«За Реал мене вітали, ніби я їх обіграв»: Віталій Вернидуб розповів про тата й сина, а також куди міг перейти як гравець

Віталій Юрійович Вернидуб вже півтора роки працює у штабі Кривбасу, де асистує старшому тренеру — Юрію Миколайовичу. Цього місяця інсайдери повідомили, що він ще й отримає досвід роботи на міжнародному рівні – ввійде в штаб Унаї Мельгоси в молодіжній збірній України замість В’ячеслава Шевчука. 

Як гравець та тренер, Віталій Вернидуб дев'ять разів брав участь у єврокубкових компаніях із Зорею, Габалою та Кривбасом. Центральний захисник грав у групових етапах Ліги Європи та Ліги Конференцій. Виступав за збірну та протистояв найкращим форвардам УПЛ та Європи.

В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» Віталій Вернидуб розповів про те:

• Чому влітку 2024 року Кривбас не зміг потрапити до групового етапу єврокубків
• Як довго довелося чекати прогресу від Єгора Твердохліба
• Хто із захисників в Україні найкраще починає атаки
• Хто найбільше працює над тим, щоб його син Іван став футболістом
• Як Степаненко та Сидорчук конкурували у запорізькому Металурзі
• Чому в Україні найскладніше було грати проти Довбика
• Як Микита Каменюка почав працювати у леверкузенському Баєрі
• Чому Малиновський у Зорі постійно намагався уникнути зважування
• Чи впливав Вадим Шаблій на результати Зорі
• Якої думки про молодшого Маркевича

«Тренер у нас максималіст, і завдання Кривбасу на весну будуть максимальними»

— Як вам Кривбас у 2025 році? Нічия з Шахтарем свідчить, що команда набирає хід після поразок від Вереса й Інгульця?

— Пройшли акліматизацію після Іспанії. Погода там хороша, краща, ніж у Туреччині, де часто дощі, скасовуються ігри, ламається цикл підготовки. Один-два дні, може, вітер був.

Просили для спарингів більше силових суперників, ближче до нашого рідного футболу, тож грали зі скандинавами. Тим більше, там багато хто вже грає у змішаний футбол – технічний та силовий, цікаво грати. Так що зборами задоволені й зараз уже працюємо в рамках календаря чемпіонату.

— Ви півтора роки у тренерському штабі. Яка у вас зона відповідальності?

— Відповідаю за оборону, захисну лінію плюс початок атаки, введення від воріт, роботу в обороні на стандартах. Працюємо по групах. 

— Ваша пара центральних захисників змінювалася протягом сезону. Чому так?

— Є попит на наших захисників. У клубу така політика, ми не утримуватимемо хлопців за будь-яку ціну. Легко прощаємось. Довелося шукати, і, дякувати Богу, знайшли у внутрішніх резервах. Хлопці молодці, крайні захисники легко перебудовуються на гру центральними та прогресують.

— Після відходу Драмбаєва Романчук навесні грає у центрі захисту з різними напарниками. Це ще пошук?

— Нових центральних не придбали. До нас повернувся Вова Вілівальд, який непогано виявив себе в оренді в Інгульці. Сподіваюся, він уже цього року допоможе чи, щонайменше, складе конкуренцію.

— Кривбас розпочав сезон 2024/25 з єврокубків. Чому не вдалося потрапити до групового етапу?

— Досвіду не вистачило, досвідчених футболістів. Можливо, лише Дмитро Хомченовський мав цей багаж. А на стадії кваліфікації саме такі гравці є важливими. Трохи не пощастило в іграх із чеською Вікторією (1:2, 0:1). Це сильна команда, але якби ми мали точкове посилення, змогли б поборотися.

Футболісти Кривбасу та Вікторії. Фото: ФК Кривбас

— Ранній початок сезону завадив плавно увійти до УПЛ 2024/25?

— Логістика, звичайно, впливала. Але ми не перенесли жодної гри. Усі витримали.

Друга частина осінньої частини сезону пішла краще, команда вкотилася та добре пішла. Єврокубкові ігри дали свій ефект, вони завжди дають приріст, граючи із сильними ти ростеш. Гра у єврокубках – це фантастичні відчуття. Думаю, хлопці хочуть це повторити. Почали набирати очки.

