«З нас ледь не глузували»: Стеценко зізнався, що сказали в УЄФА перед фіналом Ліги Європи Дніпро – Севілья

Дніпро здобув свої найвищі досягнення в 2014-2015 роках: спершу став віце-чемпіоном України вперше з ранніх 90-х, а потім дійшов до фіналу Ліги Європи – третім із наших клубів. При цьому срібні медалі УПЛ здобував іспанець Хуанде Рамос, а втішні нагороди єврокубка – вже Мирон Маркевич, який замінив його на посаді головного тренера вже в ці найбільш славні роки великого клубу. А очолював менеджмент ФК Дніпро на той час наш сьогоднішній співрозмовник.

Генеральний директор Дніпра Андрій Стеценко в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» з позиції своєї посади пригадав все, що передувало знаменитому сезону 2014/15 та перебіг подій у ньому. Поділився він своїми міркуваннями стосовно і загалом долі клубу. Зокрема, розповів про таке:

• чому не продовжив контракт Хуанде Рамос
• як сприйняв призначення Маркевича
• чи не ображали прямі дзвінки гравців Коломойському
• як пішов та повернувся Ротань
• чому втратили Ежидіо
• чому передбачав крах Дніпра ще до фіналу Ліги Європи

«В мене не було ніякого упередження стосовно Маркевича»

– Після срібного сезону в команді відбулася зміна тренера, пішли деякі футболісти; разом з тим Дніпро мав стартувати у Лізі чемпіонів. Ці події якось вплинули на вашу діяльність чи все йшло за звичайним розкладом?

– Не сказав би, що були якісь суттєві відмінності у цьому сенсі. Провели збори, готувались до сезону. Можу сказати, що я заздалегідь розумів, що Рамос піде. Відбулася анексія Криму, почались бойові дії на сході країни – все це вплинуло на те, що він не став підписувати новий контракт. Ми вели переговори щодо продовження угоди, але він декілька разів брав паузу і врешті-решт сказав, що залишатися не буде. Чинний контакт він допрацював і поїхав.

– І Хуанде Рамос, і футболісти казали про те, що сріблом у 2014 Дніпро міг не обмежитися, якби не суддівство…

– Це ж звичайна історія. Ми не лише у 2014-му могли завоювати золото, але завжди заважало одне й те саме. Що за Рамоса, що за інших тренерів. Навіть коли ми, за оцінками більшості фахівців, були найкращими за грою і доводили це в очних зустрічах з грандами нашого футболу, кожен раз на турнірну боротьбу здійснювався зовнішній вплив.

Якщо підбивати підсумки саме цього сезону 2013/14, то, поза всяким сумнівом, він вийшов знаковим для Дніпра. Клуб повторив найкраще досягнення у новітній історії плюс потрапив до кваліфікації Ліги чемпіонів, чого ніколи не траплялося. Зрозуміло, ми раділи з цього приводу і вважали сезон вдалим.

– Разом з тим була певна невизначеність напередодні нового сезону: в Україні АТО, у команді зміна тренера, відхід Джуліано та Ротаня.

– Питань дійсно було багато. Ми розуміли, що нам буде важко отримати дозвіл від УЄФА грати домашні матчі у Дніпрі, хоча, безумовно, готувались до ігор на Дніпро-Арені, де поклали новий газон. Щодо змін у складі, то, вважаю, хороша команда не має страждати від втрати декількох, нехай і провідних футболістів.

– Як ви сприйняли прихід до Дніпра Мирона Маркевича після багатьох років запеклого суперництва дніпрян з Металістом?

– Особисто я сприйняв спокійно. Очевидно, що Мирон Богданович – досвідчений тренер, тож у мене не було ніяких упереджень або негативних емоцій. Ми давно знали один одного, і наші стосунки були абсолютно нормальними. І протягом вже спільної роботи в нас все було добре, як, до речі, і зараз.

Мирон Маркевич. Фото: Дніпро

– Наскільки пам’ятаю, дозвіл грати на Дніпро-Арені все ж було отримано, але буквально за два тижні до матчу був збитий малайзійський Боїнг, і УЄФА саме після цього грати у Дніпрі заборонив.

– Абсолютно вірно. Обґрунтуванням заборони грати у Дніпрі була близькість до бойових дій. Нам пропонували декілька варіантів місць проведення домашніх матчах – мова йшла про великі міста, які приймали Євро-2012. Ми зупинилися на Києві. У столиці і інфраструктура краще, і сподівалися на підтримку вболівальників.

