«Ворскла винна мені зарплату за п’ять місяців»: Крупський — про інтерес Шахтаря, амбіції Харкова та збірну

Ілля Крупський свого часу обрав Харків замість Шахтаря. Тепер команда виступає в УПЛ і прагне боротися за медалі, а інтерес донеччан до футболіста не зник: клуби знову контактували щодо можливого трансферу.

В ексклюзивному інтерв’ю журналісту сайту «Український футбол» Роману Придибі Ілля оцінив епізод із непризначеним пенальті в матчі з Шахтарем і пояснив причини післяматчевої сутички. Також футболіст розповів, як легіонери Харкова переживають російські атаки, чому привіз на гру 37 земляків із Вінниці, чого йому бракує для виклику до національної збірної та борги Ворскли.

«Від того, що команду хвалять, очок у турнірній таблиці не побільшає»

— Ілле, почнімо з Кубка України. Харків розгромив аматорську Калинівку з рахунком 9:0. Як готувалися до гри, у якій від команди заздалегідь чекали легкої перемоги? Як вдалося уникнути недооцінки?

— Насамперед ми не робили акценту на тому, що Калинівка — аматорська команда. Усі розуміли: незалежно від рівня опонента, потрібно проходити далі. У попередньому розіграші вже в 1/32 фіналу нам випала Оболонь із Прем’єр-ліги. Жодної зверхності не було, адже попередній досвід чітко показав: футбол одразу карає за розслабленість.

— А торішній виліт від Чернігова, який майже весь півфінал провів у меншості, перед матчем згадували?

— Не те щоб окремо поверталися до тієї гри, але вона закарбувалася в пам’яті кожного. Тож до зустрічі всі підійшли максимально зібраними.

— Поговорімо про нещодавній матч із Шахтарем. Харків пропустив уже на першій хвилині, але потім створив навіть більше моментів. Після такої гри чого було більше: розчарування через підсумковий результат чи впевненості, що команда здатна грати на рівних із чемпіоном?

— Передусім наша гра проти «гірників» стала своєрідною реакцією на попередній поєдинок із Поліссям, який ми провели на дуже високому рівні. Звісно, такі протистояння доводять, що ми здатні грати з грандами на рівних, а подекуди — навіть переважати їх.

Це справді додає впевненості. Проте після зустрічі з донеччанами нам насипали чимало компліментів: мовляв, діяли чудово, показали якісний футбол. Але ж ми не здобули перемогу! Від того, що команду хвалять, очок у турнірній таблиці не побільшає. Тому ми, безумовно, вдячні за теплі слова, однак зараз найголовніше — не розслаблятися, а почати стабільно забирати свої залікові бали. 

Епізод з матчу Харків – Шахтар. Фото: ФК Харків

«Після бою кулаками не махають»

— Нікола Ріццолі заявив, що за фол Єгора Назарини проти Артема Смолякова наприкінці першого тайму мали призначити пенальті у ворота Шахтаря. Як ви сприйняли це пояснення вже після матчу? І що загалом думаєте про суддівство на старті сезону, навколо якого точиться стільки суперечок?

— Як то кажуть, після бою кулаками не махають. Ми ще під час гри чудово розуміли, що там був стовідсотковий пенальті. У перерві тренерський штаб нам це підтвердив, та й самі хлопці встигли переглянути повтор.

Ми підходили до головного судді й запитували: «Ти бачив цей момент?» Він відповів: «Хлопці, я нічого не бачив, усе вирішував VAR». Тобто в цій ситуації питання не стільки до рефері в полі, скільки до відеоасистентів. Вони крутили цей епізод і, як на мене, надто швидко ухвалили рішення. Навіть не покликали головного арбітра до монітора, щоб він особисто оцінив ситуацію.

— Після вашого удару м’яч опинився у сітці донеччан, але гол скасували. Ви вже розібрали цей епізод? Погоджуєтеся з вердиктом суддів?