«Твердохліб мав складнощі з адаптацією і з грою в наш пресинг»

— Ви очікували, що Єгор Твердохліб вже до Нового року зробить 8+3 результативні дії?

— Коли його купували, і скаутський відділ, і головний тренер розуміли його сильні якості. Період адаптації трохи затягнувся. Єгор прийшов із Минаю, який вилетів минулого сезону, в команду, яка бореться за верхні місця.

Йому важко було перебудовуватися. У нас специфічна гра в обороні – граємо в пресинг, один в один. Після гри в зону в обороні – важко. Ми терпляче чекали. Він молодець, увімкнувся.

— Єгор – півзахисник, але чимало забиває, більше за кадрових форвардів. Як так?

— Можна сказати, що при атаці він грає як другий нападник. Має гарне відчуття, він вміє знаходити простір у глибині. Дуже великий обсяг робіт виконує. І лінії тягне, і відкривається, не цурається. Футбол таких винагороджує.

— Яке завдання на весну поставлено?

— Головний тренер у нас максималіст, і завдання думаю, будуть такі самі.

— Повторення бронзового успіху минулого сезону влаштує команду?

— Тяжко загадувати. Зараз багато команд декларують свої завдання. Не хотілося б поки що про це в рупор кричати. Деякі клуби планують п'ять-шість років будувати команду. У нас стільки часу немає, хочеться зараз досягати результату.

— У таблиці цього чемпіонату – серйозна нестабільність, несподівані команди виходили в лідери. Вас це здивувало?

— ФК Олександрія заслужено у верхній частині. Вони пройшли становлення, добре зміцнились.

— Ви, тоді ще як гравець, з Юрієм Миколайовичем прийшли до Кривбасу влітку 2022 року. Той сезон 2022/23 починався для команди зовсім непросто, восени ви йшли внизу таблиці. Чому так?

— Зовсім молода команда була. Мали проблеми щодо формування команди. Не могли стартувати. Прийшов Юрій Миколайович, громадськість мала завищені очікування. Фактично у нас спочатку і команди особливо не було. Пару прізвищ хіба – але великі проблеми зі складом. 

Потім стабілізувалися, зміцнили склад, молоді підтягнулися, ті ж Волошин, Микитишин. В останньому турі навіть були шанси у зоні єврокубків потрапити. При тому, що 5-6 турів спочатку не могли ні перемоги здобути, ні навіть гол забити.

«Хачеріді бувало важко з грою на м'ячі, але конкурувати було нереально»

— З українських захисників, хто найкраще починав атаки?

— Ракицький був найсильнішим у цьому компоненті. Та й по грі саме в обороні був одним із найкращих в історії України. Ракицький та Хачеріді взагалі одні із найсильніших захисників в Україні. Хоча й багато було сильних захисників: і Головко, і Попов.

— У 2014-му вас викликали до збірної, ви зіграли товариський матч проти Литви (0:0). Ви могли конкурувати саме з Хачеріді. Чи реально було?

— Женя дуже високого рівня футболіст. Грав на топовому рівні і на чемпіонатах Європи й у Лізі чемпіонів. Мій виклик – це був, швидше за все, аванс. Реально конкурувати було дуже тяжко.

Я бачив Хачеріді і в тренувальному процесі – найвищий рівень. Без слабких сторін. Хіба що, можливо, гра на м'ячі. Але Женя компенсував це жорсткістю та чіпкістю. Конкурувати було майже неможливо.

Євген Хачеріді. Фото: Shutterstock

— Вам подобається, коли зараз збірна грає у три центральні захисники?

— Бували такі матчі проти топових суперників. Хотіли більше закрити простір. Саня Сваток колись грав третього центрального, завжди гідно виглядав. І команда загалом.

— А Максим Таловєров вдало грав третього центрального?

— Не так багато матчів він мав. Важко оцінити. Молодець, що грає зараз у Чемпіоншипі, добре себе проявляє, не сходить з перших шпальт газет. До такого сильного турніру просто так не потрапляєш.

