«Я виганяв його з майданчика»: перший тренер Крупського – про дебют Іллі у збірній України та відмову Шахтарю

У п’ятницю, 25 вересня, 21-річний правий захисник ФК Харків Ілля Крупський дебютував у складі національної збірної України, взявши участь у виїзному матчі першого туру Ліги націй проти Угорщини (1:0). Проте футбольний шлях фулбека команди Андреа Мальдери розпочинався майже за 900 км від Будапешта – у Вінниці.

Оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський поговорив про Іллю Крупського з його першим тренером – Леонідом Сергійовичем Мельником, який продовжує працювати у ДЮСШ Ниви Вінниця.

«Для першого матчу на такому рівні Крупський зіграв супер»

– Леоніде Сергійовичу, почнімо з дебюту Іллі за національну збірну України. Переконаний, що ви уважно дивилися цей матч. Які емоції залишилися після фінального свистка в Будапешті?

– Емоції лише найкращі! Розумієте, це мій перший вихованець, який вийшов на поле у складі національної збірної. Для тренера це особливий момент.

– Як загалом оціните виступ Крупського? Дебют вдався чи все ж були певні огріхи?

– Знаєте, у першого тренера враження завжди теплі та позитивні. Звісно, якщо розбирати гру, то для дебюту десь, можливо, й траплялися помарки, відчувалося легке хвилювання та мандраж. Але загалом для першого матчу на такому рівні – це просто супер.

– Головний тренер збірної Андреа Мальдера зазначав, що позиція правого захисника наразі є надзвичайно проблемною, там перепробували чимало виконавців. На вашу думку, чи здатний Ілля закріпити за собою це місце на роки вперед?

– Знаючи його працездатність, колосальне терпіння та бажання, скажу впевнено: так. Я бачив його ставлення до роботи ще змалечку. Він із дитинства грав саме на цьому фланзі. Скільки матчів я передивився: і в дитячому чемпіонаті України за нас, і в Запоріжжі, і у Ворсклі, і зараз у Харкові – це рідне для нього місце.

Ілля Крупський. Фото: УАФ 

«Ілля мені часто повторює: «Сергійовичу, я пам'ятаю, як починав на камінцях, де я працював і звідки вийшов»

– Цікаво пригадати, як усе починалося. Як Ілля опинився під вашим керівництвом у ДЮСШ Вінниці? Яким ви запам’ятали той день і перше враження від хлопця?

– Прийшов такий хлопчина до мене й запитує: «А можна у вас футболом займатися?» Я запитав, якого він року народження. Виявилося – 2004-й, якраз той вік, який я тоді набирав.

Ілля був звичайним хлопцем із двору, мешкав неподалік від мене. Пізніше його родина переїхала в інший населений пункт, за п'ять-шість кілометрів від Вінниці. Але він буквально жив на майданчику! Я його вже виганяв звідти: «Іллюшо, їдь уже додому, тобі ж далеко добиратися!» Він мені: «Та мене мама забере, або братик...» А в підсумку сідав на велосипед і сам крутив педалі додому. Щодня на майданчику. Чесно кажучи, я його часом силоміць відправляв, бо надворі вже ніч, темно, а він ще зовсім мала дитина.

– На якій позиції починав грати Крупський?

– Одразу захисником, так в обороні й починав.

– Чому саме там?

– Розумієте, дитячий тренер спершу шукає воротаря, далі – оборонців, і так крок за кроком формує лінії. Звісно, на тренуваннях він спробував різні позиції, але найбільше тяжів саме до захисту. Я бачив, що хлопець кмітливий, думаючий, зі світлою головою, швидкими ніжками. А найголовніше – мені потрібно було надійно закрити цю позицію, і він із цим чудово впорався.

– А якщо виділяти футбольні риси – чим Крупський був помітнішим за своїх однолітків?

– Насамперед фантастичною працездатністю та витривалістю. Він умів слухати. Буває, хлопці в такому віці крутяться, балуються, хочуть пошуміти, а він стоїть і буквально ковтає кожне слово тренера. Все вбирав у себе. Ставлення, віддача – на максимумі: якщо щось йому пояснюєш, він обов'язково це відпрацює на полі. 

Звісно, як і будь-яка дитина, він міг і пожартувати, і погратися, тим паче, що підібрався дуже хороший колектив 2004 року. Проте своєю концентрацією та серйозністю він помітно вирізнявся. Мені це в ньому дуже імпонувало.

