«Вернидуб першим дізнається про мої проблеми і першим допомагає їх вирішити»: Драмбаєв – про Кривбас і повернення в УПЛ
Автор – Ігор ДМИТРІЄНКО
Молодого захисника Олександра Драмбаєва можна назвати справжнім відкриттям осінньої частини сезону в УПЛ. Нагадаємо, після успішного виступу за ФК Маріуполь Драмбаєв навіть взяв участь у зарубіжному турне Шахтаря на початку повномасштабного вторгнення, а потім пограв у Бельгії (за Зюлте-Варегем) і Хорватії (Осієк). А, повернувшись на батьківщину, змусив переглянути сприйняття свого таланту, замість звичного місця флангового захисника проявивши себе в центрі оборони – і цим вирішивши велику проблему свого клубу.
Після трансферу до Кривбасу у липні 2024 року майже одразу Саша став в колективі своїм. Встиг зіграти за криворіжців 20 матчів у всіх турнірах в першому півріччі. Захисник Олександр Драмбаєв в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів про:
- те, хто надихнув Олександра займатись футболом?
- те, як тричі відмовив Шахтарю
- те, чому не вийшло залишитись в Бельгії
- того, хто найшвидший у Кривбасі
- Юрія Вернидуба та його авторитет в Кривбасі
- те, хто найсильніший футболіст молодіжної збірної України прямо зараз?
«Починав займатись плаванням, але за три дні вирішив його кинути. Мама була не у захваті від цього»
– Олександре, ти народився у Запоріжжі й там почав займатись футболом. Як все починалось?
– З самого початку я пробував себе у плаванні. Провів декілька пробних тренувань, після чого мама купила мені всі потрібні речі, щоб я професійно цим займався. Проте вже за три дні я передумав. Звичайно, мати була не в захваті від цього, намагалася пояснити мені, що треба бути відповідальним за свої слова. Але мене було вже не переконати😊.
В ці ж дні якось ми проходили повз стадіону, де займалися хлопці старші за мене – 1999-2000 року. Я дуже зацікавився, спостерігав за грою. Коли мене побачив місцевий тренер, то запитав, чи хочу я доєднатися до них, на що я, звісно, погодився і одразу побіг грати у футбол.
– Так і залишився в грі?
– Після того тренування продовжив займатися в ФК Торпедо. У п'ятому класі, назбиравши кошти, які мені мама зазвичай давала в школу, я вирішив поїхати на тренування в ДЮШ Металург, нікому не сказавши. Це було дуже далеко від дому, їхати треба було через все місто.
Там я тренувався тиждень, після чого мій майбутній тренер, Іван Санич Богатир, зателефонував моїй мамі. Для неї був шок дізнатися, що вже тиждень я пропускав свої тренування заради Металурга. Але мама підтримала мене, так вже у Металурзі почалася моя футбольна кар’єра.
– Чи є у тебе в родині ще футболісти?
– Мій батько грав у футбол, коли був молодим. На словах він розповідав, як забивав голи, дуже багато голів. Але я більше повторював все за своїм старшим братом. Сам він із села, і певний період життя я жив разом із ним. Його захоплення автоматично ставали моїми захопленнями. Так і вийшло, що брату дуже подобався футбол, тому я постійно з ним бігав.
Олександр Драмбаєв. Фото: ФК Кривбас
«Тричі відмовляв Шахтарю, але у підсумку все ж перейшов до його Академії»
– У 2020 році ти перейшов до з Академії Металурга до Академії Шахтаря. Як виник цей варіант?
– Вперше мене помітили, якщо не помиляюся, в U-15, коли ми з Металургом грали у фінальній частині ДЮФЛ в Одесі. Після гри мені зателефонували селекціонери Шахтаря і запросили до команди. Проте я відмовився, тому що на той момент хотілося бути в Запоріжжі, поруч з родиною. Невдовзі, вже у наступному році, коли ми грали саме проти Шахтаря, надійшла ще одна пропозиція. Це був зимовий Кубок, і мені знову зателефонували та запросили в команду, але я вкотре відмовився.
– І в тебе був другий шанс?