«Можливо, сина й на акторські курси запишемо, щоб краще падав у штрафному»

— А з вас із батьком, Юрієм Миколайовичем, була б гарна пара центральних захисників? Ви б знімали верх, батько б перекривав унизу?

— Ми іноді жартуємо на цю тему. Але, гадаю, ми з різних епох футболу.

Зараз багато змінилося, значимість центральних захисників, навіть їх вартість помітно зросла. Інші вимоги до початку атаки і у самій обороні.

Якщо раніше до захисника були питання щодо його техніки та швидкості, він міг це компенсувати силовими навичками. Але зараз все має бути за стандартами.

— Ви змалку знали, що будете футболістом?

— Мабуть, так. Як і всі, тоді починав у дворі. Головне проведення часу було. А потім уже відвели на футбол, і мені сподобалося.

— Кажуть, усі діти хочуть грати у нападі, а ви?

— Починав у ДЮСШ нападником, потім трохи нижче, потім ще нижче. Слава богу, що до воротаря не опустили :-)

— Ви вищий за батька на 15 сантиметрів. У вас 195, у Юрія Миколайовича – 180 см. Чому така велика різниця?

— У мене дідусь був дуже високий. І діти… Старшому Івану 12 років, а зростом уже як моя дружина. Тренується зараз у динамівській школі у Києві, є свої успіхи. Горить бажанням. Багато займається індивідуально, сам просить. 

Ми не тиснемо, як-то кажуть: «Футболістом можеш ти не стати, але людиною порядною бути зобов'язаний». Навчання має бути на першому місці. Він грає «дев'ятку» або «вісімку», більше в центрі, у відтяжці. Із глибини атакує. 

— Бабуся вашого сина Івана багато уваги приділяє його кар'єрі?

— Так, це тренер-коуч! Вона його мотивує і тренує. Феноменально підштовхує його до прогресу. Напевно ніхто так не хоче, щоб він став футболістом, як бабуся Лєна.

У дитини розписаний графік на тиждень наперед. Де індивідуальне тренування з легкоатлетом, де з тренером з техніки. Нещодавно Ваня впав у карному майданчику, а суддя сказав, що треба картинніше падати. Я вже бабусі жартома кажу: «Може його на акторські курси відправити, щоб він там падав». Вона могла б і туди записати.

— Це ваша мати?

— Ні, теща. Усі ігри дивиться. Нещодавно Ваня гол забив і гольову віддав, вона просто світилася від щастя. І її день було зроблено. У неї навіть тиску того дня не було, хоча часто бувало.

— А за вас, за Кривбас, вболіває?

— І нас підтримує, але онук на першому місці.

«Обіграти Реал – це потрапити в історію!»

— Вашого батька Юрія Миколайовича багато хто вважає добрим мотиватором. Ви таким же будете?

— Хтось каже. Це поверхова думка. Або це проблема аналітики. Я так не сказав би, що він чистий мотиватор. Так, це є, він добре мотивує команду. Але він і тактично добре команду готує до матчів. Стежить за трендами, багато нюансів намагається інтегрувати до команди. Тренер повинен розвиватися, у нього є цей потяг. Мотиватор – це сильна його якість. Але й інших якостей вистачає, у плані розуміння та розвитку своєї моделі гри.

— Що ви відчули, коли у 2021 році тодішня команда Юрія Вернидуба – Шериф – обіграла в Мадриді Реал?

— Радість, звичайно – що твій батько обігрує таку команду. Розумієш, що людина потрапляє в історію. З командою Шериф, яка під цією вивіскою – Ліга чемпіонів, не найвідоміша, він обігрує Реал, можливо головну команду цього турніру!

— Яким було ваше sms батьку після того матчу?

— Привітав, звісно. Потім просто відчув на собі, ніби я їх обіграв :-) Тому що багато хто підходив і вітав, це було приємно.

«Степаненко без божевільного таланту став незамінним у збірній»

— Ваша перша гра в УПЛ була за Кривбас у 2007 проти Динамо (1:1). Хвилювалися?

— Так, не спав перед цією грою. Я був в оренді у Кривому Розі. Наш стадіон був переповненим. Грати проти таких майстрів, як Ребров і Ващук, було хвилююче. Жаль, не дотерпіли: кияни зрівняли на 90+6 хвилині. 

