«Зінченко не вразив. Коваленко більше запам’ятався»: Демченко – про шанс у Шахтарі та Колос Костишина

Інтерв’ю сайту «Український футбол» з опорником Колоса Олександром Демченком про втрачений шанс в академії Шахтаря, виступи в андеграунді італійського футболу, дивний трансфер до Металіста 1925, боротьбу за єврокубки з Олександрією Юрія Гури та порятунок в УПЛ з Чорноморцем Романа Григорчука.

Як Колос здобув головну перемогу у першій частині сезону УПЛ? «Не обійшлося без частки везіння»

– Олександре, якщо аналізувати першу частину сезону УПЛ для Колоса, то, мабуть, найважливішою можна назвати вашу домашню перемогу над Динамо (2:1) у 13-му турі. Що стало запорукою успіху?

– Тут багато ключових факторів. Нас налаштовували на гру, говорили, щоб ми були організованими у захисті та разом з цим не боялися атакувати усією командою. Плюс не обійшлося й без частки везіння.

– Чи продовжує на сьогодні Динамо вважатися грізним суперником для команд УПЛ?

– Це Динамо (Київ). Яка б в них зараз не була чорна смуга, це тимчасово. Ти не можеш ставитися до Динамо зневажливо. Назва та історія клубу говорять самі за себе.

Чому в Костишина вийшло, а в Поздєєва з Вишняком – ні? «З кожною тактикою можна перемагати. Питання в тому, чи правильно до гравців доносять інформацію»

– Після повернення Руслана Костишина на посаду головного тренера Колос повернувся на переможний шлях. В чому секрет успіху цього наставника?

– Насамперед, він зараз додає нам інтенсивності та вимагає її на тренуваннях та іграх.

Я помітив, що команди у чемпіонаті зараз усі плюс-мінус рівні, а результат здобуває той, хто краще готовий фізично й швидше перемикається від атаки до оборони та розпочинає свій наступ. Дехто нехтує цим, думаючи, що це неважливо, але гра у контрпресингу та здатність витримувати тиск відіграють ключову роль в УПЛ.

Костишин жадає від нас постійної залученості та концентрації в обороні. Не може бути такого, що хтось ходить пішки, не добігає або не старається. При цьому ми маємо завдання й усією командою йти уперед та забивати м’ячі. Якщо нас буде сім-вісім у штрафному майданчику суперника, то матимемо більше шансів відзначитися.

– За попередника Костишина – Олександра Поздєєва – Колос йшов ледве не на виліт. Чого не вистачало команді?

– В кожного тренера своє бачення. Напевно, щось не вдалося донести до гравців, і вони десь неправильно зрозуміли вимоги. Можливо, через це не виходило.

Кожна тактика та план на гру мають право на життя і з ними можна перемагати. Інше питання, чи виконують їх гравці й чи правильно до них доносять необхідну інформацію. Вірогідно, в нас не було взаєморозуміння.

– Приходили ви у Колос ще за головного тренера Ярослава Вишняка. Тоді команда славилася своєю обороною, однак помітно просідала в атаці.

– Так-так. Дійсно, навіть статистика це показувала, що в обороні ми діяли добре, а в атаці – погано. На жаль, не вдавалося нам на той момент забивати свої м’ячі.

– Чи має команда завдання від керівництва на цей сезон вийти у єврокубки?

– Конкретного завдання перед нами не ставили. Все дуже просто та банально – треба вигравати кожну гру. Час покаже, де ми опинимося наприкінці чемпіонату. Дай Боже посісти якнайвище місце, щоб ми за підсумками сезону були задоволені своєю роботою.

Руслан Костишин. Фото: ФК Колос

Які перспективи у Велетня після трансферу до Полісся? «Усе залежить від голови»

– По ходу кампанії Колос пережив шестиматчеву безвиграшну серію в УПЛ, що трохи похитнуло ваші позиції в турнірній таблиці. З чим був пов’язаний такий спад?

– Важко сказати. В усіх команд бувають як вдалі періоди, так і спади. Головне робити правильні висновки, не опускати голову й швидко підійматися.

Якщо ти усе правильно робиш й просто немає результату, то нічого страшного. Рано чи пізно це пройде й відбудеться повернення на переможний шлях. Нормальний процес, варто бути готовим до подібного. Виграти усі 30 турів – нереально, мені здається.

– Можливо, негативна серія була пов’язана з тим, що ви не змогли одразу переналаштуватися після продажу до Полісся одного зі своїх лідерів атаки вінгера Владислава Велетня?

– Та ні-ні. Це взагалі не має ніякого відношення.

– Як оцінюєте перспективи Велетня, який вже дебютував за національну збірну України?

– Не знаю. Усе залежить від голови. Якщо він буде правильно ставитися до справи, то все буде добре. Це на психологічному рівні. Якості в нього є, а чи використає він їх, покаже час. Дай Боже, щоб у нього усе склалося так, як він цього бажає.

Хто був найбільшим талантом академії Шахтаря 1996 року? «Він виділявся та був набагато сильнішим за усіх однолітків»

– Ви народилися у Вінниці. Як почали займатися футболом?

– Я пішов на футбол, здається, у сім років. Моїм першим тренером був Валерій Афанасійович Базаліцький. Дуже класний фахівець. Величезна йому подяка за усе, що він зробив. Досить емоційний та імпульсивний, але, можливо, завдяки такому характеру йому й вдалося виховати багатьох футболістів.

– Як відомо, у підлітковому віці ви потрапили до системи Шахтаря.

– Тоді ми перемогли на турнірі «Шкіряний м’яч» у Вінниці, й мене помітив один із селекціонерів Шахтаря В’ячеслав Головко.

Я поїхав на перегляд разом з нападником Андрієм Борячуком, який зараз грає за Епіцентр, і нас обох взяли.

– Команда 1996 року народження Шахтаря без применшення є легендарною, що підтверджує її подальший вихід до фіналу Юнацької ліги УЄФА. Хто з безлічі тих талантів вам видався найкрутішим тоді?

– Думаю, що це був Віктор Коваленко. На той час він більше тренувався вже з 1995 роком. У збірну викликався також саме за 1995-м. Він виділявся та дійсно був набагато сильнішим за усіх однолітків.

– Якими були його найсильніші якості?

– У свої 13-14 років він вже мав вигляд більш сформованого футболіста: сильніший удар, краща робота з м’ячем, точніша передача, більш технічний дриблінг. Тобто випереджав нас у багатьох аспектах.

Тренуючись з нами, він не так швидко прогресував, як з на рік старшими хлопцями. Там було за ким тягнутися.

– Чи немає у вас відчуття, що Коваленко реалізував свій потенціал відсотків на 50?

– Думаю, так. Він міг досягнути більшого та кращого. Однак ніхто ж не знає, як воно складеться.

У дитячому футболі він дійсно сильно виділявся, а вже ближче до 20 років, хоча його майстерність нікуди не пропала, трохи слабші гравці почали наздоганяти, адже так само набралися досвіду та майстерності.

На жаль. Повторюся, вважаю, що в нього могла бути краща кар’єра. Хоча, гріх жалітися. Пограти в Італії... Зараз він перейшов у кіпрський Аріс. Також пристойний рівень.

– А чим вам запам’ятався Олександр Зінченко? Ось ця людина зробила справді неймовірну кар’єру.

– Я з ним був лише пів року. Фізичними якостями він не виділявся. Так, хороший і технічний гравець. Не можу сказати, що якось мене вразив. Звичайний хлопець. Коваленко тоді більше запам’ятався.

З часом він поступово адаптувався та почав розвиватися. Проте його зростання я вже не застав.

– Чи здивувало вас, як склалася кар’єра Борячука?

– Не знаю. Лише хотілося б, аби він ще показав себе та краще розкрив власний потенціал. Шкода, що цього поки не сталося.

З дитинства він мав дуже високу швидкість, завдяки чому сильно виділявся. Я вважав, що він може досягти великих висот у футболі. На жаль, це футбол. Ти не можеш загадувати. У дитинстві багато хороших футболістів. Далі усе залежить від ставлення до роботи. Також є фактори, на які ти не можеш вплинути: травми, нефарт, ще щось.

Сподіваюся, що, можливо, в Епіцентрі у нього піде й він покаже, на що здатний.

Олександ Зінченко. Фото: Getty Images

Чому довелося піти з Шахтаря? «Для мене це було трохи дивно»

– Чому вам довелося покинути Шахтар вже за рік?

– Ну, як? Рішення тренера. Не підходив більше як гравець. Ось і все. Це ж Шахтар, де селекціонери працюють 24/7. Якщо ти десь дав слабину, то вже в обід та твоє місце приїде хтось інший.

Для мене це було трохи дивно, бо за U-14 я відіграв більшу частину матчів – відсотків 60-70. Проте цього виявилося недостатньо. Можливо, я показував не ту гру або десь розслабився.

Там ти не маєш права на те, аби розслабитися. Повинен постійно тримати себе у тонусі. Не одразу, але з часом я сприйняв це як урок.

– Чи відчували ви самі, що поступаєтеся у майстерності тим хлопцям, які залишилися?

– Та ні. Я відчував, що добре себе показую та граю. Можливо, воно так і було. При цьому не кажу, що я був вундеркіндом у Шахтарі, а мене несправедливо вигнали. Є тренер та його бачення. Я ні про що не шкодую.

– Після U-19 Маріуполя ви пограли за аматорську Вінницю. Через що довелося тимчасово опуститися на цей рівень?

– Я шукав альтернативи, але довелося важко. Їздив на перегляд до юнацьких команд Ворскли, Металіста, ще кудись... Результату не було.

Через це я прийняв рішення на деякий час залишитися у Вінниці й грати на дорослому рівні, хоча й в аматорах. Я не пошкодував. Тоді рівень аматорів, Другої та Першої ліги був набагато вищим, аніж зараз. Цей період загартував мене.

Що собою являють нижчі дивізіони Італії? «Деякі клуби навіть мають стадіони на 30 тисяч»

– Як та чому ви опинилися в четвертому італійському дивізіоні у командах Абано Кальчо та Портуенсе?

– Це завдяки селекціонеру Головку, про якого я згадував вище. Ми увесь цей час залишалися за зв’язку та перебували у хороших відносинах.

Рівень там, я вважаю, значно вищий, аніж у нашій Першій лізі. Є, звичайно, команди, які не сильно виділяються, але деякі клуби дійсно сильні за підбором виконавців та структурою. Деякі з них навіть мають стадіони на 30 тисяч.

– Які зарплати були на цьому рівні?

– Там досить добре платили. У деяких гравців зарплата могла бути три-чотири-п’ять тисяч євро.

– Як склалася ваша доля в Італії?

– Я хотів там залишитися, але, на жаль, коли ти іноземець... Там воно трохи інакше працює, аніж у нас в Україні.

Немає такого, щоб за тобою бігали та кудись цілували. Ти маєш сам вивчити їхню мову та дбати про себе. Якщо у тебе немає зв’язків, то піти вище дуже важко. Плюс, оскільки ми не є членами Європейського Союзу, існує ліміт. Це також додаткова перешкода.

– То взагалі без шансів?

– Тоді для переходу у Серію С або Серію В було два варіанти: або ти повинен бути на контракті з клубом Серії А й піти туди в оренду, або виграти Серію D й піднятися напряму. Інших альтернатив не існувало.

Тому я вирішив, оскільки немає за що чіплятися, а сидіти у Серії D не хотілося, повернутися в Україну. Хоча й мав в Італії нормальні умови, мені вистачало на життя. Я прагнув кращого та вищого рівня футболу. Вважаю, що вчинив вірно.

Олександр Демченко. Фото: ФК Колос

Як перейшов до Металіста 1925 на один матч? «Перед першою грою приїхав інший футболіст, і я просто сів на лаву запасних»

– В Україні ви осіли у вінницькій Ниві, звідки у вас відбувся дивний трансфер до Металіста 1925 на один матч. Що це була за історія?

– Це фантастична історія:) Після завершення сезону я перепідписав контракт з Нивою на ще один рік, і тут на мене вийшов головний тренер Металіста 1925 Андрій Демченко. На жаль, не родич. В іншому випадку, може, й залишився б:) Сказав, що хоче бачити мене в команді.

Я з Нивою якось домовився, що спочатку просто приїду подивитися. Все було нормально й ми узгодили підписання контракту. Залишалося розірвати угоду з вінничанами. Батько тоді заплатив за мене кошти.

– Скільки склала компенсація?

– 116 тисяч гривень.

– І як далі розвивалися події?

– На зборах я награвався як основний футболіст й усі матчі провів зі старту. Перед першою офіційною зустріччю на передігрове тренування приїхав інший гравець, вже не буду називати, і я просто сів на лаву запасних й не вийшов. Так просидів п’ять турів.

Потім вийшов у гостьовій кубковій грі з Інгульцем (0:2), після якої мені та ще декільком хлопцям сказали, що ми можемо бути вільні. І все. На цьому моя історія з Металістом 1925 завершилася.

– Питання ставити пробували?

– Я хотів дізнатися, у чому прикол взагалі. Керівництво казало, що це рішення головного тренера Демченка, а сам він запевняв, що так захотів менеджмент. Сісти та нормально поговорити можливості не було. Тому сам не знаю, чому так вийшло. Ситуація незрозуміла.

– Нива, до якої ви повернулися, гроші віддала?

– Ні:) Вони взагалі здорово спрацювали.

З яких причин насправді Олександрія звільнила Гуру? «До результатів було не підкопатися»

– В Олександрії ви пограли разом з нинішнім опорником Металіста 1925 та національної збірної України Іваном Калюжним, який за останні два роки зробив ривок від малопомітного гравця до зірки. Що ви думаєте про його перевтілення?

– Він потрапив у потрібний час до потрібного тренера. Ми говоримо про Руслана Ротаня. Вони порозумілися, Ваня виконував те, що від нього хотів Петрович, і усе склалося.

– Тобто ви вважаєте, що ключову роль відіграв Ротань?

– Я думаю, що так. Ваня – хороший та сильний гравець, без питань. Проте коли ти знаходиш свого тренера, який довіряє тобі та підтримує, то це ідеальний варіант для будь-якого футболіста. У підсумку його викликали в збірну.

– А чи стало для вас несподіванкою, що новий тренерський штаб Олександрії на чолі з Кирилом Нестеренком різко відмовився від капітана Кирила Ковальця? Наскільки він був важливим виконавцем за ваших часів у команді?

– Якщо чесно, то я не маю жодної інформації з приводу того, хто правий, а хто винний у цьому випадку.

Коли я грав в Олександрії, то він був дуже важливим. Мені подобалася його гра на позиції «десятки». Він добре відкривався, міг притримати м’яч, діяв якісно та ефективно, роблячи різницю на полі. Класний виконавець. Чому зараз так? Жодних думок.

– В Олександрію ви прийшли за Юрія Гури, під керівництвом якого стабільно грали. Через що його все ж звільнили з посади головного тренера після завершення першої частини сезону 2022/23 у той час, як команда йшла у зоні єврокубків?

– Дійсно, все було досить добре. Чому так? Рішення керівництва.

Якщо подивитися зараз, то воно не було помилковим – у минулому сезоні УПЛ Олександрія стала другою. З іншого боку ми не знаємо, чим би завершилася історія з Гурою. Усі перспективи так само посісти призове місце в нас були. Ми мали дуже сильну команду та хороший колектив.

Таким чином, звільнення Гури сталося не через результати. В цьому плані підкопатися було дуже важко.

– Ротаню ви не підійшли?

– Я провів збори, наприкінці яких в нас відбулася розмова. Мав можливість залишитися в Олександрії, але мав би мало практики. Вирішив, що хочу грати.

Руслан Ротань. Фото: ФК Олександрія

Як склалися відносини Григорчуком у Чорноморці? «Молоді, можливо, й боялися»

– Далі був Чорноморець. Цікаво, як склалися ваші відносини з головним тренером Романом Григорчуком?

– Відносини склалися добре. Працювати було доволі комфортно й той час я згадую тільки з радістю. На жаль, пропрацював з ним небагато.

– Григорчука називають дуже вимогливим тренером.

– Так, вимогливий тренер. При цьому він сам також багато робить, а не просто сидить й диктує. Тому все справедливо. Його підхід запам’ятався великою увагою до деталей у матчах.

Друге кого того сезону вийшло для нас яскравим. Хоча й ми боролися за виживання, але було цікаво пройти через цю турбулентність. У підсумку нам вдалося вилізти.

– Чи боялися гравці Григорчука?

– Молоді, можливо, й боялися. В трохи старших гравців такого не було. Ставитися з повагою.

– То чому все ж не залишилися у Чорноморці?

– Я хотів залишитися, але в Чорноморці на той момент було багато невизначеності.

Після завершення контракту почав спілкуватися з Колосом й пообіцяв, що перейду. Тому вже не міг змінити своє рішення. Був радий, що ковалівці зробили мені пропозицію.

Читайте по темі:

• «Двері в Динамо були зачинені»: лідер Полісся Велетень про травму, збірну України та жахи війни.
• Вже скоро 500: Костишин відсвяткував солідний ювілей у Прем'єр-лізі.
• Колишній хавбек Колоса розкрив всю правду про Костишина: «‎Міг і жорстко стряхнути».