– Тоді Шахтар і Металург співпрацювали, і деяких запорізьких футболістів відправили на перегляд на 10 днів до донецького клубу. Я все ж поїхав туди, успішно пройшов перегляд, проте, вийшло так, що я знову відмовився, тепер через сімейні обставини, адже мені треба було закінчити школу в Запоріжжі.
Зрештою, вийшло так, що коли я закінчив 11 клас, знову була пропозиція, на яку я вже погодився. Цікаво, увесь цей час у мене змінювалось амплуа: спочатку я грав правого півзахисника. Коли була друга пропозиція, то я вже діяв на позиції нападника. У підсумку перейшов до Академії Шахтаря як лівий захисник.
– Ти грав за молодіжку Шахтаря. А чому не вдалось дебютувати за головну команду?
– Не знаю. Напевно, десь недостатньо проявив себе, десь фарту не вистачило. Тому що у футболі також повинно бути певне везіння, щоб отримати шанс, якого в мене не було. Таке буває в футболі. Я ні про що не жалкую.
«Бельгія – це великий досвід для мене. Щасливий, що мав змогу там грати»
– Які спогади залишились з періоду виступу за ФК Маріуполь в сезоні 2021/22?
– Бували невдачі, бували програні матчі, але ми дуже наполегливо працювали. У нас була молода команда. Перед повномасштабним вторгненням на зборах в Туреччині набрали хороший темп, були в дуже гарній формі. З цієї команди підтримую зв’язок з Кащуком, В'юнником, Очеретьком та іншими.
– Оренда в Бельгію до Зюлте-Варегем після цього – позитивний етап твоєї кар’єри?
– Так, звісно. Зюлте-Варегем – перший європейський клуб для мене, і я від нього дуже багато отримав: у впевненості, розвитку, менталітеті. Там було дуже багато опцій, яких я для себе взяв. Звісно, тоді хотілося б залишитися в Бельгії, адже мені там дуже сильно подобалось. Але знову ж таки, склалися певні обставини, були травми, які, на жаль, я не міг оперативно вилікувати.
Були надії, що я реабілітуюсь за тижні два-три, але через те, що не могли поставити чіткий діагноз, я тренувався з больовими відчуттями, тому що дуже хотів там залишитися. Умови контракту – це оренда з правом викупу, і, може саме, це зі мною зіграло дуже злий жарт. Якщо б лікарі раніше визначили характер травми, то я зміг би прогресувати набагато швидше і, може, залишився б в Бельгії в іншій команді. Бельгія – це великий досвід для мене. Щасливий, що мав змогу там грати.
– Ти пропустив молодіжний Євро-2023 через те, що тривалий час не грав через пошкодження. Негативний осад досі залишається?
– Я дуже сильно хотів поїхати на Євро та зіграти за збірну, але, на жаль, так склались обставини. Знову ж таки, зі мною трапився злий жарт, тому більше не хочеться про це говорити.
– Хто справляє найбільше враження на тебе зараз в нашій молодіжці?
– Там зараз всі дуже хороші хлопці. Можна про кожного говорити, адже кожен себе гарно проявляє. Вони багато зіграли, і, якщо не помиляюся, вони тільки в одному матчі поступились – англійцям. А до цього перемагали все і всіх. Якщо виділяти когось одного, то нехай це буде Очеретько.
Олег Очеретько. Фото: ФК Карпати
«Український чемпіонат сильніший, ніж хорватський»
– Перемога в 2024 році у складі Олімпійської збірної в Тулоні – наскільки такі моменти є крутими в кар’єрі професійного футболіста?
– Це був хороший турнір. Такі моменти дійсно пам'ятні. Олімпійська збірна – це завжди той рівень, куди хочеться потрапити всім футболістам. Крім виступу за головну збірну України, це ще таке дуже велике досягнення, також щось неймовірне.
– Який наразі для тебе найпам’ятніший момент в кар’єрі?
– Напевно, це етап в Бельгії. Це був напам'ятніший момент, тому що це було щось нове для мене, і прийшлося дуже багато чого змінювати в собі, щоб грати там і жити.
– Період в Хорватії у складі Осієка. Який він рівень хорватського футболу?
