«В Камбоджі дуже високий рівень футболу»: екс-тренер Шахтаря Старинський – про підкорення футбольної Азії
Зазвичай ми говоримо, що вітчизняні тренери не успішні за кордоном – та й працювати можуть хіба що в «колишньому СРСР», де нема мовного бар’єру та труднощів адаптації. Сергій Ребров успішною роботою вже в кількох зарубіжних чемпіонатах спростовує це твердження, а тепер у нас у кишені такий козир, як мій нинішній співрозмовник.
Український тренер Олег Старинський вдруге поспіль привів Пномпень Краун до перемоги в чемпіонаті Камбоджі, підкорюючи Південну Азію, та готується до нових звершень на континентальному рівні.
Старинський в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів, яким був шлях до другого чемпіонства поспіль попри смерть власника клубу, як робота в Шахтарі вплинула на подальшу кар’єру та чим повномасштабна українсько-російська війна зачепила його співробітників.
«В лютому мені було важко готувати команду»
– Про Камбоджу мало що відомо в плані футболу. Можете розповісти нам про рівень місцевого чемпіонату?
– Чемпіонат дуже конкурентоспроможний. Чотири-п'ять команд, які дійсно борються за чемпіонство. Тут футбол дуже стрімко розвивається. Я можу сказати, що тут дуже високий рівень.
– Сезон розпочався в лютому, помирає президент клубу, війна в Україні. Наскільки важко було команді і вам в той проміжок часу?
–Початок сезону виявився важким. У квітні помер президент клубу. Йому діагностували рак, не зміг подолати хворобу. Перед початком сезону його стан здоров'я погіршувався, і він не зміг розділити з нами участь в AFC Cup (аналог Ліги Європи УЄФА в Азії, - прим. О.К.). Його дружина перебрала на себе обов'язки президента, підтримувала нас протягом сезону.
Починаючи з Суперкубка в лютому, мені було важко готувати команду. У Пномпені зі мною працюють мій помічник з України Анатолій Бондаренко, півзахисник Валерій Гришин, в якого батьки весь час залишалися в Лимані (1 жовтня місто повернули під контроль України, - прим. О.К.). Моя родина в той час перебувала в Україні. Не міг заспокоїтися до того часу, як вони перетнули кордон з Угорщиною та прилетіли до мене.
Я тут в безпеці, але мені не байдуже, що відбувається в Україні.
— У Гришина наприкінці року закінчується контракт. Будете пропонувати йому залишитися в Пномпені?
–Валерій - неймовірний гравець. Хочеться, щоб він залишився, хоча на нього буде попит серед інших команд. Йому тут дуже подобається. Йдуть перемовини. Буду радий, якщо він колись спробує себе в більш сильнішому чемпіонаті.
– Можете пригадати найбільш пам'ятний момент протягом сезону?
– Так. Було багато хорошого. Після першого кола ми зіграли сім ігор, набрали сім очок, йшли передостанніми. Після 11 туру скоротили відставання на 5 очок. Було важко, але ми бачили по показниках, по всій статистиці, що ми лідирували. Були проблеми з грою у фінальній стадії. Ми програли лише дві гри, частіше грали внічию.
З негативу – ключові футболісти випадали через травми. З цього сезону було прийнято правило, що треба було виставляти двох молодих гравців 2001 і молодше. Ми не були до цього готові так, як ми тільки-но додали молодого нападника і півзахисника без досвіду на дорослому рівні. Були проблеми через брак досвіду гри на такому рівні, але ми призвичаїлись.
– Ви задоволені прогресом молодих, на яких довелося робити ставку?
– На мою думку, вони не були готові одразу грати в основі. Якщо ми б підтягували їх поступово, вони все одно отримали б свій шанс. Вони прогресують і будуть відігравати ключову роль в наступних сезонах.
Також запам’яталися міжнародні поєдинки на AFC Cup, де ми протистояли Віеттелу (В’єтнам), Хоуган Юнайтед (Сінгапур), Янг Елефантс (Лаос). Всі три гри ми домінували і це додавало впевненості (Пномпень Краун посів третє місце в групі I та не зміг пробитися в зональний плей-офф, - прим. О.К.).
