«У Скрипника я був готовий літати по полю»: Вантух – про перехід у Карпати з Зорі та слова Фернандеса

Роман Вантух після чотирьох років у Зорі повернувся до рідного Львова, зголосившись на пропозицію Карпат. 27-річний новачок зелено-білих сповнений оптимізмом допомогти львів’янам видати свій найкращий сезон в оновленій історії клубу.

Сайт «Український футбол» поспілкувався із захисником Карпат Романом Вантухом, який розповів про перші тижні роботи в новій команді, мотивацію покинути Зорю, а також возз'єднання з Назарієм Русиним.

«Хотів бачити Русина в Карпатах»

– Романе, Карпати другий тиждень як повернулись до тренувань. Над чим зараз працює команда?

– Працюємо в режимі дворазових тренувань. Можу відзначити, з якою інтенсивністю вони проходять. Тренування тривають понад годину, і водночас усе відбувається у дуже високому темпі. Саме це одразу кидається в очі. Круті враження від бази Карпат, де створені всі умови.

– Адаптація викликала складнощі?

– Зараз більше акцент на фізичну підготовку. Морально навантаження даються досить легко. Багатьох хлопців я знав раніше: проти когось грав, а з кимось перетинався в одній команді. Мені дуже приємно, що хлопці доволі швидко інтегрували мене у свій колектив. Дуже важливо з перших днів відчути себе у своїй тарілці.

Все, що пропонує тренерський штаб, для мене в новинку. У мене ще не було досвіду, коли потрібно слухати тренера, а потім перекладача. Як мені здається, виходить непогано (посміхається). Більше зможу сказати, коли почнеться тактична робота і стане зрозуміло, як мене хочуть використовувати на полі. Звісно, що певний час знадобиться, але я сповнений ентузіазму довести, що мене недарма запросили в Карпати.

Роман Вантух, фото: ФК Зоря

– Грати за клуб із рідного міста більше додає тиску чи відповідальності?

– Ми з дружиною ловили себе на цій думці. Для мене трохи незвично, що зараз я у Львові не на вихідні приїхав побачитися з рідними, а їду на роботу і ввечері повертаюся додому. Тепер можу більше часу проводити з рідними. В інших командах післяфутбольна рутина була простішою — можна було більше часу приділяти відпочинку.

– В Карпатах ви возз'єдналися з вашим приятелем Назарієм Русиним.

– Звісно, я хотів бачити його в Карпатах. Назар — один із тих пацанів, які своїм прикладом підштовхують тебе працювати ще більше. Я прожив із ним три роки в одній кімнаті, і ми завжди мотивували один одного більше працювати. Він завжди був готовий жертвувати чимось, щоб досягти свого. 

– Знаючи його характер, напевно, він би міг ще довести собі, що може бути успішним у Європі.

– Погоджуюсь.

– Як часто вас почали впізнавати у Львові?

– Декілька людей підходили сфотографуватися, хтось просто подякував за те, що перейшов. Декілька моїх друзів, які відвідують фан-сектор, привітали мене з переходом. Водночас я розумію, що це додаткова відповідальність – грати за Карпати. Багато людей вірять, що я допоможу команді, і я не маю права їх підвести.

«Варіант із закордону? Це не була та пропозиція, заради якої можна все кинути вдома і поїхати, навіть на ті самі умови»

– Як розвивалась епопея з переходом?

– Я чув про інтерес з боку Карпат і раніше, але це не було чимось конкретним. Вже ближче до завершення контракту із Зорею, ми перейшли до офіційних розмов.

– Інформація про закордонні клуби відповідала дійсності?

– Так, але це не була та пропозиція, заради якої можна все кинути вдома і поїхати туди, навіть на ті самі умови. Варіант із Карпатами приваблював мене тим, що це Львів, амбітний проєкт, інфраструктура, колектив. Усі фактори склалися на користь Карпат, тому я зараз тут.

Роман Вантух, фото: ФК Зоря

– Зоря робила спроби переконати вас залишитися?

