«Свого часу ми допомогли Михавку зробити перший крок»: Олег Дулуб – про повернення в ФК Львів

На початку лютого стало відомо, що білоруський спеціаліст Олег Дулуб, який раніше очолював ЛНЗ, Чорноморець та Карпати, став керівником тренерського штабу академії ФК Львів.

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський зв’язався з Олегом Дулубом, дізнавшись про: 

• деталі цього призначення, 
• плани ФК Львів стосовно повернення у професійний футбол, 
• перші враження фахівця від роботи в новому амплуа 
• та підхід до виховання молоді.

 «Мене завжди цікавило, чому так багато гравців зникають при переході у дорослий футбол. Зараз я знаю відповідь»

– Олеже Анатолійовичу, думаю, для багатьох ваше призначення в ДЮФШ ФК Львів стало несподіванкою. Чи можете розповісти, коли саме та за яких обставин вам надійшла ця пропозиція?

– До мене звернулися з цією пропозицією десь за два тижні до того. Керівник академії ФК Львів Роман Євгенович Михайлів зателефонував і запропонував такий варіант, поки в мене немає конкретних пропозицій по роботі. 

Він попросив допомогти йому в організації роботи академії ФК Львів. Йдеться про формування єдиної філософії, моделі гри, створення тренувальної системи й оцінки якості роботи нинішнього тренерського складу.

– А чим особисто ви керувалися, коли ухвалили рішення відгукнутися на запрошення Михайліва?

– Тут кілька аспектів. У мене вже давно була ідея об’єднання вікових груп у вертикалі з U-14 до U-19 і з виходом на першу команду. З досвіду можу сказати, що більша частина гравців зникає саме при переході в дорослий футбол. Мене завжди цікавило, чому так стається. Тому, коли Роман Євгенович запропонував мені цей варіант, то наші інтереси зійшлися. 

Основна умова, яку він озвучив, – якщо мені надійде конкретна пропозиція очолити один із клубів, то з його боку не буде жодних перепон.

Роман Михайлів. Фото: ФК Львів

– Які у вас враження від перших днів роботи в ДЮФШ ФК Львів?

– Враження лише позитивні, бо я бачу, як розвивається академія ФК Львів. Ще працюючи головним тренером першої команди (2021-2023 – прим. «УФ»), ми постійно підтримували контакт з академією. У нас завжди було три-чотири гравці, які тренувалися з професіоналами. Напевно, саме це нам і допомогло свого часу відкрити Бориса Крушинського, а згодом – посприяти становленню Тараса Михавка, який також пройшов через систему ФК Львів.

«Відновлення ФК Львів? Звісно, що робота академії має бути орієнтована на першу команду»

– В чому полягає ваша робота в академії ФК Львів прямо зараз? 

– Наразі я працюю над тим, аби перевести все на нову, єдину систему підготовки. Також я надаю допомогу команді Ниві-Самбір-2. Зараз ми рухаємося крок за кроком. Спочатку я зустрівся з тренерами, познайомився з кожним особисто, подивився на тренувальні заняття, які вони проводять.

Вже потім ми організували нараду, де я запропонував своє бачення ситуації. Було вирішено, що ми не будемо одразу запроваджувати нові методи, а робитимемо це поступово. Це необхідно для того, щоб тренери стали співучасниками процесу. Можна просто прийти й сказати: «Робіть лише так, як я сказав», але в такому випадку втрачається можливість розвитку тренерів. Якщо ж залучати їх до процесу і покроково пояснювати, що ми робимо і для чого, то в якийсь момент вони можуть навіть самі запропонувати варіанти покращення системи, внести власні ідеї.

– Наприкінці березня 2024 року в ЗМІ вже з’являлася інформація, що ФК Львів може повернутися у професійний футбол. Ваш прихід, здається, теж свідчить про серйозність намірів керівництва академії. А чи говорили ви з Михайлівим про його плани щодо повернення на футбольну мапу України ще одного клубу зі Львова?

– Ми цю тему з Михайлівим не обговорювали. Наразі я зосереджений саме на допомозі академії ФК Львів. У довгостроковій перспективі, авжеж, потрібно ставити питання: «Що буде далі?». Звісно, вся ця робота має бути орієнтована на першу команду.

Пропозиція від іншого клубу може надійти мені через тиждень чи через місяць, тому я намагаюся якомога швидше виконати все задумане без втрати якості. Найголовніше і найскладніше – це запустити процес. Далі вже можна давати консультації на відстані. Основне – донести до тренерів, як саме це має працювати, щоб вони могли самостійно рухатися далі.

«На Заході у футбол вчать грати до 14 років, а вже з 16 років футболістів готують до перемог на турнірах»

– Ви вище сказали, що вас завжди цікавила тема талановитих гравців, які не можуть себе реалізувати при переході у дорослий футбол. Чи є у вас відповідь, чому ця проблема настільки поширена?