Ми знали, що не програли жодній з команд по показниках, маючи 60 відсотків володіння. В одному з поєдинків ми добре атакували позиційно, а суперник вдарив раз по воротах і забив гол. Відчували, що десь бракує фарту, особливо, коли ми вигравали 2:0, потім рефері не призначив два чистих пенальті, не помічав фоли в наш бік. Це була арбітриня з Австралії, яка зовсім не мала міжнародного досвіду та відпрацювала на двох поєдинках Вищої ліги. Як можна було призначати рефері з таким бекграундом та без досвіду в чоловічому футболі?
По всіх показниках ми були попереду у всіх трьох матчів. Якби нам пощастило, могли розраховувати на вихід в плей-офф.
– Як змінилася команда в порівнянні з двома чемпіонськими сезонами?
– Основна ставка була зроблена на випускників академії. Всі легіонери залишилися з нами. Всередині команди хімія була кращою за попередній сезон.
По ходу ми змінили тактику, почали діяти агресивніше. Якщо раніше ми грали за схемою 3-4-3, то ми перебудувалися на 3-5-2 з двома нападниками. які просили більше м’яч за спини суперникам. Концепція не сильно змінилися, але змінилися деталі, до яких суперники були не готові.
Команда виросла ментально. Якщо в минулому сезоні ми менше очок взяли у грандів та не губили з маленькими клубами, а зараз - з точністю до навпаки.
– Не було в команди проблем з переходом на схему з трьома центрбеками?
– Ця схема потребує якісних флангових гравців, які можуть створювати тиск всі 90+ хвилин. Коли я прийшов Пномпень грав за схемою 4-4-2 або 4-2-3-1. Я помітив, що вінгбеки були заточені на атаку, тому їм потребувалась підстраховка. Вони були дуже сильні при грі один в один і витривалі. Як на мене, гра з трьома центрбеками дає більше надійності, хоча ми граємо позиційно. Тому, маючи трьох захисників, вони можуть загострювати, віддавати проникаючі передачі, передачі за спину. Це дозволяє бути більш варіативними в побудові гри.
По статистиці ми на першому місці з великим відривом по пропущених голах та ударами в наші ворота.
– Робота кого з тренерів вам імпонує найбільше?
– По-перше, багато на мене вплинув Гвардіола, як не крути. Якщо в тебе м’яч – менше шансів забити буде в суперника. Більше всього впливу на моє становлення відбулося за час роботи в Шахтарі помічником Андреса Карраско. Методологія Барселони перейнята звідти. Якщо Гвардіола – це на поверхні, то завдяки Карраско я зміг глибше зрозуміти цю філософію.
– Як змінився Пномпень Краун за час вашого перебування в Шахтарі?
– На той час команда була молода. Багато футболістів працювали зі мною в U-19. Вони встигли вирости та здобули досвід, але їм бракувало структури розуміння цілісної картини принципів футболу на різних етапах.
Після мого повернення у 2020 році ми багато часу присвятили теорії. Як працювати в лінії оборони з 5 захисниками, як працювати півзахисту. Поступово вони переймали та вчилися. Багато моїм тренерським штабом було направлено на теорію. Гравцям було важко, але вони бачили результат та прогрес. Як команда від гри в низькому блоці, покладаючись на талант легіонерів, крок за кроком, навчилася універсальності. Можу сказати, що футбол, який ми показуємо, впізнаваний як на внутрішній арені, так і на континенті.
«Робота в Шахтарі збалансувала мій погляд на футбол»
– У Шахтарі ви були аналітиком в штабі Карраско, чого навчилися?
– Можливо, коли я почав отримувати перший тренерський досвід, більше працював над позиційними атаками та роботою в зоні завершення, білд-апом, але працюючи в Шахтарі аналітиком поруч з Карраско та директором академії Хоре Раффо, Оскаром Ратулутрою допомогло збалансувати власне бачення футболу, приділяючи увагу оборонним елементам.
