«З Волині Кварцяного дзвонив додому й плакав: «Не хочу я цього футболу»: відверте інтерв’ю Дмитра Задерецького

Дмитро Задерецький, бувши гравцем Волині, у 19 років увірвався до поки останнього праймового сезону УПЛ 2013/2014. Талант подавав великі надії та з Луцька викликався до молодіжної збірної України, однак після падіння команди до Першої ліги не зміг знайти себе та у 27 років повісив бутси на цвях, докорінно змінивши вид діяльності.

Про свій спортивний шлях та сьогодення Задерецький розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

Чим сьогодні живе Задерецький? «За званням я вже старший лейтенант»

– Дмитре, вітаємо! Де і чим ви сьогодні живете?

– На сьогодні я мешкаю у Чернігові й вже п’ятий рік працюю у Пенітенціарній академії, яка виховує курсантів та студентів для подальшого несення служби в установах. Це специфічний заклад, єдиний в Україні. Окрім академії, я для себе трохи граю на Київську область за Білгород (Білогородка).

– На якій посаді працюєте в академії?

– Я – інспектор у режимно-стройовій службі.

– Досить несподівана роль для колишнього футболіста. Як ви тут опинилися?

– Я тоді грав за Ниву (Теребовля) й коли приїхав додому, то знайомий спитав, чи не хочу піти працювати до академії. Я вирішив спробувати. Провів пару коротких зустрічей з ректором й розпочав працювати.

– Чи подобається робота?

– Насамперед, цікаво. Це щось нове у житті. Я також викладаю студентам спеціальну фізичну підготовку, в академії бувають турніри з футболу серед структур. У нас дуже хороша команда.

– Яка у вас освіта?

– У мене вища освіта. Я – тренер з футболу. За званням вже старший лейтенант. Наразі навчаюся ще на військовій кафедрі на базі академії. Такий час в Україні, що може й згодитися.

– Чи працюють разом з вами в академії інші ексфутболісти?

– Є Макс Костюченко. Він грав за Гірник-Спорт, нетривалий час був у Волині. Він старший за мене на чотири роки. Ігор Донець – також там. Колись грав за Десну. Йому вже 39 років.

– У ЗМІ фігурувала інформація, начебто, ви на початку повномасштабного вторгнення були у лавах ЗСУ.

– Так, ми були на обороні Чернігова відряджені під ОК «Північ». Потім наші сили та засоби повернули до академії для виконання своїх прямих обов’язків.

– У бойових діях участь взяти довелося?

– Ну, таких прямих контактів у нас не було. Більше мали роботу спостерігати у різних місцях та передавати. Переважно працювали хлопці, які навчені. Ми лише потім пройшли першочергові курси.

Дмитро Задерецький. Фото: ФК Волинь

Як потрапив до Волині? «Умови дуже маленькі – 300 доларів»

– Головною командою у вашій футбольній кар’єрі стала Волинь. Як ви туди потрапили?

– Так, Волинь – це головна та ключова команда у моєму житті. Я з 13 до 16 років був у харківському інтернаті, рік пограв на область. Потім, як зараз пам’ятаю, мене не взяли спочатку в дубль Севастополя, а потім – у Полтаву. Потім домовилися, щоб я приїхав до Луцька.

Першу команду Волині тоді очолював Анатолій Дем’яненко, а в дублі тренерами були Анатолій Пісковець та Роман Максимюк. Останній наразі є безвісти зниклим на війні. В другій команді я пробув десь чотири дні й зі мною підписали контракт. Умови дуже маленькі – 300 доларів, але тоді це була приблизно стандартна сума для усіх молодих. Потім по ходу додавали, якщо ти тягнув на більше.

– До якої максимальної зарплати у Волині ви встигли дійти?

– Дійшов до чотирьох тисяч доларів. Ну, на той час, можна сказати, це була маленька зарплата в УПЛ.

– До першої команди вас почав залучати Дем’яненко. Як з ним склалися відносини?

– Він – спокійний. На той час я мав багато здоров’я й десь цим йому імпонував. У свою молодість він також випалював увесь фланг й не зупинявся. Можливо, в мене не усе виходило, як в молодого, але компенсував це бажанням.

Чим запам’ятався підхід Кварцяного? «Траплялося, що в очах темніло»

– Через деякий час Дем’яненка на посаді головного тренера замінив Віталій Кварцяний, який повернувся до клубу після нетривалої перерви. Як переживали його легендарні надвеликі фізичні завантаження?