– У мене склалися відкриті стосунки із Зорею. Я завжди був чесним перед ними, так само як і до останнього віддавав себе за цю команду. Пропозиція продовжити контракт була на столі — на покращених умовах. Але я попросив час на роздуми, якщо з'являться інші варіанти. Єдине прохання до мене було – проінформувати їх, якщо мені надходитимуть пропозиції від інших клубів.

Я повідомив нашого генерального директора, що є пропозиція від Карпат, яку я схиляюся прийняти. До мого вибору поставилися з розумінням, що це моє рішення. Після цієї розмови попереду залишався ще довгий відрізок сезону, але я не відчув жодної зміни у ставленні до себе. Я дуже радий, що розставання із Зорею пройшло саме на такій ноті – із голом в останній грі. З великою вдячністю до цього клубу я рухаюся далі.

– Не кожному футболісту вдавалося піти із Зорі через парадні двері. Таких прикладів було чимало.

– За чотири роки в клубі я завжди був відкритим. Говорив те, що думаю, і своєю грою відповідав за свої слова на полі. Клуб добре ставився до мене, а я — до нього. Пригадую, коли перед матчем із Динамо я отримав ушкодження, президент сказав мені: «Давай, відновлюйся, ти нам потрібен у наступній грі». Я щиро здивувався, адже Євген Борисович Геллер, напевно, вже знав про мою розмову з Ігорем Вікторовичем Гузем (гендир Зорі, – прим. УФ).

– Багато часу витратили на роздуми?

– Так, адже зважуєш багато факторів, коли на тобі велика відповідальність: перспективи, інтереси родини. Я не був проти продовжити кар'єру в Зорі, де почувався комфортно і розумів, що прогресую в цьому клубі. Навіть коли писав прощального листа, не хотілося говорити банальні слова — хотілося щиро подякувати за те, що цей період був у моєму житті.

«У мене мурахи по тілу, коли згадую бронзу із Зорею»

– Тим не менш, після першого сезону в Зорі глобальних успіхів більше не було. У чому основна причина?

– Я на все життя запам'ятаю бронзовий сезон із Зорею. Бути поруч із цим тренером і тими гравцями — особливий досвід, чесно зізнаюся. Стільки особистостей було в роздягальні. Я ніколи не забуду, як умів завести команду Шахов, який нам дуже допоміг. У мене мурахи по тілу, коли про це згадую.

– Велика заслуга належить Патріку ван Леувену і Раймонду Аттевелду. Як співпраця з нідерландцями на вас позначилася?

– У них були чіткі вимоги й сувора дисципліна. Навіть коли ти давав максимум, їм цього було мало.

Патрік ван Леувен, фото: ФК Зоря

– Підпадали під репресивну машину Патріка?

– Був період, коли за ставленням до мене я відчував, що буду основним. Зіграв декілька матчів, а потім сказав Патріку, що в мене спазм привідного м'яза, щоб не доводити до розриву. Я запитав, чи можу пропустити найближчу гру. Пропускаю той матч, Зоря перемагає, а наступні чотири матчі я просидів у запасі.

Це була настільки сильна команда, що я міг довго сидіти на лаві запасних. Це мотивувало мене ще більше викладатися на тренуваннях, щоб повернути своє місце у складі. Не відчувалося, що команда втратила важливого гравця. Колектив підібрався дуже сильний. Я не знаю, як би закінчився сезон, якби судді не «прибивали» нас у деяких матчах.

– Натякаєте на гру із Шахтарем, коли вилучили Снурніцина?

– Це була не одна така гра.

Патрік міг замінити тебе навіть у першому таймі. Показовою була історія, коли ми повністю перегравали Металіст. Гра складалася на нашу користь, і можна було б трохи заспокоїтися, але Патрік у роздягальні влаштував нам такий рознос, що ми з Русиним другий тайм додивлялися вже на лаві. Це було зроблено показово для всіх, щоб ніхто навіть не думав розслаблятися. Ми настільки відчували провину, що на тренуваннях хотіли довести Патріку: він був неправий, коли так із нами вчинив.

Нам певною мірою зіграло на руку те, що це був перший чемпіонат після початку повномасштабної війни. Тоді не було такої кількості сильних команд. Не знаю, як би ми закінчили сезон, якби були Полісся і ЛНЗ, які тоді виступали в Першій лізі.