Тренувальний процес був побудований над груповими та індивідуальними тренуваннями, де багато часу приділяється принципам в захисті, повороти корпусу, вибір позиції, щоб гравці правильно розподіляли центр концентрації.
Також мені сподобалась цілеспрямована робота в залі, щоб футболісти були прокачані не лише тактикою, але й фізично. Багато ключових факторів, які я прийняв. Є маленькі деталі, які дозволяють зробити якісний стрибок.
Якщо раніше не звертали увагу на відсотки жиру, м’язової ваги, над якою групою м’язів треба допрацювати. Все це має вплив на результат.
– Ви потрапили до Шахтаря U-19 в той час, коли в чемпіонаті домінувало Динамо, а в Юнацькій лізі УЄФА команда «гірників» не здобула жодної перемоги. Через вас пройшли Мудрик, Судаков, Трубін. Робота кого з них справила на вас сильне враження?
– З перших днів мене захопила робота та підхід Судакова. Дуже якісно виділявся на полі своїми рішеннями. Я очікував з дня на день, що він опиниться в першій команді. Він не кричущий талант, як Міша Мудрик, який захоплює своєю технікою, швидкістю, дриблінгом.
Судаков – хлопець, який працює на команду. Він бачить простір, добре знаходить себе між з лініями, гра у два дотики перевести м’яч на загострення, виграти простір за рахунок дриблінгу, потягнути на себе. Перед тим. як його забрали в U-21, він дуже нам допоміг. Георгій залишив після себе лише захват. Дуже привітливий, скромний, неймовірно щирий хлопець.
Дуже подобалося працювати з вихованцями Шахтаря. Вони були відібрані з відібраних. Всі хлопці були працьовиті. Було неймовірно працювати з ними, готувати аналітику, індивідуальні бесіди, допомагати Карраско на цих етапах.
– Можливо, якась частка вашої роботи допомогла цим хлопцям не зганьбитися в дорослій Лізі чемпіонів цьогоріч.
– Я до цього спокійно ставлюся. Ми можемо тільки направити, а далі все залежить від хлопців. Маючи хороших футболістів, ти можеш дотягти результату.
«Азія навчила мене терпіння»
– Олеже, тренерську кар’єру ви розпочали дитячим тренером. В чому відрізняються підходи у вихованні футболістів в Україні та країнах Азії?
– Головна відмінність полягає в тому, що коли я почав працювати в Малайзії з дітьми, мені впало в око, що для них це просто гра. Ніколи не треба забирати гру від дітей, адже вони у футболі шукають можливість пограти з друзями.
Якщо в Україні професійне ставлення до футболу, в Азії донедавна лише прийшло розуміння. Зараз я працюю з поколінням 1999-2000 років народження. Вони розуміють, що для успіху потрібна дисципліна і щоденна праця на тренуваннях.
Юніорська підготовка в Камбоджі ще не на тому рівні. Проблема з організацією змагань. В Малайзії з дітьми шестирічного віку працюють за європейськими методиками.
У нас багато заточено під результат, медалі, кубки, які нікому потім не будуть потрібні. Я розумію, що десь це змінюється. Головне – знайти свій клуб та тренера, власний підхід.
Я б порівняв результат в дитячому футболі з фастфудом. Чи виросте дитина в професіонала, залежить від послідовної роботи змалечку.
Потрібно розуміти, що клуби Першої та Другої ліги не мають тих фінансових можливостей, особливо зараз. Великі зарплати отримує маленький відсоток гравців.
Футбол перестав бути просто грою. Чим пізніше ти починаєш, менше шансів в тебе пробитися. По суті першими тренерами стають батьки, які мотаються з тобою на тренування, шукають команду, тренера, але це не дає жодних гарантій. Це доволі комплексна робота. Не потрібно забувати про всебічний розвиток.
– Як людині, яка приїхала з Європи будувати кар’єру в Азії, що спричинило у вас найбільший культурний шок?
– Азія в цьому плані більш розмірено живе. На це впливає клімат. Якщо будеш багато працювати – згориш на роботі. В Європі планування на іншому рівня. Тут, якщо ти не зробиш сьогодні, можеш відкласти на завтра. Сезон за сезоном температура не змінюється. Тільки питання, коли буде більше спеки або дощів.