— Кому протистояли найбільше? Нинішньому головному тренеру збірної України?

— Ребров уже грав більше у відтяжці. Ближче до воріт були Клебер та Шацьких.

— Ви застали найкрутіші сезони нашого футболу. Проти кого з лідерів було важче грати?

— Проти Динамо все-таки. Більше силова команда, хоча і техніка була на божевільному рівні.

— Степаненко та Сидорчук у збірній конкурували за місце опорного півзахисника. А у запорізькому Металурзі вони грали одночасно?

— Степаненко трохи старший, раніше почав. Серьога – трохи пізніше. Степаненко грав «шістку», Сидорчук – «вісімку», добре доповнювали один одного.

Я теж іноді грав опорника разом зі Степаненком. Тарас був роботяга, це було видно. Було видно, що він свого не проґавить. Завдяки своїй праці досяг багато чого у футболі, і залишив після себе спадщину. На повагу заслуговує. Тарас, не маючи божевільного таланту, завдяки наполегливій роботі грав на рівні Ліги чемпіонів і зміг стати незамінним гравцем збірної. І досі на рівні.

Досі спілкуємося, можемо порадитись, обговорити щось. Хороші стосунки. І із Сергієм Сидорчуком теж.

«Президент Металурга сам проводив тренування, залучав тренерів з баскетболу та гандболу»

— Президент Металурга Ігор Володимирович Дворецький був своєрідною людиною, чи це так?

— Так, багато новацій вводив :-) Іноді і сам тренування проводив. Умови створював розкішні. Гарні контракти. На збори возив до Іспанії. А на дрібниці доводилося заплющувати очі.

— Він же не був футболістом?

— Випередив час :-) Ви ж бачите, багато хто, хто не були футболістами, стає тренерами.

— Що корисного було у його тренуваннях?

— Ігор Володимирович залучав тренерів і з баскетболу, і з гандболу. Баскетболісти вчили нас ставити блоки на стандартах. Це зараз дуже важливо. Поле розкреслював по зонах. І 14-ту зону малював, і фланги прибирав.

— Ви грали із Сергієм Кривцовим у Запоріжжі. Чи спілкувалися з ним, коли він грав у Майямі?

— Наш спільний друг Льоша Шевченко приїжджав до нього до США, розмовляв. Передавав, що все було добре. Звичайно, отримати таких партнерів, як Мессі та Суарес – це дуже великий успіх. Навіть подивитися наживо на них.

У мене досить давно теж була пропозиція із МЛС. 

Але тоді рівень американської ліги був ще не той. З чемпіонату України, який був до 2014 року, зриватися точно не було сенсу. Та й зараз рівень чемпіонату знову поступово зростає. Дуже багато молодих цікавих тренерів, команди прогресують. З піке ми виходимо.

«Довбик адаптується у Ромі і там почне клепати голи»

— Хто був найскладнішим нападником в Україні?

— Довбик. Перетинався з ним уже наприкінці моєї кар'єри. Він і корпусом дуже добре грав, і швидкість хороша, і підібратися до нього важко. Якщо надто близько до нього граєш, міг посмикати і відірватися. І за спину попросити, і в недодачу. Артем дуже добре вкривав м'яч корпусом, і розвертався.

— Ви його розбирали на передігровій теорії, як планували протистояти?

— Через штучний офсайд, не прилипаючи до нього, бо він дуже добре розвертався. Із зазором за метр-два, зіграти на випередженні, прочитати ситуацію наперед.

— Чекали, що Довбик так вистрілить у Європі?

— Потенціал в Артема завжди був божевільний, видно з перших ігор в УПЛ. І в результаті в Європі він виявив себе фантастично. І в Ромі голи забиває. Потрохи адаптується, і там почне клепати ці голи. Щойно він там стабілізується, і його допомога збірній одразу зросте.

— Маєте на увазі, що він не так часто забиває за національну команду в останніх матчах?

— Все-таки перехід завжди впливає на футболіста, змінюється емоційне тло. Думаю, зараз усе стабілізується. 

Плюс збірна показує не найкращі результати. Але потенціал у збірної дуже великий. Там усі максималісти.

