Україна виходить в плей-офф ЧС, божевільний Адольф з УПЛ: 23 червня – цей день в історії українського футболу

23 червня 1980 року у місті Белград (СФРЮ) народився Йован Маркоскі – легендарний півзахисник полтавської Ворскли, чемпіон Югославії, володар Кубка України.

Йован Маркоскі. Фото: ФК Ворскла

Перші сім років своєї кар’єри хавбек провів за такі югославські клуби, як Раднички, Црвена Звезда (чемпіон), Младост, Железнік (володар Кубка) та Зета.

Влітку 2006-го Маркоскі переїздить до України, де дев’ять років виступав за полтавську Ворсклу. За цей час Йован провів 257 матчів, забивши 19 голів та оформивши 24 результативних передач. У сезоні 2008/09 став переможцем Кубка України. У фінальному матчі проти Шахтаря Маркоскі завдав потужного удару по воротах Андрія Пятова, після чого переможний м’яч забив Василь Сачко (1:0).

У 2015 році повернувся до Сербії. Останні роки кар’єри провів у таких клубах, як Напредак, Младост та Раднички. За збірну Сербії та Чорногорії Маркоскі зіграв у чотирьох матчах, результативними діями не відзначався.

Із серпня 2023-го Йован очолює рідні Раднички, які наразі виступають у третьому за силою дивізіоні країни. До цього ж він пів року працював асистентом головного тренера в клубі з Обреноваца.

Олександр Яковенко. Фото: ФК Динамо

23 червня 1987 року у місті Київ народився Олександр Яковенко – півзахисник харківського Металіста, Динамо, Фіорентини, Андерлехту та Малаги, чемпіон Бельгії та України, син легендарного динамівця Павла Яковенка.

З академії київського Локомотива Яковенко перебрався до Металіста у 2003 році. Усього ж за першу команду харків’ян хавбек провів 10 матчів, оформивши один асист.

У 2005-му Олександр перебирається за Бельгії, де затримається на сім років. За цей час Яковенко встиг пограти за Льєрс, Генк, Андерлехт, Вестерло та Ауд-Геверле. Найбільше часу провів саме в складі Андерлехту (71 матч, 12 голів, шість асистів), з яким завоював чотири трофеї – два чемпіонства, Кубок та Суперкубок Бельгії.

З 2013 по 2015 рр. українець грав у Італії за Фіорентину, провівши шість матчів та віддавши одну результативну передачу. На правах оренди встиг спробувати свої сили в Іспанії (Малага) та Нідерландах (АДО Ден Гаг).

Кар’єру завершував Олександр на батьківщині, де у 2016 році виступав за колишній клуб свого легендарного батька – київське Динамо. Проте прийшовши в лютому, вже у травні півзахисник покинув клуб, зігравши за цей час у шість матчів (один асист). Разом з тим Яковенко став переможцем чемпіонату України 2015/16.

Після невдалого перегляду у Нью-Йорк Ред Буллз завершив ігрову кар'єру у 29 років. У червні 2010-го провів свій єдиний матч за національну збірну України проти Норвегії (1:0). Наразі Яковенко є футбольним агентом та експертом.

Адольф Тейку. Фото: ФК Металург З

23 червня 1990 року у місті Банджун (Камерун) народився Адольф Тейку – захисник запорізького Металурга, одеського Чорноморця та французького Сошо, переможець Кубка африканських націй.

Надзвичайно яскравий футболіст, який запам’ятався українським вболівальникам не стільки своєю грою, скільки божевільними вкиданнями аутів. Він це робив і під час виступів за запорізький Металург (2009-2014), практикував подібне й у поєдинках за одеський Чорноморець (2014-15).

У складі запоріжців Тейку провів 125 матчів, забивши сім голів та оформивши чотири асисти. Більше поєдинків за жодний інший клуб Адольф так і не зіграв. У складі ж «моряків» камерунець взяв участь у 27 матчах та відзначився однією результативною передачею. Разом із Металургом він ставав срібним призером Першої ліги, а з Чорноморцем максимум доходив до стадії ½ фіналу Кубка України.