– Відхід Патріка чи групи футболістів мав вирішальний вплив на результати?

– Основна проблема Зорі полягала в тому, що майже щороку команду залишали ключові гравці, постійно змінювалися тренери. Якщо подивитися, як ми провели фінальний відрізок сезону, то команда більш-менш добре йшла. Але щоразу доводилося перебудовувати команду, а це позначалося на результатах. Зоря не може витрачати великі кошти на підсилення складу.

«Після мого голу Карпатам до мене підійшов Фран Фернандес і сказав: «You're a bad boy»»

– Не можна оминути увагою і єврокубки. Нехай гучних перемог тоді бракувало, проте видовищності матчам Зорі було не позичати.

– На все життя запам'ятаю гру проти Славії. Нереальна атмосфера у Празі! Фанати влаштовували фантастичні перформанси. Відчувався шалений контраст, коли ми поверталися додому, де грати доводилося за порожніх трибун.

– В останній рік у Зорі ви попрацювали з Віктором Скрипником. Що дав вам цей досвід?

– Мені подобалося, що Скрипник часто спостерігає з боку та робить висновки. Він мав авторитет серед футболістів. Він знав, що я вийду і віддам максимум. Настільки відчувалася довіра з боку тренера, що я був готовий літати по полю. Йому вдавалося настільки сильно мотивувати партнерів, що ти мимоволі і сам переймав цей настрій.

Віктор Скрипник, фото: ФК Зоря

– У Зорі самостійний тренерський шлях розпочав Младен Бартулович. Що запам'яталося у роботі з ним?

– Младен був дуже близьким до гравців, постійно цікавився, як у них справи. Час показав, що йому можна було довіритися раніше.

– Мені здавалося, що в схемі з ромбом у вас були б більш розв'язані руки в атаці...

– Ми намагалися грати ромбом, але для того, щоб постійно використовувати цю схему, потрібні індивідуально сильні виконавці в кожній ланці. Лише тоді вона працюватиме. Я спочатку теж думав, що будемо пробувати ромб, але якщо з Вересом у нас це вийшло, то Рух уже був до цього готовий, і довелося перелаштовуватися. У цій схемі мені подобається, що захисник отримує більше вільних зон.

– Ви ж починали вінгером...

– Так, але з часом зрозумів: щоб грати вище, потрібно постійно ухвалювати нестандартні рішення. Мій арсенал був трошки обмежений, тому я перекваліфікувався в захисника.

– У новій команді вас часто травлять за останній матч сезону, коли ви забили м'яч у ворота Карпат?

– Пам'ятаю, що після матчу до мене підійшов Фран і сказав: «You're a bad boy» (посміхається).

– Наскільки прийдешній сезон може стати переломним для Карпат?

– Поки я лише тиждень у команді, але вже видно, що всі хлопці дуже амбітні. Усі повністю віддаються на тренуваннях. Тренери постійно працюють із командою та заряджають футболістів. Наскільки це спрацює на довгій дистанції, покаже тільки час.

– Що б ви хотіли сказати вболівальникам Карпат?

– Хоч я і не був вихованцем Карпат, але знаю, яке значення клуб має для міста. Бувають випадки, коли команда збирається і в неї все виходить. Артета, наприклад, шість років будував Арсенал.

Мені 27 років, і я відчуваю, що мені ще є куди зростати, а перехід у Карпати допоможе мені в цьому. Вболівальники мають право вимагати від команди, але футбол не обдуриш. Результат може бути різним, але в самовіддачі команда точно нікому не поступатиметься. Я буду доводити на кожному тренуванні й у кожній грі, що маю право носити зелено-білу футболку.

– Наостанок спитаю про чемпіонат світу. Хто ваш фаворит ЧС-2026?

– Балдію від того, що робить Мессі. Це щось неймовірне. Він може довго бути в тіні, але варто лише отримати м'яч — і буде або момент, або гостра передача, або гол. Цікаво подивитися, як далеко зайде Аргентина. Також мені подобається збірна Іспанії.