— Вам проти габаритних форвардів було зручніше грати, ніж проти невисоких та різких?

— Знов-таки, Довбик. Він начебто і великий, але в нього і швидкість, і дриблінг. До кожного треба знаходити підхід та протидію.

Артем Довбик. Фото: ФК Рома

— А з європейських форвардів хтось більше запам'ятався?

— У Європі, коли грав за Габалу з дортмундською Боруссією, запам'ятався Обамеянг.

— Як стримувати таких, як П'єр-Емерік Обамеянг? Шахтар ось намагався з Марселем – і не зміг.

— Так ніяк, на три голи стримав його 😊 (Обамеянг забив три м’ячі у ворота Габали – 3:1 у 2015 році, – прим. А.Т.).

— З Філіпом Будківським ви грали у Зорі, напевно, протистояли йому на двосторонках. Він високий, 196 см, дуже потужний, як закрити такого гіганта?

— Філіп ще дуже юним прийшов у Зорю, коли ми ще базувалися у Луганську. Він великий роботяга, обсяг робить і пресингує, і забиває. Бодалися, боролися з ним на тренуваннях.

— Ви грали проти Роми (0:3, 0:4) у 2021 році у групі Ліги конференцій за Зорю. Генріх Мхітарян грав тоді у Ромі. Як він виглядав у тому турнірі?

— Мхітарян – це гравець із великої літери. Ще навіть у донецькому Металурзі було видно його великий потенціал. У Шахтарі взагалі феєрив. Була справа часу, коли він поїде до топ-клубу. Поїхав у Боруссію, потім інші команди, колосальний шлях. Фантастичний футболіст. 

І швидкість, і розуміння, і техніка є фантастичними. У нього важко було забрати м'яч. Завжди був на крок попереду, він читав ситуацію. Точку ставив на завершення. Слабких місць не було.

«Микита Каменюка був символом і ДНК тієї Зорі»

— Ваш колишній партнер із захисту у Зорі Микита Каменюка працює зараз в академії Байєра?

— Так, з U-14. В академії акцент не так на команді, як на індивідуальному розвитку. Їм важливо, щоб футболіст заграв у першій команді та був індивідуально сильним.

— Як Микита потрапив туди? Адже наші тренери нечасто працюють у Європі.

— Він — хлопець цілеспрямований. Вивчив мову, подав документи — і прийняли. Має хороший бекграунд. Грав у єврокубках. Він любить розвиватись, прогресувати.

— Ви п'ять сезонів з Микитою відіграли разом – у 2012-15 та 2018-20 роках. Він був хорошим партнером у захисті?

— У мене найтепліші спогади про ту Зорю пов'язані з Микитою. Він уособлював ту команду. Був символом і ДНК тієї команди, яка боролася в УПЛ та єврокубках. Він тягнув завжди за собою у важких матчах. З нами всім важко було. І виривали багато перемог на останніх хвилинах, та й програвали, на жаль, часом наприкінці.

«Малиновський і Малишев постійно намагалися уникнути зважування перед тренуванням»

— У Зорі з вами у 2014-2015 роках грав і Руслан Малиновський. Олександр Ковпак казав: той мав таку подачу з кутового, що страшно було голову підставляти. Це так?

— Удар божевільний мав. І стандарти небезпечні. Оборонцям важко, а атакуючим – тільки візьми й голову підстав. І бити не треба було. Стандарти подавав та виконував блискуче. Ліва нога божевільна. Стільки голів та передач він зробив за кар'єру…

— У захисті Малиновський встигав відпрацьовувати?

— У Зорі були до цього претензії. В молодості. Юрій Миколайович намагався нівелювати, щоби його сильні якості перекривали. Але все-таки змушував Руслана доопрацьовувати.

Вони з Максимом Малишевим завжди боролися із зайвою вагою :-) У Юрія Миколайовича зважування раніше були щодня. Малиновський і Малишев постійно боролися за грами. Вони з Максом постійно намагалися обійти цю перешкоду на шляху до тренування :-) Це молодість, ті 500-600 г їм не особливо заважали.

— Юрій Миколайович наполягає, щоб у футболістів у контрактах було прописано штрафи за зайву вагу?