— Положення поза грою там було очевидним. Тут немає жодних претензій до арбітрів — це радше питання до нашого Ітодо. Але він нападник і має замикати, коли є можливість, тому критичних питань до нього не маю. Просто десь нам забракло фарту, щоб цей епізод завершився чистим взяттям воріт.

— Після фінального свистка в підтрибунному приміщенні сталася сутичка. Ви тоді сказали, що легіонер має поважати країну, до якої приїхав. Чому цей епізод вас настільки зачепив?

— Річ у тім, що він показував провокативні жести в наш бік. Поводитися так — просто неприпустимо. Я одразу в інтерв’ю після матчу наголосив: якщо ти легіонер, то мусиш поважати країну, у якій працюєш, та людей, які тут живуть. Здобули перемогу — молодці, жодних питань. Проте навіть у хвилини успіху потрібно вміти залишатися людиною.

«Харків налаштовується виключно на три очки»

— Попереду матч із Зорею, яка в трьох стартових турах уже обіграла Колос і Полісся. Чим зараз найнебезпечніша команда Віктора Скрипника? Чи після двох поразок поспіль у чемпіонаті Харків уже не влаштує нічия?

— Краще зосередимося на якості нашої гри та діях суперника. Це міцний колектив, де зібрані кваліфіковані виконавці. Особливо виділяється їхня швидка перехідна фаза. Ми детально аналізуємо гру луганців і готуємося до матчу. Упевнений, що протистояння вийде дуже цікавим. Щодо результату — нас влаштує лише перемога. Інших варіантів ми навіть не розглядаємо. У кожному поєдинку Харків налаштовується виключно на три очки. 

— У заявці Харкова зараз вісім легіонерів, а команда базується на Київщині, яка регулярно зазнає російських атак. Нещодавно були пошкоджені стадіон і тренувальна база Чорноморця. Як іноземні футболісти у вашій команді реагують на такі новини?

— Вони читають новини навіть частіше за нас — підписалися на моніторингові Telegram-канали й знають, коли летять «шахеди» чи ракети.

Звісно, до такого важко повноцінно адаптуватися, але вони свідомо йшли на цей крок. Гравці знали, що в Україні триває війна і росія постійно здійснює обстріли. Спочатку для них це було шоком, та з часом вони призвичаїлися. Бувають ночі, коли доводиться спускатися в укриття чи ночувати в паркінгу, і хлопці ніколи не нехтують цими правилами безпеки. Ми всі намагаємося їх максимально підтримувати — і гравці, і тренерський штаб, і керівництво. Тож, вважаю, вони почуваються в команді комфортно та захищено.

— Чи зізнавався хтось із них, що йому страшно або він шкодує про рішення приїхати грати в Україну?

— Ніхто не казав, що шкодує про свій вибір. Звісно, бували моменти, коли ставало дійсно моторошно — особливо вночі, коли десь поруч прилітала ракета й було дуже гучно. Але настає ранок, розпочинається тренування — і всі знову повертаються до роботи.

— Нещодавно ви зробили дуже теплий жест — привезли на матч 37 людей із Вінниці, зокрема 15 вихованців вашої першої футбольної школи. Як узагалі виникла ця ідея?

— Цей задум я виношував ще з минулого сезону, але все ніяк не вдавалося його реалізувати. Напередодні гри зателефонував своєму першому тренеру й запросив усіх на поєдинок. Хотілося на власному прикладі показати дітям: немає нічого неможливого. Я теж колись був на їхньому місці й прагнув додати їм віри у свої сили. 

Добре пам'ятаю себе в їхньому віці. Тоді я мріяв не те що потрапити на великий футбол за запрошенням, а хоча б отримати чийсь автограф на футболці чи зробити фото із професійним гравцем. Тому для мене було важливо зробити цей подарунок юним футболістам та водночас віддячити наставнику за всю ту працю, яку він у мене вклав, аби я заграв на найвищому рівні.

— Хто з близьких найсуворіше оцінює вашу гру й може сказати те, чого не озвучить навіть тренер?