– Перше – це невідповідність рівня тренувальних навантажень, які пропонують у першій команді. Навіть у U-19 навантаження набагато нижчі, через що далеко не кожен може адаптуватися в головній команді. 

Другий аспект – психологія. Практично в усіх клубах я чую одне й те саме: «Головне – навчити грати футболіста до 19 років». Починаються розмови про нині модні терміни – «білд-ап» і «пассінг».

У мене був період, коли я зацікавився цією темою й почав шукати літературу про те, як готують молодь на Заході. Я був просто вражений! Там вчать грати лише до 14 років. З 14 до 16 років футболістів навчають вигравати окремі матчі. А вже з 16 до 19 років гравців підводять до того, щоб вони вміли здобувати перемоги на турнірах. Це зовсім різні речі з точки зору психології.

Є приклади з дорослого футболу, коли команда програє матч, але гравці кажуть: «Зате ми добре грали!». Я відповідаю: «Це не фігурне катання, тут не ставлять оцінку за артистизм». Коли отримуєш такі знання, то краще розумієш, чому так багато футболістів «ламається». Грати у футбол і вигравати – це різні речі. Можу навести наочний приклад.

– Давайте, цікаво послухати.

– Декілька днів тому агент, з яким я працюю, запропонував мені подивитися на хлопчика 13 років. Відео тривало п’ять-сім хвилин, але такого задоволення я давно не отримував. Мессі, реально український Мессі! Менший за зростом за своїх однолітків, але як він працює з м’ячем – це вау. Я запитую в агента: «Де він?». Він мені відповідає: «Зачекай, давай я тобі далі покажу». І надсилає відео, де цьому хлопцю вже 16 років.

У нього вже зникає швидкість. Чому? Тому що методи підготовки, які до нього застосовувалися, не відповідали його сенситивним періодам розвитку. Напевно, вони більшість часу працювали лише над «пассінгом» і «білд-апом». Вибуховість у хлопця зникла.

Зараз йому приблизно 20-22 роки, він грає на іншій позиції, яка взагалі не відповідає його природним здібностям. Гравець просто розчинився, хоча за рівнем таланту – це діамант. Якщо не враховувати сенситивні періоди та неправильно підбирати методи підготовки, футболіст просто зникає.

– Тобто до самого молодого дарування суттєвих претензій бути не може: як навчили – так і граю?

– Абсолютно. У кожного гравця є сенситивні періоди розвитку тих чи інших ігрових якостей. Одна з основних відмінностей усіх клубів пострадянського простору від західних у тому, що у нас усі працюють у лайт-режимі. Це просто вбиває гравців, бо ні «білд-ап», ні «пассінг» не вчать їх перемагати. Перемоги здобуваються у штрафному майданчику за рахунок вибухових дій.

Вибухові дії – це окрема система підготовки. Процес розвитку займає мінімум шість тижнів – і це лише вихід на перший рівень готовності. Весь тренувальний процес у провідних клубах побудований на силовій та швидкісній підготовці. Це те, що було в Україні, а саме в київському Динамо часів Валерія Лобановського. Я пам’ятаю його команди 1986-го та 1997-го років – у те Динамо неможливо було не закохатися.

Олег Дулуб. Фото: ФК Львів

«Основний аспект роботи з молодими футболістами – навчити їх самостійно приймати рішення»

– Все частіше лунають думки, що у футболі стає менше індивідуально сильних гравців, які б не боялися брати на себе ініціативу, загострювати…

– Що таке футбол? Це партнери, суперники, м’яч, ворота, спрямованість. Ну і, звичайно, суддя та саме футбольне поле. Якщо ми візьмемо той-таки «пассінг», то він не вчить гравця ухвалювати самостійні рішення. Основний аспект роботи з молодими футболістами – навчити їх самостійно приймати рішення, брати ініціативу на себе, створювати моменти.

Весь футбольний фітнес будується на роботі із м’ячем і через ігрові вправи. Якщо ти замінюєш це «пассінгами» та «білд-апами», то втрачається спрямованість на ворота суперника. Гравці починають віддавати передачі заради самих передач.

– І далеко не завжди контроль м’яча свідчить про наявність ініціативи у команди. Пам’ятаю, Моурінью на закиди щодо низького відсотка володіння м’ячем у грі з Манчестер Сіті відповів щось на кшталт: «Вони можуть забрати м’яч із собою додому, а я заберу три очки».

– Досягнення результату має забезпечуватися відповідними засобами, побудовою гри. Ти оцінюєш наявний ресурс, і якщо в тебе немає гравців, які вміють грати з контролем м’яча, значить, потрібно діяти на контратаках.

Я нещодавно прочитав висловлювання головного тренера Манчестер Сіті Пепа Гвардіоли, який наразі має чималі проблеми з тим самим «білд-апом». Він сказав, що якщо у гравців немає пристрасті до контролю м’яча, то краще переходити на контратакувальну модель гри. Я такий сиджу, читаю: «Ух ти, вау». І це говорить сам Гвардіола!