– На мій погляд, рівень хорватського футболу нижчий, ніж у Бельгії. Тому що чемпіонат Бельгії – більш непередбачуваний. Ти ніколи не знаєш, хто стане переможцем. В цілому, вважаю, що український чемпіонат сильніший, ніж хорватський.
«В Кривбасі є все для розвитку та прогресу»
– Варіант продовження кар’єри у Кривбасі став для тебе неочікуваним? Які ще варіанти тоді розглядав?
– Тоді було два варіанти – залишитись в Європі чи повернутись назад, до України. Я зважив всі за та проти і вирішив повернутись до рідної України. До того ж, з’явився варіант з Кривбасом. Ми порадилися з сім’єю, дружиною і вирішили приїхати до Кривого Рогу.
– Єврокубковий дебют Кривбасу вийшов не таким, як би всі цього хотіли. В чому бачиш причини поразок від Вікторії та Бетісу особисто ти?
– Думаю, що це прикрість. Вважаю, що першу гру проти Вікторії ми повинні були вигравати і не програвати другу. Ми мали стовідсоткові шанси і далі грати в єврокубках, але, на жаль, не вистачило певного досвіду та фарту.
– Який матч в єврокубках за Кривбас ти можеш занести собі і команді в актив?
– Перший тайм проти Бетіса – до 40 хвилини в другій грі. І в першому матчі з Вікторією ми виглядали дуже непогано.
– На що може розраховувати Кривбас у цьому сезоні? Місце в топ-3 буде важче завоювати?
– Звісно, буде важко завоювати, тому що бачимо, як зараз непросто, усі суперники доволі сильні.
– Чого не вистачало команді в першій половині осінньої частини, щоб грати стабільніше?
– Важко сказати, тому що хлопці старались, викладались на повну, віддавали всі сили. Десь везіння не вистачало, тому що було дуже багато ігор, де ми повинні були набирати більше очок; десь концентрації на останніх хвилинах не вистачало, через це ми пропускали. Якщо б взяти ці всі ігри ми були би вище в таблиці.
Матч Кривбаса проти Вікторії. Фото: ФК Кривбас
«Як кажуть, Богом дано: швидко бігати – це у мене в крові»
– Це правда, що інфраструктура Кривбасу наразі одна з найкращих в УПЛ?
– Так, я можу так сказати. Тут все є для розвитку та прогресу – поля, тренувальні зали, умови для відновлення. І дивлячись на все це, то не в багатьох українських командах і, навіть, європейських командах є такі умови. Якщо взяти ту ж саму Хорватію, то там дуже мало команд, в яких є подібна інфраструктура та умови, як у Кривбасу.
– Багато хто з гравців Кривбасу в інтерв’ю говорять, що Юрій Вернидуб для них як другий батько. А ким є Юрій Миколайович для тебе?
– Я думаю, можна сказати, що Юрій Вернидуб для нас як другий батько. У моєму випадку, він перший дізнається про якісь мої проблеми і є першим, хто допомагає мені з цими проблемами.
– Ти забив за Кривбас один м’яч – у ворота ЛНЗ, на останніх хвилинах. Що це було? Звідки стільки сил в кінцівці гри?
– Так склалося в житті, що для мене багато і швидко бігати – це не проблема. Навіть збори для мене – це не так важко, я фізично підготовлений непогано. Як кажуть, Богом дано, швидко бігати – це у мене в крові.
– Соцмережі Кривбасу про той момент написали, що ти розігнався до швидкості 34 км на годину. А хто найшвидший зараз в команді?
– Якраз я і найшвидший. Можу виділити ще Олега Кожушка. Він також має високу швидкість.
– «Кривбас – Це Ми»: слоган Кривбасу, який постійно повторюють у криворізькому клубі. Вже встиг відчути сенс цього поняття?
– Звісно, коли ти приходиш в команду, тобі треба грати за себе, за вболівальників, за клуб. Тобі треба психологічно бути готовим і розуміти, заради чого ти це робиш, для кого ти це робиш і відпрацьовувати це.
– Яка мрія Олександра Драмбаєва на найближче майбутнє?
– Насамперед, перемагати з Кривбасом, щоб у нас було дуже багато яскравих моментів. Ну і, звичайно, вірю у нашу якнайскорішу спільну Перемогу. Перемогу України. Слава Україні!