– Яким він був у роздягальні серед однолітків?

– Таким, як і зараз – відкритим, веселим. У нього завжди було багато друзів у команді, з багатьма хлопцями спілкується й досі, навіть із тими, хто вже закінчив із футболом. І що мені особливо подобається: ані тоді, ані зараз у ньому немає жодної зарозумілості чи пихатості на кшталт «я граю в УПЛ і збірній». Він залишився тією самою спокійною, виваженою людиною, яка цінує дружбу.

Наведу показовий приклад: коли він уже грав за ФК Харків, у мене тренувалися хлопці 2014 року народження. Так Ілля повністю за власний кошт придбав квитки, організував автобус, і вся наша дитяча команда поїхала на матч. Було неймовірно приємно. Він завжди готовий прийти на допомогу. Сам мені часто повторює: «Сергійовичу, я пам'ятаю, як починав на камінцях, де я працював і звідки вийшов».

Леонід Мельник. Фото: Нива Вінниця

«Старший брат прищепив Крупському любов до футболу»

– Ілля колись зізнавався, що саме ви допомогли йому зрозуміти: футбол – це не просто робота, а передусім свято. Як вам вдалося донести цю думку хлопчакам?

– Розумієте, зараз про футбол часто говорять як про важку професію. Але я завжди наголошував дітям: «Ви ж самі обрали цей шлях. Вас ніхто не примушував сюди йти, як на шкільні уроки математики чи інші предмети. Ви прийшли, тому що любите футбол. Цінуйте це! Футбол – це життя, це друзі, це великі мрії та позитивні емоції».

Навіть зараз, говорячи про це, трохи хвилююся. Найголовніше завдання дитячого тренера – прищепити дітям щиру любов до гри, аби вони розуміли, що футбольне життя – це насправді найкраще, що може бути.

– Що можете розповісти про родину Крупського?

– У нього є старший брат Олександр. Я дуже добре знаю цю родину, чудово спілкувався з його мамою Оленою. Звісно, свого часу було трохи прикро, коли вони вирішили переїхати до Запоріжжя. Я тоді будував команду з прицілом на чемпіонат України, робив на них велику ставку, ми ретельно готувалися... Але родина вирішила зробити такий крок. Попри це, ми зберегли чудові, теплі стосунки й досі залишаємося друзями.

– А ким працювали батьки, не пригадуєте?

– Давайте цей момент опустимо.

– Добре. А старший брат Олександр теж займався спортом?

– Так, Саша також грав у футбол. Але згодом вступив до військового училища, тож його життєвий шлях пішов в іншому напрямку. Проте можна сказати, що саме старший брат свого часу прищепив Іллі любов до футболу. Саша займався у нашій же школі, але в іншого наставника – у нас кожен тренер веде свою вікову категорію. На якій позиції грав, не пригадаю, бо вже стільки часу минуло...

«Мене не здивував вибір Іллі не на користь Шахтаря»

– Повертаючись до переїзду з Вінниці у 2019 році. Чи були вже тоді пропозиції від відомих українських клубів? Можливо, Динамо чи Шахтар приглядалися?

– Ні, про інтерес цих клубів на тому етапі нічого стверджувати не буду, такої інформації не маю.

– А як виник варіант саме із Запоріжжям? Сім’я просто змінила місце проживання і перевела його до Металурга?

– Ні-ні, там була зовсім інша внутрішня історія. Не можу розповісти, вибачте.

– Після переїзду Ілля приїздив до рідної Вінниці? Як підтримували контакт?

– Ми спілкувалися безперервно й тримаємо зв'язок до сьогодні. І телефоном, і коли він приїжджає – обов'язково зустрічаємося, спілкуємося наживо. Я вже казав про групу 2014 року: він постійно передає дітям подарунки, м'ячі, екіпірування. Дуже уважний до рідної школи.

– А як Крупський навчався у школі?

– Скажу так: навчався як справжній футболіст (сміється). Були і гарні оцінки, були й не дуже. І позитивні моменти, і зауваження – словом, типова картина для хлопця, який усього себе віддавав спорту.

Ілля Крупський. Фото: Ворскла

– Після яскравого періоду в полтавській Ворсклі за Іллю розгорнулася серйозна боротьба між донецьким Шахтарем та ФК Харків. Чи здивував вас його остаточний вибір на користь харківського колективу?