– Якщо чесно, то Віталій Володимирович – це легендарна особистість. Епічна, можна навіть сказати. Кожен, кого я зустрічаю з його експідопічних, визнає, що він заклав настільки сильний фізичний фундамент, за який люди досі вдячні.

З приводу навантажень, то ми й Купера бігали, й 7х50. Кожну середу у проміжку між матчами чемпіонату їздили грати з районними командами у бронежилетах.

Окремо запам’яталися літні збори у Євпаторії. Щоб ви розуміли, ми вставали о 6:30, а о 7:00 вже була пробіжка. Потім ми поверталися, милися, снідали та о 10:00 виходили на тренування на поле. Далі обідали, трохи дрімали й на нас чекала тренажерна зала. Звідти знову їхали на поле, а для заминки далі йшла ще аквааеробіка. Після трьох днів таких тренувань я ледве сідав на «білий камінь»:)

Дуже цікаво у Кварцяного. Якби записували, то можна було б дуже дорого продати книгу.

– Що скажете про тренерський підхід Кварцяного?

– Зараз у тренерів команди нескінченно катають м’яч, а Кварцяний давав можливість кожному розвиватися індивідуально. Я, коли був молодим, трохи не розумів, наскільки це кайфово та здорово. Він казав: «Бери м’яч та обігруй. Втратив – відбирай та знову обігруй». Таких тренерів в УПЛ зараз немає. Якщо ти два рази обріжеш, то тебе одразу замінять й більше не випустять.

– Чи потрапляли колись під роздачу від Кварцяного?

– Якщо чесно, то від нього «отримували на горіхи» усі і я насамперед також. В принципі, по ділу. В мене брови білі, а він до мене звертався: «Ну, що ти, чорнобривий?».

Кварцяному завжди щось не подобалося, й він вимагав краще. Можливо, потрібно було забивати по 30 голів й тоді б він нічого не казав. Одного разу на зборах він сказав: «Усе, більше не кричу. Рот на замку». Розпочали матч і на 30-й секунді він вже кричав.

– Чи боялися гравці Кварцяного?

– Молоді – так. Старші більш-менш нормально ставилися. Просто в нього такий темперамент, що він постійно кричить й чогось хоче. 

– Чи міг Кварцяний «дати ляща»?

– Ну, такого, батьківського, міг. Мені також одного разу прилетіло. Ну, як кажуть, люблячи.

– Чи був Кварцяний тим тренером, від якого ви «отримували на горіхи» найбільше за свою кар’єру?

– Так. Віталій Володимирович завжди кричав та нагнітав. Можливо, десь і неправильно це, бо я по життю усе близько беру до серця. Однак він постійно тримав усіх у напрузі та кулаці.

– Що найжорсткіше ви чули від Кварцяного?

– Ой, та я навіть не знаю. Бувало, що Віталій Володимирович настільки морально...

В нього ніколи такого не було, щоб він розповідав у роздягальні одне й те саме. Кожен день – новий підбір слів й усе інше. Траплялося, що нічого не хотілося. Плакав, телефонував до дому й казав: «Не хочу я цього футболу». Було й таке.

– Чи були у Кварцяного покарання фізичними навантаженнями за невдалі матчі?

– Я скажу, що дуже багато таких навантажень було:) Траплялося, що в очах темніло. За спеки у 40 градусів дві години грали двосторонку з «поларами». 

Лікар до мене підійшов: «Як ти? Тобі добре?». Я відповів: «Та, ну, таке». А сам вже мокрий та без сил. Лікар сказав: «В тебе вже «полар» зашкалює. Як ти ще свідомість не втратив?». Кварцяний витискав з нас максимум.

Віталій Кварцяний. Фото: ФК Волинь

Як склався дебют в УПЛ проти Динамо? «Мандраж був таким, що хотів десь провалитися»

– Дебютували ви за Волинь у гостьовому матчі проти Динамо (1:1) в першому турі УПЛ-2013/14. Як це було?

– Я сидів собі на заміні й дивився футбол, але Віталію Володимировичу щось не сподобалося у діях Льоши Бабира, він подивився на мене та спитав: «Боїшся?». Відповів: «Та ні». Він: «Та не тринди, боїшся». Ну, й випустив мене на 39-й хвилині. Я навіть не зрозумів на той час, що відбулося.

– Чи дійсно боялися виходити на поле?

– До того, коли я зайшов на поле, мандраж був таким, що хотів десь провалитися:) Потім розпочав грати, пару разів отримав м’яч й з’явилася впевненість. Раніше якось думав про трибуни, але насправді ти не звертаєш увагу на велику кількість глядачів й просто виконуєш свою роботу.