На правах оренди з обох українських клубів Тейку виступав у Росії – Краснодар і Терек. З 2015 по 2018 рр. захищав кольори французького Сошо (103 матчі, шість голів та асист). У Франції Адольф також пограв за Кан, який і став його останнім клубом у кар’єрі. Крім цього захисник також виступав у Саудівській Аравії (Охуд) та Туреччині (ББ Ерзурумспор).

У 2017 році Тейку став переможцем Кубку африканських націй. Загалом за збірну Камеруна Адольф провів 23 поєдинки, голів не забивав, результативних передач не віддавав.

Ібраїм Кане. Фото: ФК Ворскла

23 червня 2000 року у місті Бамако (Малі) народився Ібраїм Кане – багаторічний захисник полтавської Ворскли, фіналіст Кубка України.

Шлях оборонця у футболі починався на батьківщині гравця. Спершу академія Блек Старз, а потім виступи за малійські Бакаріджан та Дуголовуфіла. На початку вересня 2018-го Кане змінює країну, континент та переїжджає до Полтави, підписуючи контракт з Ворсклою на один рік. Очевидно, що одним роком все не обмежилося, оскільки Кане й досі захищає зелено-білі кольори ворсклян.

За цей час Ібраїм провів 126 поєдинків за полтавців, забивши 16 голів та оформивши 13 результативних передач. На початку повномасштабної війни в Україні Кане ненадовго покинув Ворсклу, перейшовши на правах оренди до китайського клубу другого місцевого дивізіону – Циндао (23 матчів, п’ять голів, вісім асистів).

У складі юнацької збірної Малі захисник став чемпіоном Африки (U-17). За національну команду Кане провів лише два матчі, дебютувавши ще влітку 2021-го. Власне відтоді за збірну Малі Ібраїм більше так і не зіграв.

Андрій Шевченко. Фото: Getty Images

23 червня 2006 року на берлінському «Олімпіаштадіоні» пройшов матч третього туру чемпіонату світу, у якому зустрічалися збірна України та команда Тунісу.

Підопічні Олега Блохіна не без труднощів змогли здолати північно-африканський колектив, вперше в історії національної команди вийшовши до плей-оф стадії мундіалю.

Наприкінці першого тайму Туніс лишився у меншості – Аль-Джазірі в центрі поля зніс Анатолія Тимощука і побачив перед собою жовту картку, що в купі з попередженням на дев’ятій хвилині гри означало вилучення.

Проте і це суттєво не полегшило життя українській збірній. Гол було забито аж за 20 хвилин до завершення гри – з пенальті. Удар з 11-метрової позначки, який був призначений через фол голкіпера Тунісу проти Андрія Шевченка, сам володар «Золотого м’яча» і реалізував, розвівши м’яч і Бумніжеля по різних кутах.

Українська команда загалом створила чимало моментів, проте реалізація підводила. Ось в такому стилі синьо-жовті й вийшли зі своєї групи, поступившись у квартеті лише іспанцям. Що було далі – вже інша історія.

Чемпіонат світу-2006, третій тур

Україна – Туніс – 1:0 (0:0)

Гол: Шевченко, 70 (пенальті)

Вилучення: Аль-Джазірі, 45+1 (друга жовта картка)

• Україна: Шовковський, Гусєв, Свідерський, Русол, Несмачний, Тимощук, Шелаєв, Ребров (Воробей, 54), Воронін, Калініченко (Гусін, 75), Шевченко (Мілевський, 88).
• Туніс: Бумніжель, Хаггі, Аль-Джазірі, Ат-Трабелсі, Ан-Нафті (Аль-Годбан, 90), Аль-Мнарі, Аль-Буазізі (Бен Саада, 80), Аш-Шадлі (Сантус, 80), Аль-Джаїді, Аль-Аярі, Ан-Намуші.

1972 — нар. Зинедін Зидан (Франція) — чемпіон світу та Європи, найкращий футболіст світу у час свого тріумфу.

1976 — нар. Патрік Вієйра (Франція) — тільки глянувши на його послужний список («Мілан», «Арсенал», «Ювентус», «Інтер» і «МС»), можна сказати, що це гравець світового класу.