016/2017. У складі був тренер команди Ярослав Вишняк. Чи вже було видно, що це майбутній тренер команди?

- Не сказав би. Він був така хороша людина. Завжди зі мною спілкувався. Позитивний, добрий, його всі шанували. Гарний футболіст.

У Колосі загалом тепла сімейна атмосфера. Багато колишніх гравців потім працюють у клубі.

- Карпати були вашим першим професійним клубом?

- Так, у 2012 році я закінчив львівський ЛДУФК (Львівський державний університет фізичної культури). Я не дуже хотів підписувати контракт, але в 11 класі всіх найкращих просили підписувати. Трохи під тиском. 

Я інакше свою кар'єру бачив. Тому при першій нагоді пішов звідти. Чомусь саме на батьківщині у мене не склалося (Микола народився у місті Самбір Львівської області, - прим. А.Т.). Якось так вийшло, що мені комфортніше бути легіонером, не вдома.

З Карпат нелегко було піти. Довго велися переговори. І все-таки у 2013 перейшов до Іллічівця U-19 (Маріуполь).

«З захисниками завжди грав жорстко»

- У вас у 2017 у Грузії не лише 10 забитих голів, а й сім попереджень. Це так багато в пресингу брали участь?

- У мене взагалі завжди багато жовтих. Із захисниками жорстко граю, мені за це карають. Ось і зараз у чотирьох іграх кваліфікації Ліги конференцій – дві жовті. У чемпіонаті – три.

- У Ділу ви тричі приходили?

- Так, дуже гарний контакт із керівництвом, спортивним та генеральним директором. Цієї зими я був після травми і після рецидиву. Без практики. Але Діла знову мене запросила, знають мої можливості, дали грати. «Приїжджай, одужаєш, гратимеш».

- У вас зараз голи у єврокубках, голи у чемпіонаті. Чи є думки про наступний виклик у кар'єрі?

- Взимку закінчується контракт, розглядатиму пропозиції. Звісно, хотілося б повернутися додому до України, це буде пріоритетом. А поки що концентруюся на відновленні та на іграх за Ділу.