Вважаю, що відіграв гідно, як для дебюту. Витримав. Важко, коли дивишся футбол по телевізору, а потім сам виходиш грати проти Даніло Сілви та праймового Андрія Ярмоленка та своєму фланзі. Я тоді дуже швидко бігав. 30 метрів долав за 3,9 секунди, але був момент, коли, начебто, проштовхнув м’яч, відірвався, а високий Ярмоленко своїми великими довгими ногами мене одразу наздогнав. Ну, й побігли назад:)

– Чи потрапляли ви на дідівщину у футболі?

– Бувало. Такого, щоб били, все ж не траплялося. Обходилися словами.

Якось був матч з Карпатами й за рахунку 1:0 на нашу користь я не дограв на підборі з Олександром Гладким – завершили 1:1. Потім у душовій мені обґрунтували, що наступного разу треба добігати, якщо ні – можу нормально по шапці отримати. Тоді ж грали за премії й усе інше.... Ну, таке.

Я раз та назавжди це запам’ятав й потім бігав де треба й де не треба. Добігав й перебігав.

– Хто роз’яснювальну роботу проводив?

– Сергій Сімінін та Віталій Неділько – вожаки зграї та стрижені команди.

– А чи особисто ви колись зривалися на полі?

– Таке постійно було серед партнерів. Що ж це за тренування, якщо комусь не «напхаєш»?

В нас у Луцьку колись був Йомі, й з мого боку, звичайно, трапилася необережність. Якось на тренуванні він мені пару разів не віддав передачу, а на третій я сказав: «Ну, ти мене дістав, чорний». Ледве до бійки не дійшло, але нас розтягнули. Я не расист, просто був молодим. Попросив вибачення в нього.

Що собі могли дозволити гравці Волині? «Ну, келихів п’ять-шість міг дати»

– Пивом відновлювалися після матчів?

– Звісно, як же без нього? Думаю, що це на усіх рівнях собі дозволяють. Ми ж були молодими, тому могли поїхати в клуб й займатися іншими цікавими справами.

– Яким був ваш особистий рекорд випитого пива?

– Я б не сказав, що дуже багато його пив на той час. Ну, келихів п’ять-шість міг дати.

– Якими були найбільші преміальні у кар’єрі?

– За домашню перемогу над донецьким Металургом (1:0) нам заплатили по п’ять тисяч євро. Отримав гроші й думаю: «Що з ними робити? Що купляти?». Усе відправив батькам додому. Вони саме робили ремонт у приватному будинку, тому гроші пішли на потрібну справу.

– У ваш останній сезон у Волині клуб почали штрафувати на очки, команда посипалася й вилетіла до Першої ліги. Що відбувалося?

– Тоді в УПЛ не було прохідних команд, з якими було б легко забрати три очки. Усі колективи мали пристойний вигляд. Ми билися за виживання, але чогось нам не вистачало.

– Затримки по зарплаті були?

– Були затримки по три-чотири місяці, але потім могли одразу усе виплатити. В принципі, такого, щоб ми взагалі сиділи без грошей, не траплялося. На хліб з маслом завжди вистачало.

– У підсумку борги закрили у повному обсязі?

– Особисто переді мною розрахувалися добре.

Дмитро Задерецький (праворуч). Фото: ФК Волинь

Чому завершив у 27? «Будемо відкрито говорити, усе це впливає»

– Після Волині ви більше ніколи не зіграли на рівні УПЛ. Чому так склалося?

– В мене у житті сталася неприємна ситуація, й потім якось усе на спад пішло. Краматорськ, Кременчук, Полісся... Я рано завершив, у 27 років. Можна було б ще пограти. Хоча, Бог його знає, де б зараз опинився. Можливо, це й на краще, а може – ні. Так вже склалося.

Не вистачило дисциплінованості за межами поля. Любив десь погуляти й усе інше. Звісно, будемо відкрито говорити, усе це впливає.

– Як прийшло рішення, що у 27 пора завершувати? Невже не мали варіантів продовження кар’єри на професійному рівні?

– Чекав пропозицій, але розмова з ректором Пенітенціарної академії, про яку я вже згадував вище, переконала, що, напевно, тут моє місце.

– Що далі?

– Плани – приносити користь академії по своєму напрямку. Хочеться розвиватися та вчитися.

Якщо завершиться війна, то хотілося б також піти попрацювати тренером. Є друг у Лівому Березі, який запрошує. Це був би хороший шанс для мене.