— Моя дівчина Софія. Вона — мій найсуворіший критик, завжди говорить усе прямо в очі. Одразу запитує: «Чому ти там не віддав пас? Чому не пробив краще?» Але я сприймаю її зауваження винятково з теплотою — це показує, що їй не байдуже, чим я займаюся.

Ілля Крупський. Фото: ФК Харків

«Контакт із Шахтарем був, але перемовини проходили без моєї участі»

— Віктор Вацко повідомляв, що Шахтар знову намагався вас придбати, але Харків нібито запросив десять мільйонів євро, тоді як сума відступних у вашому контракті становить 12 мільйонів. Наскільки ця інформація відповідає дійсності?

— Скажімо так: контакт між клубами справді був, але перемовини проходили без моєї участі. Усі деталі обговорював наш президент — імовірно, з Даріо Срною чи Сергієм Палкіним. Відверто кажучи, я в ці нюанси не заглиблювався і точними цифрами не володію.

— Коли ви обрали Харків замість Шахтаря, чимало людей казали, що ви віддали перевагу грошам перед командою Ліги чемпіонів. Тепер клуб уже стабільно виступає в УПЛ і має єврокубкові амбіції. Чи вважаєте, що вже довели правильність свого рішення?

— Не маю бажання комусь щось доводити, хоча поважаю Шахтар і керівництво клубу. Перш за все, прагну переконати самого себе, що зробив правильний вибір. І собі я це підтвердив ще в першому сезоні, коли нам зовсім трохи не вистачило для виходу до фіналу.

Але я щиро радий, що перейшов тоді в Металіст 1925, зараз — Харків. Надзвичайно ціную ставлення президента, керівництва та тренерського штабу до мене. Безмежно вдячний їм за можливість опинитися в такій справді сімейній атмосфері.

Зі свого боку прагну зробити все від мене залежне, аби ця команда надалі боролася виключно за медалі й постійно перебувала серед лідерів.

«Вони там щось крутили-мутили»

— На початку літа гендиректор Ворскли Максим Гарус назвав ваш перехід «мутною історією» й заявив, що на рахунок клубу надійшло лише 300 тисяч євро. Ви розумієте, про що саме він говорив і звідки взялася ця цифра?

— Відверто кажучи, ні. Це запитання радше до тодішнього керівництва — президента та віцепрезидента. Саме їм варто в цьому розібратися. Вони там щось крутили-мутили, але я не знаю деталей цих фінансових історій.

— А з вами Ворскла повністю розрахувалася?

— Ні, абсолютно. Мені винні зарплату ще за п’ять місяців — і досі нічого не виплатили.

— Молодіжна збірна зараз посідає третє місце, а попереду — вирішальні матчі проти Туреччини та Хорватії. Після того як у зустрічі в Угорщині ви вийшли на поле з капітанською пов’язкою, відчуваєте особливу відповідальність за вихід на Євро?

— Звичайно. Вийти на поле у складі молодіжної збірної з капітанською пов’язкою було моєю мрією. Для мене це неймовірна подія. Відчуваю відповідальність за вихід на чемпіонат Європи й постійно кажу хлопцям, що нам це до снаги. Попереду два маленькі фінали — проти Хорватії та Туреччини. Я впевнений, що ми віддамо максимум сил, аби потрапити на Євро.

Ілля Крупський. Фото: УАФ

«Сподіваюся, виклик до збірної України не забариться»

— Ви вже давно перебуваєте серед кандидатів до національної збірної України, але поки не отримали дебютного виклику. Чого, на вашу думку, вам ще бракує, щоб зробити цей останній крок?

— Важко сказати, чого саме бракує. Остаточне рішення ухвалює головний тренер. Якщо я заслужив цей шанс, переконаний, він це помітить і дасть можливість проявити себе.

Мені потрібно від поєдинку до поєдинку демонструвати стабільний якісний футбол і давати результат. Водночас важливо, щоб і команда перемагала та перебувала у верхній частині турнірної таблиці. Якщо всі ці чинники складуться в єдине ціле, сподіваюся, омріяний виклик до національної команди не забариться.