— Це є і зараз. Намагаємося стежити. Зараз акцент навіть не на саму вагу, а на жировий прошарок. Вагу можна набрати, але якщо це м'язова маса. Але щоб не зростав відсоток жиру.

— Ви у 2015 році із Зорі перейшли до Габали, а потім у 2018-му із Габали повернулися знову до Зорю. Команда сильно змінилася?

— Команда дуже омолодилася. Багато молодих прийшло. Але колектив був дружним, легко адаптувався.

«Вадим Шаблій не міг впливати на результат Зорі»

— Є думка, що Вадим Шаблій та його агенція дуже велику участь брали у житті Зорі. Це так?

— Можливо. Мене, як гравця, це найменше цікавило. Знав, що багато його клієнтів було у команді. Результат давали гравці та тренер. Впливати на результат Вадим Шаблій точно не міг. Були й інші агенти. Монополії не було.

Вадим Шаблій. Фото: Instagram

— Найбільше ви грали під керівництвом Романа Григорчука, Віктора Скрипника та, звісно ж, Юрія Вернидуба. Хто вам найбільше дав із тренерів?

— Батько змалку закладав погляд на футбол. Роман Йосипович Григорчук дав дуже великий пласт інформації у запорізькому Металургу та в азербайджанській Габалі. Досі користуюся.

Віктор Анатолійович Скрипник загалом по-іншому показав футбол. Зовсім інше бачення, побудова мікроциклу. У плані побуту – все ближче до Європи. Як проводити час до тренування та після. Як готуватися до гри. 

— Кажуть, Григорчук дуже жорсткий тренер. Може попросити навіть гравця автомобіль змінити, це так?

— Мене не просив, дякувати богу :-) Дисципліна, виконання ігрової установки були на першому місці, це так. Із цим дуже жорстко.

«В Остапа Маркевича була дуже молода команда, але грала інтенсивно та гостро»

— Вас порівнювали колись із сином іншого відомого тренера Остапом Маркевичем?

— Ні, мені особисто не говорили. Ще коли грав у Зорі, він тренував ФК Маріуполь. Мені сподобалося. І хлопці, з якими спілкувався, казали, що цікавий підхід. Іспанська модель гри. У Маріуполі в 2020-2021 роках дуже молода команда була, але виглядали гідно, грали цікаво. Гостроатакувальний, інтенсивний футбол. Усі хочуть грати у проактивний футбол, у його команди це виходило.

— А хто вам подобається із сучасних команд?

— Байєр із Леверкузена дуже подобається. Подобається підхід Роберто Де Дзербі. Жаль, що вчишся тільки, дивлячись по відео. В особистому спілкуванні, коли дізнаєшся погляди та принципи тренера, це зовсім інше. Прочитати, побачити дистанційно можна, але основну суть ніхто не покаже, це все за ширмою. Коли спілкуєшся з футболістами, які грали у таких тренерів, дізнаєшся дрібниці та нюанси, сідаєш потім і переосмислюєш.

— Ви десь навчалися додатково, стажувалися?

— Нині на ліцензію закінчую навчання у нашому центрі ліцензування. Плюс їздив до Микити Каменюки до Байєра в Леверкузен до дитячої школи на стажування. 5-6 днів вийшло, поспілкувався із тренерами. Сподіваюся, скоро вже буде більший доступ до стажувань.

— Ваша ідеальна команда, як би вона грала?

— Важко говорити. Усі хочуть атакувати. Але коли граєш проти сильного суперника чи в єврокубках, від твоєї проактивності нічого не залишається.

— Ви три роки з 2015 по 2018-й відіграли в азербайджанській Габалі. Цікаво було?

— Дві-три команди там були дуже гарного рівня. Грати проти Карабаха та Сабаха було дуже важко. Плюс багато єврокубкових матчів.

З Габалою під керівництвом Григорчука ми щороку проходили етапи відбору із самого низу і двічі потрапляли до групи Ліги Європи.

— Чи були великі преміальні за виходи до групи Ліги Європи?

— Це вже історія. Керівники не скупилися, вкладали величезні гроші. Винагороди завжди були на рівні. Можливо, на інфраструктурі економили.