– Ні, не здивував. Ми тоді багато розмовляли, обговорювали цей крок, тож я знав усю цю ситуацію та підґрунтя зсередини. Я повністю схвалив його рішення. І як показує сьогоднішній день, це був абсолютно правильний вибір.

– Головним фактором стала гарантована ігрова практика?

– Безумовно! Ви ж чудово розумієте: у Шахтарі шалена конкуренція, багато легіонерів, зокрема бразильців. Молодому й перспективному хлопцю сісти на лаву запасних – це загроза зупинитися в розвитку. А в Харкові йому запропонували місце в основному складі та стабільну практику.

Нагадаю, що свого часу Ілля вже в 16 років дебютував за Ворсклу в Полтаві, зумів закріпитися в основі та стати важливим гравцем команди Юрія Максимова. Тож грати щотижня для нього було принциповим питанням.

«Якщо Крупського приберегли в матчі з Угорщиною, то далі він гратиме»

– Крупський пройшов усі щаблі: олімпійська збірна, молодіжна, тепер національна. Чи були у вашій тренерській практиці хлопці, які за талантом не поступалися Іллі, але з різних причин не зуміли реалізувати свій потенціал?

– Чому ж, чимало вихованців досягли високого рівня. Наприклад, воротар Динамо Артем Кичак 1989 року народження, якого багато хто знає – це також мій вихованець. Або Володимир Швець 2004 року народження – разом з Іллею він поїхав до Запоріжжя, а згодом вони опинилися у Ворсклі за часів Віталія Косовського.

Загалом хлопців 1989 року випустилося багато: той самий Ігор Маляренко. У Вінниці взагалі дуже багато здібних хлопців, які зуміли заграти на професійному рівні.

– А де бачить своє майбутнє сам Ілля? Зрозуміло, що чемпіонат України – це добре, але напевно є мрія спробувати сили в Європі?

– Скажімо так: я чудово знаю його мрію, але вголос озвучувати її поки не буду (сміється). Скажу лише, що це топ-ліга та серйозний європейський клуб.

– Попереду у збірної України матчі Ліги націй та кваліфікації – проти Грузії, Північної Ірландії, Угорщини. З огляду на дефіцит на правому фланзі, чи очікуєте ви побачити Крупського в кожному з поєдинків?

– Щодо матчу з Грузією, тренерський штаб пояснив, що Іллю трохи приберегли в поєдинку з Угорщиною: хлопець він емоційний, до того ж уже мав попередження. Його замінили, аби не ризикувати. А якщо приберегли, то є велика ймовірність, що в наступних матчах він гратиме. Звісно, я дуже на це сподіваюся – кожному тренеру хочеться бачити свого учня на полі.

Ілля Крупський. Фото: УАФ 

– Наостанок: пригадайте якусь яскраву або кумедну історію з часів дитинства Крупського. Щось таке, що запам'яталося найбільше?

– Ой, та вони тоді всі чудили, діти є діти! Але найбільше мені закарбувався в пам'яті один мій день народження, який якраз збігся з Великоднем. Я сидів удома, аж раптом чую за дверима якийсь підозрілий шепіт і метушню. Кажу дружині: «Щось там у коридорі коїться...»

Відчиняю двері – там стоїть уся команда! Зайшли, почали хором співати, вітати, обсипали мене конфеті, надули кульки, вручили торт... Чесно кажучи, це було неймовірно зворушливо і приємно до сліз. Отака згуртованість була в нашому колективі.

А так кожне тренування мало свої жарти. Зараз уже важко згадати всі деталі, адже через мої руки пройшло стільки поколінь: нещодавно випустив хлопців 2009 року, зараз знову набрав малечу – це вже мій п'ятий повноцінний випуск.

• Відзначимо, що у заявку збірної України на матч другого туру Ліги націй проти Грузії Ілля Крупський не потрапив.

Читайте також:

• Угорщина – Україна очима «УФ»: фаєри, пропаганда на стадіоні, гол Сікана та перемога в Будапешті.
• «Нам ніхто не страшний»: Демченко оцінив Грузію перед матчем з Україною та назвав головну загрозу.
• «Грузія – поранений звір»: Михайличенко дав прогноз на матч України та попередив про Кварацхелію.