Багато тренерів приїжджали сюди з Європи, але в них нічого не вийшло, бо вони не знають місцевої культури. Тебе скоріше навчить життя, а не ти місцевих футболістів діяти за твоїми правилами. Без терпіння неможливо тут працювати.
У мене нічого б не вийшло, якби не підлаштувався під місцевих. Через це іноземцям важко працювати тут. Тут не люблять критику. На футболістів кричати не можна, мотивація падає нижче плінтуса. Робота йде через індивідуальні бесіди, більше заохочення. Якщо ти достукаєшся до гравців, вони готові будуть за тебе померти на полі.
Саме це нам допомогло взяти друге чемпіонство поспіль. Була довіра між футболістами, тренерами, керівництвом. Як і скрізь, люди не люблять, щоб їх нещадно розносили.
– Чому навчилися в місцевих найбільше?
– Терпінню. Особливо працюючи з дітьми. Якщо ти не слухаєш дітей, вони тебе не слухатимуть і тренування перетвориться на нічний жах. Ти не будеш любити роботу. Лише ж часом ти можеш побачити плоди своєї роботи.
– Особисто я досі не подорожував країнами Азії. Якби я у вас поцікавився лайфхаками, що б ви порадили?
– Азія – неймовірно чудова своєю природою та культурою. На початках в тебе виникає культурний шок, який контрастує з Європою.
Багато людей приїздили сюди з України перші місяці їх захоплювала новизна, але з часом виникала стадія несприйняття. Це тебе вибиває з колії, що може спричинити шестимісячну депресію.
Потім, коли ти зрозумієш, починаєш бачити все під іншим ракурсом, чому вчить азійський побут. Тут чудові країни з місцевою кухнею, культурою, визначними місцями, постстудентською простотою та пенсійною розміреністю.
Чудова Камбоджа, знаменита Ангкор-Ват. Є Малайзія, Сінгапур, які нічим не поступаються європейським містам в плані динамічності, В’єтнам, Таїланд. Ти бачиш на власні очі, що тут мікс природи з технологіями та розвитком потроху обганяють Європу та вже не можеш сказати, що це країни третього світу.
– Що порадите з місцевої кухні?
– Мені подобається проста їжа. Тут готують індійську, арабську кухню в поєднанні з місцевим. В Камбоджі не така гостра їжа, дуже люблять додавати цукор, прянощі.
В Малайзії більш гостра кухня. Хочеш не хочеш, але звикаєш.
«Хочеться з Пномпенем досягти більшого на AFC Cup»
– В Камбоджі ви виграли всі внутрішні титули. Під час нашої розмови ви дали розуміти, що пов’язуєте з Пномпень Краун в наступних сезонах. Не виникало бажання спробувати себе тренером збірної, отримавши досвід роботи асистентом в збірній Камбоджі u-19?
– В наступному сезоні Камбоджа перейде на систему осінь-весна, щоб адаптуватися під Європу. Очікується розширення Кубка ліги з груповим етапом та іграми на вибування.
Якщо у твоєму резюме є робота зі збірної це додає тобі плюсів до твого резюме. Мені подобається працювати клубним тренером, адже ти повністю інтегрований в процес. Я та мій тренерський штаб впливають на розвиток футболістів. Тренери збірних покладаються на їх підготовку в клубах, даючи мінімум підготовки, при цьому давати результат.
Той футбол, який ми ставимо в Пномпені, не так просто впровадити у збірній. Ти розумієш, що це не так просто. Особисто я ставлюся до футболу збірних, як до розважального, хоча футбол власне є сферою розваг, але робота в клубі дозволяє тобі більше розвиватися. Продовжую готувати Пномпень до наступного сезону. Хочеться досягти більшого на AFC Cup, який проходитиме вдома і на виїзді. Це інший досвід.
– Команда здатна вирішувати завдання на міжнародній арені?
– Нам доведеться долати кваліфікацію з дуже сильними суперниками, які нам можуть випасти. Будемо ставити завдання вийти з групи.