«Перед кожною дуеллю в нас не дуже вірили»

– У Лізі чемпіонів Дніпру дістався нібито не найсильніший суперник, але з Копенгагеном не впоралися.

– Не назвав би данців слабким опонентом. Протягом багатьох років Копенгаген є достатньо міцною командою, одним з лідерів свого чемпіонату, часто грав і продовжує грати у групових стадіях єврокубків. Плюс, гадаю, далася взнаки відсутність досвіду гри у новому турнірі. Все ж, коли граєш там, де звик, відчуваєш впевненість, а інший статус змагання накладає, я так припускаю, на психологію футболіста свій відбиток. 

Але це вже історія, і, до речі, подальший хід подій показав: все що не робиться – на краще.

– Дніпро лише з 7-ма очками подолав груповий етап, але навесні набрав шалену ходу. Як ви сприймали хід сезону в цілому?

– Я б теж розділив сезон на ці дві частини. Груповий етап ми провели досить важко, хоча, треба зазначити, суперники були пристойні: гранд європейського футболу Інтер, дуже міцний Сент-Етьєн, та й Карабах тоді являв собою певну силу, маючи у складі досвідчених гравців, легіонерів. Дійсно, дуже мало випадків, коли команда з 7 очками пробивається до плей-офф. І звичайно, скасований гол Карабаху, коли ми вже пішли похмурі до роздягальні, перетворив смуток на бурхливу радість.

На відміну від цього, навесні команда грала чудово. Що не суперник – то був виклик. Подолали помітні європейські клуби, які є відомими марками. Прохід кожного раунду дарував просто шалені емоції. Перед кожною дуеллю в нас не дуже вірили, і те, що почергово вдавалося проходити таких суперників, приносило подвійне задоволення. Фінал проти Севільї став знаменною подією, хоч ми і програли. Все ж не так часто українська команда грає у фіналі єврокубка.

– Дуже прикро було поступитися у Варшаві за крок до мрії?

– (після паузи) Сказати, що було зовсім прикро, не можу. По-перше, для нас вихід до фіналу вже був великим досягненням. По-друге, всі, в тому числі і я, розуміли, з ким доведеться грати. Севілья недаремно до того вигравала цей турнір. Фінал є фінал. Може комусь це буде прикро чути, але я десь у глибині душі відчував, що наш фарт, який був з виходом з групи та у першому матчі з Наполі, коли судді не помітили офсайд у Селезньова, врешті-решт може закінчитися. 

Ні в якому разі при цьому не применшую заслуги команди, яка дійшла до фіналу. Але саме у вирішальному матчі у якихось окремих епізодах і не пощастило. Отже, звичайно, є певна гіркота від поразки, але загалом, повторюся, вважаю, що вихід Дніпра до фіналу Ліги Європи є величезним досягненням.

«Атмосфера у колективі переходила з покоління до покоління»

– За сезон команда Дніпро провела 52 матчі у трьох турнірах: дуже щільний графік з постійними переїздами. Це становило додаткові складнощі чи потребувало якихось особливих зусиль від клубу в організаційній роботі?

– Зараз не пригадаю, щоб були в нас якісь ексцеси чи негаразди – виходить, впоралися. Звичайно, важко грати домашні матчі єврокубків поза рідним містом. Але тут нам на допомогу прийшов досвід, набутий в організації матчів Ліги Європи у попередніх сезонах. Наші співробітники проводили ті ігри на дуже високому рівні, про що були схвальні відгуки від УЄФА. Тож усі робочі питання закривали у штатному режимі. Так, виходило, що ми всі матчі граємо на виїзді – довелося пристосовуватися, літали, їздили.

До речі, найважчим під час підготовки до матчу у Варшаві було питання реалізації квитків. Нам спочатку виділили квоту 10 тисяч місць, і коли ми запросили більше, з нас ледь не глузувати почали: мовляв, ви хоча б пару тисяч привезіть. А насправді був величезний ажіотаж – за змоги, думаю, би б весь стадіон могли заповнити.

– Зізнайтесь, як це на вашій посаді працювати з колективом, який тривалий час не отримував зарплату?

– Зрозуміло, важко було, але якось знаходили спільну мову. Знаю, що футболісти у вузькому колі збиралися, говорили по душах. Імовірно, ця ситуація якось згуртувала команду. Можете уявити, як було, коли щоденно приїздиш на роботу, а в усіх – від Маркевича до співробітників бази – одне питання: коли? 

Якось розмовляли, переконували, обіцяли. Звичайно, тим же іноземцям дуже важко пояснити, чому 3-5 місяців немає зарплатні. І за таких умов здобуток команди має ще більшу цінність. Молодці хлопці – годі й казати!

– Усі гравці кажуть, що сила Дніпра була, перш за все, у єдності колективу. Ви, дивлячись на команду одночасно і збоку, і зсередини, відчували це єднання?

– Безумовно. Ця особливість Дніпра, яку помітно неозброєним оком, мала місце протягом багатьох років. Завжди так виходило, що кістяк команди складали хлопці, які були свідомими та патріотично налаштованими стосовно клубу. І вони завжди вміли захопити своєю ідеєю решту гравців, які нібито, на перший погляд, і не мали великої мотивації битися за емблему. Якось впливали на них. У нас всередині колективу завжди була добра атмосфера, яка переходила з давніх-давен через покоління.

Дніпро проти Севільї у фіналі Ліги Європи 2014/15. Фото: Дніпро

«Ще до Варшави зрозумів, що падіння є незворотним»

– Не є таємницею, що деякі гравці Дніпра мали прямий зв’язок з Ігорем Коломойським. Ви це сприймали нормально? Не вважали стрибком через вашу голову?

– Абсолютно нормально. Ігор Валерійович завжди сам казав їм телефонувати напряму у разі потреби, давав номер телефону. До речі, може це, певною мірою, полегшувало мою долю у сенсі пояснень фінансових проблем:).

– Пригадайте ситуацію з відходом та поверненням у Дніпро Руслана Ротаня. Як ви її бачили з позиції генерального директора?

– Дивіться, я не знаю усіх залаштунків цієї історії, адже Ротань, як він сам розповідав, спілкувався напряму з Коломойським. Я знаю те, що протягом попереднього сезону ми неодноразово пропонували йому продовжити контракт, за що, до речі, виступав і його колишній агент Шандор Варга. Але Руслан врешті-решт пішов. А потім, за деякий час, мені сказали, що він повертається, і потрібно підписати контракт.

– Поясність ситуацію з Ежидіо, який був підписаний, але пішов за три місяці, не отримавши жодної зарплатні. Як таке відбулося?

– Він дійсно прийшов та стикнувся з невиплатою зарплатні. Є різні люди. Дехто у таких випадках приходить, розпитує, вмовляє. А Ежидіо нічого не казав – лише його агенти надсилали запити, ми вели з ними переписку. І коли минуло три місяці, він у відповідності до правил ФІФА подав документи на розрив контракту. 

В нас було і раніше, і після того багато легіонерів – усі були в схожих умовах, платили або не платили усім однаково. І ми ніколи не стикалися з тим, що хтось мовчки написав би заяву на розрив контракту та пішов. Ми могли б тоді взагалі усіх гравців втратити за буквою закону, але зазвичай з усіма знаходили спільну мову: розмовляли, і вони виявляли терпіння. Ежидіо вирішив інакше: тренувався, грав, а коли минув належний термін, зібрав речі та поїхав. Зрозуміло, він мав на це право, і провину клубу ніхто не відкидає.

– Ви зі свого боку не мали змогу «прискорити» виплату зарплатні, щоб не було цих трьох місяців?

– Ні. В нас до його приходу була вже заборгованість, тому вплинути це я не міг.

– Після настільки успішного сезону та емоційного сплеску важко знаходити для себе нову мотивацію. Ви не бачили подібної проблеми в Дніпра перед наступним сезоном?

– Це краще запитати у гравців. Для мене особисто щоденна робота залишилась такою, як і була раніше. Я можу лише припустити, що, ймовірно, у цьому плані футболістам могло бути важкувато. Але, наскільки пам’ятаю, ми більш-менш втримали рівень. Тим більше, за деяких кадрових втрат та фінансових проблем, які не зникли, а лише накопичувались.

Андрій Стеценко. Фото: Дніпро

– Протягом наступного чемпіонату вже було розуміння, що майбутнє падіння Дніпра є незворотнім?

– Я це зрозумів ще до Варшави, адже фінансові проблеми почали накопичуватися ще навіть коли команду очолював Хуанде Рамос. Мені важко сказати, що було тому причиною, але по тому, як розвивалася ситуація, я не відчував і не очікував нічого доброго. 

Звичайно, що не є правильним, коли команда здобуває спортивні результати, а фінансової мотивації не отримує. І було зрозуміло, до чого все прийде, якщо триватиме так надалі. Але, на жаль, вплинути на це змоги ніякої не було.

• Усі «Їхні найкращі сезони» на сайті «Український футбол»: