Румунський дивак у Динамо, болівійська легенда в Шахтарі: 18 червня – цей день в історії українського футболу

18 червня 1900 року у місті Мишкін (Російська імперія) народився Михайло Бутусов – найкращий бомбардир дореволюційної Росії, головний тренер київського Динамо.

Михайло Бутусов. Фото з відкритих джерел

Уся клубна кар’єра Бутусова пройшла в командах міста Петроград. Йдеться про такі колективи, як Унітас, Виборзький район «А», Харчовик, Динамо (Ленінград). Згідно з даними футбольних істориків, Бутусов за свою кар’єру забив не менше 423 голів (з урахування товариських поєдинків). 

Також нападник став учасником першого чемпіонату СРСР, тричі за увесь час ставав срібним призером ліги. Виступав за збірні СРСР та РСФСР. Забив дебютний гол в історії збірної Союзу та був її першим капітаном. Бутусов першим серед радянських футболістів був удостоєний звання «Заслужений майстер спорту СРСР».

Крім футболу, Михайло також виступав у хокеї з м’ячом. У складі ленінградського Динамо провів перший чемпіонат СРСР з цієї дисципліни та забив два м’ячі.

За свою тренерську кар’єру Бутусов тренував динамівців Ленінграда, Ташкента, Тбілісі та Києва, також очолював ленінградський Зеніт.

У 1941 році ексфорвард очолив київське Динамо, однак відіграти увесь чемпіонат завадив початок німецько-радянської війни. Вдруге працював з біло-синіми у 1947-му. І саме у цей сезон динамівці вперше з 1938 року увійшли до четвірки кращих в чемпіонаті. Разом з тим, кияни здобули Кубок УРСР.

Після тренерської кар’єри Бутусов працював чиновником у різних футбольних департаментах, а також писав для спортивної преси, є автором брошури «Футбол у СРСР».

Помер в Ленінграді у віці 62 років – 11 квітня 1963-го.

Василь Москаленко. Фото з відкритих джерел

18 червня 1938 року у місті Одеса народився Василь Москаленко – найкращий футболіст Одеси XX століття, бомбардир одеського СКА та Чорноморця.

Під час виступів у одеській футбольній школі молоді на Москаленка звернули увагу представники київського Динамо, які запросили його до себе. 

Однак заграти в складі біло-синіх у нападника не вийшло, він провів лише декілька матчів за дубль киян та повернуся до рідного міста.

З 1956 по 1957 рік Москаленко грав за одеський Чорноморець (тоді – Харчовик), де діяв на вістрі атаки в тандемі з Костянтином Фурсом. Дует нападників оформив 33 голи на двох у перший сезон.

Наступні чотири роки Москаленко провів у складі одеського СКА, забиваючи тричі поспіль понад 20 м'ячів за сезон. Усього ж за «армійський» клуб нападник зіграв у близько 165 поєдинках, забивши 82 голи.

 У 1963 році форвард ухвалив рішення повернутися до Чорноморця, за який виступав аж до 1970-го. Загалом за «моряків» провів приблизно 250 ігор чемпіонату та Кубка СРСР, забив 68 м'ячів.

Свою кар’єру він догравав у складі миколаївського Суднобудівника. За часів своїх виступів чотири рази входив до списку 33 найкращих гравців УРСР, займаючи другі та треті місця у своїй номінації. 

Загалом в одеських командах майстрів Москаленко зіграв 430 матчів, забивши 155 голів. Це є найкращий показник за всю історію одеського футболу.

Пізніше працював тренером іллічівського Портовика, разом з яким ставав чемпіоном і володарем Кубка Одеської області. У 1973 нетривалий час входив до тренерського штабу Чорноморця.

Помер в Одесі у віці 71 року – 1 березня 2010-го.

Олександр Прохоров. Фото з відкритих джерел

18 червня 1946 року у місті Брест (Білоруська РСР) народився Олександр Прохоров – воротар київського Динамо та московського Спартака. 

Розпочинав кар’єру у гродненському Немані, звідки перебрався до мінського Динамо. У столиці Білоруської РСР затримався ненадовго та вже за два роки в 1968 році опинився у запорізькому Металурзі. 

У 1970 та 1971 році захищав ворота київського Динамо, граючи під керівництвом Віктора Маслова, Віктора Терентьєва та Олександра Севідова. Загалом за синьо-білих провів 24 матчі, пропустив 25 голів та п’ять разів залишав ворота у недоторканності. 

З 1972 по 1975 виступав за московський Спартак, ставши основним воротарем. Усього за червоно-білих Прохоров провів 171 гри, пропустив 163 м’ячі та 69 разів грав на «нуль». Завершив ігрову кар'єру у московському нижчоліговому клубі Червона Пресня. 

На літніх Олімпійських іграх 1976 року у Канаді разом зі збірною СРСР дійшов до півфіналу і став бронзовим призером турніру. У півфіналі команда Прохорова поступилася Польщі (0:2), однак перемогла бразильців у грі за третє місце (2:0). В активі білоруського голкіпера усього три матчі за збірну Союзу.

Після закінчення футбольної кар’єри працював тренером у Казахстані: Авангард (Петропавловськ), Меліоратор, Шахтар (Караганда), Цілинник. 

Помер у Москві у віці 58 років - 7 січня 2005-го.

Олександр Косирін. Фото: ФК Говерла

18 червня 1977 року у місті Запоріжжя народився Олександр Косирін – легенда одеського Чорноморця, нападник київського Динамо та донецького Металурга, єдиний гравець, який ставав найкращим бомбардиром у Першій лізі та в УПЛ. 

За свою кар’єру Косирін змінив низку колектив. За кордоном грав лише за ізраїльський Маккабі (Тель-Авів) у 2000 році: 17 матчів, чотири голи. Найбільше ж поєдинків форвард провів за одеський Чорноморець – 121 (59 голів, дев’ять асистів). Двічі в складі «моряків» ставав найкращим бомбардиром дивізіону – елітного у сезоні 2004/05, Першої ліги у кампанії 2011/12. Косирін єдиний футболіст, який ставав головним голеадором і в українській Прем’єр-лізі, й в другому за рангом дивізіоні країни.

Найбільших успіхів у плані трофеїв Олександр досяг, виступаючи за київське Динамо (1997-1999), за яке загалом провів не так обмаль матчів – шість (гол та два асисти). Разом з біло-синіми нападник двічі ставав чемпіоном України та здобував Кубок.

Немало поєдинків (71) Косирін відіграв й у футболці донецького Олімпіка, за який виступав у період з 2005 по 2008 рр. У складі донеччан Олександр забив 31 гол та оформив чотири результативні передачі. 

Також за свою кар’єру нападник встиг пограти за такі клуби, як Віктор, Торпедо (обидва – Запоріжжя), Черкаси, ЦСКА, Арсенал (обидва – Київ), Дністер (Овідіополь), Говерла (переможець Першої ліги) та Балкани.

За національну збірну України Косирін дебютував у товариській грі проти Македонії у жовтні 2003 року (0:0), коли команду очолював Олег Блохін. Загалом за синьо-жовтих Олександр зіграв сім матчів та результативними діями не відзначався.

Після завершення ігрової кар’єри деякий час працював у тренерському штабі одеського Чорноморця (2015-2016).

Тіберіу Гіоане. Фото: ФК Динамо

18 червня 1981 року у місті Тиргу-Секуєск (Румунія) народився Тіберіу Гіоане – багаторічний півзахисник київського Динамо, чотириразовий чемпіон України, півфіналіст Кубка УЄФА.

Перші роки у дорослому футболі Гіоане провів на батьківщині, де виступав за Брашов та бухарестський Рапід. Вже у 2001 році Тіберіу приєднується до команди київського Динамо, яку на той момент очолює легендарний Валерій Лобановський. 

Сам півзахисник про свій досвід роботи з Метром розповідав наступне:

«Спочатку мені було дуже важко в Динамо. Я підписав контракт у день 20-річчя. У роздягальні були набагато кращі, сильніші, швидші гравці. Навіть не думав, що затримаюсь там. 

Потім я вийшов в старті проти Стяуа в Бухаресті. Після першого тайму було 0:1, але ми виграли 4:2. У перерві Лобановський влаштував скандал в роздягальні, але кричав на досвідчених футболістів, а не на молодь.

Лобановський був дуже суворим і суворим. Він завжди хотів тільки більшого і більшого. Я був дуже здивований, що він ніколи не говорив «браво». 

Валерій Васильович показував рейтинги після кожного матчу і тренування. Казав: «Якщо потрапляєш п'ять разів поспіль в трійку кращих – заслуговуєш на похвалу». Незабаром це сталося зі мною, я був дуже задоволений».

Усього ж за Динамо Гіоане грав до 2011 року, і якби не проблеми зі здоров’ям та особистим життям, румун міг продовжувати захищати біло-сині кольори. За свій час в київському клубі Тіберіу провів 265 матчів, оформивши 41+41 за системою гол плюс пас. Разом з динамівцями півзахисник чотири рази ставав чемпіоном України та ще три рази тріумфував у Кубку країни. У сезоні 2008/09 команда з Гіоане дійшла до 1/2 фіналу Кубка УЄФА, де за сумою двох матчів поступилася донецькому Шахтарю.

На початку лютого 2005 року у Тіберіу стався мікро церебральний тромбоз, через що гравець почав себе дивно поводити. Легендарний динамівець Артем Мілевський про дивацтва Гіоане розповідав наступне:

«Нам цю історію розповідав ексадміністратор Динамо Олександр Чубаров. Це було взимку на зборах у Португалії, ми жили у звичайному готелі. Йожеф Сабо тоді тренером був.

Увечері Чубаров стукає в кімнату Гіоане. Він відчиняє двері й каже: «На коліна». Чубаров падає на коліна і відповідає: «Тібі, що сталося?». Щось його переклинило, стояв і набивав м'яч у номері. Потім він португальську мову вивчив за ніч.

Серйозно його тоді переклинило, відвезли в лікарню. Усі дуже злякалися. Не знаю, як він вивчив мову. У нього були хвилі, потім начебто відпустило. Але коли їхали на матч із Вільярреалом, його знову щось заклинило в автобусі. Він мав грати в стартовому складі, але пацани показали, що йому не можна. Він почав із богом розмовляти в автобусі».

За національну ж збірну Румунії Тіберу встиг провести 22 поєдинки, в яких забив два голи та оформив одну результативну передачу. Дебютував у складі трикольорових 26 лютого 2001 року в товариському матчі з Україною (1:0).

Наразі Гіоане займається сімейними справами, зокрема вихованням власного сина.

Марсело Морено. Фото: ФК Шахтар

18 червня 1987 року у місті Санта-Крус-де-ла-Сьєрра (Болівія) народився Марсело Морено – легендарний форвард на батьківщині, який не зумів побудувати серйозної кар’єри ні в донецькому Шахтарі, ні в Європі загалом. Володар Кубка УЄФА.

Рекордсмен збірної Болівії за проведеними матчами (108) та забитими голами (31) лише навесні 2024 року закінчив ігрову кар’єру, залишивши бразильський Крузейро, з яким він ставав чемпіоном Бразилії ще у 2014-му.

Саме з Крузейро влітку 2008 року за 9 млн євро Морено й перейшов у донецький Шахтар. У складі «гірників» Марсело провів три роки: 46 матчів, 11 голів та один асист. Разом з донеччанами він двічі завойовував Кубок України та одного разу ставав чемпіоном. У сезоні 2008/09 здобув найпрестижніший трофей у своїй кар’єрі – Кубок УЄФА.

На правах оренди з Шахтаря болівієць грав у Бундеслізі за бременський Вердер (12 матчів, три голи, два асисти) та в АПЛ за Віган (12 матчів, асист). На цьому спроби Морено заграти в Європі завершилися і він повернувся на батьківщину свого батька – Бразилію.

Найбільше поєдинків провів саме за Крузейро – 122 (43 голи, сім асистів). У складі цієї команди ставав найкращим бомбардиром Кубка Лібертадорес-2008, забивши вісім голів. Також в Бразилії нападник виступав за Греміо та Фламенго. Серед інших країн Латинської Америки в досьє Морено є гра в Парагваї за Серро Портеньйо та Еквадорі за місцеве Індепендьєнте.

Тривалий час своєї кар’єри Марсело провів у Азії, а саме в Китаї. У період з 2015 по 2019 рр. болівієць встиг змінити три клуби: Чанчунь Ятай, Ухань Чжоер, Цанчжоу Майті Лайонс.

1900 — нар. Михайло Бутусов (СРСР) — найкращий радянський форвард довоєнного періоду в 1941 і 1947 тренував київське «Динамо».

1941 — нар. Роже Лемерр (Франція) — найкращий тренер світу-2000, свого часу його також тричі визнавали найкращим футболістом Франції.

1946 — нар. Фабіо Капелло (Італія) — один з найтитулованіших тренерів світу, тренував «Мілан», «Ювентус», «Рому» та «Реал».

1972 — фінал IV ЧЄ: Німеччина — СРСР — 3:0 (Г. Мюллер, 27, 58, Віммер, 52).

1974 — нар. Вінченцо Монтелла (Італія) — знаменитий форвард «Роми», який недавно розпочав